Наведено стислий огляд проблем і перспектив розвитку вітчизняної гігієни, їх юридичні, наукові, економічні, методологічні, стратегічні аспекти.

Здійснено системний аналіз становлення та формування системи санітарно-гігієнічної (медико-профілактичної) освіти та гігієнічних наукових шкіл Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця. Висвітлено діяльність кафедри гігієни Університету св. Володимира. З широким використанням джерел з історії кафедри та залученням наукового доробку її співробітників відновлено історичну справедливість стосовно репресованих співробітників гігієнічних та інших кафедр Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця. Критично оцінено наукову спадщину зазначених кафедр та її роль у вдосконаленні гігієнічної науки в Україні кінця XIX - початку XXI ст.

Досліджено соціально-економічні передумови й основні етапи формування вітчизняної гігієнічної науки в досліджуваний період. Висвітлено санітарно-протиепідемічну діяльність медичних товариств, показано їх роль у становленні та розвитку гігієнічної науки в університетах та академічних установах на території України. Показано, що формування наукових основ гігієни й її диференціація розпочалися з приказної, а згодом - фабрично-заводської й, особливо, земської медицини, яка мала не лише лікувальну, а й санітарно-профілактичну спрямованість. Найважливіші теоретичні засади гігієни, її змістовна компонента, прикладні аспекти закладалися земськими санітарними лікарями, майбутніми видатними вченими-гігієністами (О. В. Корчак-Чепурковським, М. І. Тезяковим, М. С. Уваровим), що стало фундаментом розвитку сучасної профілактичної медицини.

Зазначено, що кафедра гігієни та екології Буковинської державної медичної академії функціонує з моменту заснування навчального закладу (упродовж 58 років). Основним завданням роботи кафедри є підготовка медичних працівників з вищою спеціальною освітою, формування у майбутніх спеціалістів гігієнічного мислення та світогляду. В історичному аспекті висвітлено основні види діяльності колективу кафедри (навчально-методичну та наукову роботу, спільну роботу з органами й установами охорони здоров'я).

Розкрито становлення гігієнічної науки в УАП-ВУАН Радянської України в 1920 - 1930-ті рр. на тлі соціально-економічних змін і політичних процесів, утвердження тоталітарного режиму. Окреслено стан наукової розробки та джерельну базу дослідження з урахуванням сучасних методологічних підходів до розгляду закономірностей суспільного розвитку, місця вченого в соціумі та впливу політичного режиму на наукову творчість. Особливе місце відведено формуванню санітарно-гігієнічного напряму в УАН-ВУАН, становленню професійної, шкільної гігієни та гігієни праці в 1920 - 1930-ті рр. Розвиток гігієнічної науки подається в персоніфікованому вимірі, під кутом зору дослідницьких практик академіка О. В. Корчак-Чепурківського, професорів В. Я. Підгаєцького, В. В. Удовенка та ін. Розкрито сутнісні ознаки формування нових напрямів і наукових шкіл в гігієнічній науці. З'ясовано структурні зміни та організаційні засади появи нових дослідницьких підрозділів в академічних установах Радянської України. Обгрунтовано існування особливого етосу медичної інтелігенції, який гідно слугував народу України за умов соціально-політичних викликів радянської доби.

З'ясовано, що виділення соціальної гігієни в самостійну науку відбулося в кінці XIX - на початку XX ст., коли для цього були створені відповідні історичні умови. Думка про необхідність заснування кафедр соціальної гігієни в українських ВНЗ з'явилася на початку 1920-х років. Перша в Україні кафедра соціальної гігієни була створена в Харківському медичному інституті 27 жовтня 1923 р. У тому ж році кафедра соціальної гігієни була організована в Одеському медичному інституті, потім у Київському і у Катеринославському (Дніпропетровському). Організація кафедр була позитивно оцінена медичною громадськістю. Одночасно було змінено характер клінічного викладання - впроваджено поліклінічний та диспансерний методи. Це був важливий крок уперед у подальшому розвитку соціальної гігієни як науки та предмета викладання. Створення широкої мережі наукових, навчальних і практичних соціально-медичних установ стало передумовою інтенсивного розвитку соціальної медицини в Україні в наступні роки. Історичний розвиток соціальної медицини й організації охорони здоров'я в Україні свідчить, що цю галузь слід удосконалювати та розвивати з урахуванням сучасних досягнень в науці.

Показано, что выделение социальной гигиены в самостоятельную науку состоялось в конце XIX - начале XX веков, когда для этого были созданы соответствующие исторические условия. Мысль о необходимости основания кафедр социальной гигиены в украинских ВУЗ появилась в начале 1920-х годов. Первая в Украине кафедра социальной гигиены была создана в Харьковском медицинском институте 27 октября 1923 года. В том же году кафедра социальной гигиены была организована в Одесском медицинском институте, затем в Киевском и в Екатеринославском (Днепропетровском). Организация кафедр была положительно оценена медицинской общественностью. Одновременно был изменен характер клинического преподавания - внедрены поликлинический и диспансерный методы. Это был важный шаг вперед в дальнейшем развитии социальной гигиены как науки и предмета преподавания. Создание широкой сети научных, учебных и практических социально-медицинских учреждений стало предпосылкой интенсивного развития социальной медицины в Украине в последующие годы. Историческое развитие социальной медицины и организации здравоохранения в Украине свидетельствует, что эту отрасль следует совершенствовать и развивать с учетом современных достижений в науке.

Висвітлено багатогранну діяльність вчених-гігієністів Одеського медичного інституту в 1921 - 1941-х рр. Встановлено, що дослідження холери Л. В. Громашевського відіграли значну роль у розробці загальноприйнятої в нашій країні системи боротьби з цим небезпечним захворюванням; С. С. Аглицький сформулював теоретичні основи всіх методів очищення стічних вод; М. М. Костямін визначив перспективні напрями у харчовій, комунальній і шкільній гігієні.