Краніосакральна терапія (КСТ) відноситься до альтернативної медицини і бере свій початок з остеопатії. КСТ у своїх першоджерелах базується на парадигмі саногенезу, а саме здатності організму до самоорганізації, активізації вроджених сил саморегуляції і самовідновлення. Мета роботи - проаналізувати сучасний стан поглядів на теоретичні та практичні аспекти застосування краніосакральної терапії в клінічній медицині та запропонувати її використання в комплексних реабілітаційних програмах. На основі літературних джерел і особистого досвіду авторів висвітлено: основні постулати остеопатії, які є актуальними під час вивчення КСТ; 2 напрями в роботі краніосакральних терапевтів; результати клінічних досліджень. Підведено наукове підгрунтя під основні дискусійні положення у вивченні краніосакральної терапії, а саме: виникнення та наявність Первинного Дихання (краніосакрального ритму), періодичність проведення та кількість сеансів краніосакральної терапії. Висновки: позитивні результати застосування КСТ в клінічній практиці надають підстави рекомендувати включити її в комплексну реабілітаційну програму пацієнтів різних вікових і нозологічних груп.

Охарактеризовано сучасний стан надання реабілітаційних послуг дітям з обмеженнями життєдіяльності. Показано досвід роботи ДЗ "Український медичний центр реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи МОЗ України". Наголошено на доцільності впровадження традиційних східних методик з метою удосконалення медичної допомоги хворим даної категорії.