Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.463.054.3 + Р457.443

Рубрики:

Пахові грижі

Прийоми і методи оперативних втручань на черевній стінці. Топографічна анатомія

Шифр НБУВ: Ж24159 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - надати клініко-морфологічне обгрунтування застосування прорахованого видалення надлишкових і патологічно змінених парагерніальних тканин разом із виконанням удосконаленої абдомінопластики при хірургічних втручаннях у хворих із грижами в умовах вентрального ожиріння. Дослідження базується на даних параопераційних обстежень і власних результатах хірургічного лікування 58 герніологічних пацієнтів. Раціональні методи їх оперування обурунтовані на підставі пато- і морфометричних характеристик, визначених за розмірами вентральної грижової деформації, вираженістю в ній жировмісних, фіброзно-рубцевих і запально-патологічних компонентів. Для опрацювання результатів застосовано програмний пакет "Statistica 6.1". За власним алгоритмом вентро- і сонометричних досліджень встановлено, що парагерніальні надлишки тканин у пацієнтів із зовнішніми грижами мають переважно надапоневрозні локалізацію і походження. Доопераційні розрахунки для визначення оптимальних об'ємів дермо- і фіброліпектомій, що були виконані перед герніоабдомінопластиками при різних грижах з проявами вентрального ожиріння, дозволили уникнути локальних гнійно-запальних ускладнень та покращили показники якості життя і загального здоров'я оперованих пацієнтів. Висновки: застосування "безнадлишкового" принципу оперування є практичною основою удосконалення реконструктивно-пластичних втручань при зовнішніх черевних грижах і реальною складовою вирішення проблеми медико-соціальної та естетичної реабілітації герніологічних хворих з ожирінням.

Мета роботи - оцінка клінічної ефективності сумісних дермо- і фіброліпектомій з герніоабдомінопластикою в лікуванні хворих із зовнішніми грижами. Роботу виконано за власними результатами обстежень і оперування 56 пацієнтів. Обгрунтовано раціональний принцип хірургічних втручань при абдомінальному ожирінні та інших парагерніальних надлишках черевної стінки. Встановлено, що останні мають переважно надапоневрозну локалізацію і патометричні характеристики, відповідні розмірам грижі, вираженості жировмісних та фіброзно-рубцевих тканин у їх складі. Висновки: застосування тактики доопераційно прорахованих одночасних втручань суттєво знижує частоту місцевих ускладнень герніопластики та покращує якість життя і здоров'я у різних категорій герніологічних хворих.

Мета роботи – проаналізувати сучасні науково-практичні здобутки щодо ефективності застосування імплантів у плановій та ургентній герніохірургії, виявити перспективні напрями наступних наукових досліджень. Наведено сучасні погляди щодо оцінювання біосумісності, ефективності та доцільності застосування імплантів у плановій та ургентній герніохірургії. Обґрунтовано важливість визначення основних факторів виникнення вентральної грижі, визначення прогностичних складових перебігу репаративного процесу в галузі герніопластики та способів корекції. Наведено фізико-хімічні особливості імплантів, що використовували раніше та застосовують нині, враховуючи планові й ургентні умови виконання хірургічного втручання в пацієнтів із вентральними грижами. Показано необхідність використання комплексного підходу під час вибору способу корекції чи реконструкції черевної стінки, враховуючи біологічні та динамічні умови її існування. Наголошено на важливості селективного підходу до вибору лікувальної тактики в пацієнтів особливо під час виконання герніопластики в умовах умовно інфікованої чи інфікованої операційної рани. Для покращення наслідків герніопластики треба більш обґрунтовано та комплексно оцінювати резерви та ризики пацієнта, а також абсолютизувати показання до застосування імплантів. Удосконалення результатів ургентної та планової герніохірургії вентральних гриж полягає у виконанні оперативних втручань тільки в хірургічних відділеннях, де постійно впроваджуються сучасні світові досягнення.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.443-99 + Р457.463.054.8 + Р415.202.1

Рубрики:

Прийоми і методи оперативних втручань на черевній стінці. Топографічна анатомія

Післяопераційні грижі

Ожиріння

Шифр НБУВ: Ж15785 Пошук видання у каталогах НБУВ 

За допомогою комплексних методів дослідження уперше встановлено морфо-функціональну перебудову прямого м'яза живота та його НМЗ при змодельованій вентральній грижі та її герніопластиці проленовим протезом. Доведено, що використання останнього призводить до компенсаторно-відновних процесів у НМЗ прямого м'яза живота на 60-90-у доби та сприяє регенерації MB, що супроводжується поступовим підвищенням біоелектричної активності м'яза. Встановлено, що EC з частотою 10 Гц є найбільш ефективним із застосованих в експерименті режимів і призводить до відновлення MB шляхом активації клітинних і внутрішньоклітинних регенераційних процесів та сприяє розвитку компенсаторно-реіннерваційним процесам у НМЗ прямого м'яза живота. На основі отриманих морфологічних результатів вперше, у хворих з вентральними грижами, запропоновано оперативне лікування і комплексну програму післяопераційної фізичної реабілітації в поєднанні з EC із частотою імпульсів 10 Гц.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.463.054 + Р457.443-99

Рубрики:

Грижі

Прийоми і методи оперативних втручань на черевній стінці. Топографічна анатомія

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - проаналізувати стан пацієнтів після оперативного лікування пахових гриж лапароскопічним та відкритим методами. Проведено ретроспективний огляд історій хвороби та амбулаторних карт пацієнтів, які перенесли пластику пахової грижі в Київській міській клінічній лікарні N 1 з січня 2018 по липень 2020 рр. Висновки: лапароскопічний підхід пластики пахової грижі перевершує герніоплатику відкритим методом, оскільки дає змогу скоротити тривалість перебування у стаціонарі та період післяопераційного відновлення, поліпшити естетичний ефект операції, зменшити частоту інфікування розрізів. За результатами дослідження, така методика дає кращий результат у ранньому післяопераційному періоді, менший відсоток виникнення хронічного болю і вищий ступінь задоволеності пацієнтів порівняно з герніопластикою відкритим методом, із такою ж низькою частотою рецидивів захворювання. Тому лапароскопічна герніопластика є оптимальним методом лікування і може бути рекомендована як метод вибору хірургії пахових гриж. Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської декларації. Протокол дослідження ухвалено Локальним етичним комітетом всіх зазначених у роботі установ. На проведення досліджень було отримано інформовану згоду пацієнтів.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.463.054.3 + Р457.443-99

Рубрики:

Пахові грижі

Прийоми і методи оперативних втручань на черевній стінці. Топографічна анатомія

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Наличие у пациентов больших дефектов передней брюшной стенки (ПБС) представляет серьезную проблему для хирургов, что связано со сложностью выполнения герниопластики, необходимостью использования сеток большого размера, высокой частотой послеоперационных осложнений. В настоящее время широкое применение получили лапароскопические герниопластики с использованием сетчатых материалов. У пациентов с грыжами большого размера лапароскопические методики сопряжены с техническими трудностями во время операций и высокой частотой послеоперационных рецидивов (до 30 %). Не решена проблема выбора метода лечения послеоперационных вентральных грыж большого и гигантского размера. В настоящее время основной тенденцией является восстановление анатомической целостности ПБС со сведением мышц ПБС к белой линии живота за счет применения методов открытой компонентной сепарации. С развитием лапароскопических и эндоскопических технологий методика эндоскопической сепарации мышц ПБС была усовершенствована для улучшения качества жизни пациентов и снижения частоты послеоперационных осложнений и рецидивов. Использование эндоскопических методов позволяет избежать широкой диссекции тканей, уменьшить риск развития некроза кожно-апоневротического лоскута за счет сохранения перфорантных сосудов ПБС. Сравнение результатов применения открытых и лапароскопических методик компонентной сепарации показало, что использование открытых методов сепарации сопряжено со значительно большим количеством как интраоперационных, так и послеоперационных осложнений, что связано с развитием в 30 % случаев некроза кожно-апоневротического лоскута, и рецидивов. Результаты исследований свидетельствуют об определенных преимуществах относительно снижения частоты послеоперационных раневых осложнений применения эндоскопических методов компонентной сепарации у пациентов с послеоперационными вентральными грыжами большого размера.

Висока частота гриж живота зумовлює актуальність питання вдосконалення результатів їх хірургічного лікування. Експериментально вивчено вплив перорального застосування препарату колагену на формування сполучнотканинних структур у зоні розташування поліпропіленового імплантата у дорослих самців щурів лінії Wistar. Проаналізовано перебіг післяопераційного періоду і результати лікування 57 хворих, яким застосовували препарат колаген після алогерніопластики з приводу гриж живота. Встановлено, що у щурів, яким давали препарат колаген, поля фіброзу були менші, новоутворені волокна колагену мали впорядковану структуру, більшу щільність. Еластичні волокна спостерігали у більшій кількості не лише по периферії сполучної тканини, а й у центральних ділянках. За допомогою ультразвукового дослідження встановлено збільшення товщини сполучнотканинного компонента у зоні поліпропіленового протеза в післяопераційному періоді у разі вживання колагену. Висновок: застосування колагену стимулює неоангіогенез, оптимізує утворення достатньої кількості зрілої сполучної тканини у периімплантаційній зоні, позитивно впливає на товщину сполучнотканинного компонента у зоні розташування поліпропіленового протеза в ранньому післяопераційному періоді.

Мета роботи - вивчити морфометричні характеристики формування сполучнотканинного каркаса залежно від розташування алотрансплантата між різними анатомічними структурами передньої черевної стінки. Експериментальне дослідження проведено на 30 дорослих кролях породи шиншила, яким виконали імплантацію стерильних шматочків сітчастого поліпропіленового ендопротеза (Prolen, Ethicon) розміром 1,0 х 1,0 см у бокові відціди передньої черевної стінки. Залежно від місця імплантації сітчастого алотрансплантата тварин було розподілено на три групи: з преперитонеальним (n = 10), міжм'язовим (n = 10) і підапоневротичним розташуванням (n = 10). На 7, 14, 21, 28 та 35-ту добу після імплантації здійснювали забір зразків тканин передньої черевної стінки в зонах імплантацій разом з алотрансплантатом розміром 1,5 х 1,5 см. Для оцінки ефективності формування сполучнотканинного каркаса проводили морфометричне дослідження мікропрепаратів з вивченням таких параметрів: відносна площа колагенових волокон, відносна кількість колагенових волокон з товщиною волокна більше та менше 10 мкм, відносна площа клітинного компонента. Встановлено, що формування рубцевої тканини після імплантації сітчастого алотрансплантата має суттєві відмінності залежно від його локалізації. В ділянці очеревини і м'яза імплантація сітки спричиняла реактивні зміни, які виявлялися формуванням грануляційної тканини, багатої на недиференційовані судини, у структурі якої переважали фібробласти і фіброцити. До 21-ї доби формувався сполучнотканинний рубець зі щільних пучків колагенових фібрил. На 28-му - 35-ту добу відбувалося подальше дозрівання сполучної тканини, зменшувалася кількість фібробластів та збільшувалася - волокнистих структур. Нитки сітки було замуровано в сполучнотканинні волокна, між нитками формувалися тяжі зрілої сполучної тканини, але тонші, ніж у місцях локалізації ниток. Імплантація сітки в ділянку апоневрозу спричиняла дещо іншу реакцію. До 7-ї доби в ділянці апоневрозу були виражені явища набряку і формування волокнистих структур навколо ниток та між ними. На 21-шу добу формувався потужний шар зрілої сполучної тканини з великою кількістю волокон і фіброцитів. Товщина рубця в 5 - 6 разів перевищувала таку в ділянці м'яза та очеревини. За підапоневротичного розташування сітчастого імплантату вже на 21-шу добу експерименту спостерігали переважання фібрилярного компонента рубцевої тканини над клітинним, зрілих форм колагенових волокон - над молодими волокнистими структурами, що підтверджує більш ранній запуск і більшу швидкість періімплантатних репаративно-проліферативних процесів за підапоневротичного розташування сітчастого імплантату у порівнянні з преперитонеальною та міжм'язовою його локалізацією. Висновки: одержані експериментальні надані надають підставу стверджувати про кращі морфометричні та гістологічні показники формування рубцевого процесу у разі підапоневротичного розташування сітчастого імплантату, що слід ураховувати під час вибору хірургічної тактики.

Висвітлено особливості ускладнень і тяжкості стану пацієнтів після релапаротомій в залежності від способу ушивання передньої черевної стінки. Визначено частоту розвитку абдомінального компартмент-синдрому та формування післяопераційних вентральних гриж. Також чітко визначено вплив інтраабдомінальної гіпертензії на стан хворих та розвиток гриж після пошарового ушивання серединної рани. Визначено переваги декомпресійного ушивання передньої черевної стінки та обґрунтовано показники внутрішньочеревного тиску в момент завершення втручання, при котрих ушивання рани пошарово може супроводжуватись розвитком інтраабдомінальної гіпертензії III ступеня і вище. В подальшому проведено розробку способу профілактики абдомінального компартмент-синдрому, котрий запобігає формуванню післяопераційних гриж, та впровадження диференційованого підходу до завершення релапаротомій в залежності від показників внутрішньочеревного тиску і рівня контамінації операційної рани з наступною оцінкою результатів його застосування. Використання диференційованого підходу до завершення релапаротомій дозволило попередити розвиток абдомінального компартмент-синдрому в ранньому післяопераційному періоді та знизити частоту формування гриж на тлі неконтамінованої черевної порожнини на 47,6 %, контамінованої - на 35,1 %.

Визначено тканинні, клітинні та ультраструктурні зміни у складі м'язового, сполучнотканинного та мікро-судинного компонентів передньої черевної стінки за умов експериментальної алопластика вентральних дефектів з урахуванням впливу поліпропіленового матеріалу та біомеханічної напруги тканин. На основі кількісного гістологічного, електронномікроскопічного й імуногістохімічного аналізу змін, які відбуваються у тканинах після пластики експериментального дефекту передньої черевної стінки у щурів, доведено, що присутність поліпропіленового протеза після алопластики експериментального дефекту в помірному ступені збільшує тривалість перебігу ранніх запальних процесів, проте у віддаленому післяопераційному періоді забезпечує адекватні та повноцінні перебудови структури рубця та м'язової тканини, включаючи компоненти мікроциркуляції. За умов значної біомеханічної напруги протягом 1 - 3 місяців після пластики великого вентрального дефекту відбувається збереження деструктивних змін мікросудин і м'язово-апоневротичних структур незалежно від впливу поліпропіленової сітки. Відсутність значного натягу тканин створює умови для повноцінної інтеграції протеза до м'язово-апоневротичних структур передньої черевної стінки.

Розроблено та впроваджено в практику оптимальної техніки і тактики при реконструктивних оперативних втручаннях на передньо-боковій стінці живота. В експерименті обгрунтовано доцільність використання рішень для покращення естетичних наслідків після реконструктивних оперативних втручань на передній стінці живота. Розроблено алгоритм передопераційної підготовки пацієнтів для проведення хірургічної корекції передньої стінки живота. Визначено концептуальні і методичні підходи до реконструктивних операцій. Запропоновано нові методики лікування вентральних, троакарних та пупкових гриж. Доведено перспективність комбінованої фіксації протеза. Досліджено ступінь тканинної травми за рівнями прозапальних маркерів. Встановлено вищу травматичність традиційних втручань з приводу післяопераційних вентральних гриж порівняно з лапароскопічними. Визначено порушення імуногенезу та запропоновано інтестинальну терапію для попередження і прогресування ендогенної інтоксикації. Представлено особливості ранньої діагностики, профілактики та лікування патологічних рубців стінки живота.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.463.054.3-5 + Р457.443-99

Рубрики:

Пахові грижі

Прийоми і методи оперативних втручань на черевній стінці. Топографічна анатомія

Шифр НБУВ: Ж24001 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - встановити причини незадовільних результатів лікування пацієнтів з паховими грижами (ПГ) та розробити рекомендації щодо профілактики ускладнень і поліпшення результатів лікування в таких хворих. У 2003 - 2017 рр. прооперовано 1661 пацієнта з ПГ, з них 1477 (88,9 %) чоловіків, 184 (11,1 %) жінки віком від 16 до 98 років. Використовували класифікацію ПГ Nyhus (1993). Первинні грижі спостерігали в 1429 (86 %) випадках, рецидивні - в 232 (14 %). З приводу защемлення прооперовано 131 (7,9 %) пацієнта. Пластику пахового каналу власними тканинами проводили за методами Bassini, Girard - Спасокукоцького, Shouldice та Постемпського, алопластику - за Lichtenstein, Gilbert, RutkovіRobbins. За білатеральних прямих ПГ застосовували пластику за Stoppa. Пахові грижі I типу виявлено у 73 (4,4 %) пацієнтів, II типу - у 415 (25,0 %), IIIA типу - у 619 (37,3 %), IIIB типу - у 228 (13,7 %), IIIC типу - у 75 (4,5 %), IV типу - у 252 (15,1 %), ковзні грижі - у 254 (15,3 %) випадках. У 94 (5,5 %) пацієнтів діагностовано білатеральні ПГ. У 67 хворих оперативні втручання виконали одномоментно, у 25 - у два етапи. Оцінку результатів лікування проводили шляхом порівняння інтраопераційних, ранніх та пізніх післяопераційних ускладнень і триваласті стаціонарного лікування. Висновки: у разі проведення герніопластики застосування сітчастих трансплантатів має переваги: частота ускладнень за автопластик становила 16,8 %, за алопластик - 6,6 %. Незадовільні віддалені результати лікування спричинені неправильним вибором способу пластики пахового каналу (6 %) і технічними помилками під час операції (1,6 %). Для поліпшення результатів лікування слід застосовувати індивідуальний підхід до вибору способу пластики пахового каналу.

З метою аналізу біомеханічних властивостей та встановлення експериментальних деформаційних кутів досліджені зразки шкіри 40 померлих віком від 23 до 87 років, у середньому (52 +- 15,6) року. На підставі створеного біомеханічного базису тканин топографоанатомічних ділянок передньої черевної стінки (ПЧС) проаналізовані результати лікування пацієнтів, оперованих з приводу деформації та дефектів ПЧС з огляду на біомеханічні можливості клаптів та за класичними методиками мобілізації тканин. Встановлено, що в межах пластичної деформації тканинний тиск був у межах норми, це сприяло формуванню рубцевої тканини, що за характеристиками не відрізнялася від навколишніх сполучнотканинних структур, це забезпечувало неускладнений перебіг ранового процесу. Біомеханічні властивості шкірно-жирових клаптів слід брати до уваги під час маніпулювання з ними з метою оптимального розподілу напруження по клаптях та умов для адекватної реакції тканин на операційну травму при втручаннях на ПЧС з приводу деформації та дефектів для забезпечення кращого естетичного результату лікування, зменшення частоти післяопераційних ускладнень, тривалості лікування хворих у стаціонарі.

За период с 2011 по 2016 гг. у 149 пациентов выполнена лапароскопическая герниопластика, из них у 19 - по поводу рецидивной грыжи после ауто (у 10) и аллопластики по Liechtenstein (у 9), у 11 - двухсторонних грыж. Все пациенты живы. Осложнения возникли у 21 больного. Наибольшие технические сложности возникали при повреждении нижних надчревных сосудов. Оперативные вмешательства с использованием лапароскопической техники эффективны, патогенетически обоснованы, обеспечивают комфортное течение послеоперационного периода и возможность ранней реабилитации пациентов.

Трансабдомінальна преперитонеальна алопластика (ТАРР) все ширше впроваджується в хірургічну практику за пахвинних гриж (ПГ). Частота рецидивів ПГ після ТАРР залишається на рівні 5,3 - 10 % Мета роботи - покращання результатів хірургічного лікування ПГ шляхом використанням модифікованого способу ТАРР. Проведено аналіз хірургічного лікування ПГ у 162 хворих. У першій групі (81 хворий) виконувалась класична методика ТАРР, у другій групі (81 хворий) - модифікована авторами методика ТАРР, яка виконувалась з використанням сітчастого імплантату більшого розміру та фіксація його клеєм на рівні здухвинних судин та іліопубічного тракту. Віддаленні результати показали, що модифікований спосіб ТАРР у разі ПГ у порівнянні з класичним способом сприяє зменшенню частоти хронічного післяопераційного болю до 2,66 проти 8 % та післяопераційних рецидивів до 1,4 проти 6,9 %.