Висвітлено важливу проблему травматології - транспортної іммобілізації (ТІ). Визначено біомеханічні передумови ТІ, запропоновано класифікації методів і засобів, охарактеризовано основні принципи. Описано методи ТІ у разі пошкодження опорно-рухового апарату, зокрема, плечевого поясу та грудної стінки, верхньої та ніжньої кінцівок, хребта, таза. Викладено питання транспортування потерпілих, наведено алгоритм діагностики, тактики і методики ТІ.

Освещена важнейшая проблема травматологии - транспортной иммобилизации (ТИ). Определены биомеханические предпосылки, предложена классификация методов и средств, охарактеризованы основные принципы ТИ. Описаны методы ТИ при повреждении опорно-двигательного аппарата, в частности, плечевого пояса и грудной клетки, верхней и нижней конечностей, позвоночника, таза. Изложены вопросы транспортировки потерпевших, приведен алгоритм диагностики, тактики и методики ТИ.

На основі досліду надання медичної допомоги потерпілим з політравмою в Харківському регіоні автори обмірковують деякі дискутабельні питання відносно догоспітального та госпітального етапів.

Узагальнено досвід роботи співробітників кафедри травматології, ортопедії і хірургії, кафедри комбустіології Донецького національного медичного університету та дані з літератури з надання допомоги в гострому періоді травми за найбільш серйозних невідкладних станів, що часто трапляються у клінічній практиці. Розглянуто питання оцінювання тяжкості пошкоджень, іммобілізації, гіпсової техніки, інфузійно-трансфузійної терапії. Увагу приділено відновленню зовнішнього дихання, серцевої діяльності, серцево-легеневій реанімації, методам припинення зовнішньої кровотечі та місцевого знеболення, а також хірургічної обробки ран. Акцентовано на питаннях невідкладної допомоги у випадку вивихів, гострих черепно-мозкових і хребетних травм.

Вперше досліджено показники вентиляції та газообміну, стан центральної гемодинаміки, транспорт і споживання кисню, показники імунної відповіді у постраждалих із розвитком синдрому поліорганної недостатності (СПОН) протягом 12-ти діб посттравматичного періоду. Проведено комплексний аналіз впливу протективної тактики респіраторної підтримки на показники вентиляції, газообміну, гемодинамічного профілю, рівня транспорту та споживання кисню, імунну відповідь. Оцінено протективність двофазної штучної вентиляції легень (ШВЛ) на основі вивчення у плазмі крові рівнів прозапальних цитокінів фактору некрозу пухлин, інтерлейкіну 6 (ІЛ-6), ІЛ-8 та даних комп'ютерної томографії легень у постраждалих із розвитком СПОН внаслідок тяжкої політравми. Виконано порівняння впливу конвекційного й альтернативного двофазного методів респіраторної підтримки на частоту розвитку інфекційних ускладнень, тривалість проведення ШВЛ, адреноміметичної корекції, строки лікування тяжкотравмованих у відділеннях інтенсивної терапії. Науково обгрунтовано використання альтернативного дворівневого методу ШВЛ у травмованих із розвитком СПОН, розглянуто тактику активізації самостійного дихання із урахуванням моніторингу показників вентиляції та газообміну.

Теоретично обгрунтовано та запропоновано нове вирішення актуальної науково-практичної проблеми - відновлення адекватного самостійного дихання після проведення тривалої штучної вентиляції легень. Уточнено прогностичні критерії для успішного відлучення від респіратора. Доведено перевагу виконання ранньої трахеостомії у пацієнтів з тяжкою травмою, яким прогнозується проведення тривалої штучної вентиляції легень. Встановлено, що оптимальною методикою відлучення від респіратора у трахеостомованих пацієнтів з тяжкою поєднаною або ізольованою травмою є застосування високочастотної допоміжної вентиляції легень та адаптивної підтримувальної вентиляції. Для пацієнтів, яким механічна вентиляція проводиться шляхом оротрахеальної інтубації, оптимальною методикою відлучення є застосування адаптивної підтримуючої вентиляції легень. Доведено клінічну ефективність розробленого алгоритму відлучення від респіратора пацієнтів з тяжкою травмою після проведення тривалої штучної вентиляції легенів, яка полягає у зменшенні тривалості відлучення від респіратора та лікування у відділенні інтенсивної терапії, зниженні частоти розвитку вентилятор-асоційованої пневмонії.

Отмечено, что в большинстве случаев при политравме обнаруживается неадекватное лечение пациента на догоспитальном этапе. Именно поэтому при таких ситуациях требуется помощь квалифицированного врача. Высокая квалификация достигается путем регулярного последипломного самообразования врача. Пострадавшим на догоспитальном этапе должна оказываться экстренная медицинская помощь согласно четко установленным алгоритмам помощи. Использование современных средств оказания экстренной медицинской помощи на догоспитальном этапе благотворно сказывается на конечном результате лечения, в том числе и за счет уменьшения времени транспортировки в специализированное лечебное учреждение. Проанализированы результаты лечения пострадавших в результате механической травмы на догоспитальном этапе. Описаны основополагающие моменты этапов оказания экстренной медицинской помощи пострадавших, основанные на принципе существования системы экстренной медицинской помощи в Германии.

Отмечено, что алгоритм оказания экстренной медицинской помощи пострадавшим с политравмой включает: оценку ситуации, проведение медицинской сортировки, проведение первичного осмотра с оценкой витальных функций пострадавшего, первичный осмотр пострадавшего "с головы до ног" с оценкой тяжести травмы по Trauma Score, повторный осмотр с мониторированием во время транспортировки пострадавшего. Данный алгоритм успешно использован врачами специализированных бригад скорой медицинской помощи на догоспитальном этапе. Его применение способствовало сокращению длительности оказания экстренной медицинской помощи пострадавшим с политравмой.

Причинами високої летальності та інвалідності при поєднаній травмі є те, що специфіка організації медичної допомоги при поєднаній травмі взагалі не виділяється із загальних принципів медичної допомоги при пошкодженнях. На сьогодні дискусійними залишаються питання невідкладної допомоги постраждалим із тяжкою поєднаною травмою і травматичним шоком, питання координатора - "форварда" команди лікарів і постійного лікуючого лікаря. Зарубіжною літературою доведено, що організація надання медичної допомоги постраждалим із тяжкою поєднаною травмою дозволяє знизити летальність у гострому періоді травматичної хвороби на 15,0 % і сприяє зменшенню частоти ускладнень до 31,4 %. На наш погляд, вирішення цієї проблеми - в розумінні сучасної концепції патологічних процесів, що розвиваються в організмі при тяжкій поєднаній травмі, і власне концепції травматичної хвороби. Так, тяжкі механічні пошкодження не тільки життєво небезпечні внаслідок травми, але й є пусковим механізмом для розвитку полісистемних і поліорганних порушень, що загрожують життю потерпілого в подальші періоди травматичної хвороби.

Робота базується на результатах опрацювання супровідних листків бригад екстреної медичної допомоги 42 пацієнтів із політравмою протягом 2013 - 2016 рр. Обсяг медичної допомоги травмованим на догоспітальному етапі залежав від суб'єктивної оцінки загального стану пацієнта працівниками бригад екстреної медичної допомоги. Відповідно стан 19 (45,2 %) хворих трактовано як середньої тяжкості, 15 (35,7 %) - тяжкий, 8 (19,1 %) - вкрай тяжкий. Із 19 потерпілих 9 (47,4 %) пацієнтів належали до I клінічної групи, 10 (52,6 %) - до II клінічної групи. Проблемними із цієї підгрупи потерпілих були пацієнти із надмірною масою тіла і ожирінням, оскільки практично в кожного другого хворого (4; 40,0 %) були допущенні діагностичні помилки. З-поміж потерпілих у тяжкому стані 7 (46,7 %) осіб відносилися до II клінічної групи, 8 (53,3 %) - до III клінічної групи. Типовими помилками для даної групи потерпілих були неверифіковані ускладнені гемопневмотораксом переломи реберного каркасу в усіх травмованих із ожирінням II - III ступеня, внутрішньочеревна кровотеча у 6 (40,0 %), а також переломи кісток таза і кінцівок у 4 осіб II клінічної групи. Серед потерпілих у вкрай тяжкому стані 5 (62,5 %) пацієнтів були з нормальною масою тіла, 3 (37,5 %) - з ожирінням II ступеня. Ризики діагностичних помилок на догоспітальному етапі в потерпілих із політравмою на тлі ожиріння значно вищий, ніж у пацієнтів із нормальною масою тіла, тому діагностичні та лікувальні заходи таким потерпілим варто проводити з чітким дотриманням усіх вимог відповідно до протоколів екстреної медичної допомоги.

У структурі травматизму 60 - 65 % припадає на травми кінцівок. Постраждалим із травмою кінцівок потрібна ефективна аналгезія вже в ранньому госпітальному періоді. Але метод аналгезії має бути не тільки швидким, але й безпечним та ефективним. Таким методом є регіонарна анестезія. Мета дослідження - оцінити ефективність ультразвук-асистованої (УЗ-асистованої) блокади нервів верхніх та нижніх кінцівок у невідкладній травматології. У проспективний аналіз було включено 60 пацієнтів, які перебували на лікуванні у травматологічних відділеннях КУ "Запорізька міська багатопрофільна клінічна лікарня № 9" та КУ "Міська клінічна лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги м. Запоріжжя" у 2016 - 2017 рр. Середній вік постраждалих становив 50,1 +- 10,1 року, 59 % досліджуваних - жінки. Усім пацієнтам проводилась УЗ-асистована ідентифікація нервів за допомогою ультразвукового апарата Logiq E зі стандартним лінійним датчиком 12 МГц. На етапах дослідження всім постраждалим оцінювали показники гемодинаміки, рівень насичення гемоглобіну артеріальної крові киснем. Статистичний аналіз даних передбачав застосування методів описової статистики. В усіх процедурах статистичного аналізу критичний рівень значущості p приймали рівним 0,05. Висновки: серед пацієнтів з ізольованою механічною травмою переважали пацієнти з травмою плеча віком понад 60 років (62,0 %), більшість із них - жінки (37,0 %). УЗ-асистована блокада нервів не впливає на гемодинамічні та респіраторні показники пацієнтів, виключає появу життєво небезпечних ускладнень, але не виключає можливості "незначних" ускладнень (пункція поверхневих судин з утворенням підшкірних гематом; ненавмисна блокада верхнього гортанного нерва; ненавмисна блокада діафрагмального нерва). Середня тривалість виконання УЗ-асистованої ідентифікації нервів та введення місцевого анестетика становила 12,8 +- 0,2 хв.

Цель работы - провести анализ эффективности и безопасности УЗ-ассистированной блокады сплетений и нервов в неотложной травматологии. Проведен анализ случаев изолированной механической травмы конечностей пациентов, которые находились на лечении на клинической базе кафедры медицины катастроф, военной медицины, анестезиологии и интенсивной терапии Запорожского государственного медицинского университета в 2016 - 2018 гг. Средний возраст пострадавших - 62,5 (47; 82,5) года, масса тела - 78,7 (64,3; 94,6) кг. Для идентификации сплетений и нервов использован УЗ-аппарат Logiq E со стандартным линейным 12 МГц датчиком или "классический" метод (по анатомическим ориентирам до появления парестезии при поиске сплетения). Анестезия проведена 0,5 % раствором бупивакаина в дозе 1 - 2 мг/кг. При необходимости проводили аналгоседацию раствором пропофола в дозе 1,5 - 2,0 мг/кг/час с добавлением раствора кетамина в дозе 1 - 2 мг/кг/час. Уровень аналгоседации оценивали по шкале Ramsay. В ходе исследования оценивали продолжительность поиска сплетения и нервов, время развития блокады, продолжительность моторного и сенсорного блока, проводили мониторинг показателей гемодинамики с помощью монитора UM-300 на этапах исследования, фиксировали осложнения. Величины, имевшие распределение, отличное от нормального, представлены в виде медианы (нижний и верхний квартиль). Поиск сплетения и нервов УЗ-ассистированным методом проведен быстрее "классического" метода по парестезии (3,8 (2,8; 4,3) мин и 7,2 (4,2; 9,4) мин соответственно; p = 0,001). Но метод идентификации сплетения и нервов не влиял на время развития блокады и продолжительность моторного и сенсорного блока. При УЗ-ассистированной блокаде сплетений и нервов уровень аналгоседации больных (по шкале Ramsay) на III и IV этапах исследования был ниже, чем при использовании "классического" метода по парестезии (3,2 (2,4 ; 3,7) и 5,4 (3,8; 5,7) балла соответственно; p = 0,027). Это свидетельствует, что сенсорный блок при проведении УЗ-ассистированной блокады сплетений и нервов более эффективен. Отсутствие статистически достоверных изменений показателей гемодинамики на этапах исследования свидетельствует об эффективной интраоперационной аналгезии у больных во время проведения УЗ-ассистированной блокады. УЗ-ассистированные блокады сплетений и нервов сопровождались осложнениями в 6 (6,0 %) случаях. Во время блокады сплетений и нервов "классическим" методом по парестезии осложнения зафиксированы в 16 (32,0 %) случаях. Таким образом, метод УЗ-ассистированной блокады сплетений и нервов более безопасен. Выводы: УЗ-ассистированная идентификация сплетений и нервов быстрее, чем идентификация по парестезии (3,8 (2,8; 4,3) мин и 7,2 (4,2; 9,4) мин соответственно; p = 0,001) в неотложной травматологии. Сенсорный блок, по уровню аналгоседации пpциентов по шкале Ramsay, лучше во время проведения УЗ-ассистированной блокады сплетений и нервов. Интраоперационная аналгезия по уровню показателей гемодинамики эффективна при проведении УЗ-ассистированной блокады в неотложной травматологии. Метод УЗ-ассистированной блокады сплетений и нервов более безопасный (6,0 % осложнений против 32,0 % при использовании "классического" метода по парестезии).