Дисертація включає експериментальні та клінічні дослідження. В експерименті на 36 блоках поперекового відділу хребта створена модель чотирьох дестабілізуючих станів в хребтовому руховому сегменті: 1) резекція диска, 2) резекція диска і задніх кістково-зв'язкових структур, 3) резекція тіла хребця, 4) резекція тіла хребця і задніх структур (спондилектомія). Вивчений ступінь втрати стабільності в сегменті при означених ситуаціях, відновленні її при фіксації занурювальними пластинами ХНДІОД-І, ХНДІОД-ІІ, Roy-Camille в умовах порушення цілісності структур і в умовах міжтілового спондилодезу. Клінічні дослідження включили аналіз 306 історій хвороби і рентгенограм хворих, що були розподілені на групи, аналогічні експериментальним за принципом придбаної або артифіційної нестабільності. Клінічні спостереження підтвердили дані експериментальних досліджень про стан стабільності хребтового рухового сегмента при порушеннях його цілісності, а також в умовах відновленої передньої опори і фіксації занурювальними конструкціями. Розроблений на підставі цих досліджень алгоритм вибору оптимальних способів стабілізації хребтового сегмента, тривалості післяопераційного ліжкового режиму і характеру зовнішньої іммобілізації дозволяє зменшити травматичність і кратність оперативних втручань.

Наведено результати комплексного експериментально-клінічного дослідження впливу на формування міжтілового кісткового блока додаткового руйнування міжхребцевого диска та пункційного введення подрібненого демінералізованого кісткового матриксу, можливість виконання з цією метою транспедикулярного доступу до диска. На підставі результатів експерименту на собаках встановлено, що додаткова тунелізація пошкодженого переломом міжхребцевого диска та суміжного тіла хребця створює більш сприятливі умови для прояву остеоіндуктивних властивостей демінералізованого кісткового матриксу та утворення кісткового зрощення тіл хребців. З використанням результатів експерименту на анатомічних препаратах поперекового відділу хребта людини доведено можливість виконання транспедикулярної тунелізації свердлами вищерозташованого диска. Виявлено постійний анатомічний орієнтир для транспедикулярного проведення елементів фіксаторів. Фіксувальні властивості транспедикулярних конструкцій, у яких стрижні введено в горизонтальній площині та під кутом до неї, однакові. Визначено, що введення стрижнів відповідно осі дуги через поглиблення між основами поперечного та нижнього суглобових відростків дозволяє підвищити безпеку та точність проведення маніпуляцій. Транспедикулярне відновлення передньої опори титановим імплантатом зі шнековою різьбою значно покращує стабілізувальний ефект задньої внутрішньої фіксації. Проаналізовано наслідки лікування 45 хворих з пошкодженнями поперекових хребців, яким виконано пункційний спондилодез, до пошкоджених дисків було введено лекозим і подрібнений демінералізований кістковий матрикс.

На трупах 24 людей зрілого віку топографо-анатомічно обгрунтовано використання транспедикулярних фіксаторів хребта з введенням стрижнів під кутом до горизонтальної площини. Обгрунтовано оптимальні місця, напрямки та глибину введення стрижнів. Проведено порівняльний аналіз жорсткості фіксації малосегментарних транспедикулярних конструкцій із введенням стрижнів під різними кутами, вивчено вплив на фіксацію транспедикулярного відновлення передньої опори. Запропоновані методики дозволять звести до мінімуму кількість можливих помилок і ускладнень під час транспедикулярної фіксації поперекового відділу хребта.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р458.250.58-5

Рубрики:

Спондилоліз. Спондилолістез

Шифр НБУВ: Ж26813 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р458.250.58

Рубрики:

Спондилоліз. Спондилолістез

Шифр НБУВ: Ж26813 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Вивчено результати лікування хворих з ушкодженнями хребта та спинного мозку, яким виконували вентральний спондилодез. За період з 1992 до 2002 рр. вентральний спондилодез застосовували в лікуванні 235-ти хворих. У 149 (63,4 %) випадках ушкодження хребта поєднувались із компресією спинного мозку та його утворень. У 86 (36,6 %) хворих діагностовано неускладнену травму хребта. В разі неускладнених переломів лікування обмежували виконанням вентрального декомпресивно-стабілізувального втручання. Хворим з ускладненими ушкодженнями проводили двохетапне лікування - вентральний спондилодез з використанням кісткового аутотрансплантата та внутрішній репозиційно-стабілізуючий транспедикулярний остеосинтез заглибним пристроєм "Синтез" (Росія). Опорний блоківний корпородез у разі ушкодження хребта дозволив в усіх випадках відновити опороздатність оперованого відділу хребта шляхом формування вентрального кісткового блоку та запобігти розвиненню посттравматичних ускладнень ортопедичного і неврологічного характеру. Проте застосування вентрального спондилодезу як самостійного способу лікування не дозволяє уникнути в ряді випадків втрати оперативної корекції. Найкращі результати лікування досягнуто у разі використання переднього спондилодезу із транспедикулярним остеосинтезом.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р458.250.58

Рубрики:

Спондилоліз. Спондилолістез

Шифр НБУВ: Ж26813 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р458.250.58-3

Рубрики:

Спондилоліз. Спондилолістез

Шифр НБУВ: Ж26813 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Зазначено, що хірургічне лікування диспластичного спонділолістезу залишається однією з найскладніших проблем ортопедії. Особливо великі труднощі виникають у ході хірургічного лікування варіантів диспластичного спонділолістезу, що призводять до стенозу хребтового каналу (ХК). Під час лікування таких хворих найбільш виправдані способи хірургічного лікування залежно від механізму та ступеня стенозування ХК. Вивчено найближчі та віддалені результати хірургічного лікування цих пацієнтів. Показано, що найефективнішим є принцип забезпечення міжтілової стабільності за допомогою спонділодезу кістковими трансплантатами або керамічними імплантатами, виконанням декомпресії ХК з переднього або заднього доступів з використанням заглибних фіксаторів.

Представлено результати клінічних і рентгенометричних даних динамічного спостереження протягом 2-х років за 15-ма хворими після заднього міжтілового спонділодезу металевокерамічними імплантатами під час мікродіскектомії на поперековому відділі хребта. Одержані дані свідчать про необхідність декомперсивно-стабілізувальних втручань у ході мікродіскектомії у хворих з істотними структурно-функціональними порушеннями в хребцевому сегменті, позитивні віддалені результати застосування металокерамічних імплантатів для заднього міжтілового спондилодезу.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р458.250.58

Рубрики:

Спондилоліз. Спондилолістез

Шифр НБУВ: Ж26813 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проведено дослідження 344-х постраждалих з ускладненими ушкодженнями шийного відділу хребта та вирішено організаційні питання надання спеціалізованої медичної допомоги. Впровадження розроблених технологій передньої первинної стабілізації дозволило знизити летальність; домогтися збільшення добрих результатів лікування; запобігти розвитку ускладнень і кіфотичної деформації після операції.

Уперше встановлено залежності між величиною зміщення та іншими рентгенометричними параметрами у хворих з диспластичним спондилолістезом без стенозу й зі стенозом хребтового каналу, кореляційний зв'язок між тяжкістю неврологічного дефіциту та рентгенометричними критеріями деформацій люмбосакрального сегмента та LIV-LV, показниками сагітального хребтово-тазового балансу. На підставі експериментальних клініко-рентгенологічних досліджень уперше встановлено механізми стенозування хребтового каналу у разі диспластичного спондилолістезу. Установлено ступінь впливу величини попереднього прямого вміщення, індексу висоти диска й величини кутової деформації на стенозування хребтового каналу у разі безлізисного диспластичного спондилолістезу. З'ясовано значущість величини прямого попереднього зсуву, зниження висоти люмбосакрального диска, величини ретролістезу й сегментарного перерозгинання у разі спондилолізного спондилолістезу. Розроблено й удосконалено відомі способи хірургічного лікування стенозувальних варіантів диспластичного спондилолістезу. На підставі вивчення найближчих і віддалених результатів хірургічного лікування стенозувальних варіантів диспластичного спондилолістезу визначено принципи вибору оптимального способу хірургічної допомоги.

Проведено аналіз результатів хірургічного лікування травматичного спондилолістезу CII (hangman's fracture) у трьох хворих за допомогою розробленого в ІПХС нового способу заднього транссегментарного напруженого аутокістковопластичного металоспондилодезу СI/СIII. Даний спосіб спондилодезу за допомогою комбінованого застосування дроту та гвинтів з урахуванням анатомічних та біомеханічних особливостей верхньошийного відділу хребта є безпечною та ефективною хірургічною технікою, що дозволяє досягти стабільної фіксації хребців на рівні ушкодження з мінімальною додатковою травматизацією інтактних зв'язкових структур та використанням можливостей лігаментотаксису.

Обгрунтовано нову технологію переднього міжтілового цервікоспондилодезу за допомогою гібридних металокерамічних фіксувальних пристроїв, створених в Інституті патології хребта та суставів. Технологію можна використати для переднього міжтілового спондилодезу різної протяжності під час хірургічного лікування як ушкоджень, так і захворювань шийного відділу хребта різного генезу.

Представлены результаты рентгенограмметрического исследования стенозирующих вариантов диспластического спондилолистеза (ДС) по сравнению с вариантами ДС без стеноза позвоночного канала. Материалом исследования послужили рентгенограммы 60-ти пациентов со стенозирующими вариантами ДС и 35-ти больных с ДС без стеноза позвоночного канала. Ряд параметров измеряли на стандартных рентгенограммах, другие - на функциональных боковых; параметры сагиттального позвоночно-тазового баланса измеряли по Duval-Beaupere. Рентгенологические признаки дисплазии обнаружены у всех обследованных. Тяжесть дисплазии связана с вероятностью стенозирования позвоночного канала опосредованно, через ее закономерное влияние на степень линейного смещения. Определены среднестатистические величины рентгенометрических показателей в группе A (спондилолистез без стеноза позвоночного канала), в группе B (безлизисный спондилолистез) и в группе C (спондилолистез с лизисом дужки); эти величины существенно отличаются и определенным образом связаны друг с другом. Выявлена связь величины линейного смещения при ДС с тяжестью неврологического дефицита и целым рядом других рентгенометрических параметров.

Описана розроблена в Інституті нова технологія заднього окципітоцервікоспондилодезу з використанням фіксувальної системи оригінальної конструкції та результати хірургічного лікування 6-ти хворих з пошкодженнями та захворюваннями верхньошийного відділу хребта. Аналіз цих результатів дозволяє говорити про ефективність застосування даної технології.

У процесі моделювання спондилолістезу шляхом видалення остистого відростка та перетинання серединної частини дуги на рівні каудальних поперекових сегментів через рік після операції виявлено антелістез у 87,5 % щурів на рівнях L6 (62,5 %) і L7 (25 %) хребців. Індукований дегенеративний антелістез супроводжувався переломами кортекса зміщеного та краніального тіл хребців, що призвело до компресії спинного мозку; вентральним пролабуванням краніальних і каудальних міжхребцевих дисків. У віддалені терміни у тварин спостережено прогресування остеоартрозу й анкілози дуговиросткових суглобів.

Моделювання дегенеративного спондилолістезу у білих щурів шляхом дестабілізації переднього і заднього опорного комплексів хребта показало наявність антелістезу у 80 % тварин. У тілі зміщеного хребця спостережено значні дистрофічні порушення, а також виражену рарефікацію кісткових трабекул, мікропереломи та кіркові переломи. Характерна риса даної моделі - множинне формування протрузій як на рівні зсуву тіла хребця, так і в краніальних дисках.

Изучены результаты лечения больных спондилолистезом с неврологическими проявлениями с помощью разработанных тактики лечения и техники оперативных вмешательств, направленных на первоначальную декомпрессию нервных структур и последующую стабилизацию. Проведено обследование, хирургическое лечение и изучение результатов лечения 31-го больного со спондилолистезом с неврологическими проявлениями. Степень спондилолистеза устанавливали по клинико-рентгенологической классификации Майердинга. Больных с I степенью было 14, со II - 8, с III - 7 и с IV - 2. Хирургическая тактика варьировала в зависимости от степени спондилолистеза. При всех типах спондилолистеза проводили декомпрессию корешков и дурального мешка, однако при спондилолистезе I степени редрессацию и стабилизацию не выполняли. При спондилолистезе II степени проводили редрессацию и стабилизировали позвонки кейджами, устанавливаемыми из заднего доступа (PLIF - posterior lumbar interbody fusion). Спондилолистез большой степени (III - IV) стабилизировали установкой кейджей из заднего доступа (PLIF) в сочетании с установкой транспедикулярной системы фиксации. Отмечено, что лечение спондилолистеза с неврологическими проявлениями требует оперативного вмешательства, направленного на декомпрессию нервных структур с последующей стабилизацией смещенных позвонков.