Представлены данные о тяжелом остром респираторном синдроме, его этиологии и особенностях эпидемического процесса. В историческом аспекте проанализированы основные эпидемиологические закономерности двух инфекционных болезней: тяжелого острого респираторного синдрома и гриппа. Приведена новая информация относительно улучшения эпидемиологического прогноза при этих инфекциях. Рассмотрены причины активизации эпидемического процесса тяжелого острого респираторного синдрома, зарегистрированного в 2002 - 2003 гг.

Визначено основні характеристики епідемічного процесу грипу та гострих респіраторних інфекцій (ГРІ) в Україні за 1992 - 2003 рр., а саме: динаміку, інтенсивність, тенденції захворюваності, ураженість різних вікових груп населення, сезонність і циклічність. Установлено поступове зниження показників загальної захворюваності переважно за рахунок дорослого та міського населення. Зареєстровано тенденцію до зростання захворюваності дитячого населення з превалюванням вікової групи 7-ми - 14-ти років, а також сільського населення. Показано, що найвищі рівні захворюваності на грип і ГРІ в Україні зареєстровано в м.Києві. Вони перевищували середньоукраїнські показники в 1,5 - 1,7 разів. На моделі м.Києва уперше встановлено сильний прямий кореляційний взаємозв'язок між величиною температурного фактора та кількістю опадів і рівнем захворюваності на зазначені хвороби. Показано, що ймовірнішим є зростання захворюваності населення на грип за умов вищої температури повітря в осінньо-зимовий період року, а також нижчої температури та вищого рівня опадів влітку. Для ГРІ встановлено, що зі зростанням максимальної температури повітря рівень захворюваності зменшується, а у разі нижчої температури та вищої вологості повітря взимку показники розповсюдження респіраторних інфекцій вищі. Наведено порівняльну характеристику епідемій грипу 1998 - 2002 рр. в Україні та визначено їх епідеміологічні особливості. Відзначено, що епідемії реєструвались щорічно та були різними за екстенсивністю й інтенсивністю. З застосуванням розробленої комп'ютерної математичної моделі зроблено короткостроковий і довгостроковий прогноз захворюваності на грип і ГРІ на

Індекс рубрикатора НБУВ: Р514.31-1 + Р194.31-2

Рубрики:

Гострі респіраторні захворювання (ГРЗ)

Епідеміологія грипу і гострого катару верхніх дихальних шляхів

Шифр НБУВ: Ж70307 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Показано залежність частоти виділення ентеровірусів від хворих з гострими респіраторними інфекціями від року, місяця та регіону. Середня частота ізоляції ентеровірусів за період 1998 - 2002 рр. становила 0,9 %, найвищим цей показник був у 1998 р., найменшим - у 2000 р. Найчастіше від хворих з гострими респіраторними інфекціями виділяли поліовіруси та віруси Коксакі B, питома вага яких відповідно дорівнювала 32,1 % і 33,7 %.

Під час дослідження виявлено, що провідна роль в етіології інфекційних захворювань верхніх і нижніх дихальних шляхів належала Streptococcus viridans і грибам роду Candida. Питома вага грибів роду Candida становила 28,8 % у хворих на фарингіти, 22,6 % - у хворих на бронхіти і 37,4 % - у хворих на пневмонію, які у 77 - 85,6 % випадків були представлені в асоціаціях із бактеріями. Відмічено високий рівень резистентності грибів роду Candida до триазольних антимікотиків.

Незважаючи на нещодавні рекомендації ASBMR, AACE, Endocrine Society, ECTS&NOF щодо лікування остеопорозу в епоху COVID-19, вплив антиостеопоротичних препаратів на ризик і тяжкість захворювання вивчений недостатньо. Мета дослідження - оцінити ризик COVID-19 у хворих з остеопорозом, які отримують парентеральне лікування бісфосфонатами або деносумабом, а також тяжкість його перебігу у вищезазначеного контингенту. Проведено телефонне опитування та проаналізовано дані 195 пацієнтів (92 % жінок; середній вік 62,7 +- 10,8 року) із системним остеопорозом залежно від поточного застосування парентеральних антирезорбтивних препаратів (золедронова кислота, ібандронова кислота або деносумаб, n = 125) і порівняли результати з даними хворих з остеопорозом, які раніше не застосовували жодних антиостеопоротичних препаратів (n = 70). Серед обстежених на COVID-19 захворіли 32,9 % осіб, які не отримували будь-якого антиостеопоротичного лікування в минулому, та 33,3 % хворих з остеопорозом, які отримували лікування парентеральними резорбентами (p >> 0,05). Серед осіб, які приймали золедронову кислоту, захворіли 29,2 %, ібандронову кислоту - 34,4 %, деносумаб - 42,9 %. Вірогідних відмінностей у частоті та тяжкості COVID-19 залежно від наявності та типу антиостеопоротичної терапії не було виявлено. Крім того, не встановлено відмінностей показників залежно від віку пацієнтів, їх статі, наявності ожиріння та інших факторів ризику остеопорозу. Ризик COVID-19 у пацієнтів із системним остеопорозом не відрізнявся залежно від застосування антирезорбтивних препаратів: відношення шансів (OR) становило 1,1 (95 % ДІ 0,6 - 2,0), або від застосування певного антиостеопоротичного препарату (для золедронової кислоти - 0,9 (95 % ДІ 0,4 - 2,0), ібандронової кислоти - 1,1 (95 % ДІ 0,5 - 2,3) та для деносумабу - 1,6 (95 % ДІ 0,5 - 5,2). Висновки: парентеральні антиостеопоротичні препарати (золедронова або ібандронова кислоти, деносумаб) не впливають на частоту та тяжкість COVID-19 і можуть бути рекомендовані для продовження лікування хворих на остеопороз під час COVID-19.