Рассмотрены особенности распространения, локализации и гистологического строения первичных опухолей спинного мозга и позвоночного столба. Проанализировано 462 верифицированных наблюдения. Обсследованы 183 мужчины и 279 женщин в возрасте от 3 до 76 лет. Выявлено преобладание опухолей у лиц среднего возраста (40 - 60 лет) - 44,8 %. Удельный вес злокачественных опухолей равнялся 18 %, интрамедуллярных - 39,2 %, интрадуральных экстрамедуллярных - 10,2 %, экстрадуральных - 30 %. Рассмотрены особенности локализации и гистологического строения опухолей соответственно полу, возрасту. На основании полученных результатов сделан вывод, что первичные опухоли спинного мозга позвоночного столба наблюдаются преимущественно у лиц среднего возраста, чаще у женщин. Количество интрадуальных опухолей значительно превалирует над числом экстрадуральных, наибольший удельный вес злокачественных опухолей отмечен среди интрамедуллярных.

Изучены особенности лучевой диагностики, гистологического строения и локализации опухолей спинного мозга типа "песочных часов" (т.е. с наличием экстра- и интрадурального компонентов либо только экстрадуральных с проникновением опухоли сквозь межпозвоночное отверстие в эпидуральное пространство). Установлено, что наилучшим методом топической диагностики всех компонентов опухолей подобного типа является магнито-резонансная томография, способствующая проведению дифференциальной диагностики доброкачественных и злокачественных опухолей. Миелография с неионными контрастными препаратами позволяет уточнить контуры интрадуральной части опухоли, что важно для планирования оперативного вмешательства.

Изучены возможности лучевых методов исследования (рентгенографии, миелографии (МГ), компьютерной томографии (КТ), компьютерно-томографической миелографии (КТМГ) и магнитно-резонансной томографии (МРТ)) при экстрадуральных опухолях спинного мозга и позвоночного столба с наличием миелорадикулярной компрессии. Описаны особенности лучевой диагностики различных типов опухолей. Установлено, что диагностическая точность нативной МРТ при экстрадуральных спинальных опухолях составляет 92 %, КТ, КТМГ - 90 - 94 %. Традиционная рентгенография с высокой точностью (87 %) выявляла костные поражения. Определено, что ультравист и омнипак являются малотоксичными и высокоэффективными препаратами для проведения МГ.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р569.627.5-5 + Р569.481.5-5

Рубрики:

Пухлини спинного мозку та його оболонок

Пухлини хребта

Шифр НБУВ: Ж14579 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - створення діагностичного алгоритму МРТ-обстеження хворих з внутрішньоспинномозковими ураженнями (BCMУ). Проведено ретроспективний аналіз даних магнітно-резонансної томографії (МРТ) 195 хворих із ВСМУ, які перебували на стаціонарному лікуванні або яких консультували амбулаторно в Інституті нейрохірургії ім. акад. А. П. Ромоданова АМН України за період 1995 - 2006 рр. Серед них - 154 хворі із внутрішньоспинномозковими пухлинами (ВСМП) та 41 - із непухлинними ураженнями спинного мозку (НПУСМ). Усі пухлини були верифіковані під час оперативних втручань та гістологічно. Висновки: МРТ є надійним діагностичним методом, що забезпечує ранню діагностику ВСМП та НПУСМ на амбулаторному етапі обстеження. Припущення гістологічного типу ВСМП можливе за умови одержання нативних та контрастно підсилених зображень. Розроблено діагностичні моделі двох найчастіших видів ВСМП - епендимоми та астроцитоми. Оптимальний обсяг даних МРТ-зображення, необхідних для планування оперативного втручання, включає: розташування пухлини щодо спинного мозку, визначення меж пухлини, характеристику кіст, сторону росту екзофітного компонента, припущення гістологічного типу.

Мета дослідження - розроблення оптимальної тактики оперативного лікування кіст крижового каналу (ККК) залежно від їх типу та розміру. Дослідження проведено на 36 хворих з ККК: 20 - з периневральними, 5 - з екстрадуральними менінгеальними, 2 - з інтрадуральними, 7 - з менінгеальними дивертикулами та 2 - із сакрально-пресакральними кістами в складі тріади Currarino. З приводу цієї патології всім хворим проведено оперативне втручання. В усіх випадках використано мікрохірургічний інструментарій та мікрохірургічну техніку зі збільшенням у 7,5 - 15 разів. Периневральні кісти розташовані в ділянці чутливого ганглія крижового корінця і мають широку основу, що ускладнює видалення. Після аспірації вмісту кісти та перевірки на сполучення із субарахноїдальним простором слід проводити резекцію вільних стінок кісти на рівні ганглія, герметизацію стінок дурального вивороту корінця. Екстрадуральні кісти та менінгеальні дивертикули сполучаються з субарахноїдальним простором і зазвичай не зрощені з корінцями. Їх слід виділяти, перев'язувати в ділянці шийки і відсікати дистальніше лігатури. Інтрадуральні кісти слід видаляти шляхом задньої поздовжньої дуротомії, після чого дуральний мішок герметично зашивають. Кісти в складі тріади Currarino видаляють поетапно. На першому етапі із заднього доступу ліквідують ККК, проводять герметизацію дурального мішка та отвору в крижовій кістці. На другому етапі разом з проктологом видаляють пресакральну кісту. Висновки. За наявності неврологічної симптоматики та в разі розміру понад 15 мм ККК потребують хірургічного лікування. Хірургічна тактика маї бути спрямована на видалення кісти, декомпресію корінців,

що проходять у крижовому каналі, герметизацію дурального мішка, а за необхідності - на герметичну пластику його стінок.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р636.750.96 + Р569.627.5-59

Рубрики:

Хірургічне лікування пухлин спинного мозку

Пухлини спинного мозку та його оболонок

Шифр НБУВ: Ж25729 Пошук видання у каталогах НБУВ 

На підставі результатів спостережень за хворими з епендимомами ділянки кінського хвоста досліджено проблему покращання результатів їх хірургічного лікування завдяки своєчасному застосуванню сучасних методів діагностування, диференційованого використання новітніх нейрохірургічних технологій з урахуванням гістологічного варіанта епендимоми та її топографо-анатомічного розташування. Вивчено гістологічні особливості, ступені диференціації епендимом кінського хвоста. Виявлено міксопапілярний гістологічний варіант пухлини у 33-х (45 %) хворих (grade I), клітинно-відростковий - у 11-ти (15 %), папілярний - у 5-ти (7 %) пацієнтів (grade II), анапластичний - у 25-ти (34 %) (grade III). Проведено клінічний розподіл епендимом ділянки кінського хвоста залежно від варіантів топографо-анатомічного розташування. З застосуванням спондилографії уточнено ступінь інформативності рентгенологічних і за допомогою комп'ютерної та магнітно-резонансної томографії - нейровізуальних - методів за умов діагностування епендимом кінського хвоста та кінцевої нитки спинного мозку. Розроблено шкалу та критерії оцінювання якості життя хворих з епендимомами ділянки кінського хвоста, проведено її аналіз у до- та післяопераційному періодах. Визначено оптимальну тактику діагностування та лікування епендимом кінського хвоста та кінцевої нитки спинного мозку. З'ясовано залежність результатів хірургічного лікування від ступеня анаплазії пухлини та радикальності її видалення.

На підставі даних діагностування та лікування 68-ми хворих з кістами крижового каналу (ККК) віком від 21-го до 71-го років досліджено проблему покращання результатів їх хірургічного лікування. Хворих було розподілено за типом кіст, а саме: перинервальних, або Тарловських - у 46-ти (67,6 %) пацієнтів, екстрадуральних менінгіальних - у 5-ти (7,4 %), менінгіальних дивертикул - у 11-ти (16,2 %), інтрадуральних лептоменінгіальних (арахноїдальних) у трьох (4,4 %), сакрально-пресакральних кіст у складі тріади Currarino - у трьох (4,4 %) хворих. Проведено клініко-неврологічне дослідження пацієнтів з використанням стандартних збірників питань, рентгенографії попереково-крижового відділу хребта у двох проекціях і магніто-резонансної томографії цієї ділянки, а також магніто-резонансної мієлографії та електронейроміографії з метою верифікації радикулопатії. Виконано оперативне лікування з використанням заднього доступу шляхом амінекомії крижової кістки. За технічної можливості кісти видалялися повністю. За наявності нервових волокон корінця у стінці кісти Тарлова здійснювали резекцію її стінок на рівні ганглія, нервові корінці прикривали гемостатичною гукою чи пластинами тахокомбу. Утворена порожнина заповнювалася аутожировою клітковиною. Безпосередньо після оперативного втручання покращання неврологічного статусу визначено у 33-х (91,7 %) хворих. Повний регрес неврологічних симптомів досягнуто у 26-ти (72,2 %) хворих. У віддаленому післяопераційному періоді рецидивування кіст не зареєстровано. За умов консервативного лікування ККК спостережено значну позитивну динаміку

неврологічної симптоматики, особливо больового синдрому. У віддаленому періоді у всіх хворих відзначено відновлення попередньої симптоматики. За результатами дослідження зроблено висновок, що консервативна терапія дає лише тимчасовий ефект.

Наведено результати дослідження мікрохірургічної анатомії медулоцервікальних інтрамедулярних пухлин, визначено їх морфологічні особливості. Вперше виявлено зміни у перифокальній зоні астроцитом та епендимом спинного мозку, які за структурними ознаками подібні до вторинної аксонотомії, що спостерігається у пацієнтів з черепно-мозковою травмою, зокрема, дифузним аксональним ушкодженням. Уточнено ступінь інформативності сучасних нейровізуалізаційних методів дослідження - комп'ютерної та магнітно-резонансної томографії у діагностиці інтрамедулярних новоутворень медулоцервікальної локалізації. Вперше проаналізовано результати хірургічного лікування пацієнтів з даною групою пухлин за шкалою оцінки якості життя прооперованих спінальних онкологічних хворих RAND 36-Iterm Health Survey 1.0. Розроблено диференційований підхід щодо лікування й обгрунтовано раціональну терапевтичну тактику для хворих з медулоцервікальними інтрамедулярними пухлинами. Виявлено залежність результатів хірургічного лікування від гістологічної природи пухлини, її локалізації та розмірів.

Вивчено клінічні прояви пухлин хребта залежно від їх гістологічного типу, аксіальної та поперечної локалізації, характеру росту пухлини. Надано оцінку інформативності різних інструментальних методів дослідження, розроблено комплекс діагностичних методів, необхідних для визначення лікувальної тактики у хворих з пухлинами хребта. Встановлено, що найбільш інформативним методом діагностики пухлин хребта є магніторезонансна терапія. Розроблено диференційований підхід до вибору лікувальної тактики для хворих з пухлинами хребта, визначено показання та протипоказання до хірургічного лікування. На підставі клінічних даних та інструментальних методів дослідження розроблено критерії вибору радикальності оперативного втручання, хірургічного доступу, способу стабілізації хребта. Встановлено, що використання розробленого комплексу лікувально-діагностичного заходів дало змогу покращити результати хірургічного лікування хворих з пухлинами хребта, зменшити післяопераційну летальність з 14,8 % до 4,4 %, одержати добрі та задовільні результати лікування у 83 % оперованих хворих.

Науково обгрунтовано діагностичний алгоритм застосування рентгенографії, остеосцинтиграфії, рентгенівської комп'ютерної (РК) і магніторезонансної томографій (МРТ) для ранньої діагностики метастатичного ураження хребта. На підставі клініко-променевого обстеження 155 хворих з підозрою на метастатичне ураження хребта (113 хворих на рак, 21 - на мієломну хворобу, 21 - на гормональну спондилопатію), істотних особливостей рентгенологічної картини метастазів у хребті залежно від локалізації первинної пухлини не виявлено. Зазначено, що наявність "ранніх" рентгенологічних ознак метастатичного ураження (нечіткість контурів і структури й елементів хребців) є основою для подальшого променевого дослідження хребта з метою точного виявлення кісткової структури. Встановлено, що використання рентгенограметричних показників на звичайних рентгенограмах дозволяє оцінити стан хребетного каналу у разі метастатичних уражень хребців. Зауважено, що вираженість больового синдрому у випадку патологічних переломів хребців зумовлюється, переважно, стенозом хребетного каналу, ступінь ураженості якого знаходиться в прямій залежності від величини компресії уражених метастазами хребців або наявністю м'якотканинного пухлиного компонента, і це, в свою чергу, призводить до стисненя спинного мозку. Для виявлення останього явища оптимальним методом є МРТ, в той час як КТ надає повнішу інформацію про стан кісткових стінок хребетного каналу та структурні зміни в хребцях. Доведено, що використання комплексу методів променевої діагностики з обов'язковим залученням лабораторних даних істотно скорочує термін встановлення діагнозу щодо метастазів,

На підставі результатів обстеження репрезентативних груп хворих з внутрішньоспинномозковими пухлинами та непухлинними ураженнями спинного мозку визначено частоту та надано детальну характеристику їх ознак, виявлених за результатами магнітно-резонансної терапії (МРТ), що дозволить забезпечити їх ранню діагностику. Запропоновано здійснювати кількісне оцінювання ступеня стовщення спинного мозку у хворих з внутрішньоспинномозковими пухлинами та непухлинними ураженнями спинного мозку. На підставі результатів порівняння груп хворих з внутрішньоспинномозковими пухлинами за умов спеціалізованого нейрохірургічного закладу у разі наявності пухлини, виявленої внаслідок проведення МРТ та без нього, доведено залежність між встановленням своєчасного МРТ-висновку та результатом лікування хворого. На підставі комплексного оцінювання даних нативних і контрастнопідсилених МРТ-зображень установлено можливості й інформативність МРТ за припущення щодо гістологічного типу внутрішньоспинномозкових пухлин. Запропоновано діагностичний алгоритм МРТ-дослідження пацієнтів з внутрішньоспинномозковими пухлинами за умови одержання лише нативних МРТ-зображень.

Розглянуто питання доцільності використання пункційної вертебропластики (ПВП) у лікуванні агресивних гемангіом хребта. Встановлено інформативну значущість методу магнітно-резонансної спектроскопії (чутливість якого становить 100 %) для діагностики агресивності гемангіом хребта на початкових стадіях їх розвитку. Проведено порівняльний аналіз ефективності використання спондилографії, магніто-резонансної та спіральної комп'ютерної томографії та розроблено оптимальний діагностичний алгоритм для виявлення гемангіом хребта та визначення їх агресивності. Обгрунтовано показання та протипоказання щодо проведення оперативного втручання методом ПВП і визначено особливості його застосування залежно від рівня ураження та характеру розповсюдження гемангіоми хребта. Проаналізовано найближчі та віддалені результати лікування хворих з агресивними гемангіомами хребта, оперованих методом ПВП.

Розглянуто відмінності у перебігу захворювання, неврологічній симптоматиці, інструментальній, лабораторній, диференціальній діагностиці, результатах хірургічного втручання за екстрамедулярних пухлин вентральної та вентралатеральної локалізації. Обгрунтовано питання підвищення ефективності й висвітлено шляхи подальшого покращання діагностики та хірургічного лікування екстрамедулярних пухлин вентральної та вентралатулярної локалізації.

Розглянуто сучасні уявлення про гістоморфологічні особливості різних варіантів спінальних епендимом та їх диференціальну діагностику з іншими новоутвореннями подібної локалізації. На теперішній час для діагностики епендимом кінського хвоста та термінальної нитки використовують додаткові методи обстеження, а саме: спондилографію, мієлографію, лікворологічне дослідження, комп'ютерну та магнітно-резонансну томограми попереково-крижового відділу хребта.

Незадовільні функціональні наслідки у пацієнтів з інтрамедулярними астроцитомами спинного мозку (АСМ) в післяопераційному періоді зумовлюють необхідність пошуку оптимального підходу до хірургічного лікування. Мета роботи - покращити результати лікування пацієнтів із АСМ шляхом оптимізації хірургічної тактики. Проаналізовано результати хірургічного лікування 36 пацієнтів з інтрамедулярними АСМ. Усім пацієнтам було проведено комплексне клініко-інструментальне обстеження з використанням магнітно-резонансної томографії (МРТ) з внутрішньовенним підсиленням, комп'ютерної томографії (КТ), спондилографії. Динаміку неврологічної симптоматики оцінювали за допомогою модифікованої шкали McCormick до операції та на момент виписки пацієнтів зі стаціонару. За обсягом оперативного втручання проведено тотальне (6 пацієнтів), субтотальне (23 пацієнти) і часткове (7 пацієнтів) видалення пухлини. Покращання стану відмічено у 29, погіршення - у 4 пацієнтів, у 3 пацієнтів змін з боку неврологічного статусу відмічено не було. Висновки: максимально атравматичне видалення пухлини з урахуванням її гістогенезу, характеру росту і меж резекції пухлини є основними чинниками, які зумовлюють сприятливі функціональні наслідки у пацієнтів з АСМ у післяопераційному періоді.

Мета роботи - удосконалити діагностику та хірургічне лікування екстрамедулярних пухлин вентральної та вентролатеральної локалізації. Проаналізовано результати лікування 350 хворих з екстрамедулярними пухлинами вентральної та вентролатеральної локалізації, яких прооперували в ДУ "Інститут нейрохірургії ім. акад. А. П. Ромоданова НАМН України" у 1989 - 2014 рр. Жінок було 238 (68 %), чоловіків - 112 (32 %). Розроблено алгоритм вибору хірургічного доступу з урахуванням рівня розташування пухлини. Для видалення пухлин, розташованих спереду від спинного мозку використано такі доступи (за стандартною міжнародною класифікацією): задній - у 196 спостереженнях, задньобічний - у 118, передньобічний - у 1, бічний - у 11, передній - у 4, віддалено-латеральний - у 16, екстремально-латеральний - у 4. Розглянуто відмінності у перебігу захворювання, неврологічній симптоматиці, інструментальній, лабораторній, диференційній діагностиці, результатах хірургічного втручання при екстрамедулярних пухлинах вентральної та вентролатеральної локалізації. Висновки: адекватний вибір хірургічного доступу залежить від локалізації пухлини, її величини та поширення. При вентролатеральному поширенні пухлини в усіх відділах спинного мозку застосовують усі варіанти задньобічного доступу, при вентральному - варіанти бічного доступу, при незначному паравертебральному рості пухлини - варіанти задньобічного доступу, при значному паравертебральному рості - відповідний варіант передньобічного доступу. Основним принципом успішного видалення екстрамедулярних вентральних і вентролатеральних пухлин є адекватна резекція кісткових елементів, що забезпечує прямий доступ до новоутворення та надає змогу зменшити тракцію невральних структур.

Частота інтрамедулярних пухлин складає 10 - 18 % від загального числа пухлин спинного мозку. Магнітно-резонансна томографія (МРТ) є одним з найбільш чутливих методів у виявленні змін форми, розмірів, контурів спинного мозку й інтенсивності від його тканин. Мета роботи - покращання діагностики інтрамедулярних пухлин (ІМ). Проведено аналіз обстеження 65-ти хворих з ІП, що знаходилися на лікуванні в I-й спінальній клініці ДУ "Інститут нейрохірургії ім. А. П. Ромоданова" НАМН України. З метою діагностики ІМ застосовували клініко-неврологічний огляд, а також проводили магнітно-резонансну томографію (МРТ) в Т1 и Т2-зважених зображеннях. Серед 65-ти хворих з ІП виявлено епендимому (27 спостережень), астроцитому (28 спостережень), гемангіобластому (6 спостережень), олігодендрогліому (3 спостережень), гемангіоперицитому (1 спостережень). Ретроспективний аналіз дослідження надав змогу виділити МР-ознаки, характерні для різних типів інтрамедулярних пухлин. МРТ з контрастним посиленням надало змогу локалізувати пухлину, виявити солідну і кістозну частини, відмежувати пухлину й оточуючу тканину спинного мозку.

Розглянуто сучасні погляди на концепцію метастазування злоякісних пухлин у кісткову тканину (кістковий мозок). Метастази кісткового мозку є ранньою формою метастазів у скелет при злоякісних новоутвореннях. Застосування ранньої системної таргетної терапії в зазначених випадках може перешкоджати розвитку кісткових метастазів. Більш коректною є термінологічна інтерпретація "метастази в кістковий мозок" замість "метастази в кістки". Існує необхідність перегляду поточної технології непрямої променевої візуалізації та застосування з даною метою сучасних діагностичних методів, наприклад 18F ФДГ-ПЕТ/КТ, що відображають ступінь агресивності пухлинного процесу, забезпечують персоніфіковану оцінку поширення пухлинного процесу та спрямовані на ефективне лікування та оптимізацію клінічного прогнозу захворювання.