Запропоновано комплекс, який дозволяє проводити ефективний контроль за перебігом запального процесу та очищенням гнійної рани. Розроблено камеру, з використанням якої можна визначити оптимальні концентрації препаратів для місцевого застосування. Наведено методику лікування одонтогенних флегмон щелепно-лицьової ділянки з застосування іммобілізованих на поліметилсилоксані антибіотиків, яка підвищує ефективність місцевої терапії.

Розроблено метод кількісної оцінки місцевих симптомів запалення та відновлення тканин, що дає змогу надати оцінку ступеня вираженості кожного симптому та симптомокомплексу в цілому до та після лікування захворювання та підвищити рівень об'єктивності оцінки кінцевого результату. Встановлено залежність між інтенсивністю процесів перекисного окиснення ліпідів у плазмі крові, мембранах еритроцитів та функціональною (антиоксидантною) активністю сироваткового альбуміну в хворих з обмеженими та розлитими гострими гнійно-запальними захворюваннями (ГГЗЗ) м'яких тканин щелепно-лицьової ділянки, що має важливе значення для прогнозування перебігу захворювання та контролю за ефективністю проведеного лікування. Розроблено, патогенетично обгрунтовано та клінічно апробовано спосіб комплексного лікування ГГЗЗ м'яких тканин у щелепно-лицьовій ділянці (ЩЛД) з використанням препаратів "Гентаксан" і "Траумель-С". Доведено переваги та доцільність використання цих препаратів як складових частин комплексного лікування ГГЗЗ м'яких тканин у ЩЛД у порівнянні з традиційним способом лікування.

Відзначено, що у ході лікування 42-х хворих з одонтогенними та неодонтогенними гнійно-запальними процесами щелепно-лицьової ділянки для місцевого впливу на гнійне вогнище використовували йоддицерин. 30 хворих одержували стандартне лікування, результати якого оцінювали на підставі клінічних, бактеріологічних, планіметричних та імунологічних досліджень. Посилення місцевого впливу на вогнище запалення шляхом використання йоддицерину дозволило обмежити використання антибіотиків.

Уперше в м. Донецьку і прилеглих районах за період 1996 - 2000 рр. встановлено медико-соціальний і демографічний статус пацієнтів з одонтогенними запальними захворюваннями, розглянуто особливості надання медичної допомоги, визначено кількість і структуру післяопераційних ускладнень, терміни стаціонарного лікування і втрати працездатності як параметри, що характеризують його ефективність. На підставі інтегративної оцінки спектру білків сироватки крові, параметрів імунного статусу, видового складу мікрофлори вогнищ одонтогенної інфекції, показників регенерації гнійної рани обгрунтовано доцільність використання комплексного методу лікування одонтогенних флегмон щелепно-лицьової ділянки, що включає застосування препарату "Біовіт" і пряму ендолімфатичну антибіотикотерапію.

Вивчено антимікробні властивості амізону та вплив його комбінованого застосування з антибіотиками на клінічні показники у хворих з гнійно-запальними процесами щелепно-лицевої ділянки (ЩЛД). Виявлено антимікробні властивості амізону щодо музейних і клінічних штамів. Комбіноване застосування амізону з лінкоміцином, оксациліном та ампіоксом під час лікування хворих з гнійно-запальними процесами ЩЛД сприяло швидшому одужанню пацієнтів.

Описано властивості груп медичних сорбентів. Наведено приклади ефективного використання сорбційних препаратів у ході місцевого лікування гнійної рани різної локалізації.

Проведено краніометричне дослідження бічних телерентгенограм голови 64-ох пацієнтів 14 - 25 років з двома формами дистальної оклюзії з акцентом на вивчення параметрів нижньої щелепи (35-ти пацієнтів з формою II-1 і 29-ти - з II-2 формою за класифікацією Енгля). На підставі одержаних даних показано різні зміни параметрів нижньої щелепи за обох форм патології. Характер морфологічних відхилень параметрів нижньої щелепи в разі II-2 класу патології прикусу може більшим чином призводити до ускладнень з боку скронево-нижньощелепного суглоба.

Обговорено особливості перебігу та результати комплексного лікування хворих (131) з розповсюдженими флегмонами щелепно-лицьової області. Наведено дані про доцільність використання поліфакторних антибіотиків, лімфотропної терапії та фетальних тканин для посилення імунітету з урахуванням психоемоційного стану хворого.

Обстежено 30 хворих з герпетичним ураженням щелепно-лицьової ділянки. Для діагностики використано цитологічний метод, імуноферментний аналіз крові та полімеразну ланцюгову реакцію.

Вивчено ефективність застосування у лікуванні флегмон щелепно-лицевої ділянки витяжки прополісу "М'якої". Встановлено, що завдяки її місцевому застосуванню, санація гнійних постфлегмонозних ран збільшується в 1,75 рази. Визначення гематологічних показників опірності організму - лейкоцитного індексу інтоксикації, кров'яно-клітинного показника та рівня адаптаційних реакцій дозволяє достовірно прогнозувати перебіг флегмон, що дає можливість вибирати оптимальну тактику лікування та на підставі прогнозу перебігу захворювання превентивно вживати заходів щодо попередження генералізації процесу.

Розроблено методику розрахунку індексу тяжкості патологічного процесу у хворих із запальними процесами щелепно-лицьової локалізації, заснований на визначенні його відповідності тяжкості стану місцевого статусу. Це дозволяє проводити ранню і диференціальну діагностику стадії гнійно-запального процесу щелепно-лицьової області різного генезу в кожному конкретному випадку і на цій підставі планувати адекватну терапію.

Установлена высокая эффективность метода постоянного низкодозированного вакуумного дренирования раны с преобладанием гнилостно-некротического поражения у больных с флегмоной челюстно-лицевой области.

Здійснено експериментальне дослідження 85-ти безпородних щурів та встановлено, що під дією оксациліну відбувається пригнічення їх імунітету, що проявляється у зниженні функціональної активності Т-лімфоцитів, порушенні їх диференціації та достовірному зниженні відносної кількості Т-хелперів, В-лімфоцитів, титру комплементу у порівнянні з показниками імунітету інтактних тварин. Виявлено, що пригнічення імунної системи негативно впливає на процеси загоєння гнійної рани. З'ясовано, що за комбінованого лікування амізоном і оксациліном пригнічувальний вплив оксациліну на імунітет нивелюється препаратом "Амізон", який має імуномодулювальні, протизапальні, протимікробні та інтерфероногенні властивості. Показано, що за умов застосування амізону у тварин відбувалась нормалізація показників імунограм, рани достовірно швидше очищувалися від мікробного вмісту та загоювались, нормалізувалась вага тварин у більш короткі терміни, ніж у щурів, лікування яких здійснювалося оксациліном. Запропоновану схему комплексного лікування амізоном з антибіотиком апробовано у клініці під час лікування гнійно-запальних процесів щелепно-лицьової ділянки у 117-ти хворих. Установлено, що завдяки наведеному методу лікування з одонтогенними та неодонтогенними флегмонами щелепно-лицьової ділянки покращується самопочуття хворого, нормалізуються показники імунограм, усуваються ознаки запального процесу, зокрема, підвищення температури, біль, порушення функції ураженого органу, гіперемія та набряк м'яких тканин у значно короткі терміни, ніж за традиційної терапії. На підставі аналізу клінічних спостережень, даних імунологічних, мікробіологічних, цитологічних,

Проаналізовано результати знеболювальної та антипіретичної дії нестероїдних протизапальних препаратів у хворих на флегмони. Показано доцільність застосування неселективних інгібіторів циклооксигеназ, особливо комбінованих лікарських засобів.

Вперше експериментально встановлено ранозагоюючий ефект нового комбінованого препарату "Сорбоцел". На підставі результатів доклінічного фармакологічного дослідження специфічної антимікробної дії запропонованого лікувального засобу виявлено його значну антибактеріальну активність відносно основних груп збудників гнійної інфекції. Вперше експериментально (на моделі гнійних ран у кролів) встановлено, що "Сорбоцел" сприяє більш швидкому загоєнню ран за рахунок елімінації гнійного ексудату з поверхні рани, зменшенню запальної інфільтрації в глибині тканин. Проведено клінічні дослідження нового комбінованого препарату в комплексному лікуванні хворих з гнійно-запальними процесами м'яких тканин щелепно-лицевої ділянки за місцевого застосування у першій фазі захворювання. Доведено ефективність ранозагоюючої дії комбінованого сорбенту "Сорбоцел". Вперше виявлено, що застосування запропонованого препарату сприяє пригніченню патогенної мікрофлори, очищенню рани, а також забезпечує найкращі умови для її підготовки до накладання первинних відстрочених або ранніх вторинних швів. Показано клінічну ефективність препарату "Сорбоцел" за місцевого застосування та оптимальній підготовці рани до стадії репарації. Визначено місце нового препарату серед лікарських засобів аналогічної дії.

В процессе обследования 109-ти больных с одонтогенными абсцессами доказано, что включение в комплексное лечение препарата "Трофосан-4" позволило в короткие сроки ликвидировать выявленный при госпитализации временный иммунодефицит у всех больных, а также значительно сократить наличие астенического синдрома у выписанных из стационара пациентов и снизить встречаемость в реабилитационном периоде у этих лиц различных заболеваний.

Висвітлено проблему підвищення ефективності лікування хворих на флегмони щелепно-лицьової ділянки (ШЛД) шляхом вдосконалення діагностики, прогнозування та корекції клінічного перебігу хвороби. На підставі ретроспективного аналізу історій хвороби пацієнтів з флегмонами ЩЛД та амбулаторних карт стоматологічних хворих за 10-літній період вивчено клініко-статистичну характеристику цієї хвороби, виявлено основні тенденції змін її перебігу та рівня захворюваності. Визначено чинники, які можуть впливати на виникнення флегмон ЩЛД та їх перебіг. Визначено статистично вірогідну ефективність ультрасонографічного дослідження у разі діагностики флегмон ЩЛД та розробленого інтегрального гематологічного прогностичного показника щодо прогнозування перебігу цієї патології. На підставі проведених бактеріологічних досліджень вивчено зміни мікрофлори флегмон ЩЛД за 10 років та наведено рекомендації щодо основних засад сучасної антибіотикотерапії. Сформульовано засади клінічного перебігу флегмон ЩЛД.

Обстежено 109 хворих з гострими одонтогенними гнійно-запальними захворюваннями м'яких тканин щелепно-лицевої ділянки та шиї. Виявлено, що у хворих з одонтогенними абсцесами цих тканин є тимчасовий імунодефіцит, який виявляється не тільки за умов госпіталізації та на всіх етапах проведеної загальноприйнятої комплексної медикаментозної терапії, а також зберігається у реконвалесцентному періоді протягом 1,5 - 2-х місяців після випискти хворих зі стаціонару. У 70,8 % виписаних зі стаціонару пацієнтів з одонтогенними абсцесами у реабілітаційному періоді можна виділити період неповного видужання, під час якого спостережено астенічний синдром, а також зареєстровано високу частоту різних загальних захворювань. Повне клінічне видужання у всіх хворих з гострими обмеженими одонтогенними гнійно-запальними захворюваннями відбувається не раніше, ніж через 1,5 - 3 місяці після завершення комплексного традиційного лікування. Тимчасовий імунодефіцит у хворих з гострими обмеженими одонтогенними гнійно-запальними процесами м'яких тканин обличчя та шиї на натуральній основі "Трофосан-4". Для медиментозного лікування одонтогенних абсцесів запропоновано комплекс сучасних вітчизняних лікувальних препаратів, застосування якого дозволяє скоротити строки перебування хворих у стаціонарі та знизити кількість ускладнень.

Исследование в клинике челюстно-лицевой хирургии показало, что антибактериальный препарат Аксеф позволяет рекомендовать его использование при лечении ограниченных и разлитых гнойно-воспалительных заболеваний (абсцессы и флегмоны) мягких тканей челюстно-лицевой области и шеи.

Проведенное обследование больных с ограниченными гнойно-воспалительными процессами мягких тканей челюстно-лицевой области и шеи доказывает необходимость и обоснованность применения в общепринятом комплексном медикаментозном лечении иммунокоррегирующей терапии. Включение в комплекс проводимого традиционного медикаментозного лечения рибомунила позволило в короткие сроки ликвидировать выявленный временный иммунодефицит у больных с одонтогенными абсцессами и сократить встречаемость астенического синдрома у данной категории больных более чем в два раза.