Досліджено оптичну акомодацію магнітооптичної модельної системи, яка відтворює функції кришталика ока. Визначено залежність фокусної відстані магнітооптичної системи від кута обертання лінзи, а також магнітні та пружні характеристики, за яких досліджена система дозволяє отримати зміну фокусної відстані, необхідної для оптичної акомодації ока.

Спираючись на багаторічні клінічні спостереження, показано роль дисфункцій вегетативної нервової системи у патогенезі спазмів акомодації (СА) та запропоновано нові схеми комплексного обстеження й лікування хворих на СА.

Розглянуто питання застосування нового способу лікування хворих з акомодаційною дисфункцією (АДФ) - патологією ока, що супроводжується астенопічними скаргами і призводить до погіршення зору та розладу бінокулярного зору, появи короткозорості та інших аномалій рефракції. Описано механізми акомодації та АДФ, ознаки та особливості клінічного перебігу акомодаційної функції. Наведено результати застосування фосфенелектропунктури, визначено зміну функціональних показників у хворих з порушенням акомодації в процесі різних видів рефракції.

Рассмотрены вопросы применения нового способа лечения больных с акомодационной дисфункцией (АДФ) - патологией глаза, сопровождаемой астенопическими жалобами и приводящей к ухудшению зрения и расстройству бинокулярного зрения, появления близорукости и других аномалий рефракции. Описаны механизмы акомодации и АДФ, свойства и особенности клинического протекания акомодационной функции. Приведены результаты применения фосфенелектропунктуры, определено изменение функциональных показателей у больных с нарушением акомодации в процессе разных видов рефракции.

Методами гістологічного дослідження, макро-мікроскопічного препарування вивчено будову м'язів та оболонок очного яблука людини. Наведено основні положення теорії участі м'язів очного яблука в акомодації.

Досліджено питання підвищення ефективності діагностики та корекції акомодаційних порушень за первинної відкритокутової глаукоми (ПВКГ), пресбіопії та різноманітних видах клінічної рефракції шляхом вивчення тонусу циліарного тіла за даними морфометрії переднього відрізку ока та результатам дослідження гемо- та гідродинаміки. Визначено морфометричні зміни в передньому відрізку ока у пресбіопів без ПВКГ за об'єму акомодації менше 2 дптр, які вказують на роль зростання кришталика та дистрофії циліарного тіла в розвитку пресбіопії. Встановлено різницю в морфометричній картині переднього відрізку ока за ПВКГ залежно від виду рефракції. Для еметропії характерно потовщення циліарного тіла, що вказує на роль перенапруги циркулярних волокон війчастого м'яза в розвитку ПВКГ, для гіперметропії - збільшення товщини кришталика зі зменшенням глибини та кута передньої камери, що вказує на роль формування ангулярних блоків в розвитку ПВКГ. Одержано дані про структурні зміни в передньому відділі ока у хворих ПВКГ залежно від рівня внутрішньоочного тиску, які полягають у зменшенні товщини кришталика та збільшення перізонулярного простору у разі зростання офтальмотонусу вище 22 мм рт. ст. Встановлено зв'язок між товщиною циліарного тіла в 1 500 мкм від склеральної шпори та об'ємом акомодації та між товщиною циліарного тіла в 2 000 мкм від склеральної шпори резервами акомодації у хворих на ПВКГ. У еметропів і гіперметропів з ПВКГ у разі показника 2 дптр та вище рівень кровообігу та циркуляції водянистої вологи був вище, ніж у пресбіопів без ПВКГ, а за об'єму акомодації до 2 дптр - нижче, у міопів показники знижувались не залежно від величини об'єму акомодації. Виявлено, що за однаковому об'ємі акомодації вік хворих з ПВКГ був на 3 роки меншим, ніж у пресбіопів без ПВКГ.

Показано роль взаємодії акомодації та конвергенції в патогенезі акомодаційної езотропії. Зазначено, що їх одночасна дія поєднується зі зміною величини зіниць. Оскільки зіничні реакції є мимовільними рефлексами, то їх стан використовується для об'єктивного оцінювання акомодації за аметропії, амбліопії, для діагностики захворювань ЦНС. Вперше встановлено, що незалежно від наявності чи відсутності амбліопії зіниці обох очей, хворих на акомодаційну езотропію, в станах розширення та звуження були значно вужчими, а латентні періоди їх звуження та розширення - довшими, ніж у здорових та хворих рефракційною амбліопією. Це свідчить про регідність, знижену лабільність зіниць хворих на акомодаційну езотропію через посилення парасимпатичної іннервації,викликане порушеннями в еферентній частині зіничного рефлекторного шляху в претектальній області мезенцефалону.

Представлена роль играет взаимодействия аккомодации и конвергенции в патогенезе акомодационной эзотропии . Отмечено, что их одновременное действие связано с изменением величины зрачков. Поскольку зрачковые реакции являются непроизвольными рефлексами, то их состояние используется для объективной оценки аккомодации при аметропии, амблиопии, для диагностики заболеваний ЦНС. Впервые установлено, что независимо от наличия или отсутствия амблиопии зрачки обоих глаз, больных акомодационной эзотропией, в состояниях расширения и сужения были значительно уже, а латентные периоды их сужения и расширения - длиннее, чем у здоровых и у больных рефракционной амблиопией. Это свидетельствует о регидности, сниженную лабильность зрачков больных акомодационной эзотропией через усиление парасимпатической иннервации, вызванное нарушениями в эфферентной части зрачкового рефлекторного пути в претектальной области мезенцефалону.

Астенопія - зоровий дискомфорт, що розвивається під час зорового навантаження. Часто скарги виходять за межі традиційної офтальмології і потребують кваліфікованого огляду лікарів суміжних спеціальностей. Серед симптомів астенопії часто зустрічається головний біль. Це потребує ретельної диференційованої діагностики, оскільки може бути проявом не лише офтальмологічних захворювань, а і неврологічних розладів. Надано клінічний випадок акомодаційної астенопії з головним болем.

Изложены классификации аккомодационного содружественного сходящегося косоглазия. Приведена клиническая симптоматика различных видов данного косоглазия. Описаны методы их диагностики и лечения. Представлены результаты, полученные авторами при лечении различных видов аккомодационной эзотропии. Уделено внимание оценке состояния бинокулярного зрения, определению угла косоглазия, определению рефракции в условиях циклоплегии, особенностям плеопто-ортоптического лечения, способам восстановления механизма бификсации.

Описаны результаты применения метода фосфенэлектропунктуры (ФЭП) в лечении больных с аккомодационной дисфункцией. Представлен сравнительный анализ лечения методами: акупунктуры, электропунктуры, фосфенэлектростимуляции и ФЭП данной патологии. Для анализа эффективности лечения методом ФЭП пациентам была проведена визометрия и определены резервы абсолютной и относительной аккомодации, сопротивление кожи в биологически активных точках, световой и электрической чувствительности зрительного анализатора, индекса Кердо и др. методики.

Мета роботи - обгрунтування та ідентифікація моделей оцінки ефекту програм профілактики розвитку спазму акомодації на базі сучасних аналітичних методів та дизайнів. Матеріали і методи. Матеріалами стали розроблені нами програми дослідження, загальний обсяг вибірки склав 1115 школярів. Використаний панельний гніздований блоковий дизайн. Серійним методом вивчені первинні випадки виникнення порушень акомодації у школярів разом з медико-організаційними та популяційними обумовлюючими факторами протягом 2014 - 2018 років за участі в стандартній і розширеній програмах профілактики. Аналітичні методи охоплювали семипараметричну модель Кокса, фрейлті модель, фрейлті модель з фракцією нечутливих. Результати засвідчили про відсутність прошарку школярів, нечутливих до розвитку спазму акомодації (СА). Інша ідентифікація форми включала індивідуальний розподіл чутливості (фрейлті модель), що однозначно підтримано даними. Отже, підтримується гіпотеза щодо наявності індивідуальної чутливості до розвитку СА і наступної міопії. Встановлено, що участь у програмі профілактики (ПП) суттєво зменшує ризик виникнення СА незалежно від присутності набутої чутливості (факторів ризику) та вродженої (фрейлті). Висновок робастний за трьома моделями. Тому ПП доцільна для призначення кожному школяреві беззастережно щодо індивідуальних ознак. Середнє річне зменшення ризиків СА внаслідок участі у ПП за різними моделями складало 3,75 %, 2,50 % та 4,08 %. Причому ефект відтворений незалежно від моменту початку участі у ПП.