Дисертація присвячена лікуванню хронічних запальних процесів додатків матки із застосуванням адаптогена геоорганічної природи мареполіміелу. На підставі серії експериментальних досліджень та вивчення функціонального стану поліморфноядерних лейкоцитів за допомогою цитохімічних методів встановлено позитивний вплив комплексної терапії із застосуванням мареполіоміелу з покращанням неспецифічного захисту організму при різних клінічних формах запального процесу. В результаті дослідження гіпофізарно-тиреоїдної регуляції встановлено, що при тих чи інших клінічних формах перебігу хронічних запальних процесів додатків матки спостерігається різний вміст гіпофізарно-яєчниково-тиреоїдних гормонів та кортизолу. Включення до комплексу лікувальних засобів мареполіміелу сприяє нормалізації гормональних взаємовідношень у більшості хворих. Позитивний клінічний ефект лікування після проведених курсів спостерігався у 93,3% випадків. Результати досліджень впроваджені в роботу лікувальних закладів півдня України.

Розроблено нові наукові підходи до лікування, профілактики та прогнозування фонових захворювань шийки матки (ФЗШМ), поєднаних з хронічним сальпінгоофоритом (ХСО), з урахуванням стану ендокринних співвідношень, мікробіоценозу статевих шляхів жінки, онкомаркерів, кольпоскопічної та гістологічної характеристик для зниження візуальних форм раку. Створено оригінальну комп'ютерну програму для розробки індивідуальної моделі прогнозування рецидивів запалення геніталій, ФЗШМ і профілактичних заходів для зниження частоти злоякісних новоутворень ШМ. Вперше комплексно проаналізовано оцінні критерії ризику виникнення ФЗШМ, поєднаних з ХСО. Запропоновано сучасні підходи до лікування, визначено етапність лікувально-реабілітаційної програми.

Вивчений видовий та кількісний склад аеробних і анаеробних аутохтонних і алохтонних мікроорганізмів вмісту цервікального каналу у 1102 жінок, хворих на хронічний рецидивуючий сальпінгоофорит в період загострення. Провідними збудниками запального процесу є гонокок (32,12%), ентеропатогенні ешерихії (29,95%), золотистий стафілокок (22,98%), бактероїди (9,71%), пептокок (3,36%), С.Albicans (1,54%) та інші мікроорганізми (0,36%). Виділення збудників і їх чутливість до антибіотиків підпорядковані сезонним хроноритмам. У пацієнтів формується вторинна імунна недостатність за рахунок зниження абсолютної та відносної кількості Т-лімфоцитів, в тому числі імунорегуляторних Т-лімфоцитів, ІРІ, секреторної функції В-лімфоцитів щодо продукції Ig M і Ig G, фагоцитарної активності і титру комплемента. Ступінь змін показників системи імунітету залежить від природи провідного збудника, що персистує в цервікальному вмісті.

У результаті проведених досліджень установлено, що клінічна картина ускладнень гострих запальних захворювань придатків і матки (ГЗЗПМ) у юних жінок характеризується яскравою і різноманітною симптоматикою: синдромом інтоксикації (94 %), локальними (76 %) і загальнозапальними проявами (82 %). Для збереження менструальної та дітородної функцій хірургічне лікування у юних жінок з ускладненнями ГВЗПМ повинно носити органоощадний характер. Для відновлення репродуктивного здоров'я у юних жінок з ускладненнями ГЗЗПМ доцільно проводити реабілітації в три етапи з використанням імунокоректорів, біостимуляторів, гомеопатичних засобів, фізіотерапії та оральних контрацептивів.

Досліджено результати впливу активаційної терапії на функціонально-енергетичну активність меридіанів у жінок з хронічними запальними процесами придатків матки. Досліджено 35 хворих до і після лікування активаційною терапією, яка складається з загальної біогальванізації, біофорезу лікарських засобів і антибактеріальної терапії. Функціонально-енергетичну активність каналів вивчено за методикою біоенергодіагностики за Рідораком у модифікації Макац. Результати дослідження свідчать, що під впливом біоактиваційної терапії відбулася нормалізація функціонально-енергетичної активності каналів, що дозволяє рекомендувати даний метод лікування для широкої гінекологічної практики.

Розглянуто детоксикаційні та мікросорбційні властивості ентеросгелю в експерименті на гнійному перитонеальному ексудаті in vitro (11 серій досліджень) та на 56 безпородних собаках. Висока сорбційна активність ентеросгелю триває протягом трьох діб. Поєднання сорбенту з гентаміцином сульфату підсилює детоксикаційний ефект. Проведено комплексне клініко-лабораторне обстеження 78 жінок віком від 15 до 48 років, з яких - 58 хворі на гострі гнійно-запальні захворювання придатків матки (піосальпінкс, піовар). У 41 хворої (70,7 %) захворювання перебігало без ускладнень,а у 17 хворих (29,3 %) гнійно-запальний процес був ускладнений перитонітом. Всім хворим проведено оперативне втручання, видалення джерела гнійного вогнища, за наявності перитоніту - лаваж та дренування черевної порожнини. Досліджено особливості клінічного перебігу післяопераційного періоду у хворих на гострі гнійні захворювання придатків матки та перитоніт на фоні застосування ентеросгелю per os та внутрішньочеревинно у дренажі. Результати клініко-лабораторних досліджень свідчать про високу активність ентеросгелю у зменшенні ознак ендотоксикозу крові хворих. Визначено клінічну та медико-економічну ефективність запропонованої методики, яку впроваджено у лікарську практику.

Показано, що до основних факторів, які сприяють розвитку хронічного сальпінгоофориту, слід віднести пізню госпіталізацію хворих, відсутність комплексного використання хіміотерапевтичних препаратів з взаємодоповнювальним спектром протимікробної дії, а також проведення етіотропної терапії виключно тільки проти збудників без урахування властивостей його асоціантів. Встановлено, що згідно з відношенням до найбільш етіологічно значущих асоціацій у складі стафілококу й ентеробактерій, високоефективними є окремі представники цефалоспоринів і фторхінолонів. Показано високу ефективність емпіричної терапії на основі комплексного введення високих (максимальних) доз ципробаю та клафорану для хворих на гострий сальпінгоофорит з симптомами пельвіоперитоніту та сумісного одноразового введення максимальних концентрацій вказаних препаратів з подальшим зменшенням кількості їх до середніх терапевтичних доз під час лікування хворих з протіканням сальпінгоофориту в менш важкій формі. Доведено, що використання схем лікування, які включають протимікробні й аутовакцинні препарати, дозволяє значно знизити частоту хронізації запальних процесів у хворих на гострий сальпінгоофорит і запобігти загостренню інфекційного процесу у хворих із хронічним перебігом запалення придатків матки.

Дослідження присвячено пошуку й удосконаленню методів діагностики, лікування та профілактики запальних захворювань додатків матки та їх ускладнень. Наведено характеристику особливостей етіологічного чинника, клінічного перебігу, роль і ступінь імунних порушень у розвитку запальних захворювань придатків матки, ефективності застосування системної ензимотерапії та комбінованої лазерної терапії у лікуванні даної патології. Встановлено, що за наявності всіх клінічних форм запальних захворювань придатків матки відбуваються імунні порушення у вигляді змін клітинного та гуморального імунітету. Етіологічну структуру в процесі бактеріологічного дослідження вмісту цервікального каналу та гнійно-запальних утворень придатків матки відзначено певними відмінностями у частоті ідентифікації окремих видів мікроорганізмів та їх асоціацій. Гнійні запальні захворювання придатків матки у жінок старшого репродуктивного та передменопаузального віку та на фоні внутрішньоматкової контрацепції відрізняються важким клінічним перебігом, високим рівнем ендогенної інтоксикації, вираженим зниженням імунологічної реактивності організму, частим поєднанням з доброякісними новоутвореннями геніталій. Запропоновано комплексний консервативний метод лікування жінок з гострим запаленням придатків матки з використанням системної ензимотерапії (вобензім) і застосування комбінованої місцевої та внутрішньопорожнинної лазерної терапії у комплексному веденні післяопераційного періоду в жінок з гнійними запальними захворюваннями придатків матки.

Аналіз імунологічної реактивності у хворих на гнійно-запальні захворювання придатків матки, які тривалий час зазнавали дії малих доз радіації, свідчить про пригнічення місцевих і загальних імунних реакцій організму, через що збільшується ризик виникнення гнійних ускладнень.

Розроблено підходи в лікуванні жінок з підгострими запальними захворюваннями придатків матки й обгрунтовано ефективність застосування кріоконсервованих "фетальних" препаратів у комплексній терапії. З позицій мембранної патології та імунного гомеостазу розглянуто особливості ланок патогенезу запальних захворювань придатків матки у випадку включення в комплексну терапію нових біопрепаратів на основі хоріона людини десяти тижнів гестації. Проведено комплексне порівняльне дослідження імунологічних, біохімічних показників периферійної крові, морфологічних змін вогнища запалення у тварин із запальним процесом під впливом кріоконсервованого екстракту хоріона (КХ) і екстракту плаценти (ЕП) та експериментально обгрунтовано доцільність та ефективність їх застосування. Розглянуто склад і вміст біологічно активних сполук у біопрепараті, одержаному з застосуванням кріобіологічної технології - КХ та ЕП. Досліджено клінічні, біохімічні, імунологічні показники в комплексному лікуванні жінок хворих на підгострий сальпінгоофорит (ПСО) із використанням препаратів хоріона (КХ, кріоконсервованої хоріальної тканини КХТ) і плаценти - ЕП.

У 300 жінок вивчено особливості перебігу сальпінгоофориту і визначено чинники, що впливають на виникнення або загострення захворювання та їх взаємозв'язок із захворюваннями інших органів і систем. Клініко-статистичний аналіз показав значну роль у виникненні ускладнень цієї патології соціальних чинників (ранній початок статевого життя, сімейне неблагополуччя, зайнятість у виробничій сфері) та медичні чинники (хронічні захворювання, анемія, хронічні захворювання геніталій, урогенітальна інфекція та ін.).

З використанням методу лазерної кореляційної спектроскопії (ЛКС) досліджено системи гомеостазу 111 жінок репродуктивного віку, з них 76 - хворих на гнійно-запальні захворювання придатків матки (ГЗЗПМ). Контрольну групу склали 35 здорових жінок. Встановлено, що метод ЛКС дозволяє визначити порушення в системі гомеостазу у разі ГЗЗПМ. У (25 %) хворих переважали порушення, пов'язані з інтоксикацією організму, у 24 % - виявлено алергізацію на фоні інтоксикаційного синдрому, у 13 % - порушення гомеостазу за типом аутоімунних. За результатами дослідження імунологічної реактивності хворих на ГЗЗПМ встановлено частковий імунодефіцит, виражений зниженням показників Тзаг і Взаг та їх субпопуляції Тmu і Вм, а також А-РУК, водночас відзначено підвищення показників НСТ-тесту, сегментоядерних нейтрофілів, РГМЛ, Ns-РУН. Внаслідок комплексної оцінки системи гомеостазу доведено, що в 34 (44,7 %) мав місце гіперкоагуляційний стан, тоді як нормокоагуляцію виявлено у 27 (35,5 %) випадках. Запропоновано метод корекції порушень з використанням цефуроксиму, вобензиму і піхвових зрошень пелодексом у комплексній терапії ГЗЗПМ.

Розроблено нові наукові підходи до патогенезу, лікування, профілактики, прогнозування та реабілітації хворих на хронічний сальпінгоофорит з больовим синдромом з урахуванням стану вегетативної нервової системи та імунорезистентності організму. Обстежено 145 жінок, з яких 125 хворіли на хронічний сальпінгоофорит з больовим синдромом, і 20 практично здорових жінок (контрольна група). Діагноз хронічного сальпінгоофориту з больовим синдромом було поставлено на підставі клініко-лабораторних та інструментальних (УЗД, ЕЕГ) даних, результатів імунологічних досліджень. У процесі обстеження хворих на хронічні неспецифічні сальпінгоофорити з больовим синдромом встановлено порушення захисних функцій неспецифічної імунореактивності організму, яка характеризується зниженням активності загального опору, перенапругою процесів модуляції імуногенезу, що зумовлює розвиток аутоалергізації організму та сприяє пролонгованому перебігу захворювання. Виявлено дисфункцію неспецифічних систем мозку, що призводить до розвитку синдрому вегетативної дистонії, який посилює абдомінальний больовий синдром. На підставі результатів проведених досліджень розроблено наукову концепцію патогенезу хронічного неспецифічного сальпінгоофориту з больовим синдромом, що базується на даних про зниження або перенапругу захисних функцій неспецифічної резистентності, які характеризуються в кінцевій фазі модуляції імунної реакції одужанням, аутоалергізацією або аутосенсибілізацією організму. Отримані дані сприяли оптимізації лікувально-реаблітаційної програми терапії хворих та профілактиці

Вперше комплексно вивчено особливості прояву внутрішньосудинної активації згортання крові й активність макрофагальної ендотеліальної системи за молекулярними маркерами - продуктами деградації фібрин/фібриногену, вільного гемоглобіну плазми та фібронектину, їх взаємозв'язку з реологією у крові жінок з гострим запаленням матки та придатків на етапах госпітального лікування. Показано динаміку та взаємозв'язок фракційного складу сироваткового кальцію і показників антиоксидантної системи - церулоплазміну та MBR-тесту (глютатионпероксидазі) у процесах ендогенної детоксикації підвищеної пероксидації - перекисного окиснення ліпідів у крові жінок з даним захворюванням. Охарактеризовано патогенетичний взаємозв'язок показників кальцієвого обміну з біомолекулярними маркерами активності досліджених систем регуляції обстежених жінок. Запропоновано комплексну систему кількісної оцінки ефективності медикаментозного впливу у разі гострого запалення матки та придатків. Визначено вплив нового універсального регулятора кальцієвого обміну комплексону - ксидіфону на ініціальні досліджені молекулярні процеси гострого запалення у жінок.

Вивчено можливість комбінованого використання нового протимікробного імуномодулювального препарату "Флуренізид" та низькоінтенсивного лазерного випромінювання в інфрачервоному спектральному діапазоні для комплексного лікування хронічного неспецифічного сальпінгоофориту (ХНС) у фазі загострення. Висвітлено результати лікування 136-ти хворих на ХНС. Проведено комплексне дослідження імунного статусу, процесів перекисного окиснення ліпідів (ПОЛ) та ендогенної антиоксидантної системи (АОС). З'ясовано вплив флуренізиду, інфрачервоного лазерного опромінення придатків матки і поєднаного використання даних методів на перебіг запального процесу, стан ПОЛ, АОС захисту від токсичних продуктів і клітинний та гуморальний імунітет хворих жінок. Отримано позитивні результати консервативної терапії.

Проведено аналіз мікроорганізмів, виявлених у генітальному тракті 137-х хворих на хронічний сальпінгоофорит. Контрольну групу становили 36 практично здорових жінок. Установленo часте поєднання хронічних запальних захворювань придатків матки та вагінальних інфекцій: в разі загострення хронічного сальпінгоофориту - у 89,0 %, у разі сальпінгоофориту, що латентно проходить - у 91,3 % випадків. У цьому випадку в осіб із загостренням хронічного сальпінгоофориту у 3,3 рази частіше траплявся неспецифічний вагініт. Під час рецидиву хронічного сальпінгоофориту, що гостро проходить, хламідійна інфекція поєднувалася з бактерійною і/або вірусною інфекцією, під час латентного перебігу характерним було поєднання урогенітального хламідіозу з трихомонозом і гарднерельозом. В етіології загострення хронічного сальпінгоофориту можлива роль належить грампозитивній коковій флорі та вірусному чиннику.

З використанням системного підходу до вивчення сексуального здоров'я розкрито причини, механізми розвитку та клінічні особливості сексуальних розладів у жінок, хворих на хронічний аднексит і безплідність. Визначено роль психогенних, негативних соціально-психологічних і біогенних чинників у формуванні різних варіантів подружньої дисгармонії за умов інфертильного шлюбу та запропоновано їх диференційно-діагностичні критерії. Розроблено ефективну систему психотерапевтичної корекції порушення гармонії подружньої пари, у якій дружина хворіє на хронічний аднексид з безплідністю.

Підвищено ефективність діагностики активності запального процесу й обгрунтовано можливості та доцільність застосування нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП) під час консервативного та післяопераційного лікування жінок з захворюваннями придатків матки за рахунок комбінування нестероїдних протизапальних препаратів з антимікробними та анальгезуючими засобами. Виявлено високу діагностичну чутливість інтерлейкінів та визначено переваги їх у порівнянні з традиційними показниками запалення. Встановлено, що інтерлейкін-6 та туморнекротичний фактор є високоінформативними маркерами ранньої діагностики запального процесу придатків матки за відсутності чіткої клінічної маніфестації запалення і можуть діагностувати розвиток септичних ускладнень у післяопераційному періоді після втручань на придатках матки. Вперше обгрунтовано нові схеми лікування запальних процесів придатків матки з використанням інгібіторів циклооксигенази-1 диклофенаку натрію та циклооксигенази-2 німесуліду, а у разі ведення післяопераційного періоду у гінекологічних хворих стосовно ускладнень захворювань використано комбінування диклофенаку натрію з центральними анальгетиками. Включення НПЗП у разі ведення післяопераційного періоду знижує рівні показників запального процесу. Розкрито механізми взаємодії диклофенаку натрію з центральними анальгетиками, які полягають у сумації знеболювальних ефектів лікарських засобів, гальмуванні реакції деметилювання, сповільненні елімінації препаратів з плазми крові.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р715.501.1-3

Рубрики:

Аднексит (сальпінгоофорит)

Шифр НБУВ: РА324202 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Уперше у порівняльному аспекті досліджено білковий і гормональний склад сироватки кордової крові (СКК) до та після кріоконсервування та в процесі збереження за умов низьких температур. Вивчено вплив різних режимів заморожування на склад СКК та структуру і міжмолекулярні взаємодії її білків. Досліджено діелектричні та спектральні параметри СКК, які характеризують стан білків у біосистемі, та їх зміни під впливом низьких температур. Визначено оптимальні методи заготівлі, умови та режими кріоконсервування СКК, що забезпечують її стерильність і повноцінність, а також припустимі терміни її збереження за умов низьких температур. Вивчено біологічну активність кріоконсервованої СКК на підставі клініко-імунологічних досліджень в терапії хронічних сальпінгоофоритів у порівнянні з полібіоліном.