Показано можливості підвищення ефективності відновлення сльозовідведення у дітей з рецидивуючими дакріоциститами (РДЦ) шляхом розробки модифікованого способу хірургічного лікування з експериментально обумовленим застосуванням віскоеластичного розчину. Проліковано та обстежено 145 дітей у віці від 3-х місяців до 5-ти років з РДЦ. Встановлено, що в кон'юнктивальній порожнині та вмісті сльозового мішка переважає умовно-патогенна мікрофлора, яка за непрохідності сльозовідвідних шляхів (СВШ) набуває властивостей патогенної. За результатами рентгенконтрастної комп'ютерної томографії СВШ поряд зі стенозом нижньої частини нососльозної протоки виявлено формування стриктур в цій же зоні та стенозів у верхній його частині. Проаналізовано залежність результатів лікування від протяжності облітерації нососльозної протоки на підставі математичного ROC-аналізу, визначено прогностично значиме порогове значення протяжності облітерації для вірогідності ефективного бужування нососльозної протоки, що складає 3 мм. Експериментальні дослідження проведено на білих щурах. З'ясовано, що віскоеластичний розчин на основі метицелюлози має щільну адгезію з епітелієм сльозовідвідної системи, без ознак, що характерні для запалення та реактивності тканин, протягом 3-х діб. Це свідчить про доцільність застосування віскоеластичних розчинів на основі метилцелюлози для діагностики та лікування захворювань СВШ. Запропоновано модифікований спосіб хірургічного лікування дітей з РДЦ, що полягає в бужуванні нососльозної протоки із введенням віскоеластичного розчину на основі метилцелюлози на заключному етапі операції, який дозволяє забезпечити відновлення прохідності СВШ у 79,3 % випадків.

Наведено результати лікування 14 новонароджених з однобічним дакріоцистоцелє. Середній вік дітей - 7,2 +- 0,5 дня. У 9 (64,3 %) дакріоцистоцелє ускладнилося флегмоною слізного міхура, у 5 (35,7 %) перебіг був без ускладнень. Всім дітям проводили дренування слізного міхура крізь нижній слізний каналець, інстиляції антибіотиків, а у випадку флегмони - системну антибактеріальну терапію. Промивання проводили розчином антибіотика офлоксацин до евакуації прозорої рідини. За необхідності дренування повторювали через 10 днів. У всіх пацієнтів дренування міхура виявилося вдалим. Зондування носослізного каналу через 2 - 3 тижні після дренування потребували 4 дітей (28,6 %), в тому числі 3 дітей з флегмоною слізного міхура. У 71,4 % регрес дакріоцистоцелє відбувався самостійно. Ускладнень та сторонніх ефектів від лікування не спостерігалося. Позитивний ефект дренування, на думку авторів, пояснюється тим, що розширення слізних канальців перед дренуванням дозволяє усунути стеноз клапана Розенмюллера, а евакуація рідини, слизу та гною, які є поживним середовищем для мікроорганізмів, зі слізного міхура сприяє стиханню запального процесу. Автори також рекомендують звернути увагу на пренатальну діагностику дакріоцистоцелє при ультразвуковому дослідженні в 3-му триместрі вагітності.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.675.632

Рубрики:

Хірургічна патологія слізних органів у дітей

Шифр НБУВ: ДС50941 Пошук видання у каталогах НБУВ