Розглянуто питання визрівання соціальної свідомості за допомогою понять "соціальна зрілість соціальних груп", "соціальні якості", "ідентифікація", "культурне інсценування", "стиль життя" та "форма життя". Викладено концепцію Л.Іоніна про ідентифікацію як культурне інсценування. Доведено, що визрівання свідомості великих соціальних груп внаслідок ідентифікації за типом культурного інсценування є мало ймовірним. Досліджено емоційну ідентифікацію, яка відіграє значну роль у формуванні соціальних якостей (на кшталт альтруїзму).

Проаналізовано динаміку соціально-статусних та поселенських структур в Україні, відносини власності, соціальне самопочуття і стилі життя населення, громадсько-політичну практику в сучасному українському суспільстві.

Проанализированы динамика социально-статусных и поселенческих структур в Украине, отношения собственности, социальное самочувствие и стили жизни населения, общественно-политическая практика в современном украинском обществе.

Висвітлено соціально-філософські проблеми трансформації сучасного суспільства. Проаналізовано світоглядно-методологічні виміри людського буття. Розкрито актуальні питання філософського розуміння соціальних джерел розвитку суспільства й обгрунтування національної ідеї. Розглянуто екологічну діяльність в контексті культурологічного синтезу. Увагу приділено проблемам глобалізації та свободи особистості, особливостям соціального дослідження домашнього насильства над жінками.

Освещены социально-философские проблемы трансформации современного общества. Проанализированы мировоззренческо-методологические измерения человеческого бытия. Раскрыты актуальные вопросы философского понимания социальных источников развития общества и обоснования национальной идеи. Рассмотрена экологическая деятельность в контексте культурологического синтеза. Уделено внимание проблемам глобализации и свободы личности, особенностям социального исследования домашнего насилия над женщинами.

Розглянуто функції та понятійно-категоріальний апарат соціології соціальної роботи, визначено її місце у системі соціологічних знань, висвітлено історію її виникнення та розвитку. Охарактеризовано суб'єкт - суб'єктні відносини у соціальній роботі, а також соціальні статуси та ролі людини. Розглянуто методи, рівні та технології соціальної роботи, описано механізми побудови та типологію організацій у даній сфері. Проаналізовано основні етапи становлення соціальної роботи як соціально-культурного інституту. Розкрито особливості менеджменту соціальної роботи, запропоновано методології та технології її соціологічного дослідження.

Рассмотрены функции и понятийно-категориальный аппарат социологии социальной работы, определено ее место в системе социологических знаний, освещена история возникновения и развития. Охрактеризованы субъект - субъектные отношения в социальной работе, а также социальные статусы и роли человека. Рассмотрены методы, уровни и технологии социальной работы, описаны механизмы построения и типология организаций в данной сфере. Проанализированы этапы становления социальной работы как социально-культурного института. Раскрыты особенности менеджмента социальной работы, приведены методологии и технологии ее социологического исследования.

Проаналізувавши дослідження тенденцій суспільного розвитку, зроблено висновок, що новий тип раціональності сприяє появі нових ціннісних підходів до вирішення складних суспільних процесів. Доведено можливість формування в Україні громадянського суспільства як основи відкритого.

Розроблено підхід до аналізу уявлень суспільства про соціальний простір як прояв символічного аспекту соціальної трансформації. Визначено сучасне розуміння соціальної трансформації як динамічного, мінливого стану суспільства, що характеризується стихійним упорядкуванням його елементів. Обгрунтовано, що трактування соціальної трансформації як зміни соціального простору (як простору відмінностей між соціальними позиціями, вираженими в номінаціях соціальних позицій), пов'язаного зі зміною уявлень про нього, відкриває можливість інтерпретації соціальних уявлень як символічного аспекту соціальної трансформації. Розроблено методи прямого (аналіз динаміки сприйняття соціальних дистанцій) та непрямого (псевдодинаміка, контекстний аналіз) вивчення уявлень про соціальний простір, які використовуються у роботі для вторинного аналізу емпіричної соціологічної інформації. Наведено отримані з використанням емпіричного аналізу нові дані щодо уявлень суспільства про соціальний простір та їх динаміки, які дозволяють наблизитися до розуміння трансформації сучасного українського суспільства.

Вперше досліджено динаміку соціальної детермінованості еміграційного процесу з України у кінці XX - на початку XXI ст. Доведено суттєвий вплив еміграції на формування соціальної структури українського суспільства даного періоду та зміну демографічної ситуації в Україні, що виявляється, зокрема, у зменшенні кількості працездатного населення. Показано специфіку механізмів еміграційних процесів в Україні як взаємовпливу двох груп факторів, перші з яких діють у країні проживання, а другі - у країні потенційного поселення. Розкрито основні соціальні чинники еміграції, встановлено їх вплив на масштаби та динаміку еміграційного процесу. Вперше на науково-теоретичному рівні досліджено комплекс соціальних мотивів еміграції в Україні серед різних груп населення, подано динаміку їх зміни на межі століть. Виявлено факт відсутності чіткої кореляції між мотивами, належністю до етнічної, релігійної групи та соціальним статусом емігрантів. Вперше визначено соціальні передумови успішної адаптації українських емігрантів до нових умов та їх можливої подальшої соціальної мобільності у новому суспільстві, що значною мірою залежить від стартового потенціалу переселенців, зокрема від знання мови країни прибуття, освіти, соціального статусу в Україні, матеріального стану, наявності зв'язків у новому середовищі.

Запропоновано новий методологічний підхід до аналізу агресії, який базується на ідеях Т. Парсонса про кібернетичну ієрархію системи соціальної дії та теорії М. Вебера про види соціальної дії. Даний підхід є значною мірою міждисциплінарним. Запропоновано типологію агресивної поведінки з виділенням різновидів соціальної дії в теорії М. Вебера, яка поділяється на свідому (цілераціональну, цінніснораціональну) та несвідому (афективну, традиційну). В межах запропонованого підходу агресію розглянуто як функціонально обумовлену реакцію на конфлікт потреб особистості й можливостей їх реалізації в соціальному контексті (цілеспрямована агресія), а також як поведінку, обумовлену змістом вибору агресивної стратегії, що є наслідком соціалізації агресії (ціннісно-раціональна агресія). Наведено дані щодо механізмів соціалізації агресії, ролі різних агентів (сім'ї, однолітків, засобів масової інформації) у цьому процесі, одержані в результаті емпіричного аналізу. Виявлено кореляційну залежність змісту ціннісних орієнтацій підлітків й агресивної поведінки.

Проаналізовано результати застосування запропонованого запитання для вимірювання поширеності куріння кальяну під час опитування студентів Казанського медичного університету. Проведено порівняння з дослідженнями куріння кальяну серед студентів у різних країнах.

Досліджено наукові праці, що стосуються візуального аналізу топологічних модальностей та субмодальностей життєвих просторів і середовищ. Досліджено кореляції просторово-середовищних візуалізацій та психологічних характеристик соціальних суб'єктів, а також проаналізовано топологічні модальності та субмодальності візуального простору.

Розкрито зміни змісту дискурсу як соціального феномену в процесі становлення постсучасного суспільства. Показано обумовленість змін змісту терміна "дискурс" культурними трансформаціями, що відбуваються в різних сферах буття соціуму.

Проаналізовано проблему категоріального охоплення соціальної групи великих власників. Зазначено, що найбільш прийнятним є термін "капіталісти", яке має широкий вжиток у сучасній західній соціології. Водночас, цей термін у постсоціалістичних суспільствах має негативний та заідеологізований відтінок. Терміни "підприємець" і "буржуа" крім позначення бізнесових та класових аспектів соціальної стратифікації мають й інші значення, що може викликати термінологічну плутанину. Тому для позначення цієї групи можна користуватися терміном івласники крупного капіталуі, який адекватно відображає основні критерії операціоналізації цієї соціальної групи у постсоціалістичних суспільствах.

Розкрито соціальні аспекти в науковому доробку вітчизняної економічної думки другої половини ХIХ - початку ХХ ст. Обгрунтовано новаторське значення дослідження соціальних детермінант економічного розвитку українськими вченими-економістами М. Туган-Барановським, В. Желєзновим, О. Миклашевським, Д. Піхном та іншими. Охарактеризовано основні теоретичні положення наукової спадщини та їх зв'язок з практикою господарювання, особливо важливою є практична участь представників української економічної думки, зокрема М. Бунге, Л. Петражицького, І. Тарасова.

Вивчення ролі місцевих медіа в процесі підтримки міжетнічної злагоди й толерантності в місті Мелітополі як еталонному полікультурному середовищі спричинене актуальністю всебічного дослідження феномену комунікації в контексті соціокультурної реальності нашого часу та полілогу культур. За результатами контент-аналізу повідомлень місцевих ЗМІ (газета "Мелітопольські відомості" й Телерадіокомпанія "МТВ-плюс") зроблено висновки про те, що суспільний розвиток регіону значною мірою визначається рівнем розвитку міжетнічного спілкування та, отже, залежить від соціально-правової складової частини функціонування засобів масової інформації. Місцеві ЗМІ, зазвичай, надають лише позитивну інформація щодо етнічних питань; вона має низький рівень, та все ж сприяє підтримці міжнаціональних стосунків.

Розглянуто причини невдалого проєкту ООН з ліквідації бідності та голоду в Африці на півдні від Сахари, що залишається величезною соціальною та економічною проблемою, яка стоїть перед регіоном. Застосовано якісний підхід і критично розглянуто вторинні джерела, тобто комплекс концептуальної та літературної методик огляду. Новизною статті є висвітлення причин неуспішності проєкту з ліквідації голоду та фактичної безрезультатності зусиль, спрямованих на зменшення бідності у досліджуваному регіоні, а також розроблення пропозицій щодо використання цих причин як стимулу для перегляду, оновлення та поліпшення політики зі зменшення бідності в епоху сталого розвитку. Організовано відповідні консультації, виконано ретельний аналіз наявної літератури щодо реалізації Цілей Розвитку Тисячоліття у країнах, розташованих південніше від Сахари. Результати огляду показали, що проєкт не вико нано через низький рівень розвитку структури регіону і відсутність механізмів упровадження. Недоліки, властиві державним системам країн, розташованих південніше від Сахари, ще погіршили ситуацію. Задля успішного провадження таких проєктів регіон повинен здійснити переконливу радикальну економічну трансформацію, яка дасть мож ливість вирішити проблеми низької продуктивності. Зокрема рекомендовано вимагати підвищення ефективності діяльності урядів шляхом залучення органів місце вого самоврядування до надання послуг, спрямованих на вирішення проблем бідності. Довгострокова стратегія передбачає переконливу структурну трансформацію аграрної політики регіону, орієнтовану на покращення продуктивності сільського госпо дарства, нарощування можливостей соціального захисту, інклюзивності та недискримінаційного розширення прав і можливостей населення регіону. У результаті подальших досліджень варто буде оцінити, наскільки постановка питань боротьби з бідніс тю та ліквідації голоду є різними у чинних Цілях Розвитку Тисячоліття та колишніх Цілях Стабільного Розвитку.

Мета статті - виявлення і дослідження особливостей монетарної і немонетарної бідності сільських дітей, а також їх соціального відторгнення. Новизною роботи є доведення факту, що сільські діти перебувають у суттєво гіршому становищі, порівняно з міськими, не стільки за монетарною бідністю, скільки за позбавленнями, і що для вирішення цієї проблеми недостатньо лише зростання доходів у домогосподарствах сіл. Для дослідження бідності сільських дітей в Україні застосовано спеціальні і загальнонаукові методи: аналіз і синтез, статистичний метод, метод графічного аналізу, аналіз бази даних. Виявлено, що родини, які проживають у різних типах місцевості, мають різні можливості щодо забезпечення достатку і розвитку дітей. Низькі доходи частково визначають високий рівень бідності як за відносним критерієм, так і за фактичним прожитковим мінімумом за витратами сімей з дітьми в сільській місцевості. Визначено, що сім'ї з дітьми сільської місцевості загалом у структурі витрат більше витрачають на продукти, хоча це суттєво менші суми, ніж у містах. Визначено, що монетарна бідність не завжди є основною проблемою сільських родин з дітьми, оскільки суттєво посилюється немонетарною бідністю. Сільські родини з дітьми мають більші позбавлення в житлових умовах. В сільській місцевості вища частка дітей, які взагалі не склали зовнішнє незалежне оцінювання, не мають доступу до дистанційної освіти через низьку якість інтернет-зв'язку, а часом і його відсутність. Сільські діти більшою мірою позбавлені можливості оздоровлення, вони менше бувають на морі чи відпочивають у санаторіях і дитячих таборах. Проблемою є і позбавлення у доступі до медичних послуг. Окрім монетарної і немонетарної бідності в дуже малих селах існує проблема із соціальним відторгненням дітей. Більшість матеріальних проблем сімей з дітьми в сільській місцевості можна вирішити насамперед покращенням зайнятості населення, і, що не менш важливо, її диверсифікацією. Значний поштовх до поліпшення рівня життя сімей з дітьми, а також зниження соціального відчуження дітей має дати ремонт наявних і будівництво нових доріг, покращання транспортного сполучення.

Премію Шведського центрального банку з економічних наук пам'яті Альфреда Нобеля, яку часто називають Нобелівською з економіки, у 2019 р. розділили між собою троє американських вчених - Абхіджит Банерджі та Естер Дюфло з Массачусетського технологічного інституту і Майкл Кремер з Гарвардського університету - за "їхній експериментальний підхід до зниження глобальної бідності".

Розглянуто причини невдалого проєкту ООН з ліквідації бідності та голоду в Африці на півдні від Сахари, що залишається величезною соціальною та економічною проблемою, яка стоїть перед регіоном. Застосовано якісний підхід і критично розглянуто вторинні джерела, тобто комплекс концептуальної та літературної методик огляду. Новизною статті є висвітлення причин неуспішності проєкту з ліквідації голоду та фактичної безрезультатності зусиль, спрямованих на зменшення бідності у досліджуваному регіоні, а також розроблення пропозицій щодо використання цих причин як стимулу для перегляду, оновлення та поліпшення політики зі зменшення бідності в епоху сталого розвитку. Організовано відповідні консультації, виконано ретельний аналіз наявної літератури щодо реалізації Цілей Розвитку Тисячоліття у країнах, розташованих південніше від Сахари. Результати огляду показали, що проєкт не вико нано через низький рівень розвитку структури регіону і відсутність механізмів упровадження. Недоліки, властиві державним системам країн, розташованих південніше від Сахари, ще погіршили ситуацію. Задля успішного провадження таких проєктів регіон повинен здійснити переконливу радикальну економічну трансформацію, яка дасть мож ливість вирішити проблеми низької продуктивності. Зокрема рекомендовано вимагати підвищення ефективності діяльності урядів шляхом залучення органів місце вого самоврядування до надання послуг, спрямованих на вирішення проблем бідності. Довгострокова стратегія передбачає переконливу структурну трансформацію аграрної політики регіону, орієнтовану на покращення продуктивності сільського госпо дарства, нарощування можливостей соціального захисту, інклюзивності та недискримінаційного розширення прав і можливостей населення регіону. У результаті подальших досліджень варто буде оцінити, наскільки постановка питань боротьби з бідніс тю та ліквідації голоду є різними у чинних Цілях Розвитку Тисячоліття та колишніх Цілях Стабільного Розвитку.

Мета статті - виявлення і дослідження особливостей монетарної і немонетарної бідності сільських дітей, а також їх соціального відторгнення. Новизною роботи є доведення факту, що сільські діти перебувають у суттєво гіршому становищі, порівняно з міськими, не стільки за монетарною бідністю, скільки за позбавленнями, і що для вирішення цієї проблеми недостатньо лише зростання доходів у домогосподарствах сіл. Для дослідження бідності сільських дітей в Україні застосовано спеціальні і загальнонаукові методи: аналіз і синтез, статистичний метод, метод графічного аналізу, аналіз бази даних. Виявлено, що родини, які проживають у різних типах місцевості, мають різні можливості щодо забезпечення достатку і розвитку дітей. Низькі доходи частково визначають високий рівень бідності як за відносним критерієм, так і за фактичним прожитковим мінімумом за витратами сімей з дітьми в сільській місцевості. Визначено, що сім'ї з дітьми сільської місцевості загалом у структурі витрат більше витрачають на продукти, хоча це суттєво менші суми, ніж у містах. Визначено, що монетарна бідність не завжди є основною проблемою сільських родин з дітьми, оскільки суттєво посилюється немонетарною бідністю. Сільські родини з дітьми мають більші позбавлення в житлових умовах. В сільській місцевості вища частка дітей, які взагалі не склали зовнішнє незалежне оцінювання, не мають доступу до дистанційної освіти через низьку якість інтернет-зв'язку, а часом і його відсутність. Сільські діти більшою мірою позбавлені можливості оздоровлення, вони менше бувають на морі чи відпочивають у санаторіях і дитячих таборах. Проблемою є і позбавлення у доступі до медичних послуг. Окрім монетарної і немонетарної бідності в дуже малих селах існує проблема із соціальним відторгненням дітей. Більшість матеріальних проблем сімей з дітьми в сільській місцевості можна вирішити насамперед покращенням зайнятості населення, і, що не менш важливо, її диверсифікацією. Значний поштовх до поліпшення рівня життя сімей з дітьми, а також зниження соціального відчуження дітей має дати ремонт наявних і будівництво нових доріг, покращання транспортного сполучення.

Розглянуто проблему проектування життєвого шляху в контексті соціально значущої прогнозувальної діяльності, новітніх особистісно-орієнтованих психотерапевтичних практик. Реалізовано цілісний системний (семантико-топографічний) підхід до виявлення соціально-психологічних та етнокультурних засад проектування життєвого шляху особистості. Розглянуто та проаналізовано підходи до вивчення життєвого шляху (культурно-історичного, соціально-психологічного, сценарного, біогенетичного, особистісно-міфологічного) розробкою етнопсихологічної концепції проектування життєвого шляху особистості в групі, яка дасть змогу поглибити розуміння понять національної самосвідомості особистості її неусвідомлюваних архетипних складників, можливість попередження суїцидальних тенденцій особистості, прогнозування подальшого розвитку соціальних процесів. Встановлено психологічні закономірності проектування життєвого шляху особистості: "прискорення психологічного часу", згортання подій у ситуації страху смерті, "групової ілюзії" як неадекватних очікувань щодо групи, "зростання валентності групи" як прогнозу її позитивної динаміки; залежність процесу проектування від "потенційних ям", утворених унаслідок травматичного досвіду. Виявлено ґендерну зумовленість взаємодії групового тренера з окремими учасниками та групою загалом (переважання домінуючого впливу тренерів-жінок на групу порівняно з тренерами-чоловіками). Для встановлення згаданих вище закономірностей розроблено семантико-топографічний підхід до проектування життєвого шляху особистості як соціально значущої конструктивно-прогнозувальної діяльності, що спирається на соціогенез, а саме колективні символи-архетипи, родову історію пращурів та трансгенераційну активність особистості в групі у процесі проектування життєвого шляху. Виявлено умови інтенсифікації проектування життєвого шляху (поляризація простору взаємодії на минуле і майбутнє, використання асоціації "здійснені кроки – прожиті роки", зіставлення власного життєвого шляху з життям пращурів), створено умови для реалізації власної моделі-плану (особистісного вибору) проектування життя; визначено стадії ідентифікації, поляризації (відступу), дезінтеграції та інтеграції учасників інтенсивної взаємодії в групі в процесі проектування життєвого шляху особистості. Розкрито психологічні механізми утворення психотравми (дезінтеграція, розщеплення) та умови травмостійкості (інтегрованість в групі, цілісність особистості); розкрито трансгенераційний механізм передавання психотравмувального досвіду без прямого контакту між поколіннями (виявлено тенденцію до посилення та повторювальності, з’ясовано, що усвідомлення змісту трансгенераційних програм призводить до розкриття неусвідомленої основи життєвого сценарію). Обгрунтувано, апробовано і запроваджено психотехнічні засоби футуристичної етнокультурно зорієнтованої технології проектування життєвого шляху особистості, встановлено архетипну символіку життєвих зразків групового несвідомого. Виявлено індивідуальні стратегії виходу з травматичного досвіду: повторення життєвих труднощів, повернення до минулого; компенсація пережитих "потенційних ям" більш високим соціальним статусом, матеріальними цінностями; "відігрування" на інших; "життя з травмою", її трансгенерація, замовчування. Дослідження травматичного досвіду дало змогу виділити три аспекти травми: травма-подія (втрата), травма-процес (травма як сюжет), травма як колективне явище. Травма як подія частіше виявлена через певні асоціації, зв’язки людини з фоновими (не основними, пасивними) об’єктами-акцесуарами. Травма як сюжет, певний сценарій – це процес розгортання Я-концепції, але за чиїмось планом, захоплення людини потребами іншої людини, групи. Травма як колективне явище притаманна великій кількості людей, що зазнали прориву захисту, втрат від того самого об’єкта-агресора.