Досліджено теоретико-методологічні засади цифрової ідентифікації людини з використанням інструментів інституту освіти. Представлено цифрові орієнтири й інноваційні вектори змін інституту освіти та науки в Україні. Розкрито особливості економічної професійної освіти покоління цифрових людей та вказано професії майбутнього у віртуальній реальності інноваційно-цифрового простору. Проаналізовано виклики та можливості сучасного ринку праці в умовах автоматизації виробництва і цифровізації економіки. Визначено характерні особливості стилю поведінки покупців покоління бейбі-бумерів, X, У, Z в сучасній електронній комерції. Розроблено та запропоновано методику викладання цифрового підприємництва в системі економічного навчання в інноваційному університеті. Вказано цифрові компетенції та навички, що продукуються навчальним курсом "Цифрове підприємництво" в Університеті 5.0. Подано характеристику інституту освіти крізь призму цифрового студентоцентризму. Здійснено аналіз особливостей навчання здобувачів економічної освіти цифрового підприємництва. Обґрунтовано інноваційні техніки, технології, методики, завдання та переваги навчання цифрового підприємництва.

Розглянуто особливості взаємозв'язку індивідуальної й суспільної свідомості та рівні ментальності. Виявлено вплив інформаційних потоків і комунікацій на формування й розвиток когнітивної сфери суспільства. Увагу приділено впливу когнітивної сфери розуміння минулого, визначення сучасного та формування майбутнього. Досліджено її вплив на сучасні суспільні трансформації. Виявлено взаємозв'язок ментальних і соціальних репрезентацій. Значну увагу приділено розробці філософії інформування, розвитку мислення, пам'яті й пізнавальних процесів у сучасному суспільстві. Проаналізовано вплив когнітивної сфери на формування суб'єктності, харизми та розвитку менталістської держави. З'ясовано особливості когнітивної сфери людини та збереження її ментального здоров'я.

У монографії в контексті гуманітарної міждисциплінарності, поєднання історичних, філософських, політологічних, соціологічних і культурологічних методів пізнання, з позицій цивілізаційного, антропологічного та соціокультурного підходів розглянуто феномен української цивілізаційної ідентичності, ії витоки, становлення та сучасний стан. З'ясовано теоретико-методологічні засади сутності цивілізаційної ідентичності, ії структуру: етнічна, національна, культурна, релігійна, політична, громадянська, європейська та інші складові, зв'язок цивілізаційної ідентичності з менталітетом і глобалітетом у динаміці історичного поступу та трансформації, починаючи з епохи Середньовіччя, Києво-Руської держави, Ренесансу, модерну і закінчуючи постмодерном. Показано історичну місію українського козацтва як носія нових якостей національної ідентичності, відстежено цивілізаційне самовизначення української ідентичності на зламі XIX - XX ст., роль свідомості, соціальної психології та національної ідеї в трансформації ідентичності. Висвітлено причини кризи і розколеності ідентичності в умовах тоталітаризму, його нищівні наслідки для ідентифікації процесу українства загалом. Центральне місце відведено дослідженню специфіки цивілізаційної ідентичності незалежної України, ролі ії складових - етнічної, релігійної, національної, громадянської та євроідентичності. Розкрито вплив на них міжнаціональних відносин, демократизації суспільства, цифровізації та глобалізації сучасного світу, агресивної політики Росії на чужоземному середовищі, роль зарубіжного українства у формуванні цивілізаційної ідентичності. Висловлено низку пропозицій щодо подальшого дослідження проблеми, ролі держави та громадянського суспільства в активізації ідентифікайного процесу в сучасній Україні та його перспектив.

Сучасний політичний та суспільний розвиток актуалізує значення мови в контексті національної, культурної та соціальної ідентичності особистості. Особливого значення питання мови та її функцій набуває в руслі успішної інтеграції мігрантів у іншомовному середовищі. Згідно з актуальними дослідженнями та опитуваннями населення в мультикультурних суспільствах, мові належить вирішальне значення в процесі інтеграції, а відтак сприяє успішній акультурації мігрантів. Мета роботи - здійснити огляд та проаналізувати наявні теорії мовної комунікації в контексті ідентичності особистості. Методи. Для реалізації поставленої мети було використано базові теоретичні методи дослідження, а саме: аналіз, синтез, порівняння та узагальнення. Результати. Дослідницький центр П'ю у Вашингтоні 2017 року оприлюднив результати опитування мігрантів по всьому світі, котрі засвідчують, що саме володіння мовою домінантної більшості є надважливою передумовою, аби стати повноцінною частиною суспільства, бути інтегрованим та визнаним у ньому. Для поглибленого вивчення впливу мови на життя мігрантів у іншомовному середовищі було розроблено багато теорій з мовної комунікації. Одна з найбільш відомих теорій у контексті теми ідентичності є теорія соціальної ідентичності (SIT), за якою мова є ознакою, через яку особистість сигналізує свою соціальну ідентичність та належність до певної групи. Теорія етнолінгвістичної ідентичності (EIT) фокусує увагу на взаємозалежності між етнічною та мовною ідентичністю. В центрі уваги не лише мовленнєві дії, але й соціально-психологічні процеси, котрі лежать в основі міжкультурної комунікації. У центрі теорії комунікативної адаптації (CAT) - соціально-психологічні фактори, що впливають на процес комунікації між різними, несхожими мовцями. В процесі такої комунікації відбувається усунення мовленнєвих відмінностей або ж навпаки наголошення на них (приміром через діалект або соціолект). Висновки. В контексті акультурації мові належить беззаперечно важлива функція, адже завдяки їй відбувається обмін інформацією про належність до тієї чи тієї групи. Діалекти та акценти надають інформацію про регіональне походження. Через соціолекти мігранти ідентифікують себе з певними соціальними групами. Знання мови домінантної більшості відкриває додаткові перспективи для навчання та праці, а знання мови свого етносу дає можливість не втрачати зв'язків зі своєю етнічною спільнотою. Це і є основним принципом інтеграції, а відтак і успішної акультурації. Отримані висновки та узагальнення будуть використані нами в емпіричному дослідженні психології акультурації іноземних студентів до іншомовного середовища.

Розглянуто актуальну проблему психічної трансформації логосу в логіці метамодерну, що визначило її новизну. Мета роботи - концептуалізація поняття "логос" в рамках "соціології глибин" ("соціології уяви") та дослідження соціально-психологічного процесу його зміни в нинішніх соціально-кризових умовах. Як методологічну основу дослідження запропоновано психоаналітичний підхід і багату наукову спадщину Ж. Дюрана, 100-річчя якого 1 травня 2021 р. відзначає світова наукова громадськість. У світі він відомий як соціолог і дослідник форм і функцій уяви, автор концепції, теорії та наукового методу "соціології глибин"("соціології уяви"). Крім того, в дослідженні застосовано загальнонаукові та психоаналітичні методи пізнання, а також міждисциплінарний підхід, що відкрило шлях до використання методів культурологічного та герменевтичного аналізу. При цьому взято на озброєння інші елементи культурологічного та соціологічного кейсів із запозиченням концепцій і перспектив пояснення соціально-психологічних явищ, що мають складну психологічну природу. За підсумками теоретичного аналізу подано узагальнену характеристику логосу в рамках його концептуалізації в топіці соціології глибин (соціології уяви), яка певною мірою розкриває психологічну природу і значення концепту. Запропоновано авторську модифікацію парадигмальної моделі змінюваності логосу і на основі конструкції Ж. Дюрана досліджено соціально-психологічний процес його трансформації. За підсумками аналізу стану логосу в умовах нинішньої соціальної кризи показано фрагменти його різновидів та імовірнісних механізмів змінюваності. Водночас інституційна невизначеність сучасного геополітичного майбутнього в світі створює підгрунтя для тиску на "двоповерхову" (соціально-психологічну) топіку, де перспективою подальшого наукового дослідження поставатиме проблема синхроністичності (за К.-Г. Юнгом).

Аналізуються інтерпретації параметрів дизайну самоідентифікаційних практик людини на грунті досліджень американських мислителів другої половини XX ст.: Ч. Тейлора, А. Макінтайра, Р. Рорті, Д. Деннета, Дж. Сьорля, Б. Скіннера, О. Лоуена. Досліджено запропоновані даними філософами способи розгляду самоідентифікаційної проблематики, пояснення джерел та формоутворюючих механізмів, що приймають участь у створенні дизайну самої людини як цілісної системи у соціокультурному просторі сьогодення. Акцентовано увагу на явищі переконуючого дизайну, який також впливає на самоідентифікаційні процеси у свідомості людини, як будь-який артефакт дійсності. Розглянуто соціо-філософські аспекти взаємовпливів засад генези ідеї самоідентифікації. Проаналізовано параметри дизайну самоідентифікації людини (особливості вропейського та американського тлумачення): соціальні та біхевіористські складові дизайну самоідентифікації; екзистенційні параметри визначення самоідентифікації; аналітико-постмодерне бачення дизайну самоідентифікації; комунікаційний, герменевтичний та наративний виміри дизайну самоідентифікації людини. Проаналізовано мораль як спосіб дизайну соціального параметру самоідентифікації людини. Охарактеризовано ментальне та фізичне у концепціях Б. Скіннера та Д. Деннета як біхевіористичний параметр дизайну самоідентифікації. Досліджено інтенціональна свідомість як аналітично-постмодерний параметр дизайну самоідентифікації.

Описано чотири види компетентності, які фасилітують становлення в майбутніх психологів досвіду рефлексії: спеціальна компетентність - володіння власне професійною діяльністю на досить високому рівні, здатність особистості проектувати свій подальший професійний розвиток; соціальна компетентність - володіння прийомами здійснення загальної (групової, кооперативної) професійної діяльності, принципами співпраці, а також прийнятими в цій професії прийомами професійного спілкування, здатність до прийняття соціальної відповідальності за результати своєї роботи; особистісна компетентність - володіння прийомами особистісної презентації та саморозвитку, засобами протистояння професійним деформаціям особистості; індивідуальна компетентність володіння прийомами самореалізації й розвитку індивідуальності в професійній сфері, готовність до професійного зростання, здатність до індивідуального самозбереження, протистояння професійному вигорянню, уміння раціонально організовувати свою працю, виконання діяльності з позитивною мотивацією, радістю й енергією. Показано, що в такому контексті індивідуальний досвід має ціннісні, рефлексивні, комунікативні, операціональні характеристики. Саме така сукупність параметрів досвіду забезпечує самостійність психолога, його цілеспрямовану діяльність. Описано результати формувального експерименту, який проводили протягом навчання майбутніх психологів експериментальних груп у вищій школі протягом 2017 навчального року. Зі студентами проведено розроблений авторами статті тренінг "Розвиток інтерпретативної компетентності". Наприкінці кожного заняття використано метод наративу з метою відрефлексування студентами власної діяльності, реконструкції ними усвідомленого сенсу своїх переживань, розуміння сутності й походження актуально функціонуючих інтерпретаційних процесів.

За умов інтенсивних соціальних змін і, зокрема, самовизначення різних ідентичностей є необхідність їх аналізу в міжнародному академічному дискурсі. Адже образи ідентичності в академічному середовищі існують не тільки для внутрішнього групового, теоретичного користування, але й публічного обговорення, зокрема для легітимізації ідентичностей. Остання їх функція є важливою для соціологічного розуміння конструювання ідентичностей у сучасному суспільстві. Тому здійснено спробу охарактеризувати особливості вивчення ідентичності в міжнародному дискурсі, як авторитетному для вітчизняної науки та соціально-технологічної діяльності, на основі аналізу текстових матеріалів на сайті SAGE journals (217 анотацій статей за 2017 р.). З'ясовано, що соціологи, психологи та науковці з комунікації й дослідження ЗМІ переважно конструюють дискурс ідентичності. Тому проблематика порушується навколо конкретизованих і локальних тем, водночас значно менше загальних та глобальних тем. Соціологія досліджує переважно національні, расові та громадянські ідентичності в умовах політики мультикультуралізму, постколоніальної політики. Міжнародний дискурс характеризується дослідженням широкого спектра типів ідентичностей, проте основні напрями базуються на вивченні національних, расових, професійних і гендерних ідентичностей. Для зарубіжного дискурсу властиве вивчення ідентичності в умовах гібридизації, що характеризується плинними культурними відносинами та культурним змішанням. Часто аналізувалися етнонаціональні та расові ідентичності афроамериканців і латиноамериканців у мультикультурному американському суспільстві. Виявлено, що гендерні ідентичності аналізуються в контексті персональних і міжособистісних відносин. Автори досліджують віртуальні ідентичності, що формулюються на основі комунікативних практик в умовах нових інформаційних технологій. У дискурсі територіальні ідентичності представлені значно менше, ніж національні. Ідентичності ЛГБТ, дослідницькі, вікові, девіантні та організаційні є додатковим напрямом вивчення тематики. У міжнародному дискурсі ідентичності розуміються як соціально конструйовані й аналізуються в полікультурному контексті. Ці типи та пріоритетні напрями міжнародного дискурсу впливають на вітчизняне вивчення ідентичності, її конструювання, зокрема в сфері медіа.

Обгрунтовано необхідність нових підходів до осмислення сучасних етнокультурних явищ і тенденцій, підвищення ефективності дослідження етнічних факторів формування соціальних ідентичностей з метою гармонізації міжетнічних відносин і суспільного життя, вироблення відповідної державної етнополітики, яка б інтегрувала соціальні капітали міграційних потоків з України, через Україну і до України у важливу складову формування перспективної цивілізаційної моделі розвитку нашої держави, а отже, започаткування якісно нового наукового напряму - етноглобалістики.

За допомогою факторного аналізу досліджено спадкоємність і зміни в індивідуальній інтегральній ідентичності пересічних жителів Львова та Донецька у 1994 - 2010 рр. у контексті ступеня спільності з однією з 14 соціальних груп українського суспільства. Ці групи виокремлено за професійними, етнонаціональними, релігійними, політичними, демографічними та статусними характеристиками, які опосередковано відображали ряд елементів соціальної структури українського суспільства у зазначений період. З'ясовано, що новітні ідентичності, які б відображали взаємозв'язок з новими соціальними реаліями пострадянських трансформацій, у Львові та Донецьку у ці роки були представлені в індивідуальній інтегральній ідентичності репрезентантів двох регіональних центрів недостатньою мірою - сильнішим виявився вплив радянського минулого з притаманною йому ідентифікаційною моделлю.

Визначено теоретико-методологічні підходи до соціологічного аналізу європейської ідентичності. Визначено сутність європейської ідентичності як дискурсивного феномену та головні проблеми її концептуалізації. З'ясовано зв'язок між національними та наднаціональними ідентичностями в умовах сучасного глобалізованого та космополітичного суспільства. Проаналізовано особливості розвитку ідеї Європи й їх відображення у дискурсі європейської ідентичності. Досліджено політичні та соціокультурні передумови виникнення та розвитку сучасного дискурсу європейської ідентичності. Розкрито роль механізму "іншування", зокрема найбільш значущих образів неєвропейського "іншого", у конструюванні європейської ідентичності. Виявлено та досліджено ключові проекти конструювання європейської ідентичності в академічному дискурсі. Досліджено особливості конструювання європейської ідентичності української студентської молоді.

Висвітлено результати дослідження трансформації соціальної ідентичності молоді сільського походження внаслідок міграції до міста. Розглянуто соціально-психологічні чинники, що спонукають молодь переїжджати в місто, порівняно особливості соціальної, ідентичності сільської і міської молоді. Розкрито суть психологічних механізмів та виокремлено стадії трансформації соціальної ідентичності, показано, як ці механізми функціонують у різних соціально-демографічних групах молоді. Проаналізовано основні стратегії соціально-психологічної адаптації сільської молоді в місті та окреслено напрями і форми роботи, що має на меті як запобігання можливій дезадаптації колишнього сільського мешканця, так і подолання негативних наслідків дезадаптованості.

Розглянуто теоретичні підходи до визначення "ідентифікація" та "ідентичність". Обгрунтовано природу ідентифікації, зумовлену глибокою потребою людини в визнанні з боку інших, у самореалізації та очікуванні позитивної оцінки зі сторони інших. Проанаізовано основні теоретичні підходи - психоаналітичний, символічний інтеракціонізм, феноменологічна соціологія. Розглянуто основні погляди дослідників на співвідношення цих понять. Ідентифікація розглядається як один з найважливіших механізмів соціалізації особистості, що проявляється в ототожненні індивіда з певною соціальною групою, спільнотою (номінальною чи реальною). Ідентичність є структурою, що формується протягом життя.

На базі історико-генетичного методу розкрито функціональний взаємозв'язок між самоідентифікацією індивіда й пам'яттю: фіксація суспільного досвіду та його трансформація в елементи індивідуального уможливлювалася і забезпечувалася шляхом розрізнення себе від іншого, що підвищувало значимість фактора новизни та взаєморозуміння у процесі комунікації. Оскільки пам'ять утримується взаємною самоідентифікацією з іншим, вона є соціальною за формою і змістом. Беручи до уваги ці моменти, доцільно розрізняти стихійну самоідентифікацію індивіда на повсякденному рівні та становлення особистісної самоідентичності та формування колективних ідентичностей на основі рефлексії і відповідних практик.

Проаналізовано теоретичні підходи до визначення понять "ідентифікація" та "ідентичність". Обгрунтовано природу ідентифікації, зумовлену глибокою потребою людини у визнанні з боку інших, у самореалізації та очікуванні позитивного оцінювання зі сторони інших. Проаналізовано основні теоретичні підходи - психоаналітичний, символічний інтеракціонізм, феноменологічна соціологія. Розглянуто основні погляди дослідників на співвідношення цих понять. Ідентифікацію розглянуто як один з найважливіших механізмів соціалізації особистості, що проявляється в ототожненні індивіда з певною соціальною групою, спільнотою (номінальною чи реальною). Ідентичність є структурою, що формується протягом життя.

Идентичность - это концепт, ставший преобладающим в современной дискуссии отношений между индивидом и социальным миром. Негативным его аспектом является то, что идентичность начинает доминировать в этих отношениях. Сделана попытка решить эту проблему путeм представления нескольких перспективных концепций социальной идентичности, которые основаны на теориях, составляющих корни современного социологического понимания идентичности, а также некоторые недавние антропологические теории. Выделены три теоретические контексты: идентичность как объективный аспект личности; структура социальной идентичности индивида, а также процесс поддержания и изменения границ группы и отдельных субъектов. Эти контексты отличаются друг от друга и устанавливают различные направления исследований. Но такая концептуальная сетка позволяет лучше понять проблемы идентичности и предоставляет формулирование новых исследовательских задач, появляющихся на границе этих теоретических контекстов.

Розглянуто психологічні проблеми соціальної ідентифікації людини, яка здійснює міграцію, в контексті міжкультурної взаємодії та глобалізації сучасного світу.

Проанализирована категория "социальная идентичность" как переживания и осознания своей принадлежности к тем или иным социальным группам и общностям. Рассмотрены коммуникативные практики как механизмы формирования социальных идентичностей в современном социуме. Охарактеризован институциональный подход в оценке факторов социальной идентификации. Исследована природа взаимоотношений в сложных феноменах "этнической" и "гражданской" идентичности, предполагающий некое определение границ, которые позволяют сохраняться и воспроизводиться обоим феноменам. Особое внимание обращено на характер зависимости между понятиями "социальная идентичность" и "пространство", а также изменения, которые накладывает на процесс идентификации расширение пространства, в том числе формирование виртуального пространства.

Основними теоретичними підходами до вивчення ідентичності на сьогодні залишаються психосоціальний, когнітивний підхід, символічний інтеракціонізм, феноменологія, конструктивізм, а також модерні та постмодерні теорії. Зазначені підходи по-різному тлумачать ідентичність, її змістовну наповненість, структуру й механізми формування, тому їх аналіз забезпечує комплексність та інтеграцію у вивченні феномену ідентичності.

Исследованы некоторые аспекты феномена городского двора как особой территориально-пространственной и социальной общности, его роль в культурной жизни горожан. Затрагиваются особенности мифосимволической интерпретации феномена в разных исторических системах. Городской двор рассмотрен в контексте кризиса и трансформации культурной идентичности на современном этапе.