Розглянуто освітній і культурний простір ВНЗ як складову глобальної системи освіти, зрілість як категорію акмеології. Висвітлено проблеми моделювання освітньо-професійної підготовки, особливості реалізації стандартів вищої освіти України ВНЗ. Наведено методи діагностики рівня навчальних досягнень студентів. Увагу приділено становленню та розвитку особистості фахівця у навчально-виховному процесі ВНЗ. Проаналізовано вплив навчання на психічне здоров'я молоді. Визначено педагогічні умови професійної підготовки вчителя іноземної мови. Охарактеризовано реформаційні процеси освітньої системи вищої школи України.

Рассмотрено образовательное и культурное пространство ВУЗ как составляющая глобальной системы образования, зрелость как категория акмеологии. Освещены проблемы моделирования образовательно-профессиональной подготовки, особенности реализации стандартов высшего образования Украины ВУЗ. Приведены методы диагностики уровня учебных достижений студентов. Внимание уделено становлению и развитию личности специалиста в учебно-воспитательном процессе ВУЗ. Проанализировано влияние обучения на психическое здоровье молодежи. Определены педагогические условия профессиональной подготовки учителя иностранного языка. Охарактеризованы реформационные процессы образовательной системы высшей школы Украины.

Розглянуто особливості соціологічного підходу до аналізу діяльності університетів як певного типу освітніх організацій за умов трансформації суспільства. Проаналізовано уявлення про університетські організації в соціології організацій. Запропоновано визначення поняття "університетської організації" в соціології.

Розкрито специфіку та суттєві характеристики системи виховної роботи у сучасній вищій школі у контексті трансформаційних процесів, які відбуваються в українському суспільстві, а також в освітньому просторі. Здійснено концептуалізацію виховного процесу у вищих навчальних закладах (ВНЗ) на засадах теоретичних конструктів відомого німецького соціолога Ю.Хабермаса. Доведено, що за сучасних умов ефективність вузівського виховання може бути досягнена завдяки набуттю ним рис комунікативної взаємодії між усіма суб'єктами навчально-виховного процесу, тобто дії, яка базується на: примусовій, вільній комунікації, узгодженні цілей, форм і методів реалізації головної мети вищої освіти за нових соціокультурних умов - формування майбутнього фахівця як професіонала, інтелігента та громадянина. Уперше у вітчизняній соціології розроблено комунікативну концепцію виховання, проведено емпіричну апробацію її елементів у процесі дослідження виховних практик, поширених у ВНЗ Харківського регіону. На основі застосування концепції до аналізу одержаного емпіричного матеріалу визначено провідні тенденції виховного процесу у сучасній вищій школі України.

Проведено комплексний аналіз дисфункціональних явищ в освіті. Розглянуто в теоретико-емпіричному аспекті девіації та тіньові практики у вищій освіті, які полягають у масових випадках несамостійного виконання навчальних завдань студентами, списування під час іспитів, використання тіньових схем у процесі прийому іспитів, захисту курсових і дипломних робіт. Проаналізовано результати опитування викладачів ВНЗ стосовно Болонського процесу та загального стану вищої освіти в країні. Обгрунтовано необхідність інставрації у вищій освіті, що передбачає перетворення, які базуються на кращих досягненнях у вітчизняній системі освіти.

Розроблено інтегративну систему критеріїв іституціоналізації приватної вищої школи України через синтез методологічних підходів класичного та нового інституціоналізму. Доведено, що ціннісні критерії є інтегруючими та мають особливе значення для інституту приватної вищої освіти - це пов'язано з включенням індивідів у духовну культуру суспільства. З застосуванням контент-аналізу виявлено ціннісно-нормативні характеристики, які підтверджують, що відбувається інституалізація організацій приватної вищої школи країни. Внаслідок проведеного теоретичного аналізу проблеми, компаративного аналізу становлення та розвитку приватної вищої школи в сучасному світі та залучення даних соціологічного дослідження доведено, що розвиток приватної вищої освіти в Україні відбувається у формі інституалізації організацій.

Досліджено соціокультурні аспекти функціонування ринку послуг вищої освіти, який набуває нового змісту під впливом особливостей змін сучасного українського суспільства. На підставі результатів теоретичного й емпіричного дослідження концептуально систематизовано такі соціокультурні чинники споживання послуг вищої освіти в регіоні, як пріоритети розвитку, інтереси, цінності, норми, потреби суспільства та його інститутів, держави, регіону, соціальних класів і референтних груп; соціальний статус і стиль життя споживачів освітніх послуг, їх смаки, звички, традиції, поведінкові принципи; сукупна соціальна інформація з різних джерел; демографічні та ситуативні фактори. Розкрито специфіку освітніх послуг, що позначається на організації процесу споживання. Запропоновано методику вивчення цілісної соціальної групи споживачів послуг вищої освіти на базі міждисциплінарного аналізу здобутків теоретичного знання. Простежено вплив трансформаційних процесів на формування системи потреб споживачів освітніх послуг. Досліджено співвідношення інструментальних й експресивних мотивів навчання, канали впливу та інші чинники формування переваг у виборі навчального закладу та спеціальності.

Наведено характеристику університетів як соціальної організації у контексті сучасних трансформаційних процесів. Розкрито оосбливості їх організаційного функціонування та специфіку у порівнянні з іншими подібними структурами. Досліджено здатність університетських організацій до змін і сприйняття інновацій. Розглянуто загальноосвітні тенденції розвитку університетських організацій у контексті глобальних змін в освітній політиці різних країн. Проаналізовано вплив процесу комерціалізації сфери освіти на діяльність університетських організацій, висвітлено перспективи їх розвитку. Визначено місце і роль університетів в освітніх системах різних країн у сучасний період, показано специфіку їх взаємовідносин із суспільством.

Досліджено передумови, можливості та перспективи інноваційного розвитку вищої школи України. Розроблено концепцію перманентних асинхронних інноваційних процесів у вищій школі, що відповідає основним тенденціям становлення суспільства знань. Започатковано нову соціологічну дисципліну - соціологію інноваційних процесів в освіті. Розроблено соціологічну версію інноватики та здійснено типологію інновацій за їх змістом і функціональним навантаженням. Виявлено парадокси інноваційного розитку у вигляді квазіінновацій. Показано основні тенденції та специфіку інноваційних процесів у сфері вищої освіти України. Проаналізовано тенденції розвитку недержавного сектору вищої школи України та модернізованих класичних університетів, а також значення дистанційного навчання й етизації вищої освіти, подолання її корумпованості як чинників, що сприяють оновленню освітньої системи та всього суспільства.

Изучены особенности трансформации образовательных стратегий современной молодежи в условиях глобализации общества. Раскрыты культуротворческие функции высшей школы в период социальных преобразований. Освещена роль ВУЗ в определении социальных перспектив его выпускников. Рассмотрены социокультурная среда ВУЗ как фактор становления будущих специалистов, а также карьера как модель реализации карьерного ресурса выпускников высшей школы.

Вперше у вітчизняній соціологічній науці проаналізовано причини виникнення неузгодженостей і дисфункцій за взаємодії ринку праці на ринку освітніх послуг у старопромисловому регіоні у контексті інституціонального аналізу. Встановлено концептуальні зв'язки між поняттями "праця", "професія", "ринок", виявлено, як точки зору щодо них змінювалися залежно від типу суспільства. Обгрунтовано, що розбіжності у сучасних визначеннях понять значною мірою обумовлені різними історичними підходами до їх аналізу. Проведено комплексний емпіричний аналіз проблем взаємодії ринку праці та ринку освітніх послуг в Україні на прикладі Донбасу. Набув подальшого розвитку інституційний аналіз, який поширено на взаємодію різних інститутів у межах інституційної системи регіону.

Реалізовано оціночний підхід до аналізу якості університетської освіти. Багатоаспектний феномен якості освіти наведено у дескриптивній моделі, що поєднує такі блоки показників як якість потенціалу, якість процесу освіти (навчання, виховання, управління) та якість результату. Завдяки аналізу існуючих моделей університетської освіти розширено знання про "сучасний університет". Розкрито роль зовнішніх і внутрішніх чинників, що обумовлюють якість університетської освіти. В результаті аналізу емпіричного матеріалу виявлено складові оцінки студентами якості університетської освіти, визначено головні компоненти якості освіти. Розроблено методику оцінки якості освіти, що дозволяє враховувати вимоги до якісної освіти різних суб'єктів освіти, вимірювати оцінку якості освіти. Охарактеризовано механізми актуалізації якості університетської освіти, серед яких особливу увагу приділено моніторингу якості освіти.

Розглянуто соціокультурні джерела сучасної кризи європейської вищої освіти та доцільність запровадження європейських освітніх стандартів, розроблених в межах Болонської системи, для відродження вітчизняної вищої школи. Увагу звернено на значення гуманітарної складової вищої освіти для подолання духовного занепаду суспільства.

Розглянуто методи математичного моделювання у вищій освіті з соціальних наук.

На підставі результатів регіонального конкретно-соціологічного дослідження розглянуто шляхи і форми перетворення самостійної роботи студентів на соціальний інститут самоосвіти у вищих навчальних закладах педагогічного профілю України.

Розглянуто соціокультурну середу вищого навчального закладу (ВНЗ), яка уявляється як унікальна система. Соціокультурне середовище ВНЗ має певну структуру, до складу якої входять окремі елементи, які і можуть виступати стабілізуючими та константними засадами системи.

Досліджено тенденції розуміння якості університетської освіти сучасним студентством на прикладі національного вищого навчального закладу. Розкрито позиції цієї соціальної групи про змістовні аспекти поняття якості освіти, її структурні компоненти, проаналізовано особливості оцінювання студентами якості навчальної діяльності їх університету та основних методів її підвищення в цілому.

З урахуванням аксіоматики та правового забезпечення сучасного Світу Людини, а також економічного та правозахисного підходу до освіти розглянуто міжнародний порядок денний щодо освіти, в тому числі так званий "Болонський процес". Надано визначення права на освіту як гарантованої державою можливості самоідентифікуватися через знання. Проаналізовано складні взаємостосунки між вищою освітою і ринком праці та задіяні тут специфічні мови спілкування. Сформульовано вимоги до держави як традиційного "перекладача" діалогу між бізнесом та освітою, а також відповідні національні пріоритети України.

Проведено історико-соціологічний аналіз еволюції соціокультурного статусу вищої освіти. Схарактеризовано специфічні риси освіти в суспільствах "першої", "другої" і "третьої хвилі". Показано, що освіта, що є невід'ємною частиною соціуму, у свою чергу, активно взаємодіє й впливає на останній, що призводить до його суттєвої трансформації. Від характеру й спрямованості освіти, багато в чому залежить характер і спрямованість розвитку суспільства. Розглянуто тенденції трансформації вищої освіти, що відповідають новим викликам суспільства "третьої хвилі".

Обгрунтовано переваги неоінституціонального підходу до соціологічного аналізу якості вищої, у тому числі педагогічної, освіти, що полягають у можливості системного вивчення обраної проблеми, зокрема її аналізу на інституційному, організаційному та індивідуальному рівнях. Визначено якість освіти як характеристику ступеня відповідності інституціоналізованих освітніх норм потребам, вимогам та очікуванням суб'єктів освіти. Враховано вплив суб'єктів освіти на формування та зміну інституційних норм. Запропоновано соціологічну інтерпретацію концепту "якість освіти", під яким розуміється інтегральна конвенційна характеристика освітнього процесу та його результатів, що виражає ступінь їхньої відповідності встановленим та перспективним очікуванням і вимогам усіх суб'єктів освітнього простору (від окремого індивіда до суспільства в цілому). Уведено до наукового обігу поняття "соціальний стандарт освіти" та "соціальна стандартизація освіти".

Досліджено проблему, сутність якої полягає в існуванні в соціологічній науці розриву між сукупністю напрацювань, пов'язаних із концептуалізацією інституту управління вищою освітою, та певним дефіцитом узагальнювальних досліджень, в яких би на рівні поняттєвого апарату загальної соціологічної теорії та спеціальних соціологічних теорій було враховано й змістовно відображено специфічні інституційні відмінності такого інституту в різних країнах світу. Визначено важливість суб'єктів влади й соціального впливу. Сформульовано такі моделі управління освітою з погляду їх функціонування в освітньому просторі: етатистсько-бюрократичну, корпоративно-сцієнтистську, громадську та менеджеріально-ринкову (бізнес-модель управління освітою). Класифіковано суб’єкти за способом формування закладів освіти, критерієм оцінювання діяльності самих інституцій освіти на рівні управління, способом селекції кадрів тощо.