Розглянуто проблеми розвитку соціологічної теорії, зокрема методологічні, теорії та історії соціології, проблеми етносоціології та соціології релігії, соціально-психологічні проблеми розвитку суспільства, соціодинаміки суспільства, галузевої соціології. Викладено стратегії розвитку соціологічної теорії у нових реаліях українського суспільства. Висвітлено пізнавальні технології в українській соціології. Описано метод швидкої оцінки як ефективний інструмент вивчення окремих соціальних груп і соціальних явищ. Простежено динаміку системних змін у соціологічному знанні за умов трансформації суспільства. Проаналізовано соціальні функції ідеології на основі аспекту суспільних трансформацій. Досліджено референтні структурні механізми соціальної ідентифікації та соціальне самопочуття особистості. Визначено орієнтири теоретичного осмислення специфіки феномену ідентичності. Розкрито соціологічні аспекти дослідження діаспори. Розглянуто культурні моделі побудови релігійних ідентичностей у сучасному українському суспільстві. Висвітлено роль соціологічного знання у формуванні та розвитку соціальної політики перехідного періоду. Наведено типи мобільної поведінки у контексті регіонального ринку праці.

Концептуализируется феномен социального знания как базовой когнитивной структуры, организующей социальный опыт индивида и предшествующей любой практике. Рассматривается знание в классической и постклассической социологических перспективах, показаны плюральность типов рациональности и модусы знания, а также естественная установка сознания и системы очевидностей как базовые константы социального знания.

Обговорено теоретичні й методологічні проблеми змін соціальної структури, питання глобалізації та її впливу на зміни в соціальних структурах, а також соціально-економічні, політичні, соціокультурні та соціально-психологічні аспекти змін соціальної структури українського суспільства.

Обсуждены теоретические и методологические проблемы изменений социальной структуры, вопросы глобализации и её влияния на изменения в социальных структурах, а также социально-экономические, политические, социокультурные и социально-психологические аспекты изменений социальной структуры украинского общества.

Висвітлено головні етапи становлення і розвитку соціології, розкрито її предмет, основні функції. Розглянуто філософсько-соціологічну концепцію суспільства, особливості розвитку соціальних спільностей та організацій за різних історичних епох, соціальні проблеми міграції населення. Викладено основи соціології управлінської діяльності, політики, людини як особистості, науки і культури, конфлікту, девіантної поведінки, а також сім'ї як соціального інституту.

Освещены главные этапы становления и развития социологии, раскрыт её предмет, основные функции. Рассмотрены философско-социологическая концепция общества, особенности развития социальных общностей и организаций в разных исторических эпохах, социальные проблемы миграции населения. Изложены основы социологии управленческой деятельности, политики, человека как личности, науки и культуры, конфликта, девиантного поведения, а также семьи как социального института.

Освещены основные социологические концепции ХІХ - ХХ вв., проблемы социологического исследования отдельных аспектов социальной жизни. Изложены основные положения структурного функционализма Парсонса, символического интеракционизма, этнометодологии Г.Гарфинкеля. Приведены основные методы проведения конкретно-социологических исследований, в частности, наблюдения, эксперимента, опроса, изучения малых социальных групп. Охарактеризованы основные теории социологии ХІХ в., в частности, О.Конта, Г.Спенсера, Э.Дюркгейма, М.Вебера. Рассмотрены сущность понятия, элементы, предназначение и формы культуры, а также функциональный подход к исследованию общества. Описаны виды социальных групп, раскрыта сущность понятий толпы, социальных мобильности и структуры, личности, девиантного поведения, семьи, конфликта, общественного мнения.

Висвітлено особливості трансформації позитивістської соціології на початку ХХ ст., феноменологічної соціології (зокрема Т. Лукмана). Описано теорії формальної соціології Ф. Тьонніса, Г. Зіммеля, Леопольда фон Візе, соціальних систем Н. Лумана, рефлексивної модернізації У. Бека, криз К.-Д. Оппа. Показано внесок феноменології до розробки методології якісного дослідження. Увагу приділено становленню інтерпретативної парадигми європейської теоретичної соціології. Розкрито теоретичні засади та показано витоки німецької соціальної антропології. Проаналізовано діяльність франкфуртської школи у другій половині ХХ ст.

Освещены особенности трансформации позитивисткой социологии в начале ХХ в., феноменологической социологии (в частности, Т. Лукмана). Рассмотрены теории формальной социологии Ф. Тенниса, Г. Зиммеля, Леопольда фон Визе, социальных систем Н. Лумана, рефлексивной модернизации У. Бека, кризисов К.-Д. Оппа. Показан вклад феноменологии в разработку методологии качественного исследования. Внимание уделено становлению интерпретативной парадигмы европейской теоретической социологии. Раскрыты теоретические основы и показаны истоки немецкой социальной антропологии. Проанализирована деятельность франкфуртской школы во второй половине ХХ в.

Розглянуто питання виникнення та розвитку класичної соціології, зокрема, у Росії й Україні. Визначено історичні та теоретичні передумови, сутність позитивізму О. Конта, стадії розвитку суспільства за його законом. Запропоновано організменні концепції середини ХІХ ст., соціальні концепції марксизму. Увагу приділено розвитку соціології у другій половині ХІХ ст. (школі соціальної статистики, расово-антропологічній школі Ж.А. де Гобіно), соціології Г. Зімеля, Ф. Тьоніса, феноменологічній і постмодерністській соціології, символічному інтеракціонізму. Розкрито зміст поняття соціології, встановлено її зв'язки з іншими науками.

Рассмотрены вопросы возникновения и развития классической социологии, в частности, в России и Украине. Определены исторические и теоретические предпосылки, сущность позитивизма О. Конта, стадии развития общнства по его закону. Предложены организменные концепции середины ХІХ в., социальные концепции марксизма. Внимание уделено развитию социологии во второй половине ХІХ в. (школе социальной статистики, рассово-антропологической школе Ж.А. де Гобино), социологии Г. Зимеля, Ф. Тениса, феноменологической и постмодернистской социологии, символическому интеракционизма.

Здійснено історико-соціологічний аналіз концепції постструктуралістського синтезу П.Бурьє. Досліджено умови формування проблеми теоретичного синтезу в соціології, установлено характерні особливості структуралістської та постструктуралістської методології дослідження соціальних явищ. Проаналізовано теоретичні засади та розкрито логіку понять соціологічної концепції П.Бурдьє.

Розглянуто еволюцію, зміст і пізнавальний потенціал просторової метафори та просторових концептів у соціальній теорії, зокрема соціології. Висвітлено підходи до подолання епістемологічної невизначеності за умов використання "просторових" понять у соціологічному теоретизуванні з метою зробити їх більш операціональними. Зроблено висновок, що метафора як інструмент пізнання властива для кожної дисципліни на етапі трансформації її предмета. В соціології цей процес має перманентний характер. Кризи теорій зумовлюють кризу "нормальних" понять і призводять до змін в усталеній метафориці. В історії соціального пізнання можна виділити періоди підйому та занепаду мегаметафор "машини", "організму", "системи", "ринку", "театру" і "простору". У різних теоріях і теоретичних моделях кожна з них має специфічну інтерпретацію. У 1980-ті рр. було запропоновано три найвідоміші соціологічні інтерпретації просторової метафори. Першою була метафора "соціального простору" у концепції П.Сорокіна, другою - феноменологічна інтерпретація (від А.Шюца до Ю.Габермаса). П.Бульс розвинув третю інтерпетацію - "конструктивістський структуралізм". "Просторова" аналогія є важливим аспектом фундаментальної проблеми інтерсуб'єктності. У контексті фенологічної концепції, є можливим здійснити опис різних субуніверсумів інтерсуб'єктивного досвіду та надати просторову інтерпретацію їх смислової структури. У даному контексті розглянуто життєсвіт поділеним на ієрархічні рівні множинних інтерсуб'єктивних і квазінтерсуб'єктивних реальностей. Значну увагу приділено можливостям, що їх надає соціологія соціальних просторів суспільства.

Вперше досліджено та систематизовано соціально-історичні та ідейно-теоретичні джерела постмодерністського теоретизування та узагальнено основоположні постмодерністські концепції. З'ясовано теоретико-методологічні принципи, понятійно-категоріальний апарат та основні методологічні установки соціологічного постмодернізму та його значення для подальшого розвитку соціологічної теоретичної думки. Доведено обумовленість виникнення постмодерністського теоретизування інтеграційними процесами, насамперед, в економічній сфері, які з часом призвели до глобалізації та інформатизації сучасного світу та поглибили "постматеріальну" (постматеріалістичну) переорієнтацію нормативно-ціннісних установок західної спільноти. Досліджено теоретико-методологічні витоки постмодерністського теоретизування та обгрунтовано висновок про певну спадкоємність у теоретичній соціології. Встановлено, що цілеспрямоване застосування принципів плюральності й ототожнення реальності з текстом, деконструкції та децентралізації як методологічних установок, а також ключових понять і категорій (постмодерну, постмодерністської ситуації, постмодерного суспільства, мовних ігор, гіперреальності, симулякра, симуляції, спокуси, спокушання, місця проживання [habitat] спільноти, само-монтування [self-assembly]) дозволяють реконструювати суспільство, в якому найзначущою стає знакова реальність.

Установлено ефективні шляхи забезпечення у соціології логічних цінностей, а саме: послідовності, обгрунтовності, несуперечливості, однозначності, що розглянуто як складові наукових цінностей. Виявлено місце дослідженої проблеми логічної коректності в історико-соціологічному процесі й обгрунтовано її науковий статус у сучасній соціології. На підставі інтегративного підходу щодо розгляду причин наявності проблеми логічної коректності проведено рефлексивне дослідження, виявлено фактичні дані з приводу перешкод, що заважають сучасним соціологам у забезпеченні логічної коректності у соціології. Наведено проект "Соціологіка", в якому висвітлено шлях її забезпечення. За результатами дослідження зроблено висновок, що логічна культура є головним інтеграційним чинником.

Розглянуто предмет, основні парадигми, категорії, поняття та терміни соціології, подано її як поліпарадигмальне знання про соціальні спільності та соціальні процеси, надано класифікацію поліпарадигмальності. Розкрито сутність категоріально-понятійного апарату та його роль в становленні соціології як науки. Увагу приділено формуванню категоріальної системи, головному предмету соціологічного аналізу - базовій категорії "соціальна спільність". З'ясовано найважливіші ознаки суспільства, розкрито його статус і соціальну роль. Розглянуто категорії, що розкривають соціальні спільності (спільноти), зв'язки, процеси. Визначено соціологічне дослідження як систему логічно послідовних методологічних, методичних та організаційно-технічних процедур, зв'язаних між собою єдиною метою. Надано відомості про "солом'яні опитування". Подано класифікацію соціологічних законів, охарактеризовано їх ознаки.

Висвітлено проблеми концептуалізації легітимації приватної власності у дисциплінарних межах сучасної теоретичної соціології. Проаналізовано феномен легітимації приватної власності у теоретико-методологічному, історико-соціологічному й емпірично-прикладному аспектах. Розкрито особливості поточного стану легітимності приватної власності в Україні.

Освещены проблемы концептуализации легитимации частной собственности в дисциплинарных границах современной теоретической социологии. Проанализирован феномен легитимации частной собственности в теоретико-методологическом, историко-социологическом и эмпирично-прикладном аспектах. Раскрыты особенности текущего состояния легитимности частной собственности в Украине.

Подано визначення теорій середнього рівня, як таких, що можуть бути формалізованими та верифікованими. На підставі існуючого наукового доробку та власному досвіді емпіричної перевірки теорій виведено рекомендації з формалізації та верифікації соціологічних теорій. Виокремлено три частини верифікації соціологічних теорій: верифікація теорії загалом, дослідження структури теорії під час здійснення аналізу для кількох груп з метою встановлення відмінностей, дослідження знаків і значень шляхів між змінними в моделі, яка є формалізованою теорією.

Наведено новітні теоретичні доробки провідних соціологів сучасності (І. Валлерстайн, Дж. Александер, У. Бек, Р. Рітцер, Ф. Джеймісон, Дж. Уррі, Ф. Макнотен, П. Штомпка, М. Кастельс), які відображають ті процеси, що охоплюють суспільство. Досліджено процеси глобалізації та глокалізації, явища макдоналізації, віртуалізації суспільства, повсякденну та віртуальну соціології. Висвітлено нову критичну теорію з космополітичною спрямованістю. Наведено роздуми про Інтернет, бізнес і суспільство.

Висвітлено розвиток соціологічної науки за умов ринкових відносин, теорії соціальних змін у контексті сучасного суспільного розвитку. Визначено показники розвитку сучасного українського суспільства за результатами європейських досліджень. Розглянуто питання трансформації соціальної відповідальності в Україні, інституційної трансляції і трансформації соціальної влади в державі. Проаналізовано трансформаційні зміни інституту соціальної реабілітації в ХХ ст. Розкрито теоретико-прикладні проблеми оптимізації системи соціального захисту сільського населення. Вивчено тенденції гендерної стратифікації у сучасному українському суспільстві, соціальної диференціації в процесі консолідації демократичної системи, етнокультурного розвитку українського суспільства в контексті культурної глобалізації. Увагу приділено проблемі ідентифікації змісту етнонаціональних відносин у сучасній етнополітиці. Розкрито функціональний вплив вищої освіти на процес формування ціннісних орієнтирів студентів, соціокультурні детермінанти модернізації вищої школи.

На підставі парагмального аналізу генезису соціологічного знання вдосконалено уявлення про сукупність соціологічних теорій, у результаті чого в трьох основних соціологічних парадигмах, наведених відповідними соціологічними теоріями, виявлено спільну для всіх сутнісну складову - соціальну активність. Показано діалектичний зв'язок між масовою й індивідуальною соціальною активністю. Уперше розроблено та верифіковано модель інформованості, що є операціоналізованою схемою взаємодії основних компонентів: актуалізованого предмета, інформаційної бази дослідження, методологічного забезпечення цього процесу й активної особистості дослідника - і призначена слугувати інструментом для аналізу комплексного процесу розробки соціологічної теорії. Уперше проаналізовано тенденції трансформацій об'єктно-предметного поля і методів сучасної соціології.

Изучены трансформации оснований современных социологических теорий при переходе от классики к неклассике и постнеклассике в социальных науках. Показано, что формирование новых принципов социогуманитарного знания приводит к необходимости переосмысления теоретических основ социологии. Уделено внимание проблемам формирования целостного видения современной социальной реальности и смене основных теоретических метафор в картине социального мира.

Виокремлено епістемологічні засади теоретичної соціології: суб'єкт, метод пізнання, картина соціального світу, яка визначає домінантний образ соціальної реальності. Визначено, що трансформація даних засад у сучасній соціології зумовлена десубстанціоналізацією образу соціальної реальності, зміною позиції суб'єкта соціального пізнання, зміною базових метафор від організму до мереж соціальних взаємодій. Розроблено типологію соціальності та картин соціального світу, які уточнюють сутність мультипарадигмальності сучасної соціологічної теорії.

Вивчено можливості застосування системної соціологічної теорії Нікласа Лумана під час цивілізаційного аналізу історичного процесу. Дослідження суспільства як динамічної системи смислових комунікацій дозволяє виявити внутрішню когерентність історичних фактів і всієї історії цивілізацій. Зроблено припущення, що ця теорія може розширити методологічний інструментарій історичної науки.