Досліджено проблеми соціального пізнання у теоретичній спадщині українських соціологів: М.Ковалевського, М.Грушевського, М.Хлебнікова та С.Дністрянського. Проаналізовано вплив соціально-політичної ситуації в Україні у XIX ст. на формування соціальної думки. Основну увагу приділено соціологічному неокантіанству, націології, а також передумовам виникнення української соціології.

Книга являє собою збірник соціологічних, історичних і політологічних праць одного з провідних західних соціологів ХІХ-ХХ ст. М.Вебера (1864 - 1920). Обгрунтовано Веберове бачення предмета та методу соціології, змісту окремих соціологічних категорій, проблем ціннісного підходу в соціології. Представлено роботи М.Вебера в галузі соціології релігії, у яких розкрито вплив релігійної етики на господарську поведінку людей і суспільне життя загалом. Включено праці вченого, які присвячено аналізу специфіки економічних відносин в античному світі та соціальних причин занепаду античної культури, а також роботи, де аналізується політика як різновид професійної діяльності, взаємозв'язок між політикою й етикою, осмислюються перспективи розвитку західної демократії.

Підсумовано та переосмислено результати дослідження в галузі етнології та соціології, а також досвід європейської філософії, антропологічної та соціологічної традиції з метою створення теорії практичної дії та її ментального первня - практичного глузду.

Подведен итог и переосмыслены результаты исследования в отрасли этнологии и социологии, а также опыт европейской философской, антропологической и социологической традиции с целью создания теории практического действия - практического сознания.

Освещены теории анархизма и концепции, обосновывающие право личности на лидерство в ходе общественных преобразований в современных условиях. В контексте идей Н.Бердяева рассмотрены анархизм как явление уникальное в аспекте западноевропейских событий, но совершенно естественное и логичное на фоне российской жизни, русский раскол как основное явление русской истории. Показано, что интеллектуальная традиция русского анархизма и субъективной социологии может стать предметом глубокого изучения в контексте поиска основ нового миропорядка в ХХІ в.

Проаналізовано внесок Близького Сходу та Центральної Азії в основні напрямки антропологічних досліджень. Розглянуто іслам, юдаїзм і християнство як світові рухи в їх різних проявах на Близькому Сході. Визначено вплив ісламу на течії соціальної думки у даному регіоні, масової вищої освіти, процеси розвитку засобів масової інформації та суттєвого покращання можливостей подорожей і швидкого зв'язку на розуміння населенням питань релігії та політики. Висвітлено уявлення людства про їх культурні та особисті ідентичності.

Проанализирован вклад Ближнего Востока и Центральной Азии в основные направления антропологических исследований. Рассмотрены ислам, юдаизм и христианство как мировые движения в их различных проявлениях на Ближнем Востоке. Определено влияние ислама на течение социальной мысли в данных регионах, массового высшего образования, процессов развития массовой информации и существенного улучшения возможностей путешествий и быстрой связи на понимание населением вопросов религии и политики. Освещены представления человечества об их культурной и личной идентичности.

З урахуванням світового досвіду висвітлено базові положення соціально-історичної антропології, показано місце у системі наукового знання. Розглянуто предмет і завдання науки антропології, методи дослідження, школи та напрямки, теорії антропогенезу (походження людини) та соціогенезу (еволюція доісторичного суспільства), походження мови, культури та мистецтва. Увагу приділено типології суспільств. Розкрито генезу світогляду й історичного мислення.

С учетом мирового опыта освещены базовые положения социально-исторической антропологии, показано ее место в системе научного знания. Рассмотрены предмет и задания науки антропологии, методы исследования, школы и направления, теории антропогенезы (происхождения человека) и социогенезы (эволюция доисторического общества), происхождения языка, культуры и искусства. Внимание уделено типологии обществ. Раскрыта генеза мировоззрения и исторического мышления.

Розглянуто теорії з історії антропології, зокрема, еволюціонізму, американського культуралізму, функціоналізму, структуралізму, марксистської та динамічної антропології. Проаналізовано праці авторів даних фундаментальних ідей: Ч. Дарвіна, Е. Дюркгейма, Дж. Фрейзера, Б. Маліновського, К. Леві-Строса, В. Тернера. Показано, що історія даних течій є не тільки історією ідей, - це також відображення суспільно-політичних і інтелектуальних проблем, якими були позначені два останні століття.

Рассмотрены теории по истории антропологии, в частности, эволюционизма, американского культурализма, функционализма, структурализма, марксистской и динамической антропологии. Проанализированы труды авторов данных фундаментальных идей: Ч. Дарвина, Э. Дюркгейма, Дж. Фрейзера, Б. Малиновского, К. Леви-Стросса, В. Тернера. Показано, что история указанных течений является не только историей идей, - это также отражение общественно-политических и интеллектуальных проблем, присущих двум последним столетиям.

На підставі аналізу напрацювань представників Чиказької школи соціології узагальнено теоретичні уявлення та емпіричний досвід дослідження девіантогенних аспектів організації міського простору на прикладі американського соціуму. Розглянуто можливості, перешкоди та евристичний потенціал запозичень цих напрацювань для дослідження міського простору Львова.

Наведено стислий огляд праць представників Чиказької школи стосовно соціології міського простору. Зроблено висновок про їх актуальність для сучасного українського суспільства.

Розглянуто практику використання соціокультурного підходу в сучасній українській соціології, "зони" актуалізації цього підходу, питання, що активно дискутуються з цього приводу, та напрямки подальшого розвитку соціокультурного підходу на матеріалах роботи круглих столів із соціокультурної тематики, що проведено в рамках міжнародної конференції "Харківські соціологічні читання" (2005, 2006).

Розглянуто суб'єктний дискурс класичної та сучасної соціології, зокрема, теоретичні доробки таких учених як Е. Дюркгейм, А. Етціоні, А. Турен, Е. Гідденс, М. Арчер, У. Бек, П. Штомпка, Т. Заславська, В. Ядов, О. Злобіна; виконано порівняльний аналіз проблеми суб'єкта та соціальної суб'єктності у філософському та соціологічному знанні; акцентовано увагу на ідеї "смерті суб'єкта", описаній у працях М. Фуко, Р. Барта та інших філософів-постмодернистів; наведено аргументи на користь суб'єктної парадигми дослідження посткомуністичних трансформацій; надано авторську інтерпретацію концептів "суб'єкт" та "соціальна суб'єктність".

Розкрито суть поняття "модернізація" як теоретичного конструкту, який визначає творчо-перетворювальну функцію розвитку. Запропоновано тезу, що теорія модернізації є не субтеорією соціології розвитку, не доповненням до інших теорій, наприклад теорії "індустріального суспільства", а є теорією соціології розвитку, у якій суспільний розвиток розглянуто як самостійний процес. Розроблено періодизацію рефлексії щодо теорії модернізації у соціологічному дискурсі, яка складається з чотирьох періодів, а саме: класичного (остання третина XVIII - початок XX ст.), конституювання (1920 - 1960-ті рр.), розвитку (1970 - 1980 рр.), дивергенції (кінець XX - початок XXI ст.). Здійснено аналіз змісту основних періодів розвитку теорії модернізації та встановлено, що у кожному з них використовувалися методи, притаманні соціологічному дискурсу кожного періоду. Запропоновано тезу, що теорії постмодернізму характеризуються певною динамікою та логікою розвитку та є теоріями соціології розвитку. Розглянуто значення для конституювання сучасної теорії модернізації методу історичного аналізу, доведено, що даний метод створює засади розуміння модернізації як нелінійного, багатовекторного процесу.

Здійснено історико-соціологічний аналіз концепції постструктуралістського синтезу П.Бурьє. Досліджено умови формування проблеми теоретичного синтезу в соціології, установлено характерні особливості структуралістської та постструктуралістської методології дослідження соціальних явищ. Проаналізовано теоретичні засади та розкрито логіку понять соціологічної концепції П.Бурдьє.

Проаналізовано концепцію соціальних змін відомого польського соціолога П.Штомпки, що побудована з урахуванням подій кінця XX ст. у Польщі, близьких до сучасних подій в Україні. Вперше у вітчизняній соціології сформовано цілісне уявлення про творчий доробок видатного соціолога сучасності. Розкрито теоретико-методологічні засади, понятійно-категоріальний апарат дослідника. Розглянуто теорію соціального становлення, в контексті якої П.Штомпка аналізує проблему змін. Виокремлено й охарактеризовано основні елементи концепції соціальних змін П.Штомпки. Проаналізовано концепт соціокультурної травми П.Штомпки, що є основоположним у поясненні змін, які відбулись в посткомуністичних країнах. Запропоновано схему структуризації травми. Проведено дослідження подій останніх років в Україні в аспекті концепту соціокультурної травми.

Здійснено теоретичний аналіз соціологічної концепції мислення К.Мангейма. Концептуалізовано поняття "соціальне мислення", проаналізовано його евристичні можливості. Доведено, що існує взаємозв'язок між структурою мислення та соціально-груповою структурою суспільства. Проаналізовано функціональну роль оціночних суджень як складових соціального мислення, а також взаємозв'язок проблеми істини в соціології з проблемами одержання й утримання влади.

Вперше досліджено та систематизовано соціально-історичні та ідейно-теоретичні джерела постмодерністського теоретизування та узагальнено основоположні постмодерністські концепції. З'ясовано теоретико-методологічні принципи, понятійно-категоріальний апарат та основні методологічні установки соціологічного постмодернізму та його значення для подальшого розвитку соціологічної теоретичної думки. Доведено обумовленість виникнення постмодерністського теоретизування інтеграційними процесами, насамперед, в економічній сфері, які з часом призвели до глобалізації та інформатизації сучасного світу та поглибили "постматеріальну" (постматеріалістичну) переорієнтацію нормативно-ціннісних установок західної спільноти. Досліджено теоретико-методологічні витоки постмодерністського теоретизування та обгрунтовано висновок про певну спадкоємність у теоретичній соціології. Встановлено, що цілеспрямоване застосування принципів плюральності й ототожнення реальності з текстом, деконструкції та децентралізації як методологічних установок, а також ключових понять і категорій (постмодерну, постмодерністської ситуації, постмодерного суспільства, мовних ігор, гіперреальності, симулякра, симуляції, спокуси, спокушання, місця проживання [habitat] спільноти, само-монтування [self-assembly]) дозволяють реконструювати суспільство, в якому найзначущою стає знакова реальність.

Досліджено онтологічні ознаки суспільства модерну, які виокремлюються теоретиками Франкфуртської школи. В результаті отримано типологію онтологічних ознак, яка складається з трьох груп, таких як: фундаментальні онтологічні ознаки, які визначають структуру та характер організації суспільства модерну; онтологічні ознаки, які ідентифікуються як патології суспільства модерну; онтологічні ознаки інструментального характеру, які можуть бути використані як засоби подолання патологій суспільства модерну. Розглянуто патології та проаналізовано засоби їх подолання, запропоновані представниками Франкфуртської школи.

Проаналізовано об'єктивні та суб'єктивні передумови формування та ствердження постмодерністської соціології, її проблематику, понятійний апарат та концептуальне спрямування. Викладено концепцію історичної еволюції постмодернізму - від його початків до сучасної розгорнутої "соціальної науки" на підставі дослідження вітчизняних і закордонних розробок з відповідної проблематики. Висвітлено історію становлення модерну, його внутрішні відмінності як світогляду, технології мислення і соціального праксису. Розглянуто питання кризи екзистенціальних засад особистості в контексті глобальної модернізації суспільства. Описано постмодерністські мотиви класичної соціології. Увагу приділено неомарксизму, історичному акціоналізму та структурному функціоналізму.

Обгрунтовано пізнавальні функції концепту та розроблено теоретичну модель прояву політичної свідомості в гумористичному дискурсі на повсякденному рівні соціально-політичних взаємодій. Доведено, що концепт гумористичного дискурсу дозволяє описати та розкрити, як здійснюється усвідомлення, артикуляція та подолання когнітивних, аксіологічних та афективних протиріч між офіційним образом політичної реальності та знаннями, цінностями й емоціями суб'єктів повсякденних взаємодій. Надано характеристики та компоненти обох вимірів, обгрунтовано класифікацію контекстуальних факторів. На основі авторського якісного емпіричного дослідження уточнено теоретичні розробки, зокрема, показано формування "альтернативного" образу соціально-політичного простору та конструювання політичної ідентифікації в гумористичному дискурсі.

Проаналізовано концепцію теорії соціальних змін у соціології в контексті переосмислення шляху до економічного розвитку західного та східного суспільства. Проведено оцінювання піднесення Японії, Південної Кореї, Тайваню, Гонконгу та Сінгапуру у повоєнний період. Висвітлено питання інтерпретації піднесення Європи й особливості соціології сходоцентризму як новітнього напряму, започаткованого А. Г. Франком, щодо захисту положення про повернення світової економічної гегемонії до історичних витоків, зокрема, на Схід, до Китаю. Висвітлено інтелектуальну біографію А. Г. Франка, ритуалізацію концепції модернізації в Україні, а також розвиток дослідницької програми модернізації на сучасному етапі.