Работа посвящена жизни, а также научной, преподавательской и общественно-политической деятельности крупнейшего русского историка, ученого с мировой известностью П.Г.Виноградова (1854 - 1925 гг.). Значительное внимание уделено историческому мировоззрению и исследовательским принципам, проблемам истории западноевропейского средневековья, а также особенностям английской феодализации.

Розглянуто скандинавські літературні джерела у контексті проблеми походження Русі. Проаналізовано саги про Русь і Східну Європу (до ХІІ ст.), зокрема, королівські (про норвезьких і датських королів), поеми (новели) у системі королівських саг, саги про ісландців, а також героїко-легендарні та романтичні саги. Наведено історико-топографічний огляд політичних структур країн, розташованих на територіях, прилеглих до Балтійського моря. Висвітлено основні структури давньоскандинавських суспільств у період з 800 до 1280 рр., визначено взаємозв'язки між Сходом і Заходом за даний період. Розглянуто систему правління за часів Володимира Великого та сутність його зовнішньої політики. Вміщено хронологічні та генеалогічні таблиці про королів Данії, Норвегії, Швеції, подано карти даних країн. Розкрито зв'язки членів династії Русі зі скандинавськими династіями.

Рассмотрены скандинавские литературные источники в контексте проблемы происхождения Руси. Проанализированы саги о Руси и Восточной Европе (до ХІІ ст.), в частности, королевские (о норвежских и датских королях), поэмы (новеллы), входящие в систему королевских саг, саги об исландцах, а также героически-легендарные и романтические саги. Приведен историко-топографический обзор политических структур стран, расположенных вокруг Балтийского моря. Освещены основные структуры древнескандинавских обществ в период с 800 - 1280 гг., определены взаимосвязи между Востоком и Западом за данный период. Рассмотрены система правления Владимира Великого и сущность его внешней политики. Предложены хронологические и генеалогические таблицы, содержащие информацию о королях Дании, Швеции, Норвегии, приведены географические карты указанных стран. Раскрыты связи членов династии Руси со скандинавскими династиями.

Проведено комплексне дослідження загальних тенденцій та особливостей розвитку візантиністики у Київській Духовній Академії - вищому освітньо-науковому закладі Православної церкви на українських землях у XIX - на початку XX ст. З'ясовано, що візантинознавство посідало одне з чільних місць у навчальних програмах, структурі навчально-наукових підрозділів, формуванні контактів закладу з іншими науково-дослідними інституціями та відігравало помітну роль у підвищенні наукової кваліфікації викладачів і студентів Академії. Висвітлено, що дослідження минулого Візантії в Академії здійснювалося за посередництвом історико-богословських наук, насамперед, церковної історії, патрології, літургіки та церковної археології. Доведено, що науково-педагогічна діяльність визначних візантиністів закладу, їх внесок у розвиток української, російської та світової візантиністики, а також візантинознавчий доробок талановитих студентів закладу сприяли становленню Київської Духовної Академії як одного з провідних центрів візантиністики в Російській імперії.

Комплексно досліджено становлення та розвиток візантологічних студій у Всеукраїнській Академії наук (ВУАН). Висвітлено діяльність наукових установ Української Академії наук - ВУАН у 1919 - середині 1930-х рр. з проблем дослідження історії Візантії та її культурного впливу на Україну з залученням певних архівних документів. Розкрито наукову діяльність цих установ на тлі тогочасної історичної ситуації, визначено їх місце в історіографічному процесі. Досліджено персоналії вчених, які вивчали візантологічну проблематику, а також особистості, творчість яких не була достатньо висвітлена у науковій літературі. Детально розглянуто та проаналізовано науковий доробок вчених, оцінено їх внесок в українську історіографію. Увагу приділено впливу політичних та ідеологічних чинників на розвиток і подальше згортання українських візантологічних студій. Висвітлено картину зародження та формування українського візантинознавства у 1919 - у середині 1930-х рр.

Досліджено історіографію стосунків Візантії та кочівників Північного Причорномор'я X - XI ст. На базі широкого кола джерел розлянуто основні періоди й етапи вивчення цієї проблеми. Доведено, що зміна джерельної бази суттєво вплинула на стан її розробки. Писемні джерела до середини XX ст. були основними для дослідження, починаючи з 1960-х рр. такої ролі набули ареалогічні, нумізматичні та інші матеріальні джерела. Стан зазначеного вивчення залежав від тенденцій національних історіографій країн Центральної, Східної та Південно-Східної Європи. Дослідження частою мірою мали риси орієнталістичного дискурсу, а саме: роль кочівників в історичних подіях або замовчувалася, або висвітлювалася як негативна. Поступ світової візантивістики в цілому збігався з досягненням у вивченні проблем. Дослідження вчених з країн Південо-Східної Європи суттєво впливали на висновки представників відомих візантійських центрів. Наведено пропозиції щодо подальшої наукової розробки проблеми, зокрема, необхідності узагальнення результатів археологічних досліджень пам'яток кочівників на території країн басейну Дунаю, ширшого залучення східних і латиноамериканських писемних джерел, даних палеоантропології.

Розглянуто особливості кореляції літературно-фікційної та фактографічної складових в історіографічних пам'ятках Середньовіччя. Визначено специфіку генезису белетризовано-історичних жанрів, досліджено характер впливу античних моделей історіописання на формування та структурування середньовічного історично-художнього наративу. Увагу приділено жанровій і стильовій характеристиці середньовічних творів на історичну тематику. Виявлено особливості втілення в артефактах середньовічного історіописання ціннісно-інтелектуальних домінант цієї епохи.

Індекс рубрикатора НБУВ: Т1(0)44я6

Рубрики:

Історія історичної науки (Історіографія)

Шифр НБУВ: Ж20611 Пошук видання у каталогах НБУВ