Висвітлюється відображення на сторінках польської періодики ХІХ ст. української історії та культури. Серед розглянутих періодичних видань - журнали "Лех", "Література", "Бібліотека польська", "Слав'янін", газета "Гвязда" та інші, на прикладі яких автор докладно аналізує тематику історичних повідомлень.

На прикладі еволюції розуміння значення, потреби збереження та вивчення і нового "відкриття" магнатських архівів Сапєг та Радзивіллів висвітлюються головні фази й неоднозначність "русского дела" на терені історично-археографічної діяльності в Білорусії та Литві впродовж 1820-1860-х рр.

Розглядаються шляхи висвітлення українською пресою середини ХІХ ст. суспільно-політичного руху в Україні, розвиток преси на українських землях. Аналізуються такі періодичні видання цього періоду, як "Одесский вестник", ""Зоря галицька", "Киевский телеграф", "Харьковские губернские ведомости", "Киевлянин", "Друг народа", "День", "Новороссийские ведомости", "Николаевский вестник", "Свет".

Висвітлено погляди німецьких істориків, послів і мандрівників на історію, етнографію, культуру, звичаї та традиції українського народу, зокрема, Й. Енгеля, Й.-Г. Коля, Й.-Г. Блазіуса, а також французьких вчених, дипломатів та політиків - Ж.-Б. Шерера, П. Меріме, К. Делямара, англійських учених-мандрівників - Дж. Маршалла, В. Кокса, Е.-Д. Кларка, дипламата Ч. Вітворта та генерала П. Гордона.

Наведено описи Подільської губернії (ПГ) ("Топографічний і камеральний опис Поділля 1800 року", "Географічний, гідрографічний, топографічний і економічний опис Подільської губернії і до нього атлас 1806 року") з архівосховищ України та Росії, укладені губернським землеміром К. Екстерном після другого поділу Речі Посполитої - формування території губернії та процесу її інкорпорації до складу Російської імперії. Висвітлено історію створення даних описів та визначено їх значимість як історичного джерела з історії соціально-економічного і демографічного розвитку ПГ на межі XVIII - XIX ст.

Розглянуто питання, пов'язані з відновленням київського літописання за часів Великого князівства Литовського. Піддано сумніву уявлення про анналістику періоду правління Володимира Ольгердовича (бл. 1363 - 1393 рр.) й заперечується київське походження Волинського короткого літопису, подеколи званого Київським скороченим. Водночас наголошено на можливості системної фіксації подій за князювання в Києві Володимирового онука Семена Олельковича (1455 - 1470 рр.), з яким нині пов'язують добу регіонального Відродження. ознаки існування цієї наративної традиції дослідниця виявляє в літописному збірнику середини XVII ст. - Баркулабівському хронографі. Також указано на вплив, який справили на київське літописання першої половини XVII ст. зв'язки місцевих книжників із Радзивіллами.