На основі широкого спектра залучених до наукового обігу османсько-турецьких писемних джерел, зокрема турецьких архівних документів і літописів, уперше комплексно досліджено інформаційний потенціал, специфіку та значення названих пам'яток писемності у процесі дослідження історії козацько-гетьманської України другої половини XVI - першої чверті XVIII ст. Залучено широкий масив українських та інших писемних джерел і наукової літератури. Конкретизовано головні чинники, якими керувалися політичні кола Високої Порти у своїх діях стосовно українського народу загалом і Війська Запорозького зокрема. Вперше подано історико-правовий аналіз досліджених рукописних документів, згідно з яким засвідчено факт нормативно-правової мотивації міжнародних документів, укладених між державами Східної Європи, зокрема дипломатичної діяльності українських гетьманів. Досліджено причини ухвалення спільних рішень урядових установ України, Туреччини та Криму, зосібна практичні упровадження цих рішень. Проаналізовано правові мотивації підписаних у зазначений час договорів, установлено тривалість терміну їх дії і причинний характер. Зазначено, що застосована в роботі методологія забезпечує адекватне розуміння змісту досліджених документів і їх перекладу українською мовою. Джерелознавче опрацювання відомостей, наявних у турецьких і кримськотатарських рукописних документах визначеної історичної доби, сприяє формуванню нового погляду на відносини України з Туреччиною та на їх історичне значення. Вміщено також інформацію про історію Азербайджану.

Мета статті - дослідити представлення козацької участі у Хотинській кампанії 1621 р. у творах київських церковних авторів та козацьких літописців XVII - початку XVIII ст., спираючись на методологію дискурс-аналізу. Київські православні церковники, а пізніше козацькі літописці, які були творцями історичної пам'яті про участь козацького війська у Хотинській війні 1621 р., цілком оригінально представляли цей сюжет порівняно з іншими річпосполитськими авторами. Так, на відміну від останніх, вони зображували козацьке військо не помічниками, хай і доблесними, шляхетської армії на чолі з великим литовським гетьманом Яном Каролем Ходкевичем, а чільними оборонцями Хотина, єдино завдяки яким Річ Посполита встояла під натиском османського війська. Разом із тим, представлення "козацької звитяги" у цих творах змінювало свої змістові акценти впродовж XVII ст. Висновки: первинний сплеск у 1620-х рр. у текстах київських церковних авторів, які підкреслювали православну ідентичність козаків, відбувся в контексті боротьби за визнання королем висвяченої єрусалимським патріархом Феофаном у 1620 р. православної ієрархії. Після визнання її новим монархом Владиславом IV у 1632 р. сюжет про Хотинську війну і про роль у ній запорозького козацтва загалом зник зі знакових київських текстів аж до 1670-х рр. Відродження "пам'яті" про Хотинську війну відбулося знову ж у колі церковних авторів (Галятовський, Софонович), котрі, утім, не спиралися на тексти зразка 1620-х рр. Їх мотиви уславлення козацької звитяги під Хотином були іншими - протиставити гетьмана П. Конашевича-Сагайдачного, "переможця турків", гетьманові П. Дорошенку, що визнав османську протекцію. Надалі саме текст Cофоновича буде відрефлектований у козацьких літописах кінця XVII - початку XVIII ст. Слідом за Софоновичем автори твердили, що вирішальну роль у відступі османського війська відіграли нічні козацькі атаки - практика, сумнівна як на вояцькі звичаї, проте цілком достойна, якщо звернутися до біблійних алюзій. Саме на цю домінуючу інтерпретативну рамку орієнтуватиметься й С. Величко, попри те, що, прописуючи сюжет Хотинської кампанії, фактографічно він спирався на тексти католицьких авторів.

Індекс рубрикатора НБУВ: Т3(4УКР)51-64(5ТУЕ)

Рубрики:

Історія

Шифр НБУВ: РА440711 Пошук видання у каталогах НБУВ