Мета дослідження - представлення українського революційного сегменту органічною складовою єдиного ранньомодерного революційного циклу як активатора кардинальних змін цивілізаційного простору Європи. Методологія та стратегія дослідження грунтуються на комплексному залученні методів, принципів і концепцій соціогуманітарних наук, що застосовуються у сучасних компаративістських практиках. Його новизною є визначення контактних горизонтів та площин перетинів українського й інших національних революційних потоків раннього нового часу, а також окреслення евристичної перспективи дослідження Національної революції XVII ст. в Україні в річищі теоретичних досягнень революціології. Основний акцент зроблено на тому, що новітній історіографічний етап започаткував концептуальний перегляд революційного процесу раннього модерну, причому як в аспектах його загальної специфіки, так і трактування з нових теоретичних підходів кожної окремо взятої революції як унікального й водночас закономірного явища. Поза цією загальною методологічною тенденцією з відомих причин опинилася традиція вивчення українських революційних подій 1648 - 1676 рр. Однак порівняльний аналіз показав, що ці події вивели на порядок денний українського політичного життя весь першочерговий комплекс завдань, які визначали суть ранньонового революційного процесу, - національні, державотворчі, громадянсько-демократичні, соціальні, запропонувавши щодо їх вирішення власні оригінальні підходи й органічно долучивши тим самим Україну до утвердження на континенті нової цивілізації. Запропоновано висновок, що нагромаджений на сьогодні емпіричний матеріал, його аналітичне опрацювання в можливостях новітніх міждисциплінарних методик цілком об'єктивно підтверджує доцільність уписання українського прецеденту у загальну картину європейського революційного процесу ранньонової доби та віднайдення для нього відповідного місця у пропонованих на сьогодні класифікаційних схемах.

Висвітлено науково-історичний доробок В'ячеслава Липинського (1882-1931) у вивчення державотворчих процесів в Україні 1648-1657 рр. Розкрито оцінку ним постаті гетьмана Б. Хмельницького, еволюцію його політичних орієнтирів від дотримання положень ягелонського легітимізму - визнання законності влади польського короля - до відновлення окремої Української держави. З'ясовано розуміння ролі гетьмана у формуванні основ державної ідеї, усвідомлення останнім її спадкоємності від часів Русі ІХ-ХIII ст. і королівства короля Данила. Висвітлено погляди вченого на проблему централізації Б. Хмельницьким владних повноважень і курсу на утвердження спадкового гетьманату. З'ясовано його здобутки у вивченні процесу становлення із козацьких старшин і представників покозаченої шляхти "національної аристократії" республіки "Військо Запорізьке". Проаналізовано розуміння теоретичних аспектів феномену аристократії. Висвітлено етапи становлення наукових поглядів В. Липинського і запропоновано умовну їх періодизацію. Зроблено спробу розкрити методологію його праць; вивчено джерельну основу історичних статей і монографій.