Проаналізовано матеріали (документи і фотознімки) доби Української Центральної Ради, які входять до відповідних груп зберігання загального зібрання Національного музею історії України. Виявлені матеріали систематизовано за хронологією та проблематикою. Визначено, які політичні процеси і події вони віддзеркалюють, наскільки повно можна відобразити в експозиції зазначену тему, розкрити ту чи іншу проблему.

Досліджено складний процес державного самовизначення УНР, набуття статусу суб'єкта міжнародного права, становлення взаємин з Німеччиною і Австро-Угорщиною. Висвітлено формування договірних засад економічного та військового співробітництва з Центральними державами, які згодом трансформувалися в економічну експлуатацію окупаційного типу.

Досліджено нетривалий період взаємовідносин ЗУНР і Української гетьманської держави у листопаді - грудні 1918 р. Висвітлено звернення галицького проводу за військовою допомогою до П. Скоропадського, з'ясовано спонукальні мотиви її надання та обставини нереалізованості намірів гетьмана. Проаналізовано реакцію Ради Міністрів на львівські події, спроби одночасного встановлення дипломатичних відносин з регентським урядом Польщі та проводом ЗУНР. Показано заходи демократичної громадськості Наддіпрянщини з підтримки галицьких українців.

Досліджено соборницько-державницькі прагнення українців Закарпаття, Буковини, Наддністрянської (Західної) та Наддніпрянської (Великої) України до об'єднання в єдиній самостійстійній Українській державі у 1918 - 1919 рр. Висвітлено передумови та перебіг укладання державної Злуки між ЗУНР та УНР.

Висвітлено історію діяльності Особливої слідчої комісії з розслідування антиєврейських погромів, створеної при Раді народних міністрів Української Народної Республіки. Обгрунтовано висновок проте, що хоча завдань, які визначила Комісія, з певних причин не було досягнуто, утворення Комісії багато значило в контексті офіційного засудження верховною українською владою антиєврейських погромів та виявленої готовності покарати винуватців злочинців.

Представлено напрацювання польських і українських істориків стосовно викликів, які постали перед поляками та українцями після завершення Першої світової війни, проаналізовано звершення та причини невдач. Зазначено, що Історичний досвід двох народів, здобутий у боротьбі за незалежність та розбудову державності, покликаний і нині слугувати політикам, сприяти вихованню національної свідомості, а також пошуку злагоди.

Комплексно проаналізовано політику Тимчасового уряду та Української Центральної Ради щодо земств. Охарактеризовано еволюцію ставлення останніх до суспільно-політичних процесів Української революції та національного державотворення. Досліджено особливості демократизації земств на весні 1917 р. та під час виборів до волосних, повітових і губернських органів самоврядування сільського населення влітку - восени 1917 р. Визначено вплив більшовицького Жовтневого перевороту 1917 р. в Петрограді на земства України та наслідки агресії більшовицької Росії в Україну для земських органів Української Народної Республіки. З’ясовано особливості функціонування органів земського самоврядування УНР за присутності на її території австро-німецьких військ.

Проаналізовано частину мемуарної спадщини генерала Грекова О. П., яка висвітлює процес переговорів Антанти та української Директорії у 1919 р., порівнює офіційну версію цих подій із матеріалами спогадів військовика. Вперше наведено версію переговорного процесу між Директорією та французьким командуванням в Одесі очима сучасника - міністра військових справ УНР, який брав безпосередню участь у цих переговорах; надано характеристику кількох діячів Директорії крізь призму особистих симпатій та антипатій генерала Грекова, що надало можливість краще зрозуміти політичну кон'юнктуру того часу та особливості відносин всередині цього керівного державного органу. На основі мемуарів простежено динаміку переговорного процесу у контексті зміни міжнародного становища, визначено місце та роль у переговорах генерала. Окреслено основні причин невдачі українських делегацій і підсумовано тематичний мемуарний матеріал із погляду його інформативної цінності для історичної науки. Загалом, військово-теоретична спадщина О. Грекова щодо досліджуваного питання є дуже структурованою, обгрунтованою фактологічно. Олександр Петрович подає матеріали в хронологічному порядку, здійснює спроби періодизувати революційні події та державотворчий процес в Україні. Водночас державні інституції, провідні політичні діячі представлені через призму власного, часто надто суб'єктивного бачення, a постать С. Петлюри отримує негативні оцінки. Так державні позиції О. П. Грекова та його блискуча військово-правова освіта визначали характер його спогадів.

Індекс рубрикатора НБУВ: Т3(4УКР)611-313.1

Рубрики:

Історія

Шифр НБУВ: ДС47179 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Репрезентовано результати історіографічного аналізу історії військової політики Центральної Ради в інтерпретаціях представників української політичної еміграції 1920 - 1970-х рр. Здійснено критичний аналіз історіографічних джерел серед яких мемуари, щоденники, історичні та аналітичні праці, брошури політичного змісту. Визначено погляди та оцінки відомих українських політичних діячів щодо набуття практичного досвіду військового будівництва в Україні у березні 1917 - квітні 1918 рр.

Проаналізовано діяльність радянських спецслужб щодо дискредитації українського еміграційного уряду - Державного центру Української Народної Республіки на еміграції та особисто його керівника Симона Петлюру. Екзильний уряд УНР, який стояв на позиціях антикомунізму та контролював інтерновану в польських таборах українську армію, становив реальну загрозу для існування більшовицького режиму в Україні. Тому, і центральний радянський уряд в Москві, і підконтрольний йому уряд УСРР в Харкові докладали максимум зусиль для дискредитації діяльності Симона Петлюри. Одним із головних напрямів такої підривної роботи проти українського еміграційного уряду стала діяльність більшовицьких спецслужб. "Чекісти" вербували агентуру серед українських військовиків та політичних діячів близьких до Державного центру. Зокрема, ГПУ вдалося, через створення фіктивної "Вищої Військової Ради", яка нібито діяла на території України, вивезти одного із популярних військових діячів армії УНР отамана Юрія Тютюника до УСРР. Юрій Тютюник погодився на співпрацю із більшовицькою владою і більше року, під керівництвом ГПУ, проводив агентурну гру з метою залучення спільників і з числа генералітету УНР (йшлося, насамперед про генерала Олександра Удовиченка), встановлення зв'язку Симона Петлюри з "Вищою Військовою Радою" та дискредитації Державного центру УНР перед урядовими чинниками Речі Посполитої та урядами інших держав. Така робота не мала великого успіху, тому ГПУ вдалася до розсекречення свого агента, використовуючи факт переходу "петлюрівського" генерала для деморалізації українського політикуму та військових на еміграції. Даний хід супроводжувався широкою інформаційною кампанією в радянській пресі і мав значний пропагандистський ефект як в Україні так і за кордоном. Зрештою, зрада Ю.Тютюника стала одним із чинників повернення українців до УРСР та послаблення антибільшовицького руху.

Індекс рубрикатора НБУВ: Т3(4УКР)611-313.1

Рубрики:

Історія

Шифр НБУВ: ДС47179 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Ф69(4УКР)2 + Т3(4УКР)611-313.1

Рубрики:

Інші політичні партії

Історія

Шифр НБУВ: ДС47908 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Т3(4УКР)611-313.1 + Х2(4УКР)6-523.1

Рубрики:

Історія

Історія держави і права

Шифр НБУВ: ДС48834 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Т3(4УКР)611-313.1 + Ц35(4РОС)711.29(4УКР)

Рубрики:

Історія

Історія війн, воєнної науки і військового мистецтва

Шифр НБУВ: ДС49862 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено процес формування більшовицького політичного режиму в Україні взимку 1917 - 1918 рр. Проаналізовано погляди керівників більшовицьких парторганізацій на форму держави в Україні. З'ясовано ставлення Рад і більшовицьких парторганізацій в Україні до Центральної Ради. Охарактеризовано обставини, методи формування центральних органів влади більшовицького режиму в Україні, визначено рівень їх легітимності та ступінь ефективності управління країною. Сформульовано такі висновки: у розглядуваний період серед керівників більшовицьких організацій в Україні спостерігалося гостре протистояння щодо форм державного режиму і державного устрою України. Переважна більшість із них відстоювала парламентську демократію і не погоджувалася на узурпацію влади. Керівники Харківської та Донецько-Криворізької обласної організацій сповідували шовіністичні погляди на державний устрій України та виступали за приєднання цих регіонів до Росії. Переважна більшість Рад і керівників більшовицьких організацій в Україні визнавали Центральну Раду за тимчасовий повноважний парламент і готові були співпрацювати з нею. В Україні не було соціально-політичних умов для встановлення чи парламентським шляхом, чи шляхом узурпації влади більшовицького політичного режиму. Лише військова інтервенція більшовицької Росії в Україну взимку 1917 - 1918 рр. створила такі умови. Центральне керівництво більшовицької партії не гребувало послугами криміналізованих військовиків, а також кримінальних елементів у процесі узурпації влади, знищуючи за допомогою військової сили легітимні представницькі органи вищого та місцевого рівня, позаяк більшовики не могли одержати в них перевагу шляхом проведення демократичних виборів. Цей процес руйнації тільки-но посталої парламентської демократії із заміною її на диктатуру більшовицької партії з надзвичайними органами - ревкомами, комісарами та насильно "більшовизованими" Радами - В. Ленін цинічно назвав "тріумфальною ходою". Проте більшовицький політичний режим не мав соціально-політичної основи в Україні. Його фундатори не змогли розбудувати централізовану вертикаль влади та налагодити ефективне державне управління. Країну охопили економічна руїна, терор і гуманітарна катастрофа.

Індекс рубрикатора НБУВ: Т3(4УКР)611-313.1

Рубрики:

Історія

Шифр НБУВ: ДС47179 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Ф69(4УКР)2 + Т3(4УКР)611-313.1

Рубрики:

Інші політичні партії

Історія

Шифр НБУВ: ДС47908 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Т3(4УКР)611-313.1 + Х2(4УКР)6-523.1

Рубрики:

Історія

Історія держави і права

Шифр НБУВ: ДС48834 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Вивчено особливості діяльності партій національних меншин у складі Української Центральної Ради. На підставі аналізу різноманітних джерел та наукової літератури досліджено основні напрями діяльності фракцій загальноросійських, єврейських і польських партій у складі Української Центральної Ради та здійснено порівняльний аналіз тактики партій національних меншин щодо вимог українського національно-визвольного руху. Проаналізовано чисельність, соціальний склад і територіальну розгалуженість місцевих осередків загальноросійських, єврейських і польських партій, що діяли на терені українських земель, а також розглянуто політичні чинники, що впливали на формування фракційної структури Української Центральної Ради.