Висвітлено українсько-фінські міждержавні відносини за часів Директорії. Зазначено, що значна частина фінської еліти розглядала існування незалежної України як головну противагу російським реставраторським планам і польським гегемоністським намірам у Центрально-Східній Європі, тому відсутність формальних двосторонніх українсько-фінських угод не є підставою для низької оцінки їх стану, який навпаки слід вважати взірцевим у системі міждержавних стосунків у постросійському просторі. Розглянуто можливість відновлення у Києві фінського посольства за доби Директорії.

Освещены украинско-финские межгосударственные отношения во времена Директории. Отмечено, что значительная часть финской элиты рассматривала существование независимой Украины как основное противодействие российским реставраторским планам и польским гегемонистским намерениям в Центрально-Восточной Европе, поэтому несмотря на отсутствие формальных двухсторонних украинско-финских отношений их можна считать образцовыми в системе межгосударственных отношений на построссийском пространстве. Рассмотрена возможность возобновления в Киеве финского посольства в данный период.

Висвітлено складний процес становлення та діяльності українських дипломатичних представництв Української Народної Республіки доби Центральної ради та Директорії, періоду гетьманату П.Скоропадського. Наведено основні напрямки діяльності українських посольств і надзвичайних дипломатичних місій у країнах Європи, на теренах колишніх імперій Романових і Габсбургів. Показано, що дана діяльність сприяла процесам державотворення, зміцненню міжнародних зв'язків України, піднесенню її престижу для європейської та світової громадськості.

Освещен сложный процесс становления и деятельности украинских дипломатических представительств Украинской Народной Республики периодов Центрального Совета и Директории, гетманата П.Скоропадського. Рассмотрены основные направления деятельности украинских посольств и чрезвычайных дипломатических миссий в странах Европы, на территории бывших империй Романовых и Габсбургов. Показано, что данная деятельность содействовала процессам образования государства, укреплению международных связей Украины, поднятию ее престижа в глазах европейской и мировой общественности.

Індекс рубрикатора НБУВ: Т3(4УКР)611-6

Рубрики:

Історія

Шифр НБУВ: Ж72651 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Т3(4УКР)611-6

Рубрики:

Історія

Шифр НБУВ: Ж72651 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто основні завдання й особливості організації внутрішньої структури народного міністерства закордонних справ Української Народної Республіки (УНР). Проаналізовано пріоритетні напрямки діяльності зовнішньополітичного відомства протягом червня 1917 - квітня 1918 рр. Особливу увагу приділено вивченню взаємодії Української Центральної Ради з країнами Антанти; участі української делегації у роботі Брест-Литовської мирної конференції та стосункам міністерства з німецькою та австрійською владою в Україні після підписання мирного договору. Висвітлено співпрацю міністерства з національними неукраїнськими організаціями в Україні, розглянуто питання повернення виселених під час війни українців Галичини та Буковини, а також захисту прав українців поза межами УНР.

Рассмотрены основные задачи и особенности организации внутренней структуры народного министерства иностранных дел Украинской Народной Республики (УНР). Проанализированы приоритетные направления деятельности внешнеполитического ведомства на протяжении июня 1917 - апреля 1918 гг. Особое внимание уделено изучению взаимодействия Украинской Центральной Рады со странами Антанты; участию украинской делегации в работе Брест-Литовской мирной конференции и взаимодействию министерства с немецкой и австрийской властью в Украине после подписания мирного договара. Освещено сотрудничество министерства с национальными неукраинскими организациями в Украине, рассмотрены вопросы возвращения выселенных во время войны украинцев Галиции и Буковины, а также защиты прав украинцев за пределами УНР.

Викладено питання налагодження контактів на офіційно-дипломатичному рівні Української Народної Республіки (УНР) з Французькою Республікою, приводом яких стала українська грошова проблема. Зазначено, що невизначеність позиції та практична бездіяльність провідних країн Антанти, а особливо Франції, щодо УНР фактично змусили уряд Центральної Ради змінити свої зовнішньополітичні орієнтири в бік Німеччини та Австро-Угорщини.

Изложены вопросы налаживания контактов на официально-дипломатическом уровне Украинской Народной Республики (УНР) с Французской Республикой, поводом которых стала украинская денежная проблема. Указано, что неопределенность позиции и практическая бездеятельность ведущих стран Антанты, а особенно Франции, относительно УНР фактически принудили правительство Центральной Рады изменить свои внешнеполитические ориентиры в сторону Германии и Австро-Венгрии.

Досліджено проблему соборності українських земель на Брест-Литовській мирній конференції.

Розглянуто питання підписання Брестського миру та його значення в історії відновлення та формування Української державності в період Центральної Ради, а також зовнішньополітичні відносини України.

Проаналізовано зовнішньополітичну діяльність України в період існування Центральної Ради з березня 1917 р. по квітень 1918 р. Розкрито складний період для молодої Української держави у період підписання Брестського мирного договору та вступу на її територію австро-німецьких військ.

Проаналізовано зовнішньополітичну діяльність і міжнародні відносини гетьманського уряду П. Скоропадського в період національної революції в Україні.

Здійснено джерелознавчий порівняльний аналіз документів, що відображають перебіг Брестської мирної конференції. Періодизовано хід перговорів між делегаціями УНР та інших держав. Зроблено висновок, що в Бресті проходили дві паралельні конференції - між Четвертим Союзом і Росією та між Четвертим Союзом і Україною. Доведено, що Брест-Литовський мирний договір було укладено відповідно до українських вимог і пропозицій.

Досліджено вплив внутрішніх та міжнародних чинників на процес формування зовнішньополітичної концепції Української Народної Республіки за доби Директорії (грудень 1918 - листопад 1920 рр.), а також обставини та основні напрямки її реалізації вітчизняною дипломатією. Проаналізовано альтернативні варіанти міжнародної діяльності урядів УНР, спрямованої на забезпечення сприятливих умов для захисту національної держави та її дипломатичного визнання на європейській і світовій арені. Розкрито особливості й перспективи утвердження УНР як ключової ланки системи регіональної безпеки у Східній Європі та Причорномор'ї, охарактеризовано основні етапи налагодження взаємовигідної співпраці України з сусідніми державами, показано доцільність укладення українсько-польського військово-політичного союзу на завершальному етапі Визвольних змагань. На підставі комплексного аналізу визначено причини невдач вітчизняної дипломатії на Паризькій мирній конференції та роль зовнішньополітичного чинника у долі Української національно-демократичної революції 1917 - 1920 рр.

Досліджено історію формування та розвитку дипломатичних, військово-політичних та економічних зв'язків українських національних урядів доби Центральної Ради, гетьманату П.Скоропадського та Директорії із суміжними та географічно близькими державами та державними новоутвореннями, що з'явилися внаслідок розпаду Російської імперії та активізації національно-визвольних рухів Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Грузії, Дону, Естонії, Криму, Кубані, Латвії, Литви, Молдови, Північного Кавказу, Польщі та Фінляндії. На основі критичного переосмислення існуючого наукового доробку, розроблених нових концептуально-теоретичних і науково-методологічних підходів, аналізу раніше нез'ясованих або маловідомих фактів, із залученням доступних нині першоджерел визначено місце та роль УНР (за часів Центральної Ради та Директорії) та Української Держави (гетьманату П.Скоропадського) у структуруванні постімперського державно-національного простору на теренах Прибалтики, Білорусі, Причорномор'я та Кавказу протягом 1917 - 1921 рр. Обгрунтовано концепцію стосовно об'єктивних тенденцій потенційного регіонального лідерства України серед "окраїнних держав" у даний період, аргументовано висновок щодо провідної ролі України в ініціюванні процесу формування військово-політичних та економічних союзів новопосталих державних утворень на території колишньої Російської імперії в 1918 - 1921 рр. і виявлено причини їх невдачі.

Визначено склад комплексу дипломатичних документів з історії українсько-німецьких відносин доби Центральної Ради, охарактеризовано його повноту та репрезинтативність, запропоновано класифікацію джерел. Критеріями для класифікації обрано їх походження та характер наявної в них інформації. Уведено до наукового обігу та проаналізовано невідомі раніше дипломатичні документи з історії українсько-німецьких відносин доби Центральної Ради в дипломатичній, економічній, військовій та інших галузях міжнародної співпрваці. Вирішено питання встановлення автентичності джерел, розкрито їх інформаційний потенціал. Доведено надійність комплексу дипломатичних документів та обгрунтовано їх центральне місце під час вивчення характеру та особливостей українсько-німецьких відносин доби Центральної Ради.

Здійснено порівняльний аналіз протоколів засідань Брестської мирної конференції австро-угорського, німецького, російського та українського походження як джерел з історії українсько-німецьких відносин доби Центральної Ради. Досліджено процес ухвалення зовнішньополітичних рішень, розглянуто ставлення політичних сил та окремих політиків до подій міжнародного життя, відтворено позиції сторін та поведінку представників різних делегацій під час обговорення міжнародних договорів.

Определены существенные особенности социально-политической активности польской диаспоры в 1917 - в начале 1918 гг. Подчеркнуто, что польские политические силы Надднепрянской Украины поддержали курс Центральной рады на создание государственности. Существенной причиной этого был территориальный патриотизм местного польского населения, представители которого признали украинское гражданство и мобилизовали силы для защиты собственных национальных прав. Важным фактором этой мобилизации было помещичье землевладение поляков. Отмечено, что аграрные противоречия на Правобережной Украине осенью 1917 - весной 1918 гг. не следует расценивать как проявление национального украинско-польского конфликта.

Висвітлено діяльність українських дипломатів та урядовців у контексті ведення міжнародної фінансової політики урядами Центральної Ради, Гетьманату та Директорії протягом 1917 - 1922 рр. Проаналізовано багатогранні аспекти міжнародної фінансової політики Української Держави та Української Народної Республіки у зіставленні із внутрішньою та зовнішньою політикою, а також з огляду на загальний фінансово-економічний та державно-політичний курс національно-державного відродження України. До наукового обігу введено нові, раніше невідомі, архівні документи. Зазначено, що Центральна Рада вперше в історії України запровадила національні паперові грошові знаки, оголосила про створення власної податкової і банківської системи, Державного банку та Державної скарбниці, створила урядове фінансове відомство сучасного зразка, проводила фінансову політику на міжнародному рівні.

Висвітлено основні напрями та проблеми діяльності надзвичайної дипломатичної місії УНР на Кавказі від часу її заснування у січні 1919 р. до написання рапорту про звільнення керівника - І. Красковського та припинення існування дипломатичного представництва у квітні 1921 р. Мета дослідження - з'ясування завдань та функцій місії за умов витіснення більшовиками уряду УНР із державної території, катастрофічного фінансового становища зовнішньополітичного відомства, що змушувало систематично скорочувати асигнування та штати дипломатичних установ, відсутності надійної підтримки іншими державами боротьби України проти російського більшовизму й офіційного визнання у світі. Ураховано здобутки української та зарубіжної історіографії. Оригінальність дослідження забезпечується використанням маловідомої архівної інформації з Центрального державного історичного архіву Грузії, відділу рідкісних книг і рукописів Центральної бібліотеки ім. Якуба Коласа НАН Білорусі, Центрального державного архіву громадських об'єднань України. Досліджено, що І. Красковському вдалося підготувати проекти міждержавних договорів (зокрема між УНР і Кубанською Республікою) та провести їх обговорення, забезпечити реєстрацію українців у зоні своїх повноважень і систематично популяризувати українську ідею, залучити широке коло політичних діячів до обговорення ідеї створення Чорноморсько-Балтійського союзу, започаткувати інститут почесних консулів. Висвітлено прагнення української громади Кримського півострова протистояти зросійщенню та роль І. Красковського у забезпеченні консульського захисту для кримських українців.

Висвітлено основні напрями діяльності болгарського дипломатичного представництва в Українській Державі та посольства Української Держави/Української Народної Республіки в Болгарському царстві. Реконструйовано події, пов'язані зі встановленням і розвитком українсько-болгарських дипломатичних відносин у 1918 - 1921 рр., з'ясовано роль перших представників Болгарії в Україні та України - у Болгарії (І. Шишманова й О. Шульгина) під час реалізації міждержавних домовленостей, викладених у Брестському мирному договорі, обстоюванні державних інтересів та захисті прав громадян своїх країн. Українсько-болгарські зносини у період між зимою 1918 та літом 1921 рр. розглянуто як вдалу спробу встановлення міждержавних відносин відповідно до норм міжнародного права. Дипломатичні представники обох країн одержали свої повноваження згідно з Брестським мирним договором. Обрання такого типу дипломатичного представництва, як посольство, також свідчило про взаємну повагу між двома державами. Близькими були й завдання дипломатичних представництв, з очевидно більш вираженим економічним інтересом із болгарського боку та політичним - з українського. Вітчизняне представництво докладало максимальних зусиль у справі інформування болгарського суспільства про українську національну ідею та боротьбу України за державну незалежність. Посольства обох країн припинили свою діяльність через незалежні від них обставини, однак заклали підвалини українсько-болгарських міждержавних відносин.

Розглянуто українсько-російські відносини від початку ХХ ст. до завершення Української національної революції. Розглянуто етапи у формуванні етнополітики в Україні в умовах самодержавства, постреволюційних часів, української державності та в період багатовладдя. Авторська візія будується на матеріалах різноманітних історичних джерел, які до цього часу були неузагальнені та маловідомі. За авторським поглядом, українсько-російські відносини періоду, який досліджується, суттєво впливали на етнополітику в Україні й особливості міжнаціональних відносин.