Розглянуто питання формування самодостатніх громад. Розроблено рекомендації з удосконалення системи управління на рівні сільських громад, спрямовані на підвищення їхньої результативності за умов сучасних інституційних змін. Обгрунтовано основні принципи самоврядності, які покладено в основу розбудови ефективної системи місцевого самоврядування. Сучасна система управління розвитком сільських територій України повинна бути побудована таким чином, щоб її головні предмети виконували функції, не перешкоджали активності один одного та доповнювали його, а це формує єдиний механізм надання комфортних умов для діяльності населення на принципах соціальної відповідальності та партнерствa. Проаналізовано сучасні трансформаційні зміни інституційної системи сільських територій, зокрема встановлено загрози в результаті реалізації Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні. Реалізувати положення Концепції щодо передання більшості владних функцій Концепції без погіршення якості наданих населенню послуг є можливим лише після розширення самоврядних економічних функцій громад. Запропоновано підхід до розподілу функцій органів державної влади і місцевого самоврядування у сфері регулювання сільської економіки. Акцентовано увагу на тому, що функції органів державної влади орієнтовані на вироблення "правил гри" і нагляд за їх виконанням, а органів місцевого самоврядування - створення умов для суб'єктів господарювання, які мають важливе соціальне значення, і притягнення до відповідальності порушників, які порушують організаційно-правові норми держави та суспільства. Досліджено основні напрями фінансової децентралізації (формуванні місцевих бюджетів), визначено пріоритети формування економічних стимулів до саморозвитку та стимулювання економічного зростання cільських громад в Україні.

Досліджено окремі стратегічні плани розвитку територіальних громад щодо загальних підходів їх формування, обгрунтовано необхідність застосування дієвого інструменту реалізації стратегій розвитку територіальних громад, запропоновано методологічний підхід до формування маркетингових стратегій розвитку громад, у тому числі з урахуванням змін, наслідком яких є сучасні вимоги післявоєнного часу.

Розкрито основні поняття, принципи, значення діяльності державно-приватного партнерства (ДПП), його значимість, головні положення та вагомість для функціонування та розвитку дорожнього господарства в Україні. Наведено основні переваги функціонування системи ДПП, проаналізовано законодавчу базу та головні принципи для ефективної діяльності. Окреслено приклади успішних світових проєктів ДПП у сфері дорожнього господарства, які є основою для визначення розміру плати за проїзд по автомобільним дорогам загального користування для транспортних засобів. Охарактеризовано договори, які були укладені адміністративними установами на засадах ДПП. Досліджено основну діяльність державного дорожнього фонду, джерела його фінансування та розподілу коштів. Визначено основні боргові зобов'язання дорожнього господарства та подальший їхній вплив на розвиток ДПП в Україні. З'ясовано головні проблеми, причини неефективності ДПП в сфері дорожнього господарства та запропоновано ефективні шляхи розвитку, вирішення складних питань. Проведено аналіз основних факторів, які впливають на розвиток ДПП України та наведено шляхи усунення негативних чинників. Розглянуто принципи дії та суть перших шести пілотних транспортних проєктів України і подальше збільшення їхньої кількості, які були розроблені з урахуванням світових стандартів на основі вимог обох сторін. Розкрито вплив світової пандемії на трафіки різних країн світу. Наведено приклади компаній, які в час послаблення карантинних обмежень змогли відновити свою діяльність і підвищити економічний рейтинг. Запропоновано основні шляхи покращення функціонування дорожнього господарства України.

В процесі дослідження встановлено, що використання проектів в місцевому самоврядуванні як інструменту реалізації стратегічних цілей розвитку територіальних громад дозволяє залучати додаткові ресурси та реалізувати низку проектів для реалізації стратегічних ініціатив, однак проектну діяльність органів місцевого самоврядування не можна вважати ефективною чи такою, що повністю відповідає вимогам сьогодення. З'ясовано, що основою побудови системи управління проектами та програмами в зарубіжних країнах являються міжнародні та національні стандарти менеджменту, які узагальнюють досвід розвинутих країн, накопичений у розробці та реалізації проектів і програм. Визначено, що однією з фундаментальних тенденцій є перехід від традиційних практик управління проектами до управління проектним циклом в місцевому самоврядуванні. Встановлено, що існує загальносвітова тенденція переходу від управління індивідуальними проектами до управління портфелем проектів або програмою.

У роботі досліджено проблеми функціонування системи соціального партнерства, проаналізовано організаційно-правове забезпечення механізму соціально-партнерських відносин в Україні, узагальнено досвід державного управління в системі соціального партнерства в розвинених країнах світу. Обґрунтовано напрями вдосконалення системи соціального партнерства за рахунок розширення кола суб’єктів, підходи до запровадження сучасних методик проектного менеджменту й фандрайзингу. Розроблено комплексний механізм соціального партнерства на регіональному рівні з використанням сучасних інформаційних технологій. Проаналізовано нові підходи до вирішення актуальних проблем державного управління.

Обгрунтовано використання сучасних інформаційних технологій (ІТ) для забезпечення конкурентоспроможності регіонів. Розглянуто напрями використання ІТ для посилення конкурентоспроможності об'єднаних територіальних громад (ОТГ). Досліджено оптимальне управління ОТГ із використанням ІТ у таких основних сферах, як бухгалтерський облік, документооборот, управління запасами тощо. Проведено розрахунок витрат на обслуговування бухгалтерії за рік. Розглянуто переваги використання трекінгового комплексу (трекінгове обладнання, програмне забезпечення, інтеграція у веб представництво, автоматизовані системи управління ОТГ тощо). Проаналізовано, що необхідним інструментом має стати використання систем оцінки якості надання послуг ОТГ із вказівкою проблем і пропозицій. Такий інструмент надасть змогу значно посилити взаємозв'язок громади з очільниками ОТГ, а отже, і реакція ОТГ на зміни в політичній, економічній чи соціальній політиці України зможе базуватися на думках мешканців. Актуальним як і для апарату ОТГ, так і для шкільних закладів ОТГ є використання автоматизованих систем шкіл. Досліджено основні переваги від автоматизації освітнього процесу в школах ОТГ. Відповідно до алгоритму ухвалення рішень про впровадження та ІТ-сервісів та оцінювання їхньої ефективності здійснюється в 4 етапи та сформовано алгоритм використання ІТ в ОТГ для підвищення конкурентоспроможності. Досліджено, що головним інструментом ІТ, який використовує ОТГ для підвищення власних конкурентних переваг, є його офіційне представництво в мережі "Інтернет" - офіційний вебсайт. Наявність усієї необхідної інформації на сайті надасть змогу збільшити відвідуваність сайта й отримувати додаткові доходи за рахунок розміщення, хоча це і не повинно бути самоціллю. Запропоновано алгоритм використання ІТ в ОТГ для підвищення конкурентоспроможності, де ідентифіковані конкретні етапи - від перевірки потреби цього сервісу (перевірка потенціалу) до етапу прийняття рішення.

Викладено результати досліджень щодо стійкого розвитку сільських територій у контексті реалізації державної екологічної політики та енергозбереження. Розглянуто проблеми та перспективи екологізацй сільськогосподарського виробництва в умовах сільських територій. Наведено передумови й особливості збереження та відновлення природно-ресурсного потенціалу сільських територій. Розкрито питання оптимізації й ефективності використання природно-ресурсного потенціалу сільських територій. Визначено особливості розробки та впровадження ефективних бізнес-моделей розвитку енергоефективності й енергонезалежності сільських територій. Досліджено екологічні інновації - джерело ефективного розвитку конкурентоспроможності й енергонезапежності сільських територій. Визначено економіко-правові механізми розвитку сільських територій у контексті реалізації державної екологічної політики та енергозбереження. Розглянуто світовий досвід та вітчизняні реалії розвитку сільських територій на засадах екологічності, енергонезалежності й енергоефективності.

Досліджено сутність і значення розвитку сільських територій. Визначено його роль, складові та показники, а також значення у становленні держави та суспільства. Відображено історичну сутність, специфіку розвитку сільських територій України та причини кризових явищ. Встановлено поліфункціональний характер проблем і напрями їх вирішення в умовах децентралізації. Обгрунтовано основні напрямки, механізми, інструменти та нормативно-правовий базис розвитку сільських територій на рівні громад. Наведено передовий світовий досвід вирішення завдань багатофункціонального розвитку сільських територій. Розроблено пропозиції щодо оптимізації соціально-еколого-економічного механізму активізації інвестиційної діяльності в умовах сільських територій України без додаткового фінансування з бюджетів усіх рівнів. Досліджено теоретичні та методологічні проблеми демографічного та житлового забезпечення як ключових пріоритетів державної соціальної політики. Визначено вектор збалансованого розвитку сільських територій через удосконалення соціально-екологічної політики країни, в тому числі з позиції формування базису продовольчої та економічної безпеки населення. Запропоновано альтернативний підхід до реалізації регуляторної функції держави та її агроекологічної політики на основі реалізації ідеї "Родова садиба".

На основі дослідження ключових положень концепції сталого розвитку та сутності понять "парадигма" та "система" встановлено, що сучасна соціо-еколого-економічна парадигма - це система селективних поглядів, компромісів та дій суспільства, яка знаходить оптимальну для себе модель відносної сталості за допомогою доступних для цього господарських, інституційних, фінансових, соціальних механізмів та інструментів гармонізації відносин між населенням, владою та бізнесом. Визначено, що формування соціо-еколого-економічної парадигми сталого розвитку передбачає його територіальну диференціацію, що означає перехід до такої моделі, яка враховує економічну і природну специфіку певних територій, забезпечуючи рівновагу між економікою, соціальною сферою та екологією. Запропоновано розглядати соціоеколого-економічну парадигму сталого розвитку за типами взаємозв'язків, сформованих між її складовими: економіко-екологічні, що передбачають вплив економічної діяльності на навколишнє природне середовище. Які відображають вплив навколишнього природного середовища на умови виробництва, формують сировинну базу; соціально-економічні зв'язки забезпечують сфери економічної діяльності трудовими ресурсами, за допомогою яких відбувається науково-виробничий процес; соціально-екологічні відображають взаємодію навколишнього середовища і суспільства, їх взаємний вплив. Виділено суто економічні зв'язки, що виникають унаслідок впливу законів економіки та є базисом для формування певних закономірностей розвитку економічних процесів і відносин, та соціальні зв'язки, що виникають під час функціонування суспільства і характеризують особливості й етапи розвитку суспільних відносин; інституційні зв'язки формуються в процесі історичного розвитку соціально-економічного середовища в контексті узгодження інтересів суспільних груп тощо. Розроблено, у трьохвимірному просторі, схему сталого розвитку сільських територій як складних систем, що включає залежно від наявності ключових зв'язків у системі та передбачають відхилення від її сталого розвитку.

Розглянуто механізм стимулювання розвитку сільських територій і можливостям його імплементації в Україні. Обгрунтовано шляхи збалансованого розвитку несільськогосподарської діяльності на сільських територіях, визначено розвиток промисловості, сільського туризму, сфери послуг, народних художніх промислів та виробництва специфічної районованої продукції. Акцентовано на необхідності товарної диверсифікації харчової та переробної промисловості зі збільшенням частки готових продовольчих товарів із вищою доданою вартістю. Проведено аналіз розвитку сільських територій країн Європейського Союзу, виокремлено галузеві механізми, пропорційні та комплексні принципи регіональної політики й обгрунтовано необхідність застосування інтегрованого підходу до розробки й реалізації програм і стратегій розвитку об'єднаних територіальних громад. Імплементація європейського досвіду організаційно-економічного забезпечення розвитку сільських територій в Україні дозволяє визначити основні цілі політики розвитку сільських територій в Україні, серед яких забезпечення конкурентоспроможності сільських територій, трансформації сільської економіки, сприяння переходу до низьковуглецевої економіки, забезпечення сталого управління земельними та водними ресурсами, відновлення та збереження біорізноманіття, досягнення еколого-економічної безпеки, які сприятимуть сталому, розумному та всеохоплюючому розвитку сільських територій в Україні.