Досліджено причинно-наслідкові зв'язки існування диспропорцій в соціально-економічному розвитку регіонів країни та визначено основні заходи щодо подолання існуючих диспропорцій за окремими напрямами з урахуванням системних трансформацій в сучасній економіці країни. Розглянуто основні диспропорції в регіональному розвитку України. Визначено критерії регіональних диспропорцій. Встановлено, що найбільші диспропорції в регіональному розвитку відбуваються за показниками валового регіонального продукту, зовнішньоекономічної діяльності. Виокремлено регіони-лідери й аутсайдери за соціально-економічним розвитком за обраними показниками. Визначено, в яких основних регіонах за останні роки відбулося збільшення технопарків і створено найбільшу кількість підприємств. Запропоновано основні заходи щодо зменшення диспропорцій регіонального соціально-економічного розвитку в сучасних умовах системних трансформацій в економіці. Запропоновано заходи щодо регіонального розвитку. Виділено пріоритетні напрями соціально-економічної політики на рівні місцевого самоврядування на основі розвитку малого підприємництва, для реалізації якого доцільним є запровадження відповідних норм у програма розвитку та заходів державного управління. Встановлено, що необхідне створення інфраструктурного забезпечення щодо сприяння розвитку підприємницьких бізнес-ініціатив на основі отримання малими підприємствам мікрокредитів для розвитку своєї справи. Визначено, що одним із напрямів зовнішньоекономічного розвитку регіонів є використання їх граничного потенціалу й експортно орієнтованого виробництва. Встановлено, що для покращення фінансової спроможності громад необхідним є упорядкування міжбюджетних відносин, формування дієвої фіскальної бази на основі місцевих бюджетів та залучення небюджетних ресурсів.

Зазначено, що сьогодні одним з пріоритетів регіональної політики в Україні є визначення проблем розвитку регіонів і реалізація заходів щодо їх вирішення. Водночас фактична відсутність конкретних шляхів вирішення вказаної проблеми, як в теорії, так і на практиці, існування застарілої нормативно-правової бази значно обмежують можливості комплексного розгляду широкого кола проблемних питань регіонального розвитку України. Узагальнено теоретичні засади та розроблено методичне забезпечення стратегії регіонального розвитку України. Зазначено, що сьогодні стратегічне планування регіонального розвитку в нашій країні тільки формується. На жаль, не повною мірою враховуються практики та досвід країн Європейського Союзу, немає достатнього теоретичного базису та методичного забезпечення стратегічного планування розвитку територій та дуже повільно удосконалюються нормативно-правові засади цього процесу. Встановлено, що дуже важливою умовою реалізації стратегії регіонального розвитку є координація й узгодження дій усіх суб'єктів регіонального економічного простору: бізнесу і влади всіх рівнів та об'єднання всіх необхідних для стратегічного планування позицій на основі достовірної інформації про їх наміри. Зроблено висновок, що діюча система стратегічного планування, на жаль, не забезпечує узгодженості макроекономічного, регіонального та галузевого аспектів. У зв'язку з цим постає потреба удосконалення системи управління на регіональному рівні, яка має відбуватися через реформування системи державного управління та розбудови місцевого самоврядування як найбільш пріоритетного напряму реалізації державної політики. Проведене дослідження підтверджує доцільність пошуку нових підходів для досягнення ефективності формування та реалізації стратегій регіонального розвитку для вирішення проблем розвитку територій, в тому числі з урахуванням позитивного досвіду інших країн, особливо в частині заходів щодо зменшення территоріальних диспропорцій, створення регіональних галузевих комплексів та стимулювання їх розвитку.

Мета роботи - створення логічного та якісного інструментарію для аналізу диспропорцій розвитку регіонів і подальшого регулювання диспропорцій. Розгляд робіт науковців засвідчив відсутність комплексного підходу до аналізу диспропорцій, їх якісної оцінки та використання диспропорцій не в останню чергу через неможливість застосування простого математичного апарату до аналізу множини різнорідних неупорядкованих динамічних даних, що характеризують диспропорції. Запропоновано підходи до побудови і використання когнітивно-імітаційної моделі регулювання диспропорцій, задля чого побудовано відповідний алгоритм. Визначено основі фактори, що формують диспропорції розвитку регіонів. Досліджено взаємозв'язок цих факторів за допомогою побудови причинно-наслідкових ланок (когнітивної карти). Розроблено модель системної динаміки, що буде покладено в основу подальшої розробки сценаріїв регулювання диспропорцій розвитку регіонів. Запропонована модель та її реалізація у сценаріях регулювання диспропорцій дозволять на практиці втілити конкретні структурні зміни в соціально-економічній сфері регіонів і підвищити рівень збалансованості економіки та соціальної сфери регіону. Оригінальністю роботи є пропозиції щодо використання когнітивно-імітаційної моделі регулювання диспропорцій для розуміння тренду розвитку регіональної соціально-економічної системи та прогнозування процесів у регіонах.

Висвітлено актуальні питання проблем і викликів розвитку об'єднаних територіальних громад (ОТГ) в умовах децентралізації та пандемії. Просторовий розвиток територіальних громад є головною метою в межах реалізації реформи децентралізації, яка спрямована на забезпечення високого рівня життя населення та конкурентоспроможності національної економіки в умовах кризи та пандемії. Економічні та соціальні наслідки коронавірусу, що захопив увесь світ, не оминули Україну та її територіальні одиниці. Мета роботи - ідентифікація проблем розвитку ОТГ в умовах децентралізації і пандемії та розробка напрямів антикризових заходів щодо подолання проблем і формування конкурентних переваг ОТГ. Низькі темпи розвитку ОТГ свідчать про наявність проблем у достатньому ресурсному забезпеченні громад, ефективному розподілі повноважень і відповідальності між рівнями влади, в обгрунтованості критеріїв об'єднання територіальних громад, відсутності достатньої кваліфікації менеджменту для розробки дієвих стратегій розвитку, ефективних програм, проєктів розвитку ОТГ та про їх значну фінансову залежність від державної підтримки. Визначено основні проблеми втрат бюджетів ОТГ через пандемію коронавірусу та антикризові заходи щодо підтримки населення та підприємництва. Розроблено дорожню карту з державної підтримки розвитку ОТГ з визначенням заходів, термінів їх реалізації та відповідальних органів.

Заклади вищої освіти все більше перетворюються з установ з традиційними функціями викладання та здійснення наукових досліджень на установи, що мають соціальну роль у сталому регіональному розвитку. Тому метою статті є обгрунтування можливості забезпечення сталого регіонального розвитку на основі соціалізації закладів вищої освіти. Стаття спрямована на розширення розуміння традиційних шляхів забезпечення сталого регіонального розвитку, врахування спроможності закладів вищої освіти забезпечувати поширення знань про сталий розвиток, підтримувати стійкі підприємницькі екосистеми та генерувати управлінські рішення, що впливають на досягнення сталого регіонального розвитку. Оцінка стану інкорпорації Цілей сталого розвитку у документи стратегічного планування в Україні дозволила обгрунтувати п'ять причин необхідності відображення Цілей сталого розвитку в стратегіях регіонального рівня. Запропоновано концептуальну схему впливу закладів вищої освіти на підсистеми досягнення сталого регіонального розвитку, проаналізовано зміни індикаторів сталого розвитку, пов'язаних із діяльністю закладів вищої освіти. Здійснено розподіл кількості закладів вищої освіти за регіонами за складовими рейтингу U-Multirank 2020 з напряму "регіональне залучення" (випускники бакалаврату, які працюють у регіоні; випускники магістратури, які працюють у регіоні; студентські стажування в регіоні; регіональні спільні публікації; доходи від регіональних джерел; публікації у співавторстві з промисловими партнерами). Доведено, що запорукою сталого регіонального розвитку та гармонізації взаємозв'язку "економіка-суспільство-природа" виступають фахівці, здатні враховувати всі аспекти економічного, соціального та екологічного розвитку регіону. Це дозволило виділити основні пріоритети подальшого розвитку соціальної місії закладів вищої освіти.

Розкрито концептуальні аспекти реалізації сталого розвитку на місцевому територіальному рівні в Україні та інституційні механізми його впровадження в умовах децентралізації влади. Акцентовано увагу на важливості реформи місцевого самоврядування через концепцію сталого розвитку, яка сьогодні потрібна нашій державі на шляху до європейської інтеграції. Доведено необхідність комплексної роботи зі створення організаційних механізмів управління територіальним розвитком. Статтю присвячено актуальним, прикладним питанням впровадження та реалізації сталого розвитку на місцевому рівні. Досліджено теоретичну сутність і зміст поняття "сталий розвиток". Розкрито взаємозв'язок його основних трьох складових: екологічної, економічної, соціальної. Запропоновано концептуальні основи реформування місцевого самоврядування та адміністративно-територіального устрою в умовах децентралізації повноважень. Обгрунтовано доцільність змін у системі місцевого самоврядування, які сьогодні впроваджуються та передбачають реалізацію сталого розвитку на засадах відкритості, гласності органів державної влади, активної участі громадського суспільства у формуванні державної територіальної політики, дотримання екологічних прав громадян. Узагальнено принципи сталого розвитку місцевого самоврядування. Визначено стратегічні орієнтири розвитку місцевого самоврядування. Окреслено перспективи територіального розвитку. Обгрунтовано перехід до концепції сталого розвитку, яка передбачає побудову якісно нової соціо-еколого-економічної моделі розвитку суспільства, із вирішенням проблем сьогодення та майбутніх поколінь.

Узагальнено сучасну практику розробки стратегій регіонального розвитку в Україні та обгрунтовано переваги упровадження проблемно-орієнтованого підходу у процес стратегування соціально-економічного розвитку регіонів України. Досліджено методичні засади впровадження проблемно-орієнтованого підходу в процес стратегування соціально-економічного розвитку регіонів України для ідентифікації проблем і проблемних ситуацій регіонального розвитку та визначення на цій основі стратегічних та операційних цілей. Результати дослідження показали, що регіони України здійснюють регулювання соціально-економічного розвитку за допомогою регіональних стратегій розвитку; станом на 2020 р. усі регіони України розробили стратегії соціально-економічного розвитку на період до 2027 р. Аналіз цих документів показав, що процес визначення проблем соціально-економічного та екологічного розвитку регіону вимагає вдосконалення, оскільки наразі у стратегіях відсутня чітка ідентифікація проблем. Незважаючи на відсутність чіткого переліку проблем регіонального розвитку, усі стратегії містять систему стратегічних та операційних цілей, проте не всі регіони наводять індикатори їх досягнення. Також не всі проаналізовані стратегії регіонального розвитку містять обірунтування визначення цілей на основі аналізу проблем соціально-економічного та екологічного розвитку регіону. Перспектива подальших досліджень полягає в удосконаленні методичних засад ідентифікації проблем соціально-економічного та екологічного розвитку та впровадженні їх у практику розробки регіональних стратегій.

Актуальність статті підтверджується необхідністю розвитку науково-методичного забезпечення (НМЗ) для визначення системи цілей розвитку регіону, що є одним із пріоритетів як для наукової спільноти, так і для органів державної влади. Зокрема, подальшого розвитку й удосконалення потребує наукове забезпечення визначення системи цілей розвитку регіону на підставі використання традиційних і нетрадиційних методів системного аналізу. Мета роботи - обгрунтування рекомендацій щодо вдосконалення НМЗ визначення системи цілей розвитку регіону шляхом використання інструментів нечіткого когнітивного моделювання. Доведено, що комплексна оцінка регіональних соціально-економічних систем неможлива без застосування системного підходу, що надає можливість зв'язати в одне ціле велику кількість процесів, що відбуваються в економічній, соціальній та екологічній системах регіону. Такі дослідження успішно реалізуються на основі когнітивного підходу до вивчення складних систем різної природи. Розглянуто особливості побудови нечітких когнітивних карт як інструменту відображення реальних динамічних систем у формі, яка відповідає людському сприйняттю таких процесів. Запропоновано логічну схему проведення структурного аналізу соціально-економічного розвитку (СЕР) регіону, що складається з п'яти взаємопов'язаних етапів і передбачає побудову нечіткої когнітивної моделі СЕР регіонів України. Обгрунтовано системні показники нечіткої когнітивної моделі СЕР регіонів України та здійснено аналіз їх впливу на розвиток регіонів України.

Розглянуто побудову систем індикаторів та індексів сталого та збалансованого розвитку та теоретико-ігрового моделювання відповідних стратегій. Зроблено висновок щодо складності їх знаходження. Запропоновано ресурсний підхід до визначення індикаторів по різних сферах життєдіяльності суспільства, включаючи їх кількісні та якісні оцінки, а також уніфікований індекс для оцінки стану цих сфер та відповідних стратегій розвитку. На цій основі будується індекс збалансованого регіонального та національного розвитку.

Розглянуто методичні підходи до комплексної оцінки рівня розвитку регіонів. Проведено аналіз поточного стану і сталого розвитку регіонів України за сформованою системою показників упродовж 2013 - 2017 років.

Проведено класифікацію регіонів України за рівнем формування соціальної напруженості та визначено превентивні заходи, спрямовані на недопущення створення кризових ситуацій. Доведено, що соціально-економічна ситуація, характерна для України, значно погіршилася. Про це свідчить зниження великої кількості міжнародних індикаторів, що характеризують стабільність розвитку країни. Запропонований у роботі методичний підхід до класифікації регіонів за рівнем формування соціальної напруженості включає два основні етапи: обгрунтування системи соціально-економічних показників, що характеризують рівень соціальної напруженості; вибір і обірунтування моделей класифікації регіонів. Проведений аналіз значень соціально-економічних показників кожного кластера дозволив виділити такі класи регіонів за рівнем формування соціальної напруженості: 1 клас - підвищений рівень формування соціальної напруженості; 2 клас - низький рівень формування соціальної напруженості; 3 клас - високий рівень формування соціальної напруженості. Особливе значення для дослідження представляє 3 клас, тобто клас з високим рівнем формування соціальної напруженості, що призводить до кризового стану. Регіони, що потрапили до складу цього класу, повинні мати серйозну державну підтримку в соціальній сфері. Результати дослідження показали, що кількість регіонів у класі з високим рівнем формування соціальної напруженості постійно зростає та, на жаль, зменшується кількість регіонів, де соціальна сфера більше розвинена. Варто зазначити, що дана ситуація вкрай небезпечна, оскільки може призвести не тільки до соціальної, але й економічної та політичної криз. Проведений аналіз стану регіону кожного з отриманих класів надає можливість попередити загострення криз у соціальній сфері та визначити перелік превентивних заходів, що можуть привести до зниження втрат як по окремих класах, так і по державі в цілому.

Актуальність статті підтверджується зростанням ролі наукового забезпечення щодо ідентифікації та структуризації проблем регіонального розвитку при розробці напрямів державної регіональної політики, а також при формуванні стратегій і програм соціально-економічного розвитку регіонів України. Мета роботи - обгрунтування методичного підходу до ідентифікації та структуризації проблем розвитку регіону. Проведено аналіз тлумачення сутності понять "проблемний регіон" і "депресивний регіон". Визначено, що поняття "проблемний регіон" є ширшим, незважаючи на те, що в законодавстві України його визначення відсутнє. Доведено, що для ідентифікації та структуризації проблем регіонального розвитку доцільно застосовувати розроблений автором методичний підхід, які містить чотири послідовні етапи, реалізація яких дозволить здійснити якісну та кількісну оцінку особливостей розвитку регіонів України та ідентифікувати проблеми, що його супроводжують. Ідентифікація та структуризація проблем і визначення цілей розвитку регіонів проводиться у вимірах "Природно-територіальний і соціально-економічний потенціал", "Соціально-економічна та екологічна результативність", "Якість життя населення". Для визначених вимірів дослідження проблем і визначення цілей розвитку регіонів запропоновано застосовувати інтегральні показники, що розраховуються за допомогою адитивної методики згортки їх часткових показників та компонент. Перспектива подальших досліджень полягає в удосконаленні методичного забезпечення цілепокладання розвитку регіонів України.

Досліджено сучасні тенденції у промисловості України, виявлено проблеми і ризики, що впливають на її розвиток, і визначено заходи, спрямовані на вдосконалення державної промислової політики для підвищення конкурентоспроможності регіонів і зміцнення економічної безпеки країни. Визначено основні системні проблеми, що стоять на заваді розвитку промисловості та відновлення позитивної динаміки, якими є: масштабна деіндустріалізація; погіршення технологічної структури виробництва; неефективна структура виробництва з переважанням сировинних, енергоємних, "брудних" виробництв; слабкість коопераційних звіязків у промисловості, низький ступінь співробітництва підприємств у ланцюгах доданої вартості; закріплення монопольно-олігархічної моделі на багатьох ринках; дефіцит кваліфікованої робочої сили для потреб промисловості; відсутність законодавчо закріпленого стратегічного курсу розвитку промисловості; значна регіональна концентрація промисловості. Зазначено, що на регіональному рівні завдання економічного розвитку ефективно вирішуються завдяки концепції смарт-спеціалізації (розумної спеціалізації). Наведено позитивний досвід реалізації пілотних проектів смарт-спеціалізації в регіонах України; визначено основні напрями впровадження смарт-спеціалізації та кластерного розвитку, що мають бути реалізовані на рівні державного управління, для підвищення конкурентоспроможності регіонів і зміцнення економічної безпеки в Україні.

Оцінено сучасний стан і тенденції розвитку промисловості Дніпропетровської, Донецької, Запорізької та Луганської областей України. Визначено перспективи неоіндустріальної модернізації економіки старопромислових регіонів на засадах smart-спеціалізації. Проаналізовано інституційне середовище регіонального розвитку цих областей. Запропоновано запровадити систему інститутів сприяння регіональному розвитку на засадах smart-спеціалізації. Обгрунтовано необхідність застосування публічно-приватного партнерства для прискорення неоіндустріалізації.

Розглянуто засади управління регіональним розвитком і формування регіональної політики. Розглянуто такі ключові аспекти та механізми управління регіонами, як державне управління та регіоналістика. Наведено напрями досліджень у сфері управління регіональним розвитком. Розглянуто основні етапи та складові, які передбачають реалізацію державної політики регіонального розвитку. Спираючись на українські та європейські стратегії регіонального розвитку, виділено ключові засади управління регіональним розвитком і формування регіональної політики: регіональний розвиток, базований на засадах сталості; регіональний розвиток, базований на засадах циркулярної економіки; регіональний розвиток, базований на засадах типологізації регіонів; регіональний розвиток, базований на засадах інвестиційної політики. Кожну із зазначених засад розглянуто окремо в аспекті важливості застосування при формуванні регіональної політики розвитку. В ході аналізу відзначено, що актуальними питаннями при формуванні стратегій регіонального розвитку на засадах сталості були й залишаються питання оцінки досягнутих результатів, які зводяться до вироблення єдиної концепції та визначення релевантної поставленим цілям групи індикаторів, на які ця концепція повинна спиратися. Також наголошено на необхідності розробки певних заходів з реалізації циркулярних бізнес-моделей, розробки стратегії переходу та політики державної та регіональної підтримки. Відзначено, що з метою ефективного розвитку територій при управлінні регіональним розвитком та формуванні регіональної політики необхідно враховувати специфіку кожного регіону, а отже, виконувати попередню типологізацію. При розгляді регіональних інвестицій при формуванні стратегії регіонального розвитку наголошується на тому, що при формуванні ефективної інвестиційної політики на регіональному рівні важливим аспектом стає також і застосування підходу, базованого на типологізації регіонів як за спрямуванням розвитку взагалі, так і за рівнем інвестиційного розвитку зокрема. Сформовано загальну концепцію управління регіональним розвитком і формування регіональної політики. Наголошено на відповідності такої концепції сучасним умовам розвитку українських регіонів.

Досліджено продовольче забезпечення, яке є важливим індикатором якості соціально-економічного розвитку території (регіону) в щоденному споживанні продовольчих товарів населенням, зміцнюючи продовольчу безпеку країни. Умови адміністративно-територіальної реформи, спрямовані на передачу повноважень від центральних органів влади до місцевих, значно змінили систему продовольчого забезпечення територій, яка формує рівень цілісності продовольчої безпеки країни. Зміни вплинули і на централізовану систему продовольчого забезпечення через передачу нових принципів з державного рівня на регіональний. Збалансована та дієва система забезпечення населення продовольством впливає на якість його життя, економічну безпеку держави, її регіонів, конкурентоспроможність агропромисловості України на світових, зокрема європейських, ринках. Розроблені заходи з реалізації поставлених завдань Стратегії продовольчої безпеки регіонів плануються на період 3 - 5 років. Запропоновано структурно-логічну схему організаційно-економічного механізму продовольчого забезпечення регіону як комплекс економічних, технологічних та організаційних заходів, що здійснюються державою та іншими суб'єктами ринку на рівні країни та регіонів для задоволення потреб населення продовольчими товарами, регулюючи збут сільськогосподарської продукції, її переробку, гарантії покращення якості та безпеки харчових продуктів та їх цінової доступності. Досліджено, що основними напрямами реалізації механізму продовольчого забезпечення регіону є: забезпечення стійкого зростання виробництва, доступність продукції для споживачів; обмін сільськогосподарською продукцією; формування механізму регуляторного впливу на виробництво, торгівлю сільськогосподарською продукцією (національний, регіональний рівні); об'єднання невеликих фермерських господарств у межах регіонів; запровадження гарантованих мінімальних закупівельних цін (висока рентабельність виробництва); покращення рівня якості продукції, запровадження екологічних норм для стимулювання виробництва, вироблення та реалізація екологічно чистих продуктів харчування.

Предмет дослідження - теоретико-методологічні засади фінансової інклюзії. Мета дослідження - оцінка особливостей прояву фінансової інклюзії в регіонах України. Методи дослідження. Використані діалектичний метод наукового пізнання, метод порівняння та узагальнення даних, графічні методи. Результати роботи. Рoзглянутo різні підходи до визначення сутності фінансової інклюзії. Проаналізовано основні компоненти фінансової інклюзії. Акцентовано увагу на основних критерія її виміру. Розглянуто місце України за деякими показниками розвитку фінансової інклюзії серед країн ОЕСР та світу загалом. Дослідження підтверджує, що рівень фінансової інклюзії в Україні за своїми показниками хоч і відповідає середньосвітовому значенню, але значно відстає від показників високорозвинених країн світу. Проаналізовано динаміку розвитку фінансової інфраструктури в регіонах України. Оцінено наявні проблеми у сфері фінансової інклюзії в Україні. Проаналізовано бар'єри на шляху до підвищення рівня фінансової інклюзії в Україні та окреслено перспективи і шляхи їх вирішення. Галузь застосування. Економічна діагностика, стратегічне управління. Висновки: результати проведеного дослідження дають змогу стверджувати, що підвищення рівня фінансової інклюзії в країні впливає на збільшення можливостей залучення іноземних інвестицій, підвищення якості життя населення, розвиток підприємництва та спрощення процесу ведення бізнесу через можливості повномасштабно користатися банківськими послугами, а отже сприяє і підвищенню економічного зростання в країні в цілому. Підвищення рівня фінансової інклюзії можливе на основі підвищення рівня фінансової обізнаності громадян, формування ефективної системи захисту прав споживачів фінансових послуг, яка забезпечуватиме належну їх якість та доступність надання.

Розглянуто переваги програмно-цільового підходу у забезпеченні економічної безпеки регіону. Зазначено, що програми регіонального розвитку можуть бути реальним інструментом для прискорення реформування економіки регіону. Визначено напрями підвищення ефективності програмно-цільового програмного методу як інструмента регулювання регіональної економіки та забезпечення регіональної економічної безпеки. Обгрунтовано необхідність забезпечення соціальної та економічної безпеки регіону як складової частини стратегії соціально-економічного розвитку регіону. Запропоновано перелік основних положень регіональної стратегічної програми забезпечення соціально-економічної безпеки регіону. Визначено основні цілі програми, які забезпечують соціально-економічну безпеку регіону. Доведено, що регіональна програма соціально-економічної безпеки визначає напрями структурної перебудови економічної системи регіону з урахуванням місцевого потенціалу та особливостей території й складається на основі економічних прогнозів розвитку регіону. Указано умови ефективності програми. Уточнено суб'єкти реалізації регіональної програми економічної безпеки та їх обов'язки. Визначено джерела державної фінансової підтримки регіональної програми стратегічного розвитку й критерії ефективності регіонального управління.

Розкрито особливості стратегічного управління економічним розвитком регіону. Аргументовано вплив внутрішніх і зовнішніх факторів на процес стратегічного планування. Визначено особливості стратегічного планування для забезпечення ефективного розвитку міста Бердянська в період 2017 - 2020 рр.

Мета статті - узагальнення теоретичних засад і напрямків розроблення проблематики просторової справедливості. Важливість і актуальність проблематики обумовлена посиленням просторової нерівномірності економічного розвитку та соціальної нерівності в умовах ринкової трансформації економіки України та децентралізації управління. Використано нормативний та позитивний підходи для розкриття теоретично бажаного та реального стану реалізації рівності можливостей доступу до економічних ресурсів і суспільних благ; метод герменевтики - для з'ясування спрямованості теоретичних досліджень і смислу вироблених наукових положень; антропоцентричний метод - для обгрунтування пріоритету економічних інтересів щодо фіскальних і соціальних - щодо економічних; синтез історичного і логічного - для комплексного представлення процесу розширення предметного поля досліджень просторової справедливості та генерування нового знання. Виявлено, що теорія просторової справедливості має міждисциплінарний характер. Узагальнено теоретичні підходи до трактування просторової справедливості шляхом виокремлення основних напрямів досліджень у межах різних галузей наукового знання: соціальної філософії, економічної географії, політичної економії, теорії фінансів. Розкрито концептуальний взаємозв'язок та співвідношення категорій "соціальна нерівність", "соціальна справедливість", "просторова справедливість/несправедливість" та обгрунтовано логіку розгляду просторової справедливості у землекористуванні на основі цих базових категорій. На основі міждисциплінарного підходу подолано обмеженість трактування нерівності як функції соціальної ієрархії та розкрито роль територіального виміру у формуванні та відтворенні просторової несправедливості.