Розглянуто загальні аспекти офшорного сектору як складової світової економіки. Розкрито правові особливості офшорних юрисдикцій і їх класифікацію. Висвітлено фінансовий вплив офшорних зон (ОЗ) на розвиток світової економіки. Описано типові схеми використання ОЗ у операціях з мінімізації податків. Увагу приділено принципам удосконалення системи національного регулювання співпраці з ОЗ.

Наведено результати наукового правового дослідження регулювання використання офшорів у господарській діяльності юридичних осіб. Вперше термін офшор розглянуто як правову категорію. Вивчено питання, пов'язані з виникненням і подальшим розвитком офшорної діяльності. Проаналізовано організаційно-правові форми офшорних компаній і правові режими оподаткування суб'єктів офшорної діяльності. Розглянуто питання настання юридичної відповідальності за податкові правопорушення у цій сфері. Визначено прогалини у правовому регулюванні використання офшорів у господарській діяльності юридичних осіб.

Викладено основні схеми використання офшорів у світовій практиці податкового планування. Надано перелік основних офшорних зон. Зроблено висновки щодо правильного вибору офшорної зони та завдань, які завдяки їй прагне вирішити компанія.

Охарактеризовано основні способи та механізми ведення міжнародного офшорного бізнесу, що одержали апробацію й ефективно використовуються у країнах із ринковою економікою. Проаналізовано закордонний досвід, виявлено основні тенденції розвитку офшорних зон та юрисдикцій, закономірності їх створення, чинники розміщення офшорних суб'єктів, правові основи формування та діяльності офшорних центрів, узагальнено їх характерні риси, режими. Обгрунтовано економічну мотивацію ведення офшорного бізнесу українськими підприємцями. Наведено сфери та форми використання переваг офшорних територій у практиці здійснення міжнародних фінансових операцій.

Розкрито теоретико-методичні аспекти визначення поняття "офшорної юрисдикції" (ОЮ), зокрема виокремлено чотири рівні функціонування та мінімізації негативного впливу ОЮ: мега-, макро-, мезо-, мікрорівень - та наведено власне трактування сутності ОЮ на виділених рівнях ієрархії управління. Проаналізовано вплив діяльності ОЮ на соціально-економічний розвиток країни та сучасні механізми та заходи мінімізації негативного впливу на національну економіку. Виокремлено систему чинників та індикаторів негативного впливу діяльності ОЮ на національну економіку, зокрема: фінансові, тіньові, економічні, соціальні, екологічні чинники криміналізації економіки. Проаналізовано тенденції трансферу фінансових і капітальних активів у межах глобальної економіки. Досліджено динаміку використання ОЮ суб'єктами господарювання в Україні, механізми здійснення тіньових операцій та легалізації злочинних коштів і вплив офшорної діяльності на соціально-економічний розвиток країни. Розроблено систему механізмів і заходи мінімізації негативного впливу тіньових офшорних операцій на соціально-економічний розвиток України. Удосконалено систему цілей та завдань концепції протидії тіньовим операціям, що розподілені за рівнями управління (зокрема макро- і мезорівень). Напрацьовано організаційно-структурні механізми діяльності Науково-координаційного центру з проблем детінізації економіки. Розроблено заходи мінімізації негативного впливу тіньових офшорних операцій на соціально-економічний розвиток України.

Представлено експертні оцінки обсягів незаконних фінансових потоків з України та виведеного в офшори фінансового багатства з країн, що розвиваються, і колишнього СНД. Виведені в офшори фінансові капітали розглянуто з позиції втраченого або незадіяного на сьогоднішній день потенціалу розвитку країни, що за сприятливих умов, створених відповідних механізмів та національної політики може перетворитись на ресурс розвитку у середньо- та довгостроковій перспективі. Узагальнено основні чинники, що підтримують розвиток офшорної діяльності в різних країнах світу, та виокремлено фактори, що провокують офшоризацію вітчизняної економіки. Представлено авторські оцінки динаміки офшоризації капіталу банківської системи України у 2012 - 2016 рр., показано географічну картину офшорних зв'язків українських банків. Визначено основні напрями процесу деофшоризації на міжнародному рівні та перші кроки України на цьому шляху.

Проаналізовано близько 60-ти типових і нетипових фінансових офшорів Європи, Азії, Америки, Африки та Океанії. Розкрито специфіку функціонування фінансових офшорних установ (інвестиційних, страхових, банківських, трастових) в офшорних зонах різних країн світу й залежних юрисдикціях. Виявлено особливості тих фінансових офшорних центрів, які включені в список Кабінету Міністрів України, а також нових (Чорногорія, Латвія, Болгарія, Науру тощо).

Проаналізовано інвестиційні офшори Європи, Азії, Америки, Африки й Океанії. Розкрито специфіку функціонування інвестиційних офшорних установ і спеціальних економічних зон у різних країнах світу та в залежних юрисдикціях. Увагу приділено виявленню особливостей функціонування тих інвестиційних офшорних центрів, які включені до списку Кабінету Міністрів України.

Розглянуто окремі аспекти офшорної діяльності резидентів України, у тому числі оцінено динаміку основних макроекономічних змінних України, проаналізовано світовий досвід антиофшорного регулювання. Встановлено, що використання офшорних схем має як негативні (створення умов для недобросовісної податкової конкуренції; втрати доходів бюджетів; виток капіталів; розвиток тіньового сектору економіки; розшарування населення за рівнями доходів; зростання бізнес-ризиків) так і позитивні фактори впливу на економічну систему певної юрисдикції (підвищення ефективності перерозподілу фінансових ресурсів, прискорення їх обігу у глобальній економічній системі, зменшення глобального податкового навантаження, зниження інвестиційних ризиків розвитку країн "третього світу"). Надано авторську характеристику офшорної діяльності як економічній категорії. Обгрунтовано, що деофшоризація в Україні має здійснюватися у напряму недопущення несумлінного податкового планування; зміцнення державних фінансів, доходів бюджетів зокрема; підвищення стабільності транскордонного руху коштів і зниження впливу офшорного спекулятивного капіталу на національні фінансові ринки; підвищення рівня прозорості в частині ідентифікації бенефіціарів офшорних компаній і проведених ними операцій.

Мета роботи - вдосконалення знань про генезис формування офшорних юрисдикцій. Охарактеризовано історичні етапи виникнення податкових гаваней на основі теоретичних узагальнень і порівняння результатів досліджень та публікацій з вказаної проблематики. Визначено основні групи податкових притулків: офшори колоній колишньої Британської імперії; європейські гавані; група імітаторів (таких як Панама, Уругвай, Дубай) та нові притулки в країнах з перехідною економікою та Африки. Наведено вичерпний перелік офшорів у розрізі суб'єктів згідно з вітчизняною класифікацією. Запропоновано вважати своєчасним створення скоординованої міжнародної кампанії по боротьбі з агресивним податковим плануванням. Для стабілізації функціонування внутрішніх ринків капіталів, успішності фіскального контролю запропоновано основні напрями антиофшорної політики: уніфікація правил оподаткування для резидентів і нерезидентів усередині країн-офшорів; глобальне обмеження банківської таємниці та транспарентність інформації для цілей оподаткування, забезпечення прозорості власності та відстеження кінцевих бенефіціарів активів; зміна модельної конвенції про уникнення подвійного оподаткування та обмін даними.

Наведено загальну характеристику офшорних компаній, опис наявних офшорних юрисдикцій. Розглянуто специфіку здійснення підприємствами офшорних операцій з метою мінімізації податкового навантаження, зокрема в кейсах висвітлено досвід глобальних корпорацій. Проаналізовано процеси деофшоризації української економіки.

Мета роботи - дослідження проблеми відмивання "брудних" грошей в офшорних юрисдикціях. Звернено увагу на ключові фактори, які приваблюють суб'єктів господарювання щодо реєстрації бізнесу в офшорних зонах. Розглянуто вплив податкового навантаження на процес переміщення прибутку до офшорних юрисдикцій. Досліджено обсяги втрат Державного бюджету України, що пов'язані з ухиленням від оподаткування коштів, розміщених на рахунках офшорних компаній. Наведено найтиповіші схеми відмивання "брудних" грошей в офшорних зонах, а також висвітлено ряд стадій, що формують процес "відмивання". Акцентовано увагу на інвестуванні round tripping, як ключового механізму повернення з-за кордону резиденту коштів у вигляді прямих іноземних інвестицій, а також виділено основні чинники використання операцій round tripping українськими суб'єктами господарювання. Звернено увагу на відсотковий розподіл країн і найбільших інвесторів в Україну. Визначено, що використання українським бізнесом офшорних схем сприяє зростанню тінізації національної економіки та чинить прямий негативний вплив на фінансову безпеку України, що підтверджено результатами Національної оцінки ризиків 2019 р. Акцентовано увагу на ініціативі Плану ОЕСР/G20 Base erosion and proft shifting (BEPS) щодо запобігання "відмиванню грошей" в офшорах, а також вказано ключові заходи України щодо імплементації відповідних міжнародних стандартів. Перспективами подальших досліджень у даному напрямі є визначення заходів, спрямованих на деофшоризацію національної економіки, у тому числі шляхом реалізації Плану дій BEPS 2.0.

Мета роботи - розкриття сутності офшорних інструментів, що використовуються для виведення капіталу з України, та запропонувати заходи, які повинні бути вжиті українською владою для поліпшення поточної ситуації. Застосовано порівняльний аналіз, щоб виявити розбіжності в даних Державної служби статистики України та Євростату щодо експортно-імпортних операцій між Україною та ЄС, для визначення обсягів ухилення та уникнення сплати податків в Україні. Зазначається, що динамічна інтернаціоналізація фінансово-економічних операцій суб'єктів господарювання України протягом останніх десятиліть мала негативні наслідки для національного добробуту через маневрування капіталом між пов'язаними підрозділами за допомогою трансфертного ціноутворення та посилення їхньої офшоризації за допомогою транскордонного руху товарів, послуг і факторів виробництва, що призводить до зменшення податкових надходжень, збільшення масштабів транскордонного відпливу капіталу, посилення стратегічного контролю зарубіжних країн над виробничими потужностями України, а також суттєвого підриву національної податкової безпеки, макроекономічної та соціальної рівноваги. Таким чином, українські регуляторні органи повинні вживати заходів, спрямованих на деофшоризацію підприємницької діяльності, структурну модернізацію національної економіки, динамізацію макроекономічного зростання, регулювання інфляції та збільшення обсягів прямих іноземних інвестицій в Україну.