Розглянуто економічні, соціальні, демографічні та релігійні аспекти формування конкурентоспроможності робочої сили. Проаналізовано структуру витрат на робочу силу в цілому по підприємствам промисловості, а також за основними сферами економічної діяльності. Визначено взаємозв'язок вартості, ціни та конкурентоспроможності робочої сили. Висвітлено проблеми формування конкурентних відносин на ринку праці, наведено методи оцінки конкурентоспроможності персоналу.

Рассмотрены экономические, социальные, демографические и религиозные аспекты формирования конкурентоспособности рабочей силы. Проанализирована структура затрат на рабочую силу в целом по предприятиям промышленности, а также основным сферам экономической деятельности. Определена взаимосвязь стоимости, цены и конкурентоспособности рабочей силы. Освещены проблемы формирования конкурентных отношений на рынке труда, приведены методы оценки конкурентоспособности персонала.

Висвітлено концептуальні засади визначення конкурентоспроможності у сфері праці, а також теоретико-методологічні та науково-практичні аспекти формування, функціонування і розвитку мотиваційного механізму конкурентоспроможності робочої сили. Визначено основні шляхи реалізації мотиваційного потенціалу національної робочої сили в системі ринкового конкурентного середовища.

Освещены концептуальные основы определения конкурентоспособности в сфере труда, а также теоретико-методологические и научно-практические аспекты формирования, функционирования и развития мотивационного механизма конкурентоспособности рабочей силы. Определены основные пути реализации мотивационного потенциала национальной рабочей силы в системе рыночной конкуренции.

Висвітлено проблеми формування конкурентних відносин на ринку праці, методи оцінки рівня конкурентоспроможності персоналу й управління нею на вітчизняному та міжнародному ринках праці. Розглянуто питання взаємозв'язку мотивації праці та конкурентоспроможності трудових ресурсів у різних сферах економіки. Проаналізовано роль державного регулювання ринку праці в підвищенні рівня конкурентоспроможності робочої сили, розкрито методологічні засади її забезпечення, а також шляхи та механізми підвищення.

Освещены проблемы формирования конкурентных отношений на рынке труда, методы оценки уровня конкурентоспособности персонала, а также методы управления конкурентоспособностью на отечественном и международном рынках труда. Рассмотрены вопросы взаимосвязи мотивации труда и конкурентоспособности трудовых ресурсов в разных сферах экономики. Проанализирована роль государственного регулирования рынка труда в повышении уровня конкурентоспособности рабочей силы, раскрыты методологические основы её обеспечения, а также пути и механизмы повышения.

Розкрито питання сутності конкуренції на ринку праці, соціально-економічного змісту системи нових категорій, впливу конкурентних відносин на трансформацію мотивів трудової поведінки. Висвітлено пріоритетні напрями управління конкурентоспроможністю персоналу на засадах мотивації. Запропоновано методи інтегральної оцінки конкурентоспроможності у сфері праці та шляхи її регулювання на основі важелів мотиваційного механізму.

Расскрыты вопросы сущности конкуренции на рынке труда, социально-экономического содержания системы новых категорий, влияния конкурентных отношений на трансформацию мотивов трудового поведения. Освещены приоритетные направления управления конкурентоспособностью персонала на принципах мотивации. Предложены методы интегральной оценки конкурентоспособности в сфере труда и пути ее регулирования на основе рычагов мотивационного механизма.

Раскрыты сущность понятий конкурентоспособности, профессиональной компетентности и интеллектуального потенциала специалиста. Разработана модель экономиста предприятия, охарактеризованы ее основные компоненты (профессиограма, профессионально-должностные требования, квалификационный профиль). Рассмотрена эволюция основных функциональных составляющих труда экономиста промышленного предприятия. Освещены вопросы формирования конкурентоспособных экономических кадров в условиях становления рыночной экономики, сформулированы профессиональные задачи и требования к умениям экономистов.

Розглянуто теоретико-методичні аспекти дослідження конкурентоспроможності кадрового потенціалу на засадах маркетингу. Запропоновано звернути увагу на такий інструмент кадрового маркетингу, як сегментування ринку праці, який недостатньо обгрунтований і майже не використовується на практиці.

Розвинуто теоретико-методологічні засади дослідження процесу формування конкурентоспроможної робочої сили. Розроблено практичні рекомендації, спрямовані на забезпечення зростання її рівня. Введено до наукового обігу визначення понять "конкурентоспроможний колектив", "конкурентний статус робочої сили підприємства (країни, регіону)", "конкурентоспроможна робоча сила регіону". Запропоновано визначення поняття "конкурентоспроможність робочої сили". Удосконалено компонентну структуру конкурентоспроможної робочої сили, а також класифікацію факторів її зростання. Розвинуто методичні підходи до визначення рівня конкурентоспроможності робочої сили. Здійснено комплексну оцінку факторів, що впливають на процес її формування на мезо- та мікрорівнях господарювання. Обгрунтовано основні пріоритети забезпечення конкурентоспроможності робочої сили. Удосконалено систему управління нею у межах регіону. Запропоновано стратегію забезпечення зростання конкурентоспроможності робочої сили машинобудівних підприємств Кіровоградщини.

Проаналізовано фактори, які визначають динаміку конкурентоспроможності трудового потенціалу найманих працівників за умов глобалізації. Розроблено методологічні та методичні підходи щодо її багатопараметричного оцінювання на різних економічних рівнях. Обгрунтовано стратегічні напрями підвищення конкурентоспроможності трудового потенціалу найманих працівників і сутність регіональної соціальної політики, спрямованої на розв'язання даних завдань.

Досліджено сутність і структуру механізму забезпечення конкурентоспроможності трудового потенціалу регіонів України. За результатами наукового дослідження зроблено висновок про необхідність застосування системного підходу до побудови такого механізму, що передбачає врахування взаємозв'язку та взаємозумовленості всіх його структурних елементів у процесі державного регулювання та впливу громадських структур. Розроблено концептуальні засади формування механізму забезпечення конкурентоспроможності трудового потенціалу регіонів.

Досліджено теоретичні та методологічні основи аналізу конкурентоспроможності соціально-трудового потенціалу регіону. Обгрунтовано логіко-структурну модель чинників, що впливають на конкурентоспроможність соціально-трудового потенціалу, їх взаємозв'язок та методику оцінювання. Проаналізовано соціально-економічні, демографічні та освітньо-кваліфікаційні аспекти конкурентоспроможності соціально-трудового потенціалу регіону, обгрунтовано вплив підприємництва на розвиток конкурентоспроможності людських ресурсів. Визначено перспективні напрями формування регіональної політики підвищення конкурентоспроможності соціально-трудового потенціалу, цілей та інструментів її реалізації. Висвітлено проблему формування регіонального механізму розвитку і підвищення конкурентоспроможності соціально-трудового потенціалу. Охарактеризовано роль інституційного забезпечення функціонування такого механізму, виходячи з існуючого стану соціально-трудових відносин у регіоні.

Розроблено теоретико-методологічні основи управління людськими ресурсами з урахуванням впливу глобальних трансформацій на розвиток світового ринку праці та на цій основі - цілісну наукову концепцію формування міжнародної конкурентоспроможності людських ресурсів за умов глобалізації. Проаналізовано теоретичні основи міжнародної конкурентоспроможності людських ресурсів. Розглянуто концептуальні засади стратегічного управління міжнародними людськими ресурсами, визначено особливості управління людськими ресурсами транснаціональних корпорацій з урахуванням впливу глобалізації. Досліджено науково-методичні підходи до визначення показників міжнародної конкурентоспроможності людських ресурсів. Проаналізовано міжнародний досвід формування конкурентоспроможності людських ресурсів у системі світового ринку праці. Здійснено макроекономічний аналіз факторів формування конкурентних відносин на ринку праці України. Досліджено управління людськими ресурсами за умов інтернаціоналізації підприємницької діяльності. Визначено імперативи безперервного професійного розвитку в системі підвищення міжнародної конкурентоспроможності людських ресурсів. Проаналізовано тенденції розвитку міжнародної конкурентоспроможності людських ресурсів на регіональному ринку праці.

Розглянуто проблему формування конкурентних переваг людських ресурсів. Дослідження цієї проблеми відбувається на основі використання системного підходу, інституціональної методології, універсуміки. Проаналізовано різні підходи щодо ролі людини в суспільному виробництві. Обгрунтовано та розмежовано поняття, які визначають конкурентні переваги людських ресурсів, серед яких визначено розвиток людського та соціального капіталів. Доведено, що людський капітал є економічною формою реалізації людських ресурсів. Вирішального значення в розвитку людського капіталу набуває інтелектуальне виробництво, в якому формуються креативні якості людини, а людина-креатор стає носієм креативного потенціалу людських ресурсів, важливої конкурентної переваги національної економіки. Соціальні мережі та соціальний капітал розглядаються як необхідні умови формування та реалізації людського капіталу і складова частина людських ресурсів. Наведено авторське визначення формування конкурентних переваг людських ресурсів та їх основні чинники. Людські ресурси розглянуто як відносно відокремлену підсистему національної економіки, конкурентні переваги яких є чинником конкурентоспроможність національної економіки.

Узагальнено теоретичні підходи до визначення поняття "конкурентоспроможність людського капіталу", визначення стадій його життєвого циклу. Окреслено напрями ефективної практичної освіти, зокрема, інтерактивного навчання. Основоположним компонентом, який визначає конкурентоздатність людського капіталу, визначено інвестиції, які повинні мати достатній, безперервний та ефективний характер. Інструментами формування конкурентоздатного людського капіталу як стратегічного фактора виробництва є оптимізація державних видатків та ефективне їх використання на освіту, науку, наукові дослідження та розробки, проведення структурних інституціональних реформ з метою підвищення якості знань, вдосконалення інституціональної архітектоніки суб'єктів зі збереженням їх самостійності, адекватне регулювання економіки, стимулювання конкуренції виробників, створення сприятливих умов для малого та середнього бізнесу. Доцільним є врахування політики доходів, підтримки загальних цінностей існування людини. Перспективою подальших досліджень є розроблення методів інституціонального реформування та фінансування освіти, науки з метою знаходження системних підходів урегулювання проблем і формування підгрунтя для сталого економічного розвитку.

Розроблено теоретико-методологічні та прикладні засади дослідження освітніх чинників конкурентоспроможності робочої сили та обгрунтовано практичні рекомендації щодо її підвищення на основі механізму реалізації цих чинників. Розкрито пріоритетну роль освіти у формуванні конкурентних переваг робочої сили та підвищенні її конкурентоспроможності. Вивчено структуру освітньо-професійного компонента конкурентоспроможності робочої сили та значення його окремих елементів. Систематизовано освітні чинники конкурентоспроможності робочої сили та здійснено їх класифікацію. Проаналізовано вплив освіченості населення на конкурентоспроможність робочої сили на основі сукупності аналітичних індикаторів і моделей статистичного взаємозв'язку. Охарактеризовано особливості взаємодії ринку праці та освітніх послуг в Україні й основних чинників, що її визначають. Оцінено механізм державного замовлення на підготовку фахівців із вищою освітою. Визначено організаційно-економічний механізм реалізації освітніх чинників підвищення конкурентоспроможності робочої сили. З'ясовано основні напрями та перспективи підвищення конкурентоспроможності робочої сили на основі покращення її якості та розвитку освітньо-професійного компоненту.

Незважаючи на велику кількість наукових праць, присвячених тематиці конкурентоспроможності працівників, на сьогоднішній день поняття "конкурентоспроможність робочої сили" та "конкурентоспроможність персоналу" не є розмежованими в достатній мірі. На основі маркетингового підходу запропоновано нове бачення даних понять, яке дозволяє не тільки чітко ідентифікувати відмінності між ними, але й протиставити їх одне одному. Моделі комплексу маркетингу, які визначено в ході проведеного дослідження, можуть виступати основою для розробки методик оцінки конкурентоспроможності власника робочої сили на ринку праці та персоналу як головного чинника конкурентоспроможності підприємства.

Мета роботи - теоретико-прикладне обгрунтування конкурентоспроможності робочих місць (КРМ) як дефініції та компоненти забезпечення гідної праці. Наведено авторське трактування поняття "конкурентоспроможність робочих місць" та ознаки її прояву для різних сторін соціально-трудових відносин. Викладено пропозиції щодо вдосконалення методичної конструкції атестації робочих місць в контексті визначення складових їх конкурентоспроможності. Обгрунтовано необхідність реалізації низки заходів щодо створення нових високотехнологічних робочих місць і модернізації діючих з метою доведення їх рівня до конкурентоспроможного. Наведено результати аналізу часткових показників КРМ в економіці України за 2006 - 2015 рр. Доведено, що за умов входження України до європростору домінантою у підвищенні КРМ є модернізація наявних робочих місць і доведення їх до рівня високотехнологічних і високопродуктивних. Зазначено, що теоретико-методичну основу для оцінювання рівня КРМ і визначення напрямів його підвищення формують концепт гідної праці та виокремлені на його основі індикатори дефіциту гідної праці.

Мета статті - дослідження проблем формування та реалізації конкурентоспроможності робочої сили в Україні, визначення напрямів її підвищення в умовах інноваційних змін. Досліджено економічний зміст категорії "конкурентоспроможність робочої сили" в умовах глобалізаційних змін. Обгрунтовано об'єктивність стратегічних зміни технологічного способу виробництва та набуття суспільним розвитком ознак інноваційності. Доведено, що конкурентоспроможність робочої сили відображає не тільки наявний потенціал, але й можливості реалізації цінових та нецінових конкурентних переваг людських ресурсів. Досліджено специфіку формування та реалізації конкурентоспроможності робочої сили в умовах інноваційних змін. Обгрунтовано необхідність використання нецінових конкурентних переваг для підвищення конкурентоспроможності робочої сили. Доведено, що конкурентні переваги в інноваційно спрямованих секторах економіки можуть бути одержані професійно мобільними працівниками з високим рівнем кваліфікації, що володіють сучасними комптенціями. Проаналізовано індикатори розвиненості людського капіталу, що характеризують наявність та можливості використання кваліфікацій. Обгрунтовані можливості та необхідність підвищення професійно-кваліфікаційної мобільності працівників. Визначено напрями реалізації цінових та нецінових конкурентних переваг робочої сили, що передбачають поглиблення знань, умінь, навичок працівників, створення належних умов найму та оплати праці, урізноманітнення змісту та характеру праці.

Мета роботи - розробка авторської комплексної методики оцінювання конкурентоспроможності робочої сили на рівні регіонів. Запропонована методика побудована з урахуванням принципів достовірності, обгрунтованості, надійності, послідовності у часі та імплементації. Процес оцінювання здійснюється в чотири етапи та враховує об'єктивні і суб'єктивні (одержані в ході експертного опитування) показники. Перший етап базується на дослідженні змісту категорії "конкурентоспроможність робочої сили" та визначенні комплексу чинників, що впливають на процеси її формування та реалізації. Чинники впливу систематизовано за змістовними та цільовими ознаками, що уможливило виокремлення груп оціночних показників. Другий етап методики передбачає формування інформаційної бази, перевірку достовірності та оцінювання інтегральних індексів конкурентоспроможності робочої сили регіонів з урахуванням ваги впливу комплексних індикаторів оцінки на підсумковий. Третій етап охоплює аналіз розрахунків регіональних відмінностей за рівнем розвитку комплексних показників, проведення ранжування та групування регіонів, як за рівнями конкурентоспроможності робочої сили, так і за субіндексами її компонентів (демографічного, освітньо-професійного, економічного, кон'юнктурного, технологічного та інфраструктурного) з подальшим картографуванням одержаних результатів. Четвертий етап передбачає доопрацювання результатів аналізу, визначення чинників, що перешкоджають реалізації конкурентоспроможності робочої сили та стримують її нарощування, а також послідовну розробку практичних рекомендацій, спрямованих на посилення ефективності процесів її формування та реалізації. Особливістю розробленої методики є циклічність процесу оцінювання, що розширює можливості для впровадження моніторингових досліджень у цій сфері та посилює аргументованість управлінських рішень, пов'язаних з формуванням та реалізацією конкурентоспроможності робочої сили регіону.

Поглиблено теоретико-методичні засади та розроблено практичні рекомендації щодо забезпечення конкурентоспроможності людських ресурсів у системі державного регулювання національної економіки. Досліджено сутність понять "людські ресурси" та "конкурентоспроможність людських ресурсів". Здійснено класифікаційну диференціацію людських ресурсів і факторів забезпечення їх конкурентоспроможності. Проведено міжнародне порівняння конкурентоспроможності економіки та людського розвитку та встановлено їх національні особливості. Запропоновано методику інтегрального оцінювання формування сукупного потенціалу конкурентоспроможності людських ресурсів у регіональному розрізі. На основі проведених розрахунків встановлено її загальнонаціональні та регіональні особливості. Виділено основні компоненти, що обумовлюють стан конкурентоспроможності людських ресурсів, на основі яких визначено детермінанти її забезпечення та доведено необхідність паритетного розвитку всіх складових. Обгрунтовано науково-методичні й організаційно-економічні засади забезпечення конкурентоспроможності людських ресурсів у національній економіці.

Обгрунтовано понятійно-категорійну базу та теоретико-методологічні особливості дослідження конкурентоспроможності людського потенціалу та визначено сутність становлення даного поняття за умов інтеграції України до ЄС, що полягає у забезпеченні переваг у розвитку складових людського потенціалу (демографічній, трудовій, життєздатній, освітньо-кваліфікаційній, інтелектуальній, соціальній, адаптаційній, громадсько-політичній) на основі зближення стратегічних напрямів регуляторної політики з відповідними напрямами регулювання у ЄС, адаптації функцій соціальної політики до першочергових завдань і вимог реформування вітчизняної соціально-економічної системи. Закладено методологічні основи формування і підвищення конкурентних переваг людського потенціалу, в межах яких сформовано систему показників оцінки конкурентоспроможності людського потенціалу у забезпеченні соціально-економічних ефектів євроінтеграції. Проведено аналіз стану та рівня конкурентоспроможності людського потенціалу України та країн ЄС, за результатами якого обгрунтована ефективність підвищення конкурентоспроможності національного людського потенціалу на основі рейтингової та інтегральної оцінки і факторного аналізу розвитку його складових. Розроблено систему підвищення рівня конкурентоспроможності людського потенціалу в активізації інтеграції України до ЄС, в межах якої запропонований комплексний підхід до ринкового та індикативного управління реалізацією складових людського потенціалу та зростання його конкурентних переваг.