Індекс рубрикатора НБУВ: У9(4УКР)240-56-07

Рубрики:

Економіка окремих країн і частин світу

Шифр НБУВ: Ж69299 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено актуальні питання державного регулювання інвестицій в людський капітал як фактора інтелектуального розвитку супільства. Проаналізовано науково-теоретичні засади формування інвестицій. З'ясовано детермінанти вдосконалення механізмів їх державного регулювання на рівні регіону. Висвітлено еволюцію концепцій людського капіталу в історії управлінської думки. Визначено понятійно-категоріальний апарат державного регулювання інвестицій. Сформовано концепцію розвитку людського капіталу, що грунтується на об'єктивації інституційних засад, передбачає врахування світового досвіду та впливу на стале економічне зростання за умов глобалізації. Досліджено суть категорії "механізм державного регулювання інвестицій в людський капітал". Обгрунтовано результативність і ефективність функціонування механізмів державного регулювання інвестицій. Зроблено висновок, що становлення ефективного ринкового механізму неможливе без державного регулювання інвестицій в людський капітал, який є базою конкурентоспроможності вітчизняної економіки й інтеграції України у світове співтовариство.

Досліджено теоретичні та методичні засади оцінювання ефективності інвестицій у розвиток персоналу підприємства. Обгрунтовано необхідність значних інвестицій у людські ресурси підприємства на основі узагальнення положень теорії людського капіталу. Здійснено класифікацію інвестицій у розвиток персоналу підприємства за різними ознаками, а також вигод від їх реалізації. Адаптовано методи оцінювання ефективності інвестиційних проектів для визначення результативності інвестицій у підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників. Проведено комплексне дослідження сучасного стану та тенденцій інвестування розвитку персоналу на підприємствах України. Визначено пріоритетні напрямки підвищення ефективності інвестицій у розвиток персоналу підприємства шляхом удосконалення державної підтримки системи професійної підготовки, оптимізацію витрат на навчання працівників, створення відділів людських ресурсів, удосконалення системи мотивації праці та застосування засобів соціального партнерства.

Зазначено, що людина є головним економічним, соціальним і культурним ресурсом суспільства. Зауважено, що структура людського капіталу обумовлює його функції, з яких складається інтегральна функція, що виявилася спроможною для математичного встановлення ієрархії та пріоритетності функцій. Відзначено, що формування нової моделі людського капіталу відбувається як загальносвітовий процес, а в Україні під його впливом нова модель формується з особливостями, обумовленими трансформацією її економіки.

Розвинуто теоретичні, методологічні положення та прикладні рекомендації щодо підвищення ефективності управління інвестиціями у людський капітал. Узагальнено та систематизовано теоретично-методологічні підходи щодо формування результативності системи управління даними інвестиціями. Оцінено змістовність визначення поняття "людський капітал". Проаналізовано стан і тенденції розвитку людського капіталу в аграрному секторі економіки. Наведено практичні рекомендації щодо його поліпшення. Оцінено економічний ефект від інвестицій в людський капітал за окремими професійними та демографічними групами, галузями економіки та типами підприємств. Обгрунтовано стратегічну потребу у людських ресурсах з урахуванням трансформаційних процесів в економіці, попиту та пропозиції робочої сили на національному ринку праці. Обгрунтовано концептуальні засади формування результативної системи управління інвестиціями у людський капітал і розроблено стратегії його розвитку. Сформовано методологічні підходи до проектування системи управління інвестиціями у людський капітал, адекватної стратегічної потреби національної економіки за умов жорсткої конкурентної боротьби.

Розглянуто проблеми, пов'язані з ринком праці та державними інвестиціями в людський капітал. Досліджено теоретичні та прикладні аспекти державного інвестування в контексті формування та розвитку людського капіталу та ринку праці. Увагу приділено питанням удосконалення національних регуляторів ринку праці та стратегічним напрямкам формування якісного рівня людського капіталу з позиції ринкових трансформацій в Україні.

Обгрунтовано систему бюджетування інвестицій у професійний розвиток працівників, яка базується на засадах нормативно-правового регулювання процедур інвестування підприємством у людський капітал і дотримання принципів бюджетного планування на кожному етапі його здійснення, що дозволяє забезпечити якість прогнозування професійного розвитку робочої сили. Запропоновано відтворювальний підхід до обгрунтування моделі оцінювання результативності інвестування у людський капітал на основі виявлення та кількісної оцінки впливу чинників інвестиційного процесу на показники його ефективності, що дозволяє прогнозувати результативність інвестування на макро- та мікрорівнях. Визначено процедуру планування інвестування у людський капітал шляхом конкретизації змісту та послідовності етапів професійного розвитку працівників, що сприяє досягненню стратегічних та оперативних цілей інвестування.

Розглянуто теоретичні та методологічні засади управління інвестуванням у людський капітал (ІЛК). Удосконалено визначення сутності соціально-економічної категорії "інвестиції у людський капітал" і класифікацію видів інвестиції. Обгрунтовано виокремлення стадії життєвого циклу працівника на підприємстві з урахуванням його ставлення до власного професійного розвитку та досягнутого рівня професійної майстерності. Розглянуто комплексну систему наукових принципів ІЛК. Визначено концептуальні засади формування його загальної ефективності. Запропоновано спеціальні показники оцінювання ефективності й інтенсивності процесів ІЛК на рівні підприємства. Обгрунтовано систему бюджетного планування інвестицій у професійний розвиток працівників. Удосконалено науково-методичний підхід до формування моделі оцінювання результативності ІЛК на макро- та мікрорівні.

Дослідження присвячено обгрунтуванню та подальшому розвитку теоретичних і методологічних основ державного інвестиційного забезпечення формування людського капіталу з позиції якісної складової за умов сучасних реалій. Науково обгрунтовано та запропоновано соціально-економічний зміст категорій: "національний фонд відтворення людського капіталу" та "функції інноваційно-інвестиційної моделі формування людського капіталу", розроблено теоретичні та методичні засади інноваційно-інвестиційної моделі формування людського капіталу. Поглиблено та вдосконалено теоретичні аспекти з питань змісту категорій "людський капітал", "інвестиції в людський капітал", "креативність"; моделі обробки інформаційного потоку для аналітичного оцінювання умов формування людського капіталу; методичного апарату оцінювання інвестиційного покриття державою видатків на формування якісного рівня людського капіталу. Набули подальшого розвитку структура цілеспрямованих інвестиційних витрат на формування інстинктивних і розумових здібностей індивідуума суспільства, принципи створення потоку інформації для оцінювання формування людського капіталу, методи прогнозування критеріїв оцінювання інвестиційного забезпечення державою формування якісного рівня людського капіталу.

Розглянуто питання інвестицій у людський капітал. Визначено їх відмінності від інвестицій у фізичний капітал. Розглянуто джерела та структуру інвестицій у людський капітал в Україні, а також оцінки віддачі від них.

Проведено макроеконометричне дослідження впливу прямих іноземних інвестицій на рівень розвитку людського капіталу України та країн СНД і Польщі. Розглянуто вплив інвестування на рівень зайнятості населення приймальної країни.

Досліджено підходи щодо визначення ефективності інвестицій (ЕІ) в людський капітал. Уточнено сутність інвестування як основи формування людського капіталу, систематизовано види інвестицій в людський капітал. Обгрунтовано методичні засади оцінювання ефективності інвестицій в людський капітал. Проаналізовано індикатори рівня розвитку людського капіталу за основними сферами інвестування - освіта та професійна підготовка, охорона здоров’я, підвищення ефективності зайнятості та зростання доходів населення, інноваційний розвиток економіки та суспільства, розвиток суспільних цінностей, духовності та моральності. Проведено інтегральне оцінювання ефективності інвестицій у людський капітал в Україні та макроекономічних чинників ефективності інвестицій в людський капітал. Обгрунтовано напрями підвищення ефективності функціонування інститутів формування людського капіталу та напрями диверсифікації джерел формування людського капіталу. Запропоновано інноваційні інструменти підвищення ефективності інвестицій в людський капітал.

Індекс рубрикатора НБУВ: У010.271.14 + У9(4Укр)240-56

Рубрики:

Праця. Трудові ресурси. Людський капітал в сім`ї

Економіка окремих країн і частин світу

Шифр НБУВ: Ж69880 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Обгрунтовано раціональні й ірраціональні складові та чинники економічної поведінки інституційних інвесторів у відтворення людського капіталу. Визначено, що капіталоутворювальна функція індивіда, родини, фірми, держави як інвесторів у людський капітал інтегрує їх економічні і соціальні функції та забезпечує досягнення позитивного синергетичного ефекту інвестицій у людський розвиток.

Проаналізовано інвестиційні деструкції національного людського капіталу в сучасний період в Україні. Розкрито секторальні деструкції як інвестиційний розрив між промисловим і сільськогосподарським секторами національної економіки щодо фінансування людського розвитку. Охарактеризовано суб'єктні деструкційні трансформації людського капіталу як диспропорції між витратами держави на соціальний захист і соціальне забезпечення населення і витратами на розвиток соціогуманітарної сфери; між витратами домогосподарств на охорону здоров'я, освіту, відпочинок і культуру та їх іншими споживчими витратами; між витратами суб'єктів господарювання на оплату праці та їх іншими витратами на персонал; між витратами держави, суб'єктів господарювання, домогосподарств на формування та накопичення людського капіталу. Обгрунтовано негативні наслідки інвестиційних диспропорцій для відтворення людського капіталу. Умовою подолання інвестиційних деструкцій людського капіталу визначено формування соціогуманітарної моделі інноваційного розвитку національної економіки.

Викладено концептуальні засади інвестування у людський капітал і забезпеченняя гідної праці. Проаналізовано сучасний стан і чинники забезпечення гідної праці та оцінено рівень і якість інвестування в людський капітал в Україні, виявлено проблеми та умови реалізації цих процесів. Обгрунтовано пріоритетні напрями інвестування в людський капітал в контексті забезпечення гідної праці. Запропоновано комплексний методичний підхід до оцінювання рівня забезпечення гідної праці. Доведено. що рівень забезпечення гідної праці є результатом і критерієм соціальної відповідальності роботодавців і держави, який має постійно підвищуватись за рахунок імплементації прогресивного міжнародного досвіду, удосконалення національного законодавства, запровадження практики складання соціальної звітності.

Мета роботи - теоретичне обгрунтування ролі та впливу інвестування в людський капітал на продуктивність праці та розробки заходів щодо послідовного формування людського капіталу як передумови зростання продуктивності праці. Проаналізовано сучасний стан формування важливих складових людського капіталу: освіти, здоров'я, мотивації до праці, соціального забезпечення. Окреслено основні пріоритети у роботі з персоналом підприємства, спрямовані на підвищення його конкурентоспроможності, яка в свою чергу досягається постійним підвищенням кваліфікації персоналу, вдосконаленням систем мотивації, професійною орієнтацією персоналу, збереженням працездатності тощо. Обгрунтовано необхідність заходів щодо послідовного формування людського капіталу як передумови зростання продуктивності праці, серед яких виокремлено наступні: оптимізація освітньо-кваліфікаційної, вікової структури персоналу; підготовка, підвищення кваліфікації та розподіл кадрів, оптимізація процесів руху персоналу; підвищення інноваційної спрямованості праці; підвищення рівня мотивації працівників до праці; посилення охорони праці, збереження здоров'я та працездатності персоналу; забезпечення належного рівня оцінки; соціальний захист працівників.

У період становлення інноваційно-інформаційної моделі економічного розвитку України актуальною проблемою є формування нової інституційної бази, що забезпечує сприятливі умови для збереження та нагромадження вітчизняного людського капіталу. Оскільки саме держава забезпечує відтворення і розвиток людського капіталу на основі інституційної бази. Формальні законодавчі акти та неформальні норми впливають на діяльність освітніх, наукових, медичних, культурних та інших організацій, які відіграють значну роль у формуванні та нагромадженні людського капіталу. Водночас державна політика щодо формування людського капіталу повинна забезпечувати соціальний розвиток на підставі реформування пенсійної системи, освіти та охорони здоров'я, ринку праці; модернізації економіки та суспільства, зокрема, дерегуляції економіки, зростання соціальної мобільності, розвитку банківської системи та фінансових установ, таких як венчурні, пенсійні, накопичувальні та інвестиційні фонди, фондового ринку та ринку страхових послуг, як інститутів інвестиційних ресурсів для розвитку людського капіталу. Аналіз законодавчої бази показав, що не всі положення, закріплені в законах України, реалізуються, що призводить до зниження ефективності інституційної системи та гальмує формування системи людського капіталу інформаційного суспільства. Для подолання цих недоліків і забезпечення формування людського капіталу на інвестиційній основі необхідно створити ефективну систему розподілу державних коштів у системі розвитку та відтворення людського капіталу. Формування системи людського капіталу інформаційного суспільства на інвестиційній основі вимагає стимулювання розвитку інформаційних секторів та науки. Очевидно, що для забезпечення переходу до інформаційного суспільства та розвитку інтелектуального потенціалу людського капіталу законодавцям необхідно розробити регуляторні інструменти для пільгового оподаткування інноваційної діяльності підприємств, зокрема звільнення від оподаткування коштів, спрямованих на підвищення кваліфікації або перепідготовку, а також фінансування наукової діяльності. Процес діагностики людського капіталу для основних суб'єктів інвестицій у людський капітал повинен складатися з послідовних етапів, реалізація яких забезпечує повну інформацію про стан і необхідність інвестування в людський капітал основними суб'єктами-інвесторами.

Емпіричні дослідження доводять зв'язок між інвестиціями в людський капітал та економічним зростанням, проте оцінка самого людського капіталу, так само як і ефективності відповідних інвестицій, представляє практичну проблему. Метa роботи - з'ясування наукових підходів до узагальнення об'єктів інвестицій, компонент і схем формування людського капіталу для розробки сучасного теоретичного підгрунтя розвитку інвестування в людський капітал економіки країни. Для досягнення мети було поставлено завдання - дослідження різновидів капіталу, їх змістової характеристики, структури людського капіталу, інвестицій у людський капітал для потреб управління національною економічною системою. Важливим для дослідження людського капіталу є те, що інвестиції в людський капітал забезпечують зростання цінності людської праці, і це є найвагомішим чинником трансформації економіки, модернізації економічних інститутів. Даним положенням стверджується, що економічне зростання досягається не тільки завдяки трансферу технологій, інвестиціям у фізичний капітал і накопиченню знань, але й залежить від людського капіталу, у т. ч. від поліпшення здоров'я людей, зниження злочинності, відповідного соціального клімату та інститутів, від виховання. Отже, за таких умов, економічний розвиток слід розглядати не тільки як підвищення темпів економічного зростання, але й як інвестиції в людський капітал і в компоненти його структури. Обгрунтовано системно-компонентний підхід, який, на відміну від існуючого, визначає склад компонент структури людського капіталу та видів інвестицій у людський капітал, сильні та слабкі сторони, можливості та загрози інвестування в людський капітал як основний елемент продуктивних сил.

Досліджено соціальні інвестицї як елементи витрат на робочу силу для забезпечення сталого людського розвитку на корпоративному рівні. На основі узагальнення підходів до розуміння та оцінювання соціальних інвестицій, концепцій сталого людського розвитку і соціальної відповідальності організації запропоновано розглядати окремі елементи витрат на робочу силу як внутрішні соціальні інвестиції для забезпечення сталого людського розвитку. Мета дослідження - аналіз внутрішніх соціальних інвестицій в структурі витрат на робочу силу, визначення основних проблем і напрямів їх удосконалення для забезпечення сталого людського розвитку на корпоративному рівні. Науковою новизною даної роботи є обгрунтування методологічного підходу до дослідження витрат на робочу силу з точки зору виок ремлення в їх структурі внутрішніх соціальних інвестицій для забезпечення сталого людського розвитку в контексті концепції соціальної відповідальності організації. Це дає змогу проаналізувати загальну динаміку та структуру, галузеві й регіональні диспропорції внутрішніх соціальних інвестицій компаній як елементів витрат на робочу силу, визначити основні проблеми соціального інвестування сталого людського розвитку на корпоративному рівні та запропонувати напрями удосконалення статистики витрат на робочу силу, зокрема для підвищення результативності механізмів соціального діалогу в частині укладення колективних договорів і угод. Для досягнення визначеної мети застосовані такі методи дослідження: порівняльного та статистичного аналізу даних, графічного методу подання результатів - для кількісного оцінювання та дослідження динаміки витрат на робочу силу; методів системного підходу, логічного аналізу, індукції та дедукції, узагальнення й аналогії - при обгрунтуванні й розробці методологічного підходу до визначення внутрішніх соціальних інвестицій на корпоративному рівні як елементів витрат на робочу силу. Узагальнено світові та європейські підходи до розуміння соціальних інвестицій, сталого людського розвитку, соціальної відповідальності організації й витрат на робочу силу. На основі національних і міжнародних статистичних даних проаналізована динаміка та структура витрат на робочу силу за видами економічної діяльності, розміром підприємств і регіонами України, їх галузеві та регіональні диспропорції та визначені основні проблеми соціального інвестування сталого людського розвитку на корпоративному рівні. Визначені напрями удосконалення статистики витрат на робочу силу для забезпечення врахування результатів соціального діалогу при укладанні колективних договорів і угод.