Складність і взаємозалежність управлінських проблем у системі вищої освіти потребують нових ідей і підходів, що зумовлює необхідність пошуку нових управлінських рішень за допомогою сучасних підходів і методів економіко-математичного моделювання. Розглянуто проблему оптимального розподілу бюджетних місць для закладів вищої освіти за спеціальностями. Проведене дослідження показує, що пріоритети держави, ринку праці та споживачів не збігаються. У цій ситуації університет як постачальник освітніх послуг повинен збалансувати попит споживача (абітурієнтів, студентів та їхніх батьків) із пропозиціями замовника (держави, підприємців, ринку праці) з урахуванням прогнозу попиту на ринку праці. Мета роботи - визначення оптимального розподілу бюджетних місць для закладів вищої освіти з урахуванням фінансової складової за допомогою системного аналізу та методу теорії ігор. Запропоновано варіант вирішення задачі розподілу бюджетних місць для закладів вищої освіти при побудові економіко-математичної моделі з застосуванням методики теорії ігор, яка має потужний апарат для того, щоб для тієї самої задачі розглядати багато різних моделей, підходів і концепцій вирішення. Наведена математична модель надає змогу отримати збалансований оптимальний розподіл бюджетних місць за спеціальностями університету, що узгоджує попити абітурієнтів і роботодавців. Обсяг бюджетного фінансування на вищу освіту є ефективним регулятором прямої дії на підготовку фахівців із вищою освітою та інструментом державного регулювання кількості студентів, які навчаються за державним замовленням. На підставі результатів дослідження запропонована модель розподілу видатків бюджету установи для ухвалення управлінських рішень, яка надає можливість перерозподіляти кошти на статті видатків, включені до видатків розвитку закладів вищої освіти. Подальший розвиток описаної моделі в напрямі дослідження впливу на існуючі обмеження на ринку освітніх послуг надасть можливість запропонувати потужні механізми та технології для управління процесом формування оптимальних стратегій розвитку закладів вищої освіти.

Проведено аналіз ефективності фінансування вищої освіти з позиції здобувача освіти (витрати на оплату навчання) та держави (видатки бюджету, інвестиції в підготовку фахівців). Розглянуто основні показники соціально-економічного розвитку країн ОЕСР та України. Аналіз показав, що в Україні обсяг видатків на вищу освіту у відсотках до ВВП має середнє значення у порівнянні з аналізованими країнами, у цьому випадку обсяг видатків у грошовому виразі значно поступається іншим країнам. Проведено оцінку ефективності витрат на вищу освіту для індивіда та для держави в країнах ОЕСР та України. Ефективність індивідуальних витрат на здобуття вищої освіти визначено з застосуванням дисконтного грошового потоку, розрахованого на основі вартості навчання та різниці в оплаті праці між кваліфікованим і некваліфікованим персоналом. Ефективність державних витрат на вищу освіту (інвестицій у підготовку фахівців) визначено з застосуванням дисконтного грошового потоку, розрахованого на основі частки державних видатків на вищу освіту та приросту ВВП унаслідок залучення кваліфікованої праці. Результати розрахунків показали, що в аналізованому році ефективність державних видатків на вищу освіту є вищою, ніж ефективність індивідуальних витрат.

Мета роботи - аналіз сучасного стану фінансування закладів вищої освіти (ЗВО), системи вищої освіти України, оцінювання перспектив її розвитку з урахуванням детермінантів сучасних викликів і загроз національній, зокрема фінансовій, безпеці. Використано економічні та математичні методи дослідження; статистичний і порівняльний аналіз; графічний і табличний методи тощо. Результати дослідження полягають у тому, що особливо важливим та актуальним в умовах сучасних ендо- та екзогенних викликів для розвитку освітньої галузі в Україні є зосередження уваги на детермінантах ефективності управління в системі вищої освіти, що передбачає модернізацію мережі ЗВО, збільшення бюджетного фінансування та вдосконалення формули розподілу державного бюджету за результатами їхньої діяльності, розширення державного кредитування здобуття вищої освіти, формування та підтримка дослідницьких університетів.

Запропоновано методологічні основи для ідентифікації фактичних пріоритетів науково-технічних робіт в установах Міністерства освіти і науки (МОН) України. Її актуальність пов'язана з деградацією державної статистики досліджень і розробок в останнє десятиріччя з точки зору охоплення процесів у цій сфері, а також із дефіцитом первинних даних для наукознавчих досліджень в умовах воєнного часу. Викладено результати дослідження, спрямованого на адаптацію розробленого автором методу ідентифікації пріоритетних напрямів науково-технічних робіт в установах МОН України з опорою на можливості інформаційного масиву реєстраційних карток Українського інституту науково-технічної експертизи та даних у форматі Рубрикатора науково-технічної інформації. Методами дослідження є системний аналіз, зіставлення, групування та низка прийомів оброблення параметричних рядів і розподілів множин. Використано інформаційні ресурси Українського інституту науково-технічної експертизи та інформації і Державної служби статистики України. Досліджено особливості функціонування установ МОН України, в яких поєднується освітянська та наукова діяльність, що призвело до корекції вибірки карток задля забезпечення їх зіставності з процесами в НАН України. Виявлено, що сукупні величини нових залучених коштів у МОН України у 2017 - 2018 та 2018 - 2019 рр. приблизно дорівнюють обсягу його фінансування, відповідно, у 2018 та 2019 рр. за даними Державної служби статистики України, а відхилення виявилось помірним. Отже, за гіпотетичної ліквідації системи державного обліку науково-технічної діяльності масив реєстраційних карток здатний виступати джерелом для характеристики її процесів. Як фактичні пріоритетні напрями науково-технічних робіт у МОН України в 2017 - 2019 рр. ідентифіковано 27 об'єктів рівня підкласу Рубрикатора науково-технічної інформації. Перед тим додатково локалізовано пріоритетні зони в аспекті класів цієї класифікації та на рівні науково-освітніх установ цього відомства. Спеціальну увагу приділено ідентифікації пріоритетних напрямів у Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка та їх кореляції з відомчими пріоритетами. Передбачається доопрацювання авторського підходу шляхом додаткового залучення масиву карток за 2020 - 2021 рр.

Ураховуючи той факт, що Standards and Guidelines for Quality Assurance in the European Higher Education Area ідентифікують роботодавців на рівні одного з основних стейкхолдерів забезпечення якості вищої освіти, проведено їхнє опитування в межах позагрантового проекту "Оцінка якості вищої освіти". Серед фокусів уваги проекту були в тому числі й ті питання, зміст яких зосереджувався на з'ясуванні думки роботодавців щодо існування залежності якості вищої освіти від джерел її фінансування та спеціалізації ЗВО. Використовуючи інструментарій експертного інтерв'ю та анкетування, опитано 184 роботодавців із Харківської, Полтавської, Сумської, а також підконтрольних Україні частин Донецької та Луганської областей. Отримані результати розглянуто через призму аналізу університетських рейтингів за напрямом з'ясування спеціалізації та форм власності тих з університетів, які займають у їх межах так звані топові позиції. Проведений аналіз надав можливість виявити принципові розбіжності між трендами національного академічного рейтингу "ТОП-200 Україна" та міжнародного університетського рейтингу "QS World University Rankings" щодо спеціалізації та форм власності ЗВО-лідерів. Встановлено, що серед топових університетів світового рівня домінують класичні ЗВО та існує паритет між кількістю приватних і державних ЗВО у межах обраної для аналізу вибірки. Аналіз національного академічного рейтингу надав можливість констатувати той факт, що серед топових українських університетів домінують спеціалізовані ЗВО, а частка приватних ЗВО взагалі відсутня. Сприйняття результатів опитування роботодавців і результатів аналізу змісту університетських рейтингів через призму залежності якості вищої освіти від джерел її фінансування та спеціалізації університету, надало можливість сформулювати пропозиції щодо вдосконалення державної політики у сфері вищої освіти. Серед практичних заходів, реалізація яких, з одного боку, забезпечить підвищення якості вищої освіти, а з іншого - сприятиме оптимізації використання державного бюджету на утримання та розвиток системи вищої освіти, запропоновано розробити та забезпечити виконання двох державних цільових програм, а саме: Програми пріоритетного розвитку спеціалізованих ЗВО та Програми пріоритетного розвитку класичних ЗВО. Для кожної з цих програм визначено критерії відбору ЗВО для включення у програму, а також визначено граничну кількість її учасників. Крім того, обгрунтовано необхідність залучення роботодавців до моніторингу якості вищої освіти на регіональному та державних рівнях та сформульовано пропозиції щодо вдосконалення механізмів державного управління забезпеченням якості вищої освіти.

Мета роботи - апробація аналітичних прийомів, призначених для оцінки внеску бюджетних секторів соціальних галузей економіки в динаміку добробуту домогосподарств (ДГ). Оскільки реальні масштаби споживання благ, що надаються безоплатно, підлягають лише умовній оцінці (за обсягами ресурсів, витрачених на їх створення), оцінено внесок бюджетного сектору освіти (БСО) у добробут ДГ опосередковано: через динаміку попиту на послуги комерційного сектору освіти (КСО). Виходимо з гіпотези про взаємозамінність благ, що ДГ одержують від БСО і КСО. Для емпіричної перевірки цієї гіпотези досліджено функціональний зв'язок між масштабами ресурсного забезпечення БСО і попитом ДГ на блага, що постачає комерційний сектор цієї галузі. Для дослідження такого функціонального зв'язку оцінено параметри функції, де залежна змінна - базисні темпи зростання фізичних обсягів споживання благ, що постачає українським ДГ КСО. Факторні змінні - базисні темпи зростання реальних ресурсів комерційного та бюджетного секторів української освітньої галузі. За логікою побудови ця модель є аналогічною моделі Воркінга (МВ), але не передбачає логарифмічної форми представлення значень факторних змінних, бо і пояснювальні, та залежні змінні виражені в темпах зростання, що значно підвищує вірогідність гіпотези про лінійний характер зв'язку та сталість у часі абсолютних приростів значення залежної змінної. МВ активно застосовувалась для пояснення залежності змін у структурі споживання від доходів ДГ до того, як була розвинена в роботах Тейла, який інкорпорував до моделі терм для відображення впливу відносних цін. Ми звернулись до первинної форми МВ, бо додаємо до неї чинник, характер зв'язку якого з масштабами споживання аналогічний характерові впливу загальних доходів ДГ. Результати моделювання емпірично не підтвердили наявність оберненого зв'язку між розширенням ресурсного забезпечення БСО та темпами зростання обсягів споживання благ, що постачає комерційний сектор галузі. Водночас виявлено ознаки того, що протягом ретроспективного періоду, розширення ресурсного забезпечення БСО супроводжувалося зростанням тиску на ресурсні можливості комерційного сектору: спостерігається ефект витіснення, відомий у макроекономіці щодо державних і приватних інвестицій. Не отримано емпіричного підтвердження здатності бюджетних витрат заміщати споживання благ, створюваних КСО в Україні. Обидва сектори освіти вимушені функціонувати в режимі дефіциту ресурсів і несприятливої динаміки ресурсного забезпечення, що створює загрози розмивання якості освітніх послуг і підриває фундаментальні основи комерційного фінансування освіти: зв'язок "витрати на освіту - зростання доходів". Суспільні результати функціонування та БСО та КСО явно погіршуються через хронічно негативні тенденції ресурсного забезпечення. Зростання суворості умов фінансування освіти як за рахунок доходів ДГ, так і за рахунок коштів бюджету, настільки обмежує вибір споживачів, що отримані результати коректніше трактувати як форми адаптації до негативної динаміки добробуту, а не як прояв раціонального вибору споживачів.

Мета дослідження - визначити систему чинників впливу на форми фінансування освітньої діяльності; проаналізувати стан і перспективи розвитку освітнього кластеру для полегшення доступу до фінансування при реалізації державної політики в галузі освіти на місцевому рівні. Для ефективної освітньої діяльності в Україні необхідна можливість належного виконання уповноваженими органами функцій контролю за фінансовим, організаційним, технічним, методологічним, інформаційним забезпеченням розвитку освітньої сфери. Ознакою прогресивних перетворень має стати створення умов для задоволення потреб освіти, покращання системи механізмів державного регулювання освітньої діяльності, активізації співробітництва освітніх закладів із приватним сектором, а також підвищення рівня якості освіти та застосування освітніх технологій, інструментів і ресурсів для забезпечення сталого соціально-економічного розвитку регіонів та держави. Освітня діяльність України потребує якісних змін для реалізації управлінських процесів, зокрема трансформації структури органів місцевого самоврядування, їх орієнтації на підвищення рівня конкурентоспроможності всіх ключових ланок регіону (території).

Актуальність дослідження зумовлена тим, що питання управління процесом реформ та децентралізації влади задля забезпечення сталого розвитку країни невід'ємно пов'язане із процесом реформування освітньої галузі. Виконання стратегічних завдань реформування системи освіти, яке забезпечить підвищення її якості та конкурентоспроможності, можливість інтеграції у європейський і світовий освітній простір, можливе тільки за умови достатності фінансових ресурсів для її функціонування та розвитку. Отже проблема достатності фінансового забезпечення освіти залишається актуальною на сучасному етапі реформування адміністративно-територіального устрою країни. Однією з форм фінансової участі держави у забезпеченні якісної освіти є освітня субвенція. Освітня субвенція - це кошти, які виділяються з державного бюджету за спеціальною формулою на фінансування закладів освіти. Чинний механізм її нарахування неможна вважати оптимальним. Як наслідок - обсяг освітньої субвенції не забезпечує потребу в коштах на оплату праці педагогічних працівників у сфері загальної середньої освіти на належному рівні. Сучасними аспектами вирішення проблем децентралізації та реформування адміністративно-територіального устрою у країні займаються такі вчені, як Павлюк А. П., Олійник Д. І., Баталов О. А., Дацко О. І., Муркович Л. Л., Молодожен Ю. Б. та ін. Оскільки існує проблема недосконалості визначення обсягів освітньої субвенції, наслідком якої є нестачі коштів для утримання загальної середньої освіти в ОТГ на належному рівні, існує необхідність вирішення проблеми розробки системних механізмів управління фінансуванням освіти, як передумови надання якісних освітніх послуг та сталого розвитку суспільства. Встановлено, що виникають суттєві диспропорції, коли в одним місцевих бюджетах обсягів освітньої субвенції достатньо для законодавчо встановленої оплати праці, тоді як в інших - зменшуються надбавки за престижність педагогічної праці, не оплачується завідування кабінетами та майстернями, заміна тимчасово відсутніх учителів, не забезпечується своєчасно заробітна плата, педагогічних працівників попереджають про зменшення надбавок в наступних місяцях. Про недосконалість чинного механізму освітньої субвенції свідчать дані проведеного нами аналізу ситуації щодо фінансування освітньої сфери у Запорізькій області. Висновки: проведене дослідження рівня фінансової достатності освітньої субвенції на прикладі Запорізької області та виявлена неефективність чинного механізму фінансування освіти в ОТГ. Встановлено, що внаслідок внесення змін до Бюджетного та Податкового кодексів зроблено практичні кроки в напрямі бюджетної децентралізації, відбулися суттєві зміни у міжбюджетних відносинах та наповненні місцевих бюджетів за рахунок перерозподілу джерел податкових надходжень між різними рівнями системи. Але більш детальний аналіз можливих наслідків реалізації деяких механізмів вказує на те, що вони стримують розвиток ОТГ, створюють загрозу їх фінансовій спроможності та сприяють збереженню нерівності та диспропорцій у розвитку територій й унеможливлюють забезпечення сталого розвитку країні. Таким неефективним механізмом є, на нашу думки, чинний механізм надання освітньої субвенції. Доведено, що однією з причин, що призводить до дефіциту освітньої субвенції, поряд з недостатньо оптимізованою мережею закладів і наявністю шкіл/класів з малою наповнюваністю, є недосконалість формули розподілу освітньої субвенції, яка не враховує частину передбачених нормативно-правовими актами МОН освітніх послуг у середній освіті. отже потребує перегляду обсяги освітньої субвенції та вдосконалення формули розподілу.

Державне фінансування освіти належить до найважливіших фіскальних інструментів реагування на виклики постпандемічного відновлення економіки. Інвестиції у вищу та професійну освіту формують основу для зростання загальної факторної продуктивності, а отже - й економічного зростання. Водночас в умовах жорсткої бюджетної економії, яка визначатиме напрями бюджетної політики країн, що розвиваються, у середньостроковій перспективі, потребують ідентифікації ключові напрями фіскальної активізації чинників економічного зростання. До інструментарію оцінки напрямів державного фінансування освіти як одного з найважливіших чинників постпандемічного економічного відновлення в умовах жорсткої бюджетної економії запропоновано віднести показники віддачі від інвестицій в освіту різних рівнів. Різниці в оцінках віддачі від різних освітніх рівнів можуть бути враховані при розробленні державної політики фінансування освіти. Здійснено апробацію для України підходу Центру європейських економічних досліджень до розрахунку віддачі від інвестицій у вищу та професійно-технічну освіту. Особливістю запропонованого підходу є можливість симуляції достатньої кількості даних щодо рівня доходів фізичних осіб в умовах обмеженої інформації. Окрім даних щодо рівня заробітної плати осіб з вищою та професійно-технічною освітою, розрахунки у статті базуються на розмірах бюджетних видатків на освіту протягом усього навчання у розрахунку на одного учня/студента, ставках податків з доходів фізичних осіб, сум допомоги по безробіттю і державної соціальної допомоги на одну особу. Запропонований підхід дозволяє здійснювати сценарні оцінки віддачі від інвестицій в освіту, які базуються на макроекономічних прогнозах та враховують зміни у податковому законодавстві. З'ясовано, що в Україні віддача від інвестицій у вищу та професійну освіту відповідає середнім показникам країн ОЕСР. Окреслено напрями розвитку запропонованого методичного підходу та визначено актуальні сфери для його застосування. Публікацію підготовлено в рамках виконання НДР "Розвиток фіскального простору для забезпечення економічного зростання" (N держреєстрації 0119U003650).

Мета роботи - дослідження основних рис закладів фахової прередвищої освіти (коледжів) - структурних підрозділів вищих освітніх закладів - і особливостей їх фінансового забезпечення, а також розробка пропозицій з його оптимізації й облікового відображення, у тому числі в напрямку розвитку джерел як структурної підсистеми фінансового механізму. У результаті дослідження доведено потребу в оптимізації фінансування освіти та її подальшого розвитку. На прикладі закладів фахової передвищої освіти ідентифіковано проблему зменшення кількості здобувачів освіти та освітніх закладів, що негативно позначається на рівні забезпечення українського ринку праці фахівцями. Встановлено зв'язок рівня фінансування з державною політикою щодо розвитку освіти в Україні та застосуванням у цій сфері нового бюджетного механізму, який передбачає переведення низки передвищих освітніх закладів на фінансове забезпечення з місцевих бюджетів. Установлено суттєвий вплив на функціонування передвищої освіти прийнятого Закону України "Про передвищу освіту", який серед іншого визначає можливість не лише бюджетного забезпечення, а й фінансування за рахунок інших джерел, які не заборонені законодавством, з обов'язковим дотриманням принципів цільового й ефективного використання коштів, публічності та прозорості у прийнятті рішень. Досліджено проблеми, що склалися в системі фахової передвищої освіти, і на цій основі зроблено висновок про відсутність комплексної, науково обгрунтованої програми фінансового забезпечення діяльності навчальних закладів, яка б створювала фінансову основу для стратегічного розвитку передвищої освіти України в контексті глобалізації та інформатизації суспільства. При її розробці пропонується враховувати всі можливі джерела фінансування, а також удосконалити систему обліку в напрямі відокремленого відображення його надходжень у розрізі відповідних джерел і відповідним чином сформувати робочий план рахунків. Обгрунтовано доцільність застосування такої форми фінансування соціальних проектів і цільових програм навчальних закладів, як фандрайзинг, який являє собою спеціально організований процес збирання коштів на реалізацію проєктів неприбуткових організацій. Фінансове забезпечення коледжів на основі фандрайзингу може здійснюватися за допомогою таких інструментів, як гранти чи оплата послуг на договірній основі. Інновації у фінансуванні впливають на їх облік, і це питання є наразі недостатньо дослідженим. Тому перспективними є дослідження проблематики вдосконалення синтетичного й аналітичного обліку фінансового забезпечення з різних джерел, а також розвиток системи документального забезпечення відносин фандрайзингу між контрагентами.

Мета роботи - розкрити стан інституційної системи вищої освіти (СВО) України в умовах пандемії коронавірусу на підставі використання категорії "інституційна спроможність". Для цього застосовано такі методологічні надбання економіко-теоретичного дослідження, як єдність логічного та історичного, нормативного та позитивного аналізу, інституційний та еволюційний підходи, логічне моделювання, поведінкова економіка, теорія політичних ринків. Виходячи з авторського визначення змісту поняття "інституційна спроможність" сформульовано головні ознаки інституційної спроможності СВО: внутрішня комплементарність інституційної системи; її зовнішня комплементарність; спряження внутрішньої та зовнішньої комплементарності. Аналіз показав, що українська СВО переживає глибоку багаторівневу кризу, витоки якої пов'язані з відсутністю на рівні державного управління системного бачення сучасних проблем вищої освіти, розуміння тісного зв'язку між рівнем її державної підтримки та динамікою національної конкурентоспроможності, абсолютним домінуванням фіскальної мотивації над стратегічною при вирішенні проблем фінансового забезпечення потреб вищої школи. Отримані результати надають можливість подальшого дослідження шляхів гальмування деструктивних процесів із наступною їх нейтралізацією та створенням передумов відновлення інституційної спроможності. Практичне значення дослідження полягає у збагаченні наукових уявлень щодо структури інституційної СВО та можливості на цій основі розробляти управлінські рішення, спрямовані на підвищення ефективності функціонування цієї сфери. Оригінальність статті обумовлена застосуванням категорії "інституційна спроможність" і концепції інституційної комплементарності для дослідження сучасного стану вищої освіти в Україні.

Public financing of education is one of the most important fiscal instruments for responding to the challenges of post-pandemic economic recovery. Investments in higher and vocational education form the basis for the growth of total factor productivity, and therefore economic growth. At the same time, in the context of austerity, which will determine the directions of the budgetary policy of developing countries in the medium term, the key directions of fiscal intensification of the factors of economic growth require identification. It is proposed to include indicators of return on investments in various levels of education to the toolkit for assessing the directions of state financing of education as one of the most important factors of post-pandemic economic recovery in conditions of austerity. Differences in estimated returns from different educational levels can be taken into account in the development of public policy for financing education. The article offers an approbation for Ukraine of the approach of the Centre for European Economic Research for calculating the return on investment in higher and vocational education. A feature of the proposed approach is the ability to simulate a sufficient amount of data on revenues of individuals in conditions of limited information. The calculations in the article are based, in addition to data on the level of wages of persons with higher and vocational education, on the amount of budgetary expenditures on education throughout the course of study per student, personal income tax rates, unemployment benefits and state social assistance per person. The proposed approach makes it possible to carry out scenario estimates of the return on investment in education based on macroeconomic forecasts and taking into account changes in tax legislation. It is found that in Ukraine the return on investment in higher and vocational education corresponds to the average values of the corresponding indicators for the OECD countries. The author outlines the guidelines of the proposed methodological approach and prospective areas for its application. The publication is prepared within the research project on "The Fiscal Space Development for Economic Growth" (SR N. 0119U003650).

Розглянуто питання формування державного замовлення на фахівців із вищою освітою у його взаємодії з правилами прийому до закладів вищої освіти (ЗВО) та системою фінансування. Обґрунтовано необхідність у спеціалізації ЗВО на певних технічних і природничих спеціальностях, що потребують потужної лабораторної бази, без якої неможливо підготувати компетентних фахівців із вищою освітою. Сформульовано пропозиції щодо створення окремих бюджетних програм для компенсації плати за фактичні витрати на комунальні послуги студентам, які проживають у гуртожитках. Запропоновано економічно обґрунтовані зміни до системи розподілу видатків державного бюджету між ЗВО на основі показників їх освітньої, наукової і міжнародної діяльності, а також механізми зацікавлення суб'єктів господарювання до інвестування в освіту та науку.

Синтезовано методичні підходи до оцінки фінансової стійкості університетів, визначено неоднозначність до вибору групи оціночних показників. Виокремлено підходи до розуміння і оцінки фінансової стійкості: стратегічний, відповідно до якого фінансова стійкість досягається за рахунок здатності університетів диверсифікувати доходи, розширювати власні джерела фінансування, оптимізувати витрати, зменшувати залежність від бюджетного фінансування шляхом ухвалення гнучких фінансових рішень; поточний, який характеризує здатність університетів збалансовувати доходи та витрати, підтримувати достатній рівень платоспроможності і формувати позитивний фінансовий простір. Сформульовано понятійний інструментарій фінансової стійкості університетів, заснований на комплексному підході. Досліджено закономірності впливу галузевого аспекту діяльності університету та відповідного потенціалу формування доходів на його фінансову стійкість. Результати дослідження базуються на галузевому підході до розподілу університетів (класичні, технічні та економічні), що обумовлено специфікою формування контингенту за відповідними спеціальностями, пріоритетами бюджетного фінансування, їхньою конкурентоспроможністю на ринку освітніх послуг, спроможністю університетів диверсифікувати та розширювати власні джерела фінансування. Оцінку фінансової стійкості здійснено в аспекті дохідного підходу, здатності університетів генерувати доходи, покривати витрати і формувати позитивний фінансовий простір. Технічні та класичні університети мають вищу частку бюджетного фінансування за рахунок пріоритетних спеціальностей і вартості навчання студентів на бюджетній формі навчання. Наразі контрактна вартість навчання в українських університетах є значно нижчою у порівнянні з бюджетним фінансування, тому зростання частки студентів-контрактників позитивно не впливає на фінансову стійкість університетів. За результатами аналізу виявлено, що чисті фінансові результати університетів не залежать від галузевої та регіональної належності, статусу, масштабу ЗВО. Проте здатність ухвалювати ефективні фінансові рішення в межах автономії університетів, збалансовувати доходи та витрати, формувати надійну фінансову структуру, знаходити додаткові джерела доходів для виконання поточних і стратегічних фінансових зобов'язань університету і є умовою забезпечення фінансової стійкості університетів.

За сучасних умов реформування освітньої галузі на особливу увагу потребує проблема фінансового забезпечення розпочатих реформ, оскільки від рівня його достатності залежить успішність розпочатих перетворень. Зазначене в повній мірі стосується системи професійно-технічної освіти, оскільки останніми роками актуалізувалась проблема нестачі робітничих кадрів. Вирішити завдання забезпечення провідних галузей національного господарства кадрами можливо тільки в умовах достатнього рівня фінансування освіти загалом і професійно-технічної зокрема. Мета дослідження - оцінка рівня та механізмів фінансування процесу реформування та розвитку професійно-технічної освіти в Україні. У процесі проведення дослідження використані загальнонаукові (аналіз та синтез, індукція та дедукція, аналітичне групування) та спеціальні (абстрагування, моделювання і т. ін.) методи вивчення економічних явищ і процесів. Проведено аналіз динаміки та механізмів фінансування реформи професійно-технічної освіти в Україні. У результаті аналізу структури джерел фінансування встановлено, що останніми роками відбулось перенесення фінансового навантаження щодо утримання закладів професійно-технічної освіти з державного на місцеві бюджети. Показано, що за фактичними та плановими показниками обсягів фінансування наявне співпадіння щодо державного бюджету при систематичному недовиконанні планових показників місцевими бюджетами. Проведено аналіз ефективності фінансового забезпечення реформ децентралізації професійно-технічної освіти. Отримані результати свідчать, про те що на початковому етапі реформ їх успішність опинилась під зазагрозою внаслідок недофінансування юх органами місцевого самоврядування. На державному рівні вирішення проблеми у 2016 р. було здійснено за допомогою стпбілізаційної дотації. Зроблено висновок про створення системи фінансування професійно-технічних послуг, зокрема, неперервних, у бездефіцитний спосіб, з урахуванням регіональних потреб ринку праці та рівня надання освітніх послуг. Висновки: проведеним аналізом динаміки та механізмів фінансування реформи професійно-технічної освіти в Україні встановлено, що останніми роками відбулось перенесення фінансового навантаження щодо утримання закладів професійно-технічної освіти з державного на місцеві бюджети. Встановлено наявність співпадіння фактичних та планових показниками обсягів фінансування щодо державного бюджету та неспівпадіння щодо місцевих бюджетами. Проведений аналіз рівня та ефективності фінансового забезпечення реформ децентралізації професійно-технічної освіти. Показано, що внаслідок недофінансування з місцевих бюджетів на початковому етапі реформ, їх подовження опинилось під загрозою. Ситуацію було виправлено використанням стабілізаційної дотації з державного бюджету. За результатами аналізу динаміки обсягів субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на модернізацію та оновлення матеріально-технічної бази ПТЗО, її розподілу між регіонами України та рівня виконання планових показників встановлено, що впродовж 2016 - 2019 рр. регіональні пріоритети у фінансуванні змінювались, але обсяги субвенції не залежали від розмірів області та відповідної кількості ПТЗО в них. Проведений аналіз показав наявність диспропорцій у розподілі субсидій між регіонами, що не є обгрунтованою, тому механізм субсидування потребує більш виваженого підходу, оскільки серед регіонів, які недоотримали субсидії є ті, де суттєвою є потреба у робітничих кадрах.

Основні підходи до аналізу впливу освіти на економічне зростання полягають в оцінці щільності зв'язку між показниками економічного зростання (приростом ВВП/ВВП на душу населення) і трьома групами освітніх індикаторів: кількісними (охоплення населення певним рівнем освіти), якісними (стандартизовані бальні оцінки учнів) та обсягами фінансування освіти. Водночас від обсягів фінансування освіти залежить охоплення населення освітою та якість здобутих знань. Доведено, що між показниками державного фінансування вищої і середньої освіти у розрахунку на одного учня/студента та загальною факторною продуктивністю країн існує суттєвий позитивний зв'язок. При цьому не існує єдиновірної схеми розподілу державного фінансування між освітніми рівнями для утворення стійких передумов економічного зростання: одні країни для пришвидшення темпів економічного зростання мають більше коштів спрямовувати в початкову освіту, інші - в середню або вищу. Як показано у статті, це залежить від технологічного рівня країни, наявної освітньо-професійної структури людського капіталу, а також контекстних факторів - як-от якість створених у країні інститутів. Розглянуто практичні підходи до фінансування різних рівнів освіти за рахунок державних і приватних коштів, де останні представлені у розрізі приватних фондів та державних трансфертів сім'ям з учнями/студентами. Зроблено висновок про те, що рівнева структура державного фінансування освіти - прямого і у вигляді державних трансфертів сім'ям з учнями/студентами - свідчить про пріоритетизацію конкретного освітньо-професійного складу людського капіталу. Результати дослідження підводять до необхідності узгодження підходів до розроблення бюджетної політики у сфері фінансування освіти зі стратегічними прогнозами соціально-економічного розвитку національних економік, а також зважаючи на технологічні, кваліфікаційні, інституціональні передумови, які складаються в країнах.

Проведено аналіз ефективності фінансування освіти в Україні в цілому та професійно-технічної зокрема. Доведено, що в країні існують диспропорції щодо забезпечення потреб ринку у фахівцях певних спеціальностей і рівня кваліфікації. Щодо потреб у робітничих кадрах, то це стало наслідком скорочення впродовж тривалого часу як кількості професійно-технічних навчальних закладів, так і кількості їх випускників. За результатами аналізу структури та джерел фінансування освіти в Україні й професійно-технічної, зокрема, доведено, що позитивні результати децентралізації освіти та фінансування освітніх послуг можливо забезпечити тільки в разі залучення додаткових коштів. Показано, що додатковий дохід, який може бути використаний на фінансування системи професійно-технічної освіти, місцеві бюджети можуть отримувати з таких джерел, як розміщення тимчасово вільних коштів на депозитних вкладах у банках з одночасним використанням інструментів фондового ринку. Запропоновані механізми можуть бути ефективними за умови їх використання в процесі управління фінансовими ресурсами місцевих рад у коротко- та довгостроковому періоді.

Державна влада турбується про вищу освіту, оскільки у цій сфері формується людський капітал. Турбота набуває скромних масштабів, оскільки макроекономічні показники вказують на відсутність економічних можливостей. Обмеженість державних коштів на фінансування вищої освіти потребує удосконалення витрачання бюджетних коштів. Фінансування державою вищої освіти розглядається на макро- та мікрорівні з різних ракурсів. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Відсутній зв'язок між державним фінансуванням вищої освіти на макрорівні та використанням державних коштів на мікрорівні. Удосконалено методику оцінювання фінансового забезпечення вищої освіти, яка дозволяє досягти конгруентності між механізмом держзамовлення та вибором споживачами освітніх послуг. Запропоновано методику оцінювання результативності фінансового забезпечення вищої освіти у просторі, який має параметри "освітній ступінь" і "галузь знань". Визначено низьку результативність використання державних фінансових ресурсів стосовно спеціальностей і закладів вищої освіти Полтавської області. У сегменті "молодші спеціалісти" не вибрано 113 місць держзамовлення, а у сегменті "бакалаври" - 98 місць держзамовлення. За більшістю спеціальностей у сегментах ліцензійний обсяг не відповідав обсягу держзамовлення. Сегменти ринку освітніх послуг значно відрізнялися за обсягами держзамовлення. У сегменті "молодші спеціалісти" частка держбюджетних місць у обсязі попиту склала 85,16 %, частка у сегменті "бакалаври" - 60,24 %, а у сегменті "магістри" - 36,17 %. За допомогою держзамовлення держава стимулювала потенційних споживачів купувати освітні послуги. Держава не фінансувала реалізацію потенціалу ЗВО, спонукаючи їх комерціалізувати освітні програми. Висновки: запропонована методика оцінювання забезпечує визначення результативності використання державних фінансових ресурсів щодо спеціальностей і закладів вищої освіти та вибору можливих альтернативних моделей розподілу обсягів держзамовлення для їх подальшого фінансування.

Розвиток інклюзивної освіти в Україні є дискусійним напрямком у науково-практичних колах із самого початку її впровадження, як експерименту так і до сьогодні, як самостійної освітньої парадигми в середній загальноосвітній школі. Якщо в питаннях методології інклюзивної педагогіки між фахівцями за цей часу був досягнутий консенсус, то фінансова політика є досі не допрацьовано. Не зважаючи на велику кількість праць, що присвячені різнобічному аналізу проблематики інклюзивної освіти, необхідно констатувати, що економічна наука в Україні нещодавно звернула увагу на даний аспект. Розглянуто питання фінансування інклюзивної освіти в Україні. Проведено аналіз видатків із державного бюджету та досліджено ефективність витрат у межах децентралізації. Розглянуто зміст основних моделей освітньої субвенції та перспективи їх використання. Встановлено, що у світі є 3 основні моделі фінансування інклюзії. Це "ресурсна модель", "нозологічна модель" так звана "індивідуальна модель". З'ясовано, що з 2017 р. Україна використовує ресурсну модель, яка забезпечується спеціальними видатками з бюджету - субвенція. Протягом трьох років ця стаття видатків чітко прописується в "Законі про Державний бюджет" регулюючи основні стратегічні цілі забезпечення права на освіту дітей з особливими освітніми потребами. Субсидіарний метод матеріального забезпечення стратегії інтегративних процесів у навчанні осіб із порушеннями психофізичного розвитку є сьогодні оптимальним для підтримки безперервного надходження грошових коштів на місця та безпосередньо до споживача, але не є досконалим із-за негнучкої системи розподілу фінансів у кожному регіоні. Такий феномен існує по причині недосконалої статистичної обробки інформації щодо наявності дітей з ООП, їх навчальних і корекційних потреб, що формуються на основі медичного обстеження та висновку інклюзивного ресурсного центру. Некомпетентне освоєння коштів субвенції було виявлено в результаті аудиту в 2018 р., який проводила Державна рахункова палата України в усіх областях. Тому є потреба до прогресивних заходів спрямованих на перегляд системи економічного забезпечення інклюзивної освіти.

Проаналізовано нормативно-правові акти, які регламентують діяльність закладів вищої освіти України, функцій державних органів виконавчої влади та змін у національній системі вищої освіти, пов'язаних з прагненням інтегруватись в Європейський освітній простір. У процесі дослідження використано загальнонаукові методи: історичний, системно-структурний аналіз, порівняльний аналіз, логічне узагальнення. Проаналізовано дві останні редакції Закону "Про вищу освіту"та вплив змін, що відбулися, на роботу державних органів виконавчої влади і закладів вищої освіти (ЗВО). На основі офіційних документів окреслено основні здобутки та невирішені проблеми системи вищої освіти України, в тому числі щодо ефективності використання бюджетних коштів. Проаналізовано нові критерії розподілу державних коштів між ЗВО на основі їх рейтингування відповідно до результатів попередньої діяльності з метою створити фінансовий важіль впливу на якість національних освітніх послуг, побудову партнерства ЗВО з ринком праці та міжнародним освітнім товариством. Окремі результати та узагальнення, зроблені в роботі,можуть бути використані як ЗВО, так і окремими фахівцями галузі вищої освіти для перегляду діяльності відповідно до сучасних вимог, а саме: активізації співпраці з представниками бізнесу, участі в міжнародних наукових проектах з метою вдосконалення освітніх програм, диверсифікації джерел фінансування та ін., а отже для подальшого реформування української вищої освіти задля вирішення нагальних проблем, включно з покращенням її якості.