Всеукраїнська науково-практична конференція "Захист соціально вразливих груп: міжнародний та національний виміри" організована Інститутом держави і права імені В. М. Корецького НАН України та ГО "Інкубатор демократичних ініціатив" у межах проєкту "Сила права: вирішення правових проблем соціально вразливих груп", що реалізується ГО "Інкубатор демократичних ініціатив" у співпраці з Координаційним центром з надання правової допомоги та Вищою школою адвокатури Національної асоціації адвокатів України. Зокрема, висвітлено питання соціальної підтримки громадян в умовах воєнного стану.

Показано оцінку поточного стану пенсійної системи України та аналіз можливостей і перспектив запуску другого (державного) та розвитку третього (недержавного) рівнів накопичувальної складової пенсійної системи України в умовах активної фази військової агресії з боку Росії. Актуальність роботи зумовлена як критичним станом пенсійної системи України, яка сьогодні не тільки не має можливості виконувати свої функції щодо пенсійного забезпечення громадян у середньо та довгостроковій перспективі, але й є фактично банкрутом. Дослідження є актуальним і з огляду на неодноразові невдалі спроби запуску державної накопичувальної складової пенсійної системи та реформування системи недержавного пенсійного забезпечення. Це зумовлює необхідність наукового осмислення можливостей побудови резилієнтної накопичувальної складової пенсійної системи в поточних умовах, що передбачає чітке розуміння викликів і загроз для життєздатності такої системи. Завдяки цьому можливе вчасне усвідомлення та побудова такої моделі пенсійної складової накопичувальної системи, яка дозволить мінімізувати політичні (низька якість державної політики у цій сфері) та матеріальні втрати для учасників пенсійної системи. Мета статті - аналіз та оцінка використання інституційних інструментів для побудови резилієнтної накопичувальної складової пенсійної системи України. Новизна дослідження полягає у визначенні інституційних інструментів для побудови резилієнтної моделі запуску другого та трансформації третього накопичувальних рівнів пенсійної системи України, що дозволить вирішити комплекс поточних і стратегічних питань: від зменшення навантаження на Пенсійний фонд України в поточних умовах до формування передумов отримання достойного пенсійного забезпечення громадянами нашої країни у майбутньому. Методологія дослідження у статті спирається на використання інформації з відкритих джерел, припущення, експертні міркування та оцінки, досвід побудови накопичувальної складової у різних країнах тощо. Вибір такої методології зумовлений впливом військової агресії Росії на всі елементи життєдіяльності нашої країни, зокрема отримання і формування оперативної та достовірної статистичної інформації.

Дослідження полягає у позиціонуванні соціального підприємництва як інноваційної форми бізнесу, в його спроможності впроваджувати інновації, економічні й соціальні рішення соціальних проблем, серед яких бідність, підтримка незахищених верств суспільства, охорона довкілля, захист прав людини, енергетична безпека, збереження і відновлення земельних ресурсів, нерівномірний розподіл капіталу та ін. Відсутність ресурсів у державному бюджеті і фінансування соціальної сфери за залишковим принципом спонукає людей і громади ставати більш активними і шукати інноваційні підходи до вирішення своїх проблем. Соціальні підприємництва сприймаються як нетрадиційний погляд, переосмислення суті проблеми, що змінюють життя людей, сприяють поліпшенню середовища їх існування, підвищують добробут, формують умови доступу соціально незахищених верств населення до благ сучасного світу.

Забезпечення цілеспрямованого впливу на суспільний розвиток потребує формування та реалізації дієвої державної політики у сфері соціального захисту населення з врахуванням адаптаційних змін інституційного забезпечення у фінансово-бюджетній сфері. Обгрунтований вибір інструментів державної політики у сфері соціального захисту населення сприятиме стабілізації соціально-економічних процесів та підвищенню добробуту громадян. Вагомими завданнями в сучасних умовах є: підвищення соціальної ефективності та забезпечення соціальної справедливості; удосконалення інструментарію державного регулювання соціальних процесів; оптимальний вибір інструментів зміцнення фінансового забезпечення у сфері соціального захисту; оптимізація структури бюджетних видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення. Проблематика формування та реалізації державної політики у сфері соціального захисту населення доволі поширена в наукових дослідженнях. Це роботи відомих зарубіжних та вітчизняних науковців: Дж. Кейнса, Ф. Лассаля, П. Самуельсона, А. Сміта, В. Танзі, Л. Баранник, С. Качули, Л. Козарезенко, Е. Лібанової, Л.Лисяк, І. Лук'яненко, А. Мазаракі, В. Макогон, О. Насібової, М. Пасічного, Д. Полозенка, І. Чугунова та інших. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Зазначені вище питання актуалізуються у зв'язку з погіршенням тренду соціально-економічного розвитку, що вимагає розв'язання низки конкретних завдань, пов'язаних з підвищенням обгрунтованості державної політики у сфері соціального захисту населення. політики у сфері соціального захисту населення; здійснити аналіз та оцінку видатків державного бюджету на соціальний захист та соціальне забезпечення. Мета дослідження - розкриття стратегічних напрямів державної політики у сфері соціального захисту населення в умовах інституційних перетворень. Метод або методологія проведення дослідження. Застосовано сукупність методів наукового дослідження: системного підходу, статистичного аналізу, структурування, синтезу та ін. Розкрито роль державної політики у сфері соціального захисту населення на даному етапі розвитку суспільних відносин. Обгрунтовано особливості формування та реалізації державної політики у сфері соціального захисту населення. Здійснено аналіз та оцінку видатків державного бюджету на соціальний захист та соціальне забезпечення. Визначено стратегічні напрями державної політики у сфері соціального захисту населення в умовах інституційних перетворень. Результати дослідження можуть бути використані в процесі формування та реалізації бюджетної політики. Висновки: розробка дієвої державної політики у сфері соціального захисту населення передбачає необхідність адаптації її інструментарію до соціально-економічних процесів. В умовах розвитку суспільних відносин, посилення ролі системи соціального захисту населення у стабілізації суспільних процесів вагомим завданням є удосконалення фінансового механізму соціального забезпечення виходячи з поглибленого аналізу та оцінки бюджетних видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення.

Розглянуто стан і тенденції розвитку фінансового забезпечення соціального захисту в Україні. Виявлено сучасні проблеми фінансування сфери соціального захисту населення в Україні. Обгрунтовано важливість розуміння соціального захисту населення як системи фінансових відносин необхідної для компенсації соціальних ризиків і забезпечення соціальної безпеки. Розкрито сутність та особливості фінансового забезпечення соціального захисту населення. Проведено дослідження напрямів бюджетного фінансування соціальної сфери на державному рівні. Досліджено фінансовий механізм реалізації соціального захисту, який передбачає формування джерел фінансових ресурсів, що направляються на виконання відповідних програм і заходів, а також обгрунтований вибір методів, форм та важелів їх використання. Доведено, що однією із вагомих перешкод на шляху ефективної реалізації в нашій країні соціальної політики є недостатній рівень її фінансового забезпечення у поєднанні з нераціональним плануванням, розподілом і неефективним використанням наявних фінансових ресурсів.

Проаналізовано умови функціонування діючої системи соціального захисту населення України. Розглянуто теоретичні основи щодо форм та джерел фінансування і фінансового забезпечення системи соціального захисту. Досліджено особливості фінансування соціальних трансфертів через основні форми соціального захисту - соціальне забезпечення, соціальне страхування та соціальну допомогу. Визначено слабкі місця та шляхи удосконалення вітчизняної системи соціального захисту. Запропоновано підходи до розв'язання проблем фінансування в сфері соціального захисту населення.

Розглянуто регулювання державних фінансів, які впливають на розвиток країни та орієнтовані на підтримку населення країни. Наголошено, що для реалізації соціальної функції держави метою доходів і видатків державного бюджету є створення та побудова державних коштів, що забезпечують основні параметри життя особистості та суспільства. Визначено, що соціальна мета трансфертів із державного бюджету до місцевих бюджеті полягає в забезпеченні цілісності національного суспільства, соціальній гармонії та стабільності в суспільстві шляхом розподілу державних фінансових потоків і суспільних благ між регіонами країни задля сприяння сталому соціально-економічному та культурному розвитку окремих регіонів і країн загалом. Акцентовано увагу на основних особливостях фінансового забезпечення державних соціальних програм: фінансова підтримка реалізується відповідно до ухвалених нормативних актів, а це свідчить про те, що процеси створення та спрямування фінансових ресурсів для реалізації державних соціальних програм контролюються державними органами та громадянським суспільством. Це кошти суб'єктів господарювання, домогосподарств, іноземних держав (прямо чи опосередковано), кошти міжнародних організацій і фондів, кошти державного та місцевих бюджетів. Фінансова підтримка соціальних програм - це виділення певної суми коштів на виконання завдань, пов'язаних із цим процесом, визначених у соціальній і фіскальній політиці держави. Окреслено, що фінансова підтримка є одним із факторів, які впливають на якість життя шляхом розвитку конкретного соціального об'єкта. Узагальнено, що функціональна сукупність окремих елементів і процесів соціальної реальності створює систему суспільного відтворення. В окремому господарстві відтворення відбувається у формі безперервного циклу, адекватного доходу чи капіталу, для забезпечення життя та господарської діяльності окремої особи. Водночас певні параметри відтворення не тільки реалізуються безпосередніми учасниками процесу, а й навмисно встановлюються та коригуються ними. Визначено, що основним джерелом фінансових ресурсів у сфері соціального захисту населення є ВВП у процесі розподілу та перерозподілу, які можна поділити на 3 основні групи: централізовані державні фонди, державні децентралізовані фонди, приватні соціальні фонди.

Предмет дослідження: прикладні засади управління соціальними видатками в межах системи публічних фінансів. Мета роботи - розроблення науково-прагматичних рекомендацій щодо підвищення ефективності та якості бюджетних соціальних видатків в системі управління публічними фінансами. Застосовано сукупність наукових методів і підходів, в тому числі метод системного аналізу, порівняння, узагальнення та ін., що дозволило реалізувати концептуальну єдність дослідження. З урахуванням виявлених проблем у роботі запропоновано сукупність науково-прагматичних рекомендацій щодо напрямів підвищення ефективності бюджетних соціальних видатків на засадах реалізації бюджету для громадян. Аргументовано необхідність впровадження державного замовлення на соціальні послуги та конкурсного його розміщення, удосконалення ціноутворення через оплату вартості послуг за результатами здійснення скорочення кошторису утримання відповідних бюджетних установ, залучення недержавних організацій для здійснення соціального захисту населення, застосування інструментів маркетингу для оцінки ринку соціальних послуг і їх динаміки, уточнення фінансових показників при формуванні й реалізації бюджету для громадян, державних соціальних програм. Застосування зазначених пропозицій сприятиме подальшій модернізації системи управління публічними фінансами. Галузь застосування результатів: організація та проведення наукових досліджень у сфері удосконалення системи публічних фінансів в умовах трансформаційних змін. Висновки: доведена необхідність розробки та впровадження ефективної системи моніторингу, оцінки та соціального аудиту надання соціальної підтримки. Запропоновано підвищувати ефективність управлінських рішень у системі надання соціальної підтримки шляхом створення єдиної бази даних отримувачів усіх видів соціальної допомоги, єдиного інформаційного середовища для органів соціального захисту населення, Пенсійного фонду України, Державної податкової служби України, Державної фіскальної служби, Міністерства внутрішніх справ України, органів реєстрації актів цивільного стану.

Досліджено теоретичні засад і розроблено практичні рекомендації щодо підвищення рівня фінансового забезпечення соціального захисту осіб з інвалідністю в Україні. Розкрито основні змістовні характеристики соціального захисту осіб з інвалідністю. Удосконалено змістовне наповнення поняття "фінансове забезпечення соціального захисту осіб з інвалідністю". Оцінено загальний стан фінансового забезпечення соціального захисту осіб з інвалідністю в розрізі окремих напрямів. Проведено аналіз структури бюджетних видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення та досліджено практику ґендерного підходу у сфері фінансового забезпечення соціального захисту осіб з інвалідністю. Досліджено особливості фінансового забезпечення соціального захисту осіб з інвалідністю у зарубіжних країнах. Оцінено рівень економічної спроможності осіб з інвалідністю на основі розрахунку Індексу економічної спроможності осіб з інвалідністю та здійснено економіко-математичне моделювання факторного впливу окремих показників на розмір видатків на соціальний захист осіб з інвалідністю. Запропоновано пріоритетні напрями удосконалення фінансового забезпечення соціального захисту осіб з інвалідністю.

Україна, згідно з її Конституцією, є соціальною державою, діяльність якої спрямована на формування умов, що забезпечують гідне життя і вільний розвиток людини. Еволюція такої держави відбувається через реалізацію соціальної функції, зміст якої полягає у забезпеченні гарантій соціального характеру, соціальному захисті, соціальному обслуговуванні, соціальному партнерстві тощо. З проведенням соціально-економічних реформ в Україні на початку 90-х років XX ст. система надання соціальних послуг населенню зазнала серйозних змін. За радянських часів соціальні послуги надавалися в системі соціального забезпечення в стаціонарних державних установах: будинках для престарілих, дитячих будинках, інтернатах (лікарнях) для психоневрологічних хворих і т.п. За своїми цілями та змістом вони були спрямовані на надання допомоги тим категоріям населення, які не були здатні самостійно обслуговувати себе через самотність, сирітство, важку ступінь інвалідності чи хвороби. Сучасні дослідження соціального обслуговування найчастіше здійснюється у контексті соціальної політики, соціальної роботи або соціальної допомоги. Серед зарубіжних науковців, які досліджують соціальну проблематику, - Т. Е. Демідова, Р. Інглехарт, Е. Е. Мачульская, В. Парето, В. Д. Роік, Р. Тітмус, Є. І. Холостова, Ш. Ейсебі, Л. Ерхард, Г. Еспінг-Андерсен та багато інших. Серед останніх публікацій вітчизняних авторів слід назвати наукові статті: С. О. Горбунової-Рубан та І. М. Вітковської, які аналізують діяльність громадських організацій як суб'єктів надання соціальних послуг у м. Харкові; К. В. Дубич, присвячені питанням державного управління соціальними послугами; І. В. Мещан, який розглядає соціальне обслуговування як складову системи соціального захисту населення з позицій соціолого-управлінського аспекту й детально висвітлює теоретичні підходи до понять "послуга" та "соціальна послуга", Попок А. та Греби Р., які роблять структурно-функціональний аналіз системи соціальних послуг в Україні; Ротар В., яка досліджує сучасні підходи до розуміння змісту категорії "соціальні послуги"; Савчук Л. про реформування системи соціальних послуг в умовах децентралізації та деяких інших. Фінансові аспекти соціального обслуговування висвітлюються поруч з іншими питаннями фінансового забезпечення соціального захисту населення. Незважаючи на чисельну кількість робіт з питань соціального захисту населення та соціального обслуговування, слід зауважити, що еволюція системи соціального захисту населення, економічні реформи в країні спонукають до подальшого дослідження теоретичних засад і пошуку фінансових джерел соціального обслуговування населення з урахуванням складного фінансового стану економіки країни та реалізацією стратегічного курсу України на євроінтеграцію. Багато питань теоретико-методологічного характеру залишаються відкритими. Мета статті - висвітлити невирішені проблеми соціального обслуговування в Україні теоретико-методологічного та фінансового характеру, а також представити авторське бачення їх вирішення. Висновки: дослідження теоретико-методологічного та фінансового аспектів соціального обслуговування в Україні дає підстави зробити такі висновки. Не дивлячись на прийняття низки нормативно-правових документів, що визначають поняття "соціальні послуги", в економічній теорії та в практичній діяльності щодо використання базових понять та термінів існує плутанина через те, що в Україні досі немає єдиного нормативно-правового акту, який би чітко визначив усі ці моменти та врегулював правовідносини між державою та громадянами з питань отримання різних видів соціальної допомоги.

Розглянуто актуальні питання надання соціальної допомоги внутрішньо переміщеним особам. Визначено основні проблеми внутрішньо переміщених осіб. Відзначено, що оцінювання, збирання інформації та її аналіз, комплексна система спостережень ідентифікують стан вимушеного переселенця, що дає змогу виявити сутність правильного, ефективного, справедливого громадського розвитку. Проаналізовано стан нормативно-правового механізму вирішення житлової проблеми для вимушених переселенців на національному та регіональному рівнях. Запропоновано заходи щодо вдосконалення нормативно-правового механізму вирішення житлової проблеми вимушених переселенців.

Розглянуто гендерне бюджетування як розв'язання важливих суспільних проблем, зокрема тих, які стосуються задоволення потреб жінок. Зважаючи на необхідність суттєвого покращення демографічної ситуації в країні, особливо актуальною стає проблема соціальної підтримки жінок дітородного віку. Надано загальну характеристику гендерного бюджетування. Це допоможе з'ясувати подальші напрями реформування бюджетного (водночас й соціального) законодавства. Показано динаміку народжуваності в Україні в 1990 - 2018 рр. Мета статті - виявлення тих гендерних проблем, які мають бути прийняті до уваги урядом країни та органами місцевої влади під час бюджетування, зокрема ті, що пов'язані з соціальним захистом жінок. У дослідженні використано загальнонаукові та спеціальні методи: аналіз і синтез, метод порівняння, узагальнення, статистичні тощо. Методологічною основою дослідження є комплексний підхід, системно-структурний аналіз та діалектичний метод наукового пізнання. Узагальнено наукові підходи до визначення поняття "гендерне бюджетування". Доведено необхідність підвищення допомоги по вагітності та пологам, зокрема для жінок, які не застраховані в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також доцільність переорієнтації розрахунку розміру допомоги з 25 % прожиткового мінімуму для працездатної особи на повну його величину. Висновки: в Україні необхідно, щоб під час проведення бюджетного аналізу і планування витрат, спрямованих на забезпечення гендерної рівності, в бюджетах держави, місцевих органів влади, були враховані саме ті, які, задовольняючи потреби жінок, водночас мають важливе значення і для чоловіків, держави й всього суспільства. Для цього потрібно: посилення політичної підтримки гендерних ініціатив; координація зусиль різних відомств щодо вирішення питань переходу до ГОБ на постійній основі; включення питань соціальної політики, у тому числі гендерної нерівності, у програми підготовки фахівців з економіки, фінансів, публічного управління; проведення гендерного аналізу не тільки витрат, але й доходів бюджетів; співпраця державних органів, які займаються бюджетуванням, з громадськими організаціями, громадами, феміністськими центрами.

Розглянуто особливості вікової структури населення у пенсійному забезпеченні України. Досліджено показник заміщення та відповідність його міжнародним нормам. Визначено, що у Пенсійному фонді України cпоcтерігаєтьcя поcтійна тенденція невиконання плану як за доходами, так і за видатками. Виокремлено фактори дефіциту коштів у Пенсійному фонді України.

Розкрито передумови виникнення фінансового забезпечення соціального захисту населення. Визначено особливості становлення соціального захисту населення як системи фінансових відносин та інструменту стимулювання розвитку головної продуктивної сили суспільства. Здійснено аналіз фінансового забезпечення соціальних видатків у середині XIX та на початку XX ст. Виявлено основні чинники впливу на рівень соціального захисту населення та розвиток фундаментальних підвалин функціонування фінансового забезпечення зазначеної сфери.

Фінансові ресурси держави відіграють вагому роль у забезпеченні соціальних гарантій: матеріального добробуту непрацездатних осіб та інших пільгових категорій населення, а також визначають масштаби фонду оплати праці у бюджетній сфері. Таким чином, впливаючи на усі аспекти економічного та соціального розвитку країни, забезпечуючи виконання соціальної функції держави, державні фінанси є основним джерелом фінансування соціальних гарантій, що забезпечує реалізацію соціальних інтересів усіх верств населення. Досліджено теоретичні основи забезпечення соціальних гарантій населення, виявлено основні тенденції і специфічні особливості фінансування соціальних гарантій життя населення в Україні. Розглянуто основні суб'єкти формування фондів грошових коштів для забезпечення соціальних гарантій. Встановлено, що формування фінансової бази соціальних гарантій досягається за посередництва багатьох ланок фінансової системи: зведеного бюджету держави, соціальних позабюджетних фондів і фондів недержавного особистого та майнового страхування, суб'єктів господарювання і домогосподарств.

Розкрито проблеми державного фінансування соціальних послуг в Україні. Виявлено особливості фінансування соціальної сфери до та після початку секторальних реформ. У регіональному розрізі проаналізовано видатки місцевих бюджетів на соціальний захист і соціальне забезпечення. Виявлено зростання регіональних асиметрій як за основними отримувачами соціальних допомог, пільг і послуг, так і за розподілом використаних бюджетних ресурсів. Показано, що зростання соціальних видатків не відповідає можливостям економіки, а їх номінальне збільшення обсягів не завжди означає покращення якості соціальних послуг для населення. Доведено, що даний факт вказує на необхідність урахування регіональної специфіки при формування та реалізації соціальної політики. Серед інших проблем державного фінансування соціальних послуг у результаті дослідження встановлено: недосконалі механізми фінансування соціальних пільг; неефективне використання бюджетних коштів, спрямованих у галузь; нераціональна мережа закладів та установ, що надають соціальні послуги. Окреслено напрями модернізації державного фінансування соціальних послуг. Серед заходів, здатних покращити дані процеси, визначено такі: законодавче врегулювання питань розподілу повноважень та відповідальності щодо державних соціальних гарантій; створення конкурентних позицій неурядовим організаціям на ринку соціальних послуг і впровадження ефективних механізмів фінансової підтримки громадських ініціатив у частині надання соціальних послуг на місцевому рівні; перехід від фінансування установ до фінансування витрат на надання соціальних послуг; визначення чіткого переліку базових соціальних послуг і кола осіб, на яких вони поширюються.

Розвиток і вдосконалення фінансової системи України гальмує низька соціальна відповідальності держави, громади, бізнесу. Сучасна трансформація принципів та підходів до визначення суспільно важливих соціальних стандартів та джерел їх фінансування вимагає глибокого теоретичного осмислення проблем соціального забезпечення населення, тому дослідження питання фінансування соціальних гарантій держави є вчасним та актуальним. Соціальні гарантії є тими обов'язковими елементами у функціонуванні держави, які визначають стабільність суспільства та його безпеку і впливають на реалізацію соціальної та економічної політики уряду. Саме цей елемент має забезпечувати гарантування гідного рівня та якості життя кожного громадянина, а, отже, і високого рівня добробуту населення загалом. Роль та сутність соціальних гарантій у виконанні соціальної функції держави достатньо грунтовно досліджено у багатьох наукових роботах сучасних економістів. Окремим питанням фінансового забезпечення соціальних гарантій присвячено роботи О. Д. Василика, С. Г. Батажка, М. О. Головні, В. М. Гриньова, В. П. Горина, Д. І. Сухового, Н. Д. Глазка, Л. В. Лисяк, В. М.Опаріна, В. Б. Тропіної, В. М. Федосова та інші. Залишається недостатньо вивченим питання, щодо шляхів подолання протиріччя між реальними потребами громадян, що отримують соціальну підтримку держави та тими фінансовими можливостями (ресурсами) держави, якими вона може забезпечити ці потреби населення. Мета статті - визначення сучасних проблем фінансування державних соціальних гарантій в Україні. Поаналізовано сутність, види соціальних гарантій, оцінити бюджетні показники соціального забезпечення громадян, визначити перешкоди та необхідні кроки на шляху запровадження повноцінного механізму фінансових гарантій соціального захисту населення. Висновки: державні соціальні гарантії відіграють важливу роль у функціонуванні держави, оскільки через систему соціальних гарантій держава впливає на перерозподіл ВВП, під їх впливом формуються показники фінансування різних програм соціального спрямування, що визначає напрямки та пріоритети державної політики. За результатами дослідження зроблено висновок про необхідність складання та оприлюднення "соціального" бюджету - продукту публічного діалогу державних та недержавних фінансових інститутів, роботодавців, незалежних авторитетних економістів, громадських організацій, що сприятиме розвитку громадянського суспільства у соціально орієнтованій країні.

У монографії досліджено концептуально-теоретичні, методологічні та практичні аспекти фінансового механізму забезпечення суспільного добробуту в контексті реалізації положень парадигми інклюзивного розвитку. Проаналізовано сучасний стан, проблемні моменти формування суспільного добробуту за рахунок ресурсів недержавного сектору економіки, у світлі критеріїв інклюзивного розвитку оцінено реалії бюджетного фінансування, страхування, кредитування суспільного добробуту. Значна увага присвячена розкриттю теоретичних засад та практичних проблем фінансового регулювання суспільного добробуту, зокрема фіскальних інструментів оподаткування споживання, доходів та майна, бюджетних трансфертів. Монографія містить авторський погляд на перспективи трансформації фінансового механізму забезпечення суспільного добробуту у відповідності до провідної ідеї повноцінної реалізації принципів інклюзивного розвитку.

Розглянуто проблеми фінансового забезпечення пенсійного фонду України. Реформування пенсійної системи України та розвиток недержавного пенсійного забезпечення є пріоритетними напрямками державної політики у сфері покращання соціального захисту населення. Доведено, що ефективний розвиток пенсійної системи України можливий лише за умови поєднання принципів солідарної та накопичувальної систем пенсійного забезпечення.

Сучасний кризовий стан вітчизняної економіки, що характеризується дефіцитом фінансових ресурсів, особливо у сфері соціальних ініціатив, вимагає пошуку нових джерел фінансування, одним з яких є краудфандинг. Мета роботи - узагальнення теоретичних аспектів і дослідження досвіду практичної реалізації принципів спільного фінансування в Україні та у світі. Розглянуто питання впровадження інноваційного способу залучення коштів - краудфандингу, який надає можливість здійснювати спільне фінансування різноманітних проектів, що переважно мають соціальне спрямування. Проведений аналіз публікацій вітчизняних і зарубіжних науковців показав, що в більшості з них розглядаються теоретичні та прикладні аспекти здійснення краудфандингових послуг та їхні особливості в умовах сучасного економічного середовища. Дослідження показують, що найбільш часто краудфандингові схеми фінансування використовуються у творчій діяльності, соціальних проектах, освітніх проектах, проектах, спрямованих на реалізацію інноваційних інформаційних технологій, екологічних проектах, спортивних проектах, бізнес-проектах, політичних проектах. Досліджено та уточнено змістовне поняття "краудфандинг", його класифікаційні ознаки, проаналізовано його сильні та слабкі сторони. Розглянуто міжнародний досвід функціонування краудфандингових платформ. Аналіз статистичних даних розвитку краудфандингу показує значне зростання його популярності за останні роки, що пояснюється високою доступністю цієї схеми фінансування і робить можливим залучення для участі в ній широкого кола дрібних інвесторів, зацікавлених у кінцевому результаті. Визначено перспективні напрями розвитку краудфандингових послуг в Україні. Увагу приділено аналізові можливостей використання краудфандингу в соціальній сфері, де Інтернет-платформи можуть бути використані для збору коштів на різноманітні соціальні потреби як окремих людей, так і місцевих громад. Дослідження показує, що краудфандинг має значний потенціал для розвитку в Україні і повинен стати альтернативою традиційним джерелам фінансування, особливо в соціальній сфері.