Досліджено теоретико-методологічні та прикладні аспекти управління лісовим господарством на еколого-економічних засадах у період трансформації соціально-економічних відносин в Україні. Розкрито сутність поняття сталого лісового менеджменту в контексті основних парадигм розвитку лісового господарства. Проаналізовано еволюційний шлях і плюралістичний характер еколого-економічної доктрини як теоретичної бази модернізації лісового сектору економіки. Із використанням системного підходу проведено аналіз взаємодії лісового сектору з іншими секторами економіки, досліджено його вплив на природне довкілля. Проведено порівняльне вивчення та прогнозування потенціалу лісових ресурсів, розвитку ринків лісової продукції та ринків праці у лісовому секторі країн Центральної та Східної Європи. Досліджено проблеми реструктуризації лісового сектору та зміни форми власності на ліси, характерні для періоду реформування державного управління лісовим господарством. Проаналізовано соціально-економічні аспекти реформування системи управління лісовим господарством на прикладі високолісистих районів Львівщини. Запропоновано сценарії реформування лісового господарства, проведено їх експертне оцінювання. Розроблено структуру інституційної системи державних органів управління лісовим господарством для умов ринкової економіки.

Здійснено узагальнення зарубіжного досвіду управління лісокористуванням та обгрунтовано типові світові моделі управління лісами та лісовим господарством. Запропоновано систему принципів, критеріїв і показників ефективності, які послужили основою для проектування й оцінювання альтернативних моделей управління лісами та лісовим господарством України. Обгрунтовано доцільність використання процесного підходу для побудови системи та побудовано альтернативні моделі управління лісами та лісовим господарством України. Здійснено їх оцінювання за допомогою розрахункових показників і методом експертних оцінок. Розроблено економіко-математичну модель оптимізації чисельності персоналу лісової охорони.

Проаналізовано різні підходи до управлінської компетентності керівників різних галузей економіки, визначено поняття "управлінська компетентність керівника лісової галузі".

Розглянуто проблеми формування економіко-екологічних основ інтегрованого управління лісовим комплексом (ЛК), розроблено пропозиції теоретико-методологічного та прикладного характеру щодо їх вирішення. Проаналізовано систему управління природноресурсного потенціалу, стан і тенденції розвитку, наведено системну характеристику конфліктних і кризових ситуацій, вивчено зарубіжний досвід вирішення проблем управління ефективністю ЛК. Досліджено передумови формування системи інтегрованого управління ЛК. Проведено інтегральну оцінку й обгрунтовано вибір стратегій інтегрованого управління ефективністю ЛК лісозабезпеченного регіону. Подано сучасні орієнтири й обгрунтовано структуру системи інтегрованого управління ЛК, розглянуто перспективні форми інтеграції його господарських структур. Розроблено організаційно-економічних механізм забезпечення ефективності функціонування, інституціонально-правовий механізм реалізації пріоритетів вдосконалення управління, механізми екологізації природокористування, а також інструменти фіскального регулювання й інвестиційного забезпечення розвитку ЛК.

Узагальнено та систематизовано найважливіші історичні факти, які відіграли вирішальну роль у формуванні лісового господарства України. Розглянуто форми власності на ліси у різні часи та їх вплив на відтворення та використання лісів, а також досліджено становлення та подальшу реорганізацію системи управління лісовим господарством.

Розроблено модель багатоетапної транспортно-виробничої задачі планування і управління виробництвами БІС ЛПК, що відповідає системі управління виробничим процесом, передбачаючи узгодження агрегованих показників та оптимізацію планів роботи підприємств. Розроблено модель оптимізації розміщення виробництв і визначення структури заготівлі лісосировини відносно БІС ЛПК та удосконалено модель розподілу лісопродукції та вибору технологій виробництва. Розроблено модель управління збутом продукції підприємств БІС ЛПК, що включають транспортні блоки, рівняння балансу яких не пов'язані з переміщенням виробничих інгредієнтів, а також модель узгодження виробництва і збуту продукції підприємств.

Мета дослідження - подальший розвиток теоретико-методологічних положень і розробці практичних рекомендацій щодо прогнозування та державної підтримки розвитку лісового господарства. Запропоновано підхід до оптимізації використання та відтворення лісоресурсного потенціалу з визначенням оптимальних обсягів заготівлі деревини та фінансово забезпеченого обсягу виробництва лісової продукції, який здатний забезпечити ефективний режим господарювання з максимально повною реалізацією ресурсних функцій лісу. Розроблено інформаційну систему забезпечення державної підтримки розвитку лісового господарства, що здатна забезпечувати не тільки оптимальне стратегічне, але й тактичне планування розвитку лісового господарства на основі постійного аналізу ринку споживачів, постачальників і конкурентів. Розроблено сценарії можливих варіантів лісокористування з урахуванням деревних, соціальних і рекреаційних ресурсів на засадах поєднання економічної ефективності з мінімальним обсягом лісокористування, за якого забезпечується одержання чистого прибутку для лісокористувача, й екологічної доцільності з гранично допустимим обсягом використання лісових ресурсів, за умови повного нівелювання шкідливого впливу на довкілля та здійснення повного комплексу лісовідновних заходів.

Наведено результати дослідження теоретико-методологічних засад управління суспільними відносинами щодо лісових ресурсів з метою виявлення перспектив розвитку та потенційних небезпек у економічній, екологічній та соціальній сферах з метою формування стратегічної моделі управління лісовими ресурсами із застосуванням методу SWOT-аналізу. Для реалізації системного підходу до формування моделі управління лісовими ресурсами та оптимізації процесу прийняття управлінських рішень з питань підвищення ефективності використання й відтворення природних ресурсів запропоновано структурно-логічну схему вдосконалення управління лісовими ресурсами. Обгрунтовано, що формування комплексної стратегії управління лісовими ресурсами має відбуватись відповідно до принципів і критеріїв, які створюють передумови збалансованого використання лісоресурсного потенціалу, відтворення та охорони лісових ресурсів для досягнення паритету екологічних, економічних і соціальних аспектів сталого розвитку. У перспективі подальших досліджень є проведення постійного моніторингу стану виконання стратегій суспільного розвитку щодо природно-ресурсного потенціалу та їх коригування для більш ефективного управління лісовими ресурсами на всіх організаційних рівнях управління.

Актуальність теми дослідження. Потреба в удосконаленні системи управління лісовими ресурсами і лісокористуванням відповідно до обраної регулятором моделі управління є перманентною, що зумовлює розробку відповідних наукових засад підтримки прийняття управлінських рішень щодо вибору такої моделі в новітніх умовах господарювання. Постановка проблеми. Обгрунтування і вибір регулятором моделі управління лісовими ресурсами потребує ідентифікації особливостей, притаманних новітнім управлінським моделям для реалізації збалансованості природокористування у цілях сталого розвитку. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Широко відомі результати глибоких досліджень традиційних моделей управління лісовими ресурсами на території пострадянських країн, існує значна кількість публікацій, що висвітлюють окремі проблемні аспекти управління в сучасному вітчизняному лісовому господарстві. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Не сформовано системного підходу до вивчення теоретико-методологічних засад управління економікою лісового господарства. Постановка завдання, мети дослідження. Мета дослідження - характеристика особливостей управлінських моделей лісового господарства новітнього типу - прогресивних та інноваційних. Завдання дослідження: на основі аналізу моделі природокористування визначити зміст моделей управління лісовими ресурсами новітнього типу; проаналізувати особливості прогресивної та інноваційної моделей управління лісовими ресурсами; визначити потенціал застосування регуляторних інструментів у рамках кожної моделі. Методологія дослідження. Теоретико-методологічну основу наукових пошуків становлять фундаментальні положення сучасної економічної теорії, економіки природокористування, інституціональної економіки, теорій добробуту, а також управління й менеджменту, концепції сталого розвитку. Застосовано сукупність загальнонаукових і спеціальних методів дослідження, зокрема, системний підхід, діалектичний метод пізнання, абстрагування, аналізу й синтезу, порівняння. Викладення основного матеріалу (результати роботи). Відмінності в новітніх моделях використання лісових ресурсів розглянуто на основі аналізу окремих складових моделі збалансованого природокористування. Визначено й проаналізовано особливості прогресивної та інноваційної моделей управління лісовими ресурсами. Зміст категорій ліси та ресурси деревини як активи у системі еколого-економічного обліку, повнота їх врахування в управлінських рішеннях щодо лісів і лісових ресурсів розглядається як основний фактор диференціації досліджуваних моделей управління лісовими ресурсами. Галузь застосування результатів. Результати дослідження можуть застосовуватись у сфері економіки лісового господарства та державного управління щодо використання, відтворення та охорони лісових ресурсів. Висновки: відмінності в досліджуваних моделях управління лісовими ресурсами на основі аналізу окремих складових-підсистем в структурі моделі збалансованого природокористування обумовлюються ієрархічністю та еволюційністю розвитку соціально-економічної системи, інноваційна модель розглядається як модель вищого порядку, порівняно з прогресивною.

Викладено авторське бачення розв'язання проблеми досягнення збалансованого рівня використання земель лісогосподарського призначення в системі інституціональних зв'язків суспільно-економічного розвитку. Запропоновано шляхи вдосконалення функціонування інституціонального регулятора, зокрема, через внесення змін до законодавчих та інших нормативно-правових актів.