Рассмотрены актуальные организационно-экономические проблемы обновления промышленного производства Украины на этапе посткризисного возрождения экономики. Предложены приоритетные направления в достижении нового качества промышленного роста, его устойчивой динамики, в частности, развития внутреннего рынка, обеспечения эффективной конкурентной среды, активизации использования электронных информационных ресурсов в управленческих и хозяйственных процессах, формирования системы венчурного финансирования технологических инноваций. Освещены проблемы развития онлайнового электронного бизнеса в современной экономике, охарактеризованы принципы организации электронного документооборота.

Рассмотрены геоэкономические векторы (Западный, Восточный и Южный) мирохозяйственной интеграции Украины, проанализирована динамика международной торговли, показаны преимущества и последствия дальнейшей трансформации украинской промышленности под воздействие внешних рынков по каждому их данных направлений. Освещены проблемы и перспективы вступления Украины во Всемирную Торговую Организацию, на основе анализа развития внешней торговли страны за годы независимости показаны тенденции развития экспорта и импорта продукции стратегических отраслей промышленности, в частности, машиностроения, черной металлургии, агропромышленного комплекса. Предложен комплекс мер в области внешнеэкономической политики страны с целью повышения конкурентоспособности украинской продукции.

На основі розробленої методики подано економічну оцінку часткових (трудового, природно-ресурсного, ресурсів сільськогосподарської сировини, основних і оборотних фондів, інноваційного, інвестиційного та інтегрального) трансформаційних потенціалів промисловості регіонів України.

На основе разработанной методики дана экономическая оценка частичных (трудового, естественно-ресурсного, ресурсов сельскохозяйственного сырья, основных и оборотных фондов, инновационного, инвестиционного) и интегрального трансформационного потенциала промышленности регионов Украины.

Здійснено теоретико-методологічне обгрунтування концентуальних засад і практичних форм управління трансформаційними процесами у промисловому виробництві, що забезпечують їх системну активізацію на всіх рівнях управління. Визначено проблеми управління даними процесами на сучасному етапі розвитку виробництва, сформовано теоретичні засади їх розв'язання. Показано доцільність переходу до превентативно-інтерактивного управління внаслідок закономірних змін промислового виробництва та механізму управління його трансформацією. Запропоновано концепцію управління даними процесами шляхом цільового створення інтегрованих виробничих систем, що забезпечують ефект синергії, а також залучення підприємницьких ланок. Наведена концепція базується на методичних положеннях стосовно формування, вибору й оцінки їх організаційно-виробничих структур, а її аналітичне забезпечення містить комплексну систему управлінського аналізу та методику її формування, модель оцінки організаційного узгодження управління трансформаційними процесами. Обгрунтовано напрями активізації управління та механізми регулювання їх розвитку, інфраструктуру функціонально-ресурсного забезпечення та процес її формування, рекомендації щодо прогнозування трансформаційних процесів у високодинамічному середовищі.

Досліджено сутність і вдосконалено поняття глобалізації, проаналізовано її вплив на світовий та вітчизняний промисловий ринок. Виявлено тенденції розвитку промисловості України в контексті її відкритості до імпорту, інноваційності підприємств, їх сильних і слабких сторін, можливостей та загроз, які постають перед ними. Розроблено підхід до визначення мікрорівневої адаптованості промисловості до роботи за глобальних умов на основі декомпозиції й агрегування. Проведено його розрахунок для промислових підприємств і встановлено вплив на результати їх діяльності. Побудовано модель проведення трансформації промисловості на основі формування інтегрованих структур.

Вдосконалено діагностичні процедури оцінювання потенціалу модернізації суб'єктів реального сектору економіки за сучасних умов. Досліджено основні характеристики і типологію процесу модернізації як форми перетворення суб'єктів реального сектору та на цій основі виявлено характер взаємодії ключових характеристик і потенціалу модернізаційних перетворень на секторальному рівні. Розроблено концептуальні положення методичного підходу до діагностики потенціалу модернізації на рівні реального сектору економіки та охарактеризовано галузевий і регіональний аспекти існуючих проблем розвитку промислового сектору. На основі сформованої аналітичної бази здійснено діагностику реальних ресурсів модернізації на галузевому рівні та надано прогноз ефективності процесу модернізації на основі інноваційної моделі розвитку національної економіки. Запропоновано напрями коригування стратегії модернізації підприємств машинобудівного комплексу Донецького регіону та удосконалено процес модернізації на основі імітаційної моделі комплексної діагностики ефективності інноваційного розвитку національної економіки за сучасних умов. Виявлено протиріччя в системі державного регулювання інноваційної динаміки з урахуванням оцінки ефективності модернізації, що дозволило зосередити увагу на формах та методах державного втручання в процеси модернізаційних змін.

Висвітлено основні концептуальні засади організування процесу модернізації промислових підприємств, визначено складові цього процесу. Розкрито змістове наповнення цих складових та їх матеріалізацію в конкретних проектах, окреслено можливі шляхи реалізації цих проектів з метою досягнення ефективних результатів господарювання за жорстких умов конкуренції.

Теоретично обгрунтовано три стадії модернізації. Визначено чотири сучасні моделі індустріалізації, розкрито їх основні характеристики та взаємодію між ними. Проаналізовано існуючі підходи до оцінювання процесів модернізації. Розроблено методику кількісного оцінювання стадій модернізації, обгрунтовано структуру та перелік індикаторів, які використовуються при проведенні оцінювання. Наведено результати кількісного оцінювання процесів індустріальної, пост- та неоіндустріальної модернізації в промислово розвинутих регіонах і економічних районах України. Здійснено порівняння інтегральних індексів стадій модернізації провідних економічних районів України з відповідними показниками окремих європейських країн. Доведено безальтернативність неоіндустріальної модернізації промислово розвинутих територій.

Досліджено теоретичні і методичні основи розробки стратегії модернізації промисловості країни. Систематизовано існуючі види модернізації, наголошено на важливості активізації модернізації саме промисловості, яку слід розглядати як важіль та результат всіх модернізаційних процесів у країні. Обгрунтовано закономірності процесів модернізації та встановлено особливості державної промислової політики в різних країнах. Наголошено, що важливим інструментом реалізації промислової політики є процес розробки стратегії розвитку промисловості, яка у переважної більшості країн зорієнтована на подальшу модернізацію. Основними інструментами забезпечення ефективної реалізації стратегії розвитку промисловості названо партнерство між державою та приватним сектором, підтримка широкомасштабних інновацій, розвиток експортного потенціалу, створення умов для розвитку всіх секторів економіки. Перспективою подальших досліджень у даному напрямі є обгрунтування змісту стратегії розвитку промисловості України з урахуванням досягнутого рівня та в розрізі запропонованих напрямів.

Визначено промисловий потенціал (ПП) як результат від взаємодії наступних складових, а саме соціально-трудового, виробничо-господарського, фінансово-інвестиційного та інноваційного потенціалів. На підставі опрацювання сучасних наукових праць узагальнено показники оцінювання ПП та проведено їх класифікацію. Визначено систему показників оцінювання національного ПП у розрізі його основних складових. Запропоновано проведення інтегральної оцінювання для визначення рівня розвитку ПП на основі комплексного аналізу вхідних та вихідних індикаторів. У контексті запропонованої методики проаналізовано рівень розвитку ПП за видами промислової діяльності та по Україні.

Здійснено формування концептуальних основ модернізації промисловості України на засадах Індустрії 4.0 за умов переходу до технологій Четвертої промислової революції та перспектив подальшого інноваційного розвитку вітчизняної промисловості. Визначено, що концепція модернізації промисловості передбачає вжиття заходів та впровадження відповідних стимулів масового застосування сучасних технологій у промисловості, інформатизації, цифровізації та автоматизації виробничих процесів, зростання якості технологічності та конкурентоспроможності продукції вітчизняної промисловості, усвідомлення нових викликів світового технологічного розвитку та його революційних змін, визначає основні напрями модернізації промисловості й аспекти гармонізації, взаємодії процесів технологізації, модернізації вітчизняної промисловості зі світовими процесами впровадження Індустрії 4.0 та технологій Четвертої промислової революції.

Визначено стан сталого розвитку старопромислових регіонів України (Слобожанський, Придніпровський, Донецький економічні райони) з використанням методики визначення критеріїв та кількісної оцінки процесів та стадій їх індустріальної, постіндустріальної та неоіндустріальної модернізації. У процесі дослідження застосовано методичний інструментарій оцінки рівня та умов індустріальної, постіндустріальної та неоіндустріальної модернізації економіки на основі врахування кількісних параметрів екологічної, економічної та соціальної складових сталого розвитку. Результати оцінювання стадій модернізації регіонів України у 2005 - 2019 рр. підтвердили індустріальну розвинутість Донецького (Донецька та Луганська області) та Придніпровського (Дніпропетровська, Запорізька та Кіровоградська області) економічних районів. За результатами оцінювання постіндустріальної модернізації, найвищий індекс мав Слобожанський економічний район (Полтавська, Сумська та Харківська області). Даний район - безперечний лідер за індикаторами, які відображають інновації у знаннях і переданні знань (різниця становить десятки пунктів порівняно з відповідними індексами інших районів). Оцінювання стадії неоіндустріальної модернізації засвідчило існування негативної тенденції, яка склалась у всіх економічних районах, - стійке зменшення фінансування інновацій у знаннях. Унаслідок цього загальний індекс груп індикаторів знань не показував ознак зростання, а в деяких районах навіть зменшився. Оптимістичним винятком був Слобожанський економічний район. Розроблення та впровадження методики оцінювання процесів модернізації дозволить підвищити ефективність прийняття управлінських рішень державним органам влади, покращити якість стратегій і цільових комплексних програм з питань соціально-економічного розвитку. Для забезпечення постіндустріальної та неоіндустріальної модернізації економіки на засадах сталого розвитку в умовах недостатньої дієвості та ефективності традиційного інструментарію державної політики потребує формування інститутів регіонального розвитку. Проаналізовано сучасний стан наявності інститутів регіонального розвитку за напрямами діяльності. Визначено, що інституційна структура є неоднорідною, регіони різні за якістю трудових і природних ресурсів, що фактично зумовлює спеціалізацію регіональної економіки, тому для них необхідно використовувати диференційовані заходи підтримки з боку інститутів розвитку.

На основі виконаного аналізу сформульовано основні проблеми і причини низької ефективності та неконкурентоспроможності української економіки, падіння інноваційно-технологічного й економічного потенціалу підприємств. Розроблено і запропоновано вдосконалений механізм реновації та глибокої модернізації вітчизняного господарства, високотехнологічних промислових й інших підприємств, визначено головну мету, основні завдання розвитку НІС, способи і шляхи їх реалізації. У дослідженні сформульовано не тільки інноваційно-технологічні цілі прогресу виробництва в Україні, а й визначено ключових модераторів трансформації національного господарства і процедури формування фундаментальних основ для початку сталого економічного зростання держави й адаптації до світових стандартів прогресу та забезпечення конкурентоспроможності. Запропоновано основні моменти і порядок розроблення та реалізації Національної стратегії й програми інноваційного розвитку, процедури та інструменти реалізації "під ключ" цих стратегічних рішень. Наведено перелік основних галузей економіки і промисловості України, які повинні стати локомотивами інноваційно-технологічного прогресу держави та її підприємств. Реалізація на практиці висновків і рекомендацій, запропонованих у проведеному дослідженні, буде сприяти швидкому переходу України на світові стандарти господарювання, прогресу та забезпеченню конкурентоспроможності не тільки вітчизняної економіки, а й усього суспільства.

Багаторічна відсутність спрямованої державної політики сприяння технологічній модернізації у промисловості та докорінних реформ в енергетичній галузі призвела до консервації історичної спеціалізації економіки України на сировинних та екологічно "брудних" виробництвах. Поява нових викликів і загроз, спричинених переглядом країнами світу підходів до реалізації екологічної політики через загострення кліматичних проблем, посиленням екологічної складової економічної політики поряд із запровадженням численних економічних обмежень у зв'язку з поширенням пандемії COVID-19, актуалізує дослідження у сфері вироблення ефективних механізмів державної політики сприяння екомодернізації та декарбонізації у промисловості. Мета роботи - дослідження причин і наслідків високої ресурсоємності промисловості України та пов'язаних з цим сучасних викликів і загроз, а також розроблення рекомендацій щодо заходів державної підтримки та стимулювання екомодернізації, підвищення ресурсоефективності та впровадження циркулярних моделей виробництва у промисловості. Проаналізовано стан і сучасні проблеми промислового виробництва в Україні; окреслено ключові світові тренди структурної та промислової політики у контексті реалізації цілей сталого розвитку; визначено виклики та загрози, з якими стикається Україна у процесі адаптації промислового комплексу до нових реалій функціонування та посилення екологічних вимог до промислового виробництва у світі; узагальнено актуальні ініціативи державної політики, що стимулюватимуть підвищення енергоефективності, екомодернізацію та декарбонізацію у промисловості України. На основі здійсненого аналізу розроблено рекомендації щодо першочергових заходів державної політики з упровадження раціональних моделей ресурсоспоживання та підвищення ресурсоефективності промислового виробництва.

Зауважено, що монографія є результатом проведення поліаспектних досліджень розвитку суспільства. Сфокусовано увагу на таких "м'яких" аспектах розвитку суспільства, як соціальні, економічні, психологічні, гуманітарні та безпекові, оскільки саме вони є найбільш вразливими до викликів і загроз нової реальності. Ключові положення дослідження зосереджено на формулюванні нових наукових гіпотез, методів та інструментів щодо упередження та протидії загрозам розвитку суспільства та подолання їхніх наслідків, які є гетерогенними та біфуркаційними.

Українська промисловість не має достатніх ресурсів для відповідей на нові загрози, в результаті країна виявилася неготовою ані до пандемії COVID-19, ані до російської воєнної агресії, залишаючись залежною від поставок стратегічних товарів з-за кордону. Відсутність цілеспрямованої державної політики розвитку промисловості на інноваційних засадах унеможливлює прискорення повоєнного відновлення та структурних перетворень в економіці України. Прийняття науково обгрунтованих рішень потребує відповідних досліджень. Мета статті - визначити засадничі умови та механізми політики, що сприятимуть форсованій модернізації промисловості та становленню індустрій передових технологій. За останні 20 років нормативно-правова база регулювання промислової діяльності в Україні зазнала значних змін (передусім у контексті імплементації законодавства ЄС); але ухвалені програми інноваційного розвитку або залишились на папері, або через неналежне фінансування не досягли своєї мети. Внесок середньо- та високотехнологічних галузей в економіку України майже не змінювався й залишається вкрай низьким. Розв'язання проблеми розбудови індустрій передових технологій полягає у формуванні дуалістичної державної політики та створення засадничих умов її реалізації, що забезпечать, з одного боку, залучення іноземних технологій, з іншого - нарощування потенціалу наявних і створення нових високотехнологічних підприємств. Висновки: іноземні інвестиції та технології здатні прискорити модернізацію процесів та освоєння випуску нових товарів в Україні, але важливими є не лише масштаби їх залучення, а й те, наскільки вони інтегровані у національні плани розвитку. Тому визначення першочергових пріоритетів та посилення ролі держави в їх реалізації дасть змогу запобігти розпорошення коштів (зокрема й іноземних донорів) на повоєнне відновлення та сфокусувати нагромадження капіталу в індустріях, що забезпечать високі мультиплікативні ефекти в економіці.