Викладено результати досліджень щодо удосконалення теоретико-методологічних засад державного регулювання сталого розвитку аграрного сектора економіки України. Узагальнено міжнародний досвід формування політик державного регулювання сталого розвитку аграрного сектора й обґрунтовано структурний концепт оцінки міжнародної позиції України у світовому контексті державної фінансово-економічної підтримки агросектора. Сформовано концепцію сталого розвитку аграрного сектора та сільських територій, котра відповідає європейським політикам забезпечення стійкості продовольчих систем та Стратегії повоєнного відновлення України.

Досліджено актуальні напрями застосування цифрових технологій в аграрному маркетингу. Визначено сучасні тенденції у розвитку цифрових технологій з метою оцінки їх потенціалу, проблем використання, адаптації можливостей для підвищення ефективності маркетингової діяльності агропромислових підприємств. Визначено цифрові тренди у світовій економіці та економіці України, проаналізовано динаміку ринку електронної реклами в Україні, встановлено пріоритетні платформи для розвитку цифрового маркетингу суб'єктами господарювання в аграрній сфері. Розкрито основні теоретичні підходи до обірунтування доцільності використання цифрових інструментів сільськогосподарськими підприємствами. Визначено ключові переваги використання соціальних мереж, електронної комерції, мобільних застосунків як платформ для підвищення ефективності агробізнесу. Основним концептуальним завданням при побудові маркетингової стратегії компанії вбачається комбінування тактик, оперативних засобів, механізмів реалізації інноваційних ідей для формування бренду, завоювання провідних конкурентних позицій, подолання бар'єрів розвитку та протиріч в організації взаємодії з ринковими суб'єктами. Практика використання цифрових інструментів, таких як електронна комерція, соціальні мережі, пошукова оптимізація сайтів (SEO, SMO), мобільні застосунки та інші, довела їх високу продуктивність і провідну роль в оперативному опрацюванні ринкових даних, побудові ефективних комунікацій, зниженні витрат, освоєнні нових споживацьких сегментів. На цьому наполягають провідні маркетологи світу, описуючи їх у сучасних концепціях "маркетингу 4.0", "маркетингу 5.0". Також приділено увагу аналізу проблем, з якими можуть зіштовхнутися компанії в процесі реалізації проєктів цифровізації маркетингової діяльності.

Окреслено коло проблем щодо регулювання розвитку аграрного сектору України в сучасних умовах, як важливого фактора для забезпечення результативності реалізації суспільно-політичних та економічних реформ в умовах невизначеності, глобальних викликів, ризиків та криз. Розкрито питання кластерної моделі у формуванні механізмів державного управління інноваційним розвитком аграрного сектору, надано оцінку механізмів державного управління інноваційним розвитком аграрного сектору України. Визначено організаційні аспекти функціонування механізмів державного фінансового регулювання розвитку аграрного сектору регіонів України, показано ефективність та результативність їх використання. Розкрито цільові функціонали реалізації механізмів державного регулювання земельних відносин в умовах децентралізації. Окреслено стратегічні імперативи державного регулювання використання земельних ресурсів сільського господарства України та запропоновано інноваційно-інвестиційне проектування їх використання.

Досліджено теоретичні, методичні та прикладні аспекти розвитку аграрної сфери. Зібрано найбільш показові положення щодо економічних і соціокультурних трансформацій та тенденцій розвитку суспільства, креативної економіки та соціокультурної свідомості, економіки цінностей та їх впливу на майбутнє агросфери. Запропоновано шляхи підвищення ефективності аграрної сфери, пом'якшення соціального шоку соціокультурних зрушень та економічних тенденцій. Наведено особливості прориву до інноваційної моделі розвитку агросфери. Зазначено, що важливим завданням агросфери України є забезпечення продовольчої безпеки країни, задоволення потреб населення у харчових продуктах та ефективне використання експортних можливостей збуту агропродовольчих товарів. Зауважено, що з урахуванням інноваційного потенціалу вітчизняної аграрної сфери надзвичайно актуальним є розвиток сільського господарства, харчової і переробної промисловості в умовах підвищення міжнародної конкуренції відповідно до принципів сталого розвитку.

Розроблено методичні підходи, які надають змогу запровадити ефективне управління агрокомпанією в умовах ризику, зокрема шляхом оптимальної диверсифікації напрямів діяльності, та проаналізовано результати та напрями впливу інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) на прийняття управлінських рішень в агробізнесі. Рівень релевантності математичної моделі та методів аналізу збільшено за/проти використання аналізу періодів нерівномірності динаміки індикаторів цифрової конкурентоспроможності країни. Доведено на прикладі прогнозованого зменшення загального земельного банку провідних українських агрохолдингів, що новітні інформаційні технології (ІТ) стимулюють перехід від екстенсивного до інтенсивного методу ведення бізнесу, сприяють зростанню ролі ІКТ у збільшенні ефективності роботи підприємств. Удосконалено математичну модель управління компанією та вперше запропоновано методи аналізу, які надають можливість визначити й оптимізувати напрями діяльності агрохолдингів формалізованим чином. Як інструмент збільшення рівня релевантності математичної формалізації запропоновано вдосконалене застосування індикативного методу. Вперше вказано, що ІКТ не тільки інструмент управління, а й фактор стратегічної перебудови компанії. Вперше доведено, що впровадження ІТ призводить до прискорення тенденцій щодо інтенсивного розвитку агрохолдингів, зокрема щодо підходів до формування земельних банків. Уперше на практичному прикладі вказано, що навіть найбільш диверсифіковані агрохолдинги мають удосконалювати співвідношення напрямів діяльності перманентно, реагуючи на зовнішні виклики.

Визначено роль та висвітлено методику дослідження сільської економіки у контексті забезпечення продовольчої безпеки держави. Розкрито методологічні особливості геопросторового аналізу соціально-економічних трансформацій сільської економіки. Проаналізовано сучасний рівень продовольчого забезпечення населення України. Окреслено геоаналітичний профіль земельних ресурсів України. Проведено сценарне моделювання рівня продовольчої безпеки. Презентовано структуру геопорталу територіальної громади, висвітлено її геопросторовий профіль. Обґрунтовано переваги застосування геоінформаційних технологій для забезпечення інвестиційної привабливості, підвищення іміджу та брендингування територіальної громади.

Мета дослідження - у зв'язку з постковідною актуалізацією створення регіональних агропродовольчих кластерів та з урахуванням процесу формування нової агроекономічної та соціально-продовольчої нормальності функціонування та розвитку аграрного сектора економіки (в широкому розумінні - від сільгосппідприємства до переробно-харчової промисловості) виникає необхідність проаналізувати традиційні проблеми тієї чи іншої території та визначити місце та значення відповідних їй ланцюгів створення доданої вартості в підвищенні їхньої конкурентоспроможності та агрогалузей, інтегрованих у процес архітектування потенціалу доданої вартості в тому числі на місцевому рівні. Запропоновано методологічний підхід застосування аналізу ланцюгів створення доданої вартості за допомогою методу аналізу ієрархії з урахуванням факторів визначення позиції виробників у агропродовольчому ланцюгу доданої вартості. Факторами визначення позиції виробників на ринку та в агропродовольчому ланцюгу створення доданої вартості є: ступінь диференціації; рівень і ступінь економічних відносин між учасниками ланцюга; економія на масштабі створення доданої вартості; здатність реагувати на COVID-виклики та технологічні зрушення в аграрному секторі (Агро 4.0). При розв'язанні поставленого завдання здійснювався вибір факторів за рівнями: національний, економічний і регіональний. Необхідні вихідні дані отримано шляхом застосування одного з методів аналізу ланцюгів створення доданої вартості - швидкої оцінки продовольчого ринку. За результатами обчислень побудовано ієрархію факторів визначення позиції агровиробника на продовольчому ринку та в агропродовольчому ланцюгу створення доданої вартості. Визначено, що агропродовольчий ланцюг створення доданої вартості через призму нової нормальності функціонування агробудівельного підкомплексу (з диференціацією на галузево-кластерні підгрупи) слід розуміти як процес об'єднання організацій і технологічних процесів різних сфер діяльності в єдиному циклі, необхідному для створення продовольства (від отримання сировини з включенням усіх стадій виробництва до реалізації готової продукції), результатом якого має бути отримання синергетичного ефекту. Запропонований підхід надає змогу оперативно зібрати вихідну інформацію, здійснити необхідні обчислення та проаналізувати отримані дані й для точкової антикризової корекції, та для вжиття масштабних регуляторних заходів із забезпечення їхньої безпеки та простежуваності відповідно до технічних регламентів і правил, які існують на внутрішньому ринку країн-членів ЄС. Необхідно також відзначити гнучкість запропонованого підходу, адже кількість і факторів, і рівнів, на яких вони діють, може диференціюватися та змінюватися з урахуванням постковідної симптоматики аграрної та будівельної економік.

Питання важелів антициклічного регулювання різних галузей економіки є в фокусі наукових пошуків незначний період часу. Початковий етап пізнання зазначених наукових питань характеризувався домінуванням поглядів щодо ключової ролі ринкового саморегулювання, вважалося, що це дає змогу позбутися довготривалих коливань ринкової кон'юнктури. Такі процеси як глобалізація ринків, концентрація капіталу, монополізація економіки призводять до циклічності економіки. Результатом зазначених процесів також є загострення внутрішніх структурних диспропорцій. Це потребує дослідження галузевих особливостей важелів антициклічного регулювання галузей, зокрема в сфері виробництва сільськогосподарської продукції та її переробки. Мета статті - визначення сукупності селективних важелів антициклічного регулювання галузей агропромислового комплексу та обгрунтування їх класифікації для підприємницького сектору і попиту населення. Визначено спектр економічних методів державної політики, який включає бюджетну (фіскальну) політика, грошово-кредитну (монетарну) політику, зовнішньоекономічну політику, інвестиційну політику, соціально-психологічна політику. Розкрито особливості державної підтримки агропромислового комплексу та надання пільгових кредитів суб'єктам агропромислового виробництва. Запропоновано заходи з підтримки платоспроможного попиту споживачів, як важливого аспекту утримання балансу розвитку національної економіки. Встановлено, що використання пільгових ставок пдв дозволить значно знизити роздрібну ціну на продукти харчування, підвищивши таким чином ефективний платоспроможний попит. Здійснено класифікацію селективних інструментів антициклічного галузевого регулювання для підприємницького сектору і попиту населення. Встановлено, що запропоновані інструменти мають значний потенціал для реалізації політики селективного античного галузевого регулювання.

Українська інтелектуально-експертна спільнота перебуває на початковій фазі формування методологічного базису онтогенезу сільської економіки, що передусім детерміновано реформою децентралізації, новою роллю сільського господарства в національній площині нової (як коронакризової, так і постковідної) економічної реальності в забезпеченні продовольчої суверенності, економічного відновлення економіки в цілому та сільських територіальних громад зокрема з урахуванням нових викликів, пов'язаних зі старінням сільського соціуму, депопуляцією, привілеюванням сільської зайнятості в сільській місцевості та фінансовізацією взаємовідносин у середині сільських економічних агентів, у підсумку утворюючи нову нормальність функціонування та розвитку сільської економіки. Враховуючи, що Україна стратегічно окреслила своє прагнення до інтеграції у європейське співтовариство, успішно пройшовши формуючу стадію групової динаміки (за Б. Такменом), перейшла до конфліктної стадії, розширивши її ортодоксальне розуміння до відсутності належної паритетності в розвитку соціально-економічних, фінансово-інституційних процесів у середині сільської економіки, створивши загрози її переходу то всеохоплюючої діджиталізації та "озеленення" фінансів, спрямованих у неї. В Європейському Союзі порушена проблематика вивчається та здійснюється пошук напрямів її розв'язання з 50-х років минулого століття, актуалізуючи необхідність типологізації кращих регіональних практик, їхню імплементацію у площину аграрної політики з в напрямі стимуляції сільгоспвиробників до сталого та всеохоплюючого розвитку; сільської економіки з урахування еволюціонування фінансового вектора урахуванням ітерації Стратегії розвитку системи управління державними фінансами, напрямів модернізації державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників, поетапного переходу від інституту підтримки до інституту допомоги. Для досягнення мети, яка була визначена як типологізація теоретичних підойм та емпіричних взаємовпливів і взаємозалежностей онтогенезу сільської економіки в умовах реалізації європейським співтовариством Цілей Сталого Розвитку ООН до 2030 р. як базису нового стратегування та фінансовізації (у тому числі їх "озеленення") її розвитку в нашій країні, застосовано методи: індукції та дедукції, порівняння та систематизації при дослідженні історіографії поняття "сільська економіка", пронизення його "фінансовим" духом і процесами "озелення" фінансово-економічних взаємовідносин економічних агентів сільської економіки; синтезу й аналізу - для характеристики фінансової підтримки (допомоги) сільської економіки з урахування модерних підходів до становлення та розвитку Спільної аграрної політики у країнах - членах ЄС задля імплементації всеохоплюючого регуляторного європейськозабарвленого руху на дигіталізацію та фінансовізацію, у тому числі постковідного фінансового оздоровлення сільської економіки, формування основи для фінансового центризму на місцевій доданій вартості; морфологічного аналізу - для нової параметризації графічний - для наочного подання теоретичного та методичного матеріалу; абстрактно-логічний - для теоретичних узагальнень і формулювання висновків із проведеного дослідження.

Досліджено теоретичні та практичні засади використання цифрових технологій в управлінні сільськогосподарським підприємством. Проаналізовано динаміку позиції України у світовому рейтингу цифрової конкурентоспроможності, визначено країн - лідерів із цифрової трансформації економічних систем із метою дослідження прогресивного досвіду цифровізації економіки, її сфер, сільського господарства зокрема. Досліджено еволюцію технологій і бізнес-ідей у сільському господарстві, яку можна представити у формі двофакторної моделі розвитку. Здійснено порівняльний аналіз підходів до ведення аграрного бізнесу. Зауважено, що практично всі великі холдинги України зараз активно інвестують і впроваджують цифрові рішення, також можна свідчити про те, що на всіх рівнях сільгоспвиробництва країни вже є свої лідери з великим досвідом упровадження digital-технологій. Висунуто гіпотезу, що важливим індикатором розвитку цифровізації є цифрові технології, що сформувались із світовим досвідом. Їх можна розділити на 8 основних напрямів діяльності: FMS (системи управління фермою); збір та агрегація даних (для точного землеробства), прогнозування; маркетплейси; роботизована техніка та дрони; сенсори; розумне зрошення; тваринництво; ферми наступного покоління. На основі світового досвіду розглянуто особливості застосування окремих цифрових технологій в окремих сферах сільського господарства та здійснено припущення щодо можливості використання їх у реаліях вітчизняного сільськогосподарського виробництва. Підсумовано, що шлях або вектор цифровізації в АПК можна представити у формі трьох ступенів для агрохолдингів та двох ступенів (без останньої) для відносно невеликих сільгоспвиробників: перший ступінь характеризує агрокомпанію з ефективними бізнес-процесами (тут повинні бути впроваджені та повністю інтегровані внутрішні системи обліку та єдиний цифровий бек-офіс); другий ступінь розвитку - це вже цифрова технологічна компанія [вона використовує інноваційні технології, такі як точне землеробство, штучний інтелект (АІ), комп'ютерний зір (СУ), машинне навчання (ML) та ін.); третій ступінь - це екосистема агрохолдингу (тут уже збудована ціла інфраструктура інновацій].

Основна мета дослідження - аналіз поточного стану сільськогосподарського виробництва, вивчення можливостей переробки та визначення напрямів удосконалення державної політики для підвищення експортного потенціалу. Використано статистичний, системний підхід, методи аналізу та узагальнення. Проведено аналіз ролі держави у збільшенні виробництва експортоорієнтованої сільськогосподарської продукції, підвищенні конкурентоспроможності та якості, покращенні технологічних можливостей виробництва молока та молочних продуктів, бавовни, м'яса та м'ясопродуктів, тютюну, винограду. Проаналізовано напрями вдосконалення державної політики у галузі збільшення виробництва наукомісткої продукції за рахунок забезпечення імпортозамінною сільськогосподарською продукцією та застосування науково-технічного прогресу. Розглянуто можливості збільшення виробництва сільськогосподарської продукції, надано оцінку діяльності переробних підприємств, праналізовано переробний потенціал у цій сфері та визначено напрями державної підтримки у цій сфері. У дослідженні проаналізовано взаємодію цих напрямів, перспективи розвитку та експортні можливості, а також вносяться відповідні пропозиції щодо ефективності та розвитку заходів.

Сучасні наукові дослідження в агропромисловій cфері все частіше базуються на різних математичних розрахунках. На практиці особливого значення набувають саме економіко-математичні моделі. Особливу цінність і поширення дані методи і підходи отримали саме у виробничому середовищі, але в сучасних умовах виробничо-економічної діяльності все більше галузевих господарюючих суб'єктів стикається з питаннями застосування математичних моделей з метою підвищення ефективності управління інвестиційними ресурсами.

Наведено теоретичні основи та практичні положення щодо розвитку екологічного маркетингу в біотехнологічному виробництві у сільському господарстві. З'ясовано сутність і зміст екологічного маркетингу в біотехнологічному виробництві. Визначено особливості розвитку екологічного маркетингу в умовах біотехнологічного виробництва. Охарактеризовано методичний інструментарій екологічного маркетингу та його значення в біотехнологічному виробництві. Проведено оцінку маркетингового середовища підприємств біотехнологічного напрямку, зокрема запропоновано методичний підхід до оцінки чинників зовнішнього та внутрішнього економічного середовища підприємства. Проаналізовано стан внутрішнього та зовнішнього ринку біопрепаратів. Визначено мотиваційні аспекти споживачів біопрепаратів. З'ясовано особливості просування біотехнологічної продукції на ринках on-line. Проаналізовано алгоритм застосування маркетингового digital інструментарію в біотехнологічному виробництві. Сформовано digital стратегію просування біотехнологічної продукції екологічно орієнтованим підприємствам.

Досліджено сучасні зміни фундаментального концепту державної політики розвитку аграрного сектора в частині переходу від поняття "розвитку", котрий включав досягнення базових соціально-економічних чинників, до поняття "сталого розвитку" ("Sustainable Development"), що передбачає включення складників екологічного напряму та формування соціо-економіко-екологічної моделі, яка є максимально адаптованою до європейських стандартів. Обгрунтовано важливість дотримання вимог концепції сталого розвитку аграрного сектора, адже природні ресурси виступають базисом його розвитку, а найбільші втрати ресурсів зумовлені відсутністю заходів щодо їх збереження та відновлення, в тому числі і ключового фактора виробництва і землі. Визначено, що збереження ресурсного потенціалу є одним із важливих елементів досягнення ефективності розвитку аграрного сектора та забезпечення його сталості. Запропоновано як умовний складник концепції сталого розвитку аграрного сектора включити управлінську складову, що у підсумку забезпечить формування чотирифакторної соціо-економіко-екологічно-управлінської моделі. Підтверджено важливість розгляду аграрного сектора та сільських територій як комплексної системи, сталий розвиток якої можливий за умови збалансованої взаємодії економічної, соціальної, екологічної та управлінської складових. Обгрунтовано суть поняття "концепція сталого розвитку аграрного сектора" як комплексної структури нормативно-правового, організаційного та фінансово-економічного механізмів державного регулювання, імплементація якої забезпечить якісну реалізацію соціо-економіко-еколого-управлінської моделі, формування сприятливих умов для досягнення цілей сталого розвитку в аграрній сфері й збалансованого розвитку сільських територій. Підтверджено необхідність регламентації поняття "концепція сталого розвитку аграрного сектора" в правовому полі для встановлення його місця в структурі економічної політики країни, а також визначення підходів, згідно з якими будуть формуватись механізми взаємодії між економічним, соціальним та екологічним складниками та ключовими управлінськими підсистемами.

Мета роботи - теоретико-методологічне обгрунтування фінансових важелів державної підтримки сільського розвитку з урахування європейського та вітчизняного досвіду та розробка практичних рекомендацій щодо їх удосконалення. Дослідження здійснювалося за загальнометодологічною схемою системного підходу з використанням методів: порівняльного аналізу; статистико-економічного; розрахунково-конструктивного; абстрактно-логічного тощо. Проаналізовано європейський досвід державної підтримки сільського розвитку й окреслено шляхи його адаптації до українських реалій. З огляду на структуру витрат спільного бюджету Європейського Союзу (ЄС) з'ясовано, що вирішенню економічних, екологічних і соціальних питань у контексті сталого сільського розвитку країни - члени ЄС приділяють особливу увагу. Встановлено, що сільські громади в Україні перебувають у вкрай складних умовах: поширеними залишаються безробіття та бідність, низький рівень соціально-побутового, медичного, освітнього та культурного обслуговування сільського населення, незадовільний інфраструктурний розвиток сільських населених пунктів. Зроблено наголос на тому, що фінансова підтримка сільського господарства та сільських територій в Україні зорієнтована переважно на їх економічний розвиток. Доведено, що сталий сільський розвиток буде можливим за умов органічного поєднання його економічної, соціальної та екологічної компоненти. Визначено, що ключова роль у цьому процесі належить державі. Аргументовано, що через такі важелі впливу, як бюджетне фінансування, пільгове кредитування, податкове й інвестиційне стимулювання тощо, держава може позитивно вплинути на диверсифікацію та розвиток підприємництва, збільшення робочих місць і зайнятого населення в сільських населених пунктах. Акцентовано увагу на необхідності формування системи соціального захисту та культурної основи сільського розвитку, підтримці та поліпшенні екологічної ситуації у сільських населених пунктах.

Удосконалено зміст поняття сталого економічного розвитку, під яким запропоновано розуміти зміну вектору економічного розвитку на основі парадигмальних змін філософії господарювання, сутнісним наповненням якого виступає трансформація принципу раціональності, доповнення його неекономічними (соціальними та екологічними) складовими як підґрунтя формування мотиваційного механізму дій господарюючих суб'єктів, а також управлінської підсистеми на мікро-, макро- і наднаціональному рівнях. Визначено ядро сталого розвитку. Доведено, що суттєві зв'язки між елементами структури сталого економічного розвитку визначаються трьома законами інституційної архітектоніки: законом рівноваги, законом усереднення (золотої середини), законом структурування (золотого перерізу). Встановлено, що побудова економіки за законом золотого перерізу надає їй найбільшого динамізму із максимально економним режимом функціонування. Визначено ключові тенденції структурних трансформацій глобальної економічної системи. Доведено, що сформована структура постіндустріальної економіки не відповідає принципам сталого розвитку. Виділено необхідні умови імплементації парадигми сталого розвитку в економіку України, що реалізуються в сфері реформування інституційної матриці шляхом забезпечення наступних концептуальних зрушень: формування ефективних інститутів специфікації прав власності, зменшення питомої ваги екстрактивних інститутів шляхом розриву механізму формування рентної мотивації, підвищення ефективності трансплантації інститутів на основі блокування їх дисфункцій, ефективна реалізація потенцій держави у забезпеченні балансу інтересів економічних суб'єктів. З використанням програмного продукту TextAnalyst виділено мережу основних (найбільш значущих) понять, що визначають сутність категорії "адаптація". Уточнено значення адаптації в соціально-економічному середовищі як процесу пристосування внутрішніх властивостей підприємства до вимог динамічного зовнішнього середовища на основі використання організаційно-економічних і соціальних регуляторів з метою забезпечення стійкості функціонування в довгостроковій перспективі. Доведено, що внутрішня система адаптаційного механізму структурується виділенням таких елементів як: адаптивний потенціал, адаптаційні можливості, зовнішні сили, елементи адаптації, вектор адаптації, адаптаційний процес, точки біфуркації, атрактори. Визначено роль людського капіталу в забезпеченні сталого економічного розвитку агропромислового виробництва. Обґрунтовано методологічні засади ідентифікації об’єктних сфер застосування адаптивних механізмів управління агропромисловим розвитком, в основі яких лежить декомпозиція об'єкту управління. Здійснено оцінку стану та динаміки аграрного виробництва в Україні: макроекономічних показників, показників динаміки зовнішньої торгівлі України агропродукцією. Виділено фактор потенційної небезпеки залежності національного експорту від обмеженої кількості товарних позицій сировинного спрямування (зернових культур, кукурудзи, олійних культур). Здійснено групування регіонів за двома показниками: динамікою зростання та часткою в загальному обсязі виробництва агропромислової продукції, надано їх якісну характеристику. Визначено, що розвиток агропромислового сектору в рамках стратегії переважання факторів екстенсивного характеру, домінування економічних детермінант функціонування відбився у нехтуванні екологічними параметрами, що демонструє відставання інтегрального показника екологічного блоку від національного рівня в 2019 р. більше ніж в 2 рази. Розроблено модель оцінювання рівня сталості економічного розвитку, яка об'єднує 4 аспекти оцінювання: економічний, соціальний, екологічний та інфраструктурних блоки, значення яких розраховано за множиною кількісних чинників відносно національної економіки в цілому та агропромислового комплексу зокрема.

Досліджено теоретичні та прикладні підойми регулювання агросектору в цілому та механізмів фінансової підтримки його просторово-локалізованих систем (ПЛС), зокрема крізь призму процесів глобалізаціїта інтеграції продовольчих продуцентів України до світового економічного простору і ЄС. Досліджено дефініції категоріального апарату, пов'язаного із державною регуляцією і стимуляцією ПЛС та проєктів індустріального й соціального будівництва на селі в умовах нової економічної реальності. Обгрунтовано теоретичні положення щодо завдань вказаного механізму у взаємозв'язку з індикаторами сталого розвитку інститутів національного продовольчого ринку, виражених, у т. ч., через критеріальну множину агроіндикаторіву глобальних Цілях сталого розвитку ООН до 2030 р. Проаналізовано кількісно-якісні параметри механізму державної підтримки ПЛС агросектору загалом та в межах будівництва інфраструктурних об'єктів цивілізованого продовольчого ринку, зокрема онтогенез бюджетно-податкових та грошово-кредитних інструментів забезпечення сталої динаміки агропродовольчих ланцюгів створення доданої вартості в умовах нової економічної реальності, проведено оцінку ефективності й результативності окремих інструментів державної підтримки ПЛС агросектору, спрямованих на формування мережі оптово-продовольчих ринків та задоволення актуальних потреб сільського соціуму в соціальному будівництві. На основі виявлених деструкцій у механізмі державної підтримки ПЛС агросектору запропоновано низку взаємопов'язаних заходів щодо гармонізації вказаних національних механізмів із кращими європейськими практиками активізації та стабілізації індустріального й соціального будівництва на селі.

Одним із важливих факторів забезпечення економічної стабільності суб'єктів аграрного бізнесу є маркетингово-збутова діяльність, тому розробка методологічних підходів її оцінювання на основі системи збалансованих показників із урахуванням особливостей галузі, стратегічної бізнес-орієнтації підприємства дозволить суб'єктам господарювання реалізовувати оперативні та стратегічні цілі й завдання щодо сталого розвитку на основі реалізації маркетингових функцій. Система маркетингу аграрної галузі економіки має свої особливості, які визначаються специфікою сільськогосподарської продукції, на відміну від підприємств промисловості, для яких більшість вчених розроблювали методики оцінки здійснення маркетингової діяльності та її ефективності. Мета статті - розробка методологічних засад щодо оцінки маркетингової політики та заходів з її реалізації на аграрних підприємствах та інших суб'єктах господарювання аграрного бізнесу. У загальному вигляді ефективність маркетингової діяльності визначено як відношення сукупного дисконтованого прибутку, отриманого від реалізації маркетингових заходів у кожному році розрахункового періоду, до сукупних дисконтованих витрат на здійснення цих заходів. Маркетингова діяльність вважається ефективною, якщо індекс доходності більше ставки на капітал, і неефективною - якщо менший. Запропонована методика оцінки стану і ефективності маркетингової діяльності сільськогосподарських підприємств полягає у проведенні анкетного опитування керівників підприємств та визначенні кількісних показників стану маркетингової діяльності, отриманих як методами анкетування, так і діагностики стану підприємств за звітними даними. Висновки: в якості основних показників ефективності маркетингової діяльності сільськогосподарських товаровиробників запропоновано використовувати такі: ринкова частка підприємства на основних ринках продукції, що виробляється, відносна ринкова частка стосовно лідера, темпи росту обсягів продажу продукції, рентабельність продажу продукції та рівень рентабельності підприємства; коефіцієнт ефективності з використанням ринкової частки та рівня рентабельності продукції.

Агромаркетинг як сучасна система господарювання й інструмент подолання ринкових проблем і вирішення виробничо-збутових завдань є необхідним для суб'єктів господарювання. Він дає можливість адекватно реагувати на процеси ускладнення методів операційної діяльності аграрних виробників через розширення асортименту продукції, інноваційний розвиток виробничої бази агросфери, зміни коніюнктури ринку аграрної та продовольчої продукції, посилення конкуренції. Водночас проблеми розвитку механізмів формування та функціонування регіональних агромаркетингових систем залишаються невирішеними. Обгрунтовано особливості аграрного маркетингу, що зумовлюються специфікою власне агросфери та аграрного виробництва. Вказані особливості дають змогу сформулювати поняття аграрного маркетингу як процес задоволення потреб споживачів шляхом раціональної організації обміну та формування споживчої цінності агропродовольчих товарів. Дослідженням встановлено, що в умовах сучасної трансформації економіки кожне аграрне підприємство робить вибір із щонайменш двох шляхів подальшого розвитку: орієнтація на виробництво; орієнтація на ринок, або маркетинговий шлях розвитку. Визначено, що процес формування маркетингової системи регіонального агробізнесу починається із формулювання мети, тому має відбуватися відповідно до вимог, які продукції та збільшити їх частку на ринку. висуваються концепцією створення маркетингових систем до процесу встановлення цілей. Кожна встановлена мета повинна бути визначена якісно й кількісно, а також обмежена в часі її досягнення. Формування систем агромаркетингу в регіоні повинне мати комплексний системний характер. Доцільно не лише створювати маркетингові служби суб'єктів агробізнесу, але й формувати умови для їх ефективної роботи. Головним завданням агромаркетингу є постачання аграрної сировини та продовольства необхідної якості для задоволення потреб конкретного споживача, у необхідному місці, у потрібний час і в необхідній кількості. Формування агромаркетингових структур на рівні первинних ланок - аграрних підприємств - зумовлює можливість нарощування ефективності їх операційної діяльності завдяки більш чіткій орієнтації на задоволення конкретних потреб покупців і запитів ринку. Розвиток агромаркетингових структур надає змогу підвищити товарообіг аграрних підприємств, конкурентоспроможність вироблюваної продукції та збільшити їх частку на ринку.

Мета роботи - детермінація сучасного стану державної підтримки суб'єктів аграрного бізнесу в контексті створення конкурентних переваг. Розглянуто основні нормативні документи, які регулюють державну підтримку сільськогосподарських товаровиробників. Визначено класифікацію форм підтримки на прямі, непрямі й опосередковані та методів на адміністративні і економічні. Визначено ключову роль суб'єктів інституційного регулювання державної підтримки. Розглянуто основні напрями фіскальної, бюджетної та кредитної політики підтримки аграрного сектора. Проведено аналіз динаміки витрат на підтримку аграрного сектора з 2013 по 2019 рр. Визначено, що питома вага витрат на сільське господарство за досліджуваний період у загальному обсязі витрат бюджету скоротилася з 1,2 % до 0,55 %, що свідчить про недостатність асигнувань. Проведено аналіз динаміки структури витрат на підтримку аграрного сектора, що дозволило визначити невпорядкованість основних напрямів. Зазначено неповне використання запланованих коштів за цільовим спрямуванням на окремі напрями підтримки аграрних виробників за 2019 р. Розглянуто тенденції динаміки сум підтримки на 2020 р.: скорочення втричі асигнувань на тваринництво, значне зростання відшкодувань на здешевлення кредитів і введення нового напряму доступного кредитування для мікро- та малого підприємництва (5 - 7 - 9 %). Це свідчить про зміщення пріоритету державної підтримки з прямих на непрямі та опосередковані методи. Розглянуто використання квот за Поглибленою і всеохоплюючою зоною вільної торгівлі між Україною та ЄС при експортуванні окремих продуктів. Доведено важливу роль збільшення обсягу квоти та їх номенклатури при створенні цінових конкурентних переваг для вітчизняних сільськогосподарських товаровиробників. Негативна тенденція щодо подальшого скорочення поголів'я великої рогатої худоби, свиней, овець та кіз, яка спостерігається протягом тривалого періоду, вимагає перегляду державної політики щодо цієї підгалузі. Доведено необхідність збільшення обсягів державного фінансування сільськогосподарських товаровиробників для підвищення їх конкурентоспроможності та створення конкурентних переваг.