Здійснено комплексний аналіз процесів творення політичних рішень у контексті постдемократичних трансформацій, яких зазнають сучасні форми політичного урядування. Запропоновано авторський концептуально-методологічний підхід на основі комбінування вихідних принципів мережевого аналізу та теорії хаосу, що дозволило розкрити динаміку трансформацій, які відбуваються у складових творення політичних рішень - практиках політичної участі, репрезентації інтересів і політичної легітимації, - та з'ясувати причини делегітимаційних тенденцій. Розкрито тренди постдемократичного політикотворення, що характеризуються дисфункціональністю інституційних механізмів забезпечення взаємодії влади й суспільства, їх взаємним відчуженням через вихолощення змістовної складової залучення громадян до процесів ухвалення політичних рішень, деетатизацією політичного урядування внаслідок поширення аутсорсингу та клієнтарно-патронажних практик в організації владних відносин. Визначено ключові фактори, що впливають на творення політичних рішень в умовах постдемократичного перебігу політикотвірних процесів: деетатизація і девертикалізація політичного урядування внаслідок фрагментації державних функцій між учасниками мережевих мультиакторних форматів вироблення рішень; делегітимація державної моделі урядування, зумовлена дисфункціональністю інституційних механізмів взаємодії влади й суспільства, зокрема в системі політичного представництва інтересів і практиках участі громадян у процесах вироблення політичних рішень; інкапсуляція ухвалення рішень усередині владних мереж, що на тлі посилення соціальних фрустрацій спричиняє збільшення ентропії та несе дестабілізаційні ризики сучасним системам політичного урядування та світовому порядку в цілому.

Проведено комплексне теоретико-прикладне дослідження феномену політичної компетентності. Виявлено чинники й механізми її формування як ціннісної складової політичної культури владної еліти України. Досліджено особливості її функціонування в ракурсі розв’язання завдань соціально-політичного розвитку сучасного українського суспільства. Охарактеризовано підходи до трактування й оцінено політичну компетентність, її практичне відображення в політичній діяльності владної еліти України. Визначено орієнтири та механізми розвитку компетентності владної еліти, сформовано нові компетентності за умови демократизації українського суспільства.

Досліджено особливості формування й ухвалення політичних рішень у контексті теоретичного трактування політико-режимних характеристик функціонування політичних систем. Визначено ключові аналітичні категорії політико-режимного забезпечення ухвалення політичних рішень. Доведено, що концептуальні положення теорії політичних мереж і методологічний інструментарій мережевого підходу є найбільш оптимальними для дослідження режимного виміру формування й ухвалення політичних рішень.

Визначено проблеми імплементації політичних рішень у державному управлінні у межах забезпечення ефективної взаємодії політичної влади, державного управління та інститутів громадянського суспільства та запропоновано нові наукові підходи та моделі їх вирішення.

Вирішено актуальне наукове завдання, що полягає у виробленні комплексного підходу до виокремлення та систематизації основних механізмів імплементації політичних рішень у державному управлінні в контексті забезпечення результативності та підвищення ефективності взаємодії політичної влади, державного управління й інститутів громадянського суспільства. Розроблено систему моделей державно-владного впливу для визначення місця й особливостей застосування механізмів імплементації політичних рішень. Особливу увагу приділено теоретико-методологічним засадам дослідження процесу імплементації політичних рішень у державному управлінні. Запропоновано інноваційний підхід до формування механізмів імплементації політичних рішень у державному управлінні з використанням узагальненої моделі імплементації та системний підхід до організації, міжвідомчої координації й управління шляхом застосування програмно-цільового методу для розробки комплексного багатоцільового механізму управління.

Досліджено чинники та складові політичного вибору у процесі комунікативної взаємодії. Визначено, що основою раціонального політичного вибору виступає комунікативна взаємодія між інформованими, компетентними громадянами та владою. Акцентовано увагу на тому, що сучасні умови цих відносин опосередковані інформаційним простором, зокрема - діяльністю мас-медіа. Обгрунтовано, що на політичний вибір сучасної доби впливає особливий тип раціональності - комунікативна раціональність, яка обумовлює вимоги логічної обгрунтованості, культури аргументації, моральності. Визначено чинники впливу на політичний вибір, серед яких наявність конституційно-правових механізмів регулювання політичного простору, плюралізм груп та спільнот, тип політичного режиму, рівень політичної активності громадян, діяльність мас-медіа, рівень політичної свідомості та культури.

Проаналізовано параметри й характеристики ефективності та результативності впровадження механізмів імплементації політичних рішень у державному управлінні. Визначено актуальні з погляду практики підходи щодо підвищення ефективності впровадження механізмів імплементації політичних рішень у державному управлінні.

Розкрито концептуальну сутність понять "політичний ризик" і "ризик країни", здійснено зіставлення їх логічних обсягів.

Вивчено особливості взаємодії держави та громадянського суспільства як учасників політичних мереж. З'ясовано, що політичні мережі виступають як найважливіший інститут формування горизонтальних зв'язків і рівноправних відносин у соціумі, а також відображають реальні процеси відносин між політичними та громадянськими структурами. Концепції політичних мереж розглянуто як уніфікуючий та інтегруючий методологічний підхід, що дозволяє ясно та доступно систематизувати емпіричні постановки питань і дослідницьких намірів, а також забезпечує синтез різних політологічних підходів. Визначено, що політичні мережі є сукупністю стабільних неієрархічних відносин, що зв'язують різноманітних акторів, які поділяють спільні політичні інтереси та здійснюють обмін ресурсами для їх просування. Виокремлено дві типологічні форми політичних мереж: громадсько-політичні та мережі державної політики. Показано, що через мережі громадянське суспільство одержує можливість контактувати з урядом, що перетворюється на стимул до громадської самоорганізації.

Визначено поняття політичного ризику, аналіз суб'єктів й об'єкти політичного ризику, наведено існуючі кваліфікації політичних ризиків, досліджено фактори, які сприяють виникненню, підвищенню та мінімізації політичних ризиків. Наведено приклади методик дослідження та управління політичними ризиками.

Розглянуто основні ідеї неоінституційного підходу, особливості їх застосування до вивчення процесу прийняття політичних рішень. У цьому контексті увагу приділено порівнянню неоінституціоналізму з неокласичною теорією та інституційним підходом.

Проведено комплексне дослідження соціокультурного й ідейно-політичного аспектів впливу державно-виконавчих установ на засоби масової комунікації, визначено сутність та мету процесів взаємовпливів між державно-виконавчими установами та засобами масової комунікації. Розглянуто сутність та проаналізовано управлінську парадигму державно-виконавчих установ з точки зору масово-комунікаційної складової політики. Описано структуру та визначено специфіку діяльності ЗМІ у сучасному політичному просторі.

Проаналізовано роль праць Г. Саймона як автора моделі обмеженої раціональності у розвитку теорії прийняття політичних рішень.

Розглянуто основні підходи до дослідження прийняття політичних рішень, сформульовано алгоритм відповідного процесу, акцентовано увагу на важливості врахування таких чинників, як оцінка політичної ситуації, здійснення політичного прогнозування, можливість оновлення рішення.

Викладено концепцію Дебори Стоун про визначення проблем за книгою "Парадокс політики. Мистецтво ухвалення політичних рішень". Застосовано підхід авторки до визначення проблем до аналізу мови українських політиків на прикладах їх виступів та промов для перевірки в такий спосіб дієвості та адекватності цього підходу на українському грунті.

Проаналізовано становлення та розвиток методологічних підходів до вивчення процесу прийняття політичних рішень. Висвітлено внесок в осягнення проблеми Г. Лассвелла, Ф. Гантера, Г. Лінблома, Г. Спенсера та інших.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ф083 + Ф037.3 + Х809(4УКР)68 + Ц1,8(4УКР)1

Рубрики:

Воєнна політологія

Політичні рішення

Державне право окремих країн

Загальна теорія воєнної науки, воєнної політики та воєнної доктрини

Шифр НБУВ: Ж69395 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено проблеми обгрунтування теоретико-методологічних засад і можливостей застосування індигенізаційного підходу до аналізу сучасних процесів політичної модернізації, що передбачає розкриття теоретичних положень формування індигенізаційного підходу у сучасному дискурсі політичної модернізації, онтологічних передумов виникнення феномену індигенізації як реакції на кризу вестернізації в незахідних суспільствах, аналіз концептуального змісту поняття індигенізації й обгрунтування доцільності його використання як методологічного інструменту дослідження сучасних процесів політичної модернізації. Базуючись на принципі поліваріантності суспільного розвитку, визначено світоглядно-методологічні можливості індигенізаційного підходу, обгрунтовано критерії аналізу структури індигенізації як політичної практики, що породжує специфічну модель політичної модернізації, а також критерії функціонального аналізу індигенізації як політичної практики.

Розглянуто діалогові форми політичної участі громадян як механізми впливу на процес ухвалення політичних рішень без посередників між ними та владою.

Здійснено аналіз основних чинників ефективності діяльності політичного лідера, зокрема, за умов демократизації українського суспільства. Висвітлено теоретичні та методологічні аспекти дослідження діяльності політичного лідера. Запропоновано підхід до здійснення цього дослідження, за яким головною оціночною категорією такої діяльності є ефективність. Показано, що найбільш важливою умовою ефективності діяльності політичного лідера є оптимальність рішень, які він приймає. Проведено вивчення механізму та специфіки прийняття рішень політичним лідером. Досліджено об'єктивні та суб'єктивні чинники ефективності його діяльності. Проаналізовано специфіку діяльності політичних лідерів в Україні. Запропоновано шляхи підвищення її ефективності.