Досліджено політичну поведінку в умовах демократичних змін суспільства. Виокремлено особливості взаємозумовленості детермінант і зовнішніх проявів політичної поведінки суб'єктів влади й окремих груп українського суспільства. Виявлено, що поведінка як феномен, який відтворює причинно-наслідкові зв'язки детермінант і їх проявів, може мати властивість зворотного зв'язку від наслідку до причини, набуваючи при цьому властивості детермінанти - поведінка може бути одним із чинників формування особливостей політичної культури, вплинути на характер політичної соціалізації, обумовити зміни сприйняття політичної реальності у політичній свідомості. Синтезовано детермінанти, які визначають особливості політичної поведінки в умовах демократичних змін суспільства. Політичну поведінку в умовах демократичної трансформації українського суспільства розглянуто через призму мотивації еліти та не еліти. Визначено, що наближеність до життя за демократичними стандартами зумовлюється збалансованістю між актуальною та потенційною мотивацією; між демократією як мотивом-метою і мотивом-цінністю у політичній поведінці. Для вирішення цієї проблеми запропоновано шляхи формування солідарної політичної поведінки - поведінки, яка зменшує окреслений розрив і балансує визначені мотиви.

Досліджено тенденцію раціоналізації політичної поведінки в умовах формування демократичного суспільства, зокрема визначенням її сутності, специфіки, напрацюванням критеріїв типологізації. Уточнено загальну ієрархію політологічних категорій, що описують різні аспекти людських дій у сфері політичного ("політична активність", "політична діяльність", "політична поведінка", "політична участь") у вигляді "мотрійкової" матриці. Посилено змістовну інтерпретацію таких проявів політичної поведінки, як абсентеїзм, популізм, лобізм, персоналізація із виокремленням в кожній з них раціональних та ірраціональних складових. Конкретизовано розуміння сутності демократичного транзиту, завдяки чому демократизація, як перехід від тоталітарних, авторитарних політичних систем до демократичних, постає не незворотнім процесом з гарантованим напередвизначеним результатом, а постійним пошуком міри співвіднесення абстрактного демократичного зразка з політичними, цивілізаційними, етнічними, конфесійними реаліями. Методологічною основою дослідження раціоналізації політичної поведінки визначено поліметодологічний підхід, який органічно поєднує можливості спектру політологічних методів (оскільки у центрі уваги саме політична поведінка суб’єктів різних рівнів як невід’ємна частина політичної культури суспільства); методів філософської рефлексії (оскільки необхідно вивчити багатоаспектний феномен раціоналізації); методів інших наук, зокрема психології, соціології (статусно-рольовий, ситуаційно-психологічний тощо), загальнонаукових підходів, а також загальнологічних методів (аналіз, синтез, індукцію, дедукцію, порівняння, узагальнення, аналогію), що дозволили комплексно осмислити ціннісні умови демократизації для політичної діяльності та участі. Отримала подальший розвиток гіпотеза про закономірний характер раціоналізації як політико-культурної умови демократичних перетворень, що проілюстровано через аналіз наукового дискурсу щодо раціоналізації політичної поведінки в концепціях М. Вебера, Ю. Габермаса, Е. Даунса, Г. Саймона, Е. Фромма, М. Фуко та інших. Поглиблено уявлення про співвідношення раціонального та ірраціонального в структурі політичної поведінки та її складових у вигляді поведінкових передумов (інстинкти, цінності, потреби), мотивів (афекти, установки, ідеали та переконання), стимулів (страх, моральні, матеріальні та постматеріальні), суспільних регуляторів поведінки (архетип, традиція, закон). Зазначено, що співвідношення раціональної та ірраціональної складових політичної поведінки щодо цілей, засобів та результатів є мінливим. В одних випадках переважає раціональний розрахунок, в інших – емоційні пориви. Водночас фіксується закономірність: бажана мета майже завжди гарантовано досягається раціональними діями, у той час, як ірраціональна поведінка лише випадково може призвести до оптимального результату. Відтак досить важливою визначено процедуру раціоналізації політичної поведінки, коли основні суб’єкти політики вибудовують свою активність на засадах логіки, розуму та здорового глузду. Виважена, запланована, прогнозована поведінка осмислюється своєрідним еталоном у політичному житті. Набули подальшого розвитку існуючі класифікації форм політичної поведінки (електоральної поведінки, політичної участі, протестної поведінки), зокрема їх збагачення, по-перше, формами, що виникли в постсучасних умовах внаслідок розповсюдження інтернет-технологій (блогерство, флеш-моби, стріт-арт протест, хактивізм), а, по-друге, формами протестних дій мас, що з’явилися в Україні під час Помаранчевої революції 2004 р., Революції Гідності 2013 – 2014 рр. та боротьби з гібридною агресією РФ. Запропоновано модель, що фіксує типи поведінки політичних суб’єктів залежно від рівня раціоналізації (низький, середній, високий). Виокремлено дев’ять поведінкових установок для політичної поведінки: лідерів (фаталістична, прагматична, рефлексивна), політичного активу (популістська, лобістська, запрограмована), мас (інертно-пасивна, мобілізована, автономна). За допомогою поданої моделі здійснено аналіз політичної поведінки суб’єктів різного рівня участі у політичному житті України. Зроблено висновок про зростання ситуативної раціональності, яка у діях лідерів та активістів відображається переважно у використанні технологічних прийомів і методів досягнення тактичних цілей, а у діях громадян – у зацікавленому ставленні до політичних подій без усталеної ідентифікації з певним політичним рухом чи партією, прагненні реалізувати свої інтереси за рахунок політичного вибору на підставі власного досвіду та соціально-групової солідарності. Водночас раціональність, яка ґрунтується на свідомому стратегічному баченні взаємозв’язку суспільних та індивідуальних інтересів, перебуває лише на початкових етапах формування, як для лідерів та активістів, так і для пересічних громадян. Визначено тенденцію до підвищення рівня автономності політичної поведінки в українському суспільстві, форми якої збагачуються та апробуються під час політичної боротьби. Зауважено на змінах поведінкових установок під впливом послідовної політики демократичних реформ, спрямованих на формування інституціональної мережі участі та залучення до цієї мережі все нових і нових громадян. Темпи і засоби цих реформ вказували на деякі зловживання з боку уряду, олігархів, чиновників, представників партійної бюрократії, що переслідують власні інтереси, але загальна тенденція все ж таки сприяє відходу від авторитаризму та укріпленню основ демократичного режиму. Обґрунтовано тенденцію до формування прошарку "нових виборців", тобто генерації громадян, що не вдоволені роллю пасивних спостерігачів і не бажають втрачати свої політичні права й свободи. Саме з цього прошарку відбувається рекрутування політичного активу, але з нього ж лунають гасла до прямих політичних дій, переважно у вигляді протестів. Раціоналізація політичної поведінки передбачає пошук шляхів перетворення громадянської активності всіх видів на конструктивне співробітництво влади і представників громадянського суспільства. Доведено об’єктивну необхідність раціонального обґрунтування, доцільності тих чи інших дій політиків, їх усвідомленого ставлення до власних вчинків. Проаналізовано негативний вплив патерналізму на формування автономної політичної поведінки. Природньою реакцією електорату пострадянських країн, що стали на шлях демократичних перетворень, є ностальгія за "сильним лідером", зрівняльними формами розподілу ресурсів соціалістичного зразка, "турботою" з боку партії, і, як наслідок, – апатія, пасивний протест, абсентеїзм, нерозуміння необхідності конструктивної участі в демократичних процедурах. Питома вага патерналістських установок розглядається як загальне культурне тло для більшості політичних процесів у країнах демократичного транзиту. Для виявляння особливостей політичної поведінки проведено пілотажне соціологічне опитування, головне завдання якого апробація розробленого інструментарію та визначення питомої ваги носіїв певного рівня раціоналізації. Кожне питання анкети мало на меті виявлення різних ознак раціональності (послідовність, відповідальність, здатність до прогнозування, готовність до активних дій тощо). Результати дослідження можуть бути використані для подальшого вивчення проблем політичної поведінки в умовах демократизації. Надані рекомендації щодо оптимізації шляхів раціоналізації політичної поведінки сприяють напрацюванню стратегій демократизації політичної культури громадян в системах транзитивного типу, зокрема у діяльності центральних і місцевих державних органів влади, політичних партій та громадських організацій.

Досліджено принципи конструювання нової політичної реальності етнічним єврейським лобі у США. Крізь призму конструктивістських підходів окреслено теоретичний вимір етнічного єврейського лобізму як унікальної стратегічної структури, яка конструює нові соціально-політичні практики. Інструменталізацію впровадження змін та політичну ефективність єврейського етнічного лобі у США розглянуто прикладами успішного створення нових культурних звичаїв і артефактів. Доведено, що проізраїльський лобізм у США є способом створення соціальної реальності, яка виникає внаслідок діалектичного зв’язку груп інтересів із громадським сектором та урядом. Розглянуто питання взаємодії мультикультурного середовища з явищем етнічного єврейського лобізму, який характеризується формою прояву національної ідентичності. Тлумачення демократизму американського суспільства порівняно з есхатологічною концепцією юдаїзму, яка відображає основні засади прогресивізму у США. Надано пропозиції щодо використання етнополітичних стратегій і тактик єврейського лобі у вітчизняній політичній практиці.

Здійснено спробу окреслити питання, пов'язані з технологією підготовки політичної промови - спічрайтингом, оскільки публічні виступи є обов'язковою частиною суспільного комунікаційного процесу і спрямовані на формування громадської думки. Виявлено функції, які має виконувати спічрайтер, взаємодіючи з клієнтом-політиком. Для кращого розкриття проблеми розглянуто поняття "спічрайтинг", "спічрайтер" та виявлено відмінність політичного спічрайтингу від ділового. Зауважено, що спічрайтер, готуючи текст промови, має враховувати чотири основні завдання PR-комунікації. Перераховано навички, якими має оволодіти спічрайтер для здійснення успішної професійної діяльності.

Раскрыта специфика появления понятия ''политический рынок''. Проанализирован процесс его формирования как объективного общественного явления. Внимание уделено описанию функционирования политического рынка как объекта воздействия маркетинговых инструментов и технологий.

Розглянуто теоретико-методологічний компонент політичного маркетингу. Адже в добу зростання суспільних ризиків і небезпек, що загрожують людству, значно посилюються вимоги до якісної складової політичної влади. Політична діяльність є своєрідним ринком послуг, і для ефективного задоволення процесу обміну на ньому застосовується маркетинг. Незалежно від того, в якій суспільно-політичній системі та за умов якого політичного режиму здійснюється політична діяльність, вона спрямована на завоювання та утримання контролю над таким специфічним ринком влади. Обгрунтовано, що оволодіння теоретико-методологічним компонентом політичного ринку впливає не тільки на успішне вирішення актуальних та перспективних завдань політики держави, а й на її авторитет та реальні досягнення. Акцентовано увагу на побудові маркетингових структур, що грунтуються на системі методів і теорій, та використовуються в політиці, у політичних процесах, завдяки яким здійснюється вплив на громадян, на суб'єктів політики.

Наведено результати науково-аналітичного дослідження, спрямованого на визначення ролі феномену культури та політичної участі особистості в працях, пов'язаних з діяльністю, розвитком і трансформацією суспільства. Проаналізовано процес політичної участі особистості, визначено чинники, які впливають на формування та динаміку розвитку політичних процесів. Увагу приділено естетиці та релігійно-моральним чинникам політичної участі особистості. Висвітлено гуманістичну роль політико-культурного просвітництва.

Розглянуто теоретичні аспекти лобіювання в процесі взаємодії влади, бізнесу і громадських об’єднань. Здійснено теоретико-методологічне обґрунтування його сутності в контексті забезпечення реалізації конституційного права громадян брати участь в управлінні державними справами, ефективності та раціональності політики держави через сприяння активному залученню громадян, інститутів громадянського суспільства та суб’єктів господарювання до процесу прийняття нормативно-правових актів.

Рассмотрены теоретические аспекты лоббирования в процессе взаимодействия бизнеса и власти. Осуществлено теоретико-методологическое обоснование его сущности в контексте обеспечения эффективности и рациональности политики государства.

The theoretical aspects of lobbying in the process of interaction between business and government. Done theoretical and methodological basis of its nature in the context of effectiveness and efficiency policy. Outlines the problems and issues for further research.

Уделено внимание параметрам взаимоотношений маркетинга и политики. Расскрыты основные категории политического маркетинга. Охарактеризована специфика формирования политического маркетинга. Изучены инструменты маркетинга микс и особенности их использования на рынке политики. Исследована методология создания имиджа политического лидера.

Досліджено сучасні підходи та теоретичні концепції щодо формування та розвитку системи маркетингових комунікацій органів державної влади в Україні. Надано характеристику дискурсу відносно понятійного апарату інформації та комунікацій як головних цивілізаційних чинників розвитку держави і соціуму. Розглянуто та проаналізовано нові соціально-етичні підходи до функціонування маркетингових комунікацій органів державної влади. Представлено класифікацію й опис істотних ознак, відмінних рис і характеристик традиційного основного, інтегрованого й особливого типів державних маркетингових комунікацій, а також нових спеціальних і специфічних напрямів державного маркетингу, що динамічно розвиваються. Запропоновано принципи, методи та засоби використання положень нечіткої логіки для процесів моделювання та прогнозування розвитку інформаційно-комунікаційних складових системи державного маркетингу. Розроблено концепцію комунікативної стратегії маркетингових комунікацій органів державної влади та засади її теоретико-методологічного забезпечення.

Розглянуто специфіку суспільно-політичної активності громадян за різних політичних режимів (тоталітарного, авторитарного, демократичного), яка досягається за допомогою різноманітних чинників мобілізації. Досліджено політичну мобілізацію у її негативному (авторитарна, вертикальна, примусова) та позитивному (змагальна, горизонтальна, демократична) контекстах. Наголошено на необхідності уникнення спрощеного однобокого трактування політичної мобілізації як однозначно негативної, а сучасну політичну ситуацію необхідно аналізувати крізь призму співіснування вертикальних і горизонтальних проявів мобілізації з зростанням переважання останньої.

Окреслено психологію політичного активізму, досліджено особливості поняття "політичний активізм". Проаналізовано особливості політичної поведінки та структуру політичних відносин. Визначено роль політичного активізму на сучасному етапі розвитку української політики.

Розкрито ціннісно-мотиваційний аспект політичної поведінки державних службовців; охарактеризовано такі складові політичної поведінки, як політичні цінності, інтереси, традиції, мотиви, потреби, вольові якості особистості; обгрунтовано вплив політичних потреб на сформованість політичних цінностей особистості як базового складника політичної поведінки; проаналізовано стан сформованості політичних цінностей у державних службовців - слухачів курсів підвищення кваліфікації Національної академії державного управління при Президентові України.

Проаналізовано поняття електорального політичного маркетингу, основні його функції та методи впровадження. Визначено проблеми формування й особливості функціонування політичного ринку. Досліджено поняття політичного PR і політичної реклами та їх місця в системі електорального політичного маркетингу. Розглянуто особливості електорального маркетингу в країнах світу, зокрема його креативне втілення в українському політичному досвіді.

Концептуалізовано поняття "владне рішення". Визначено спільне та відмінне з термінами "політичне рішення" та "управлінське рішення". Запропоновано критерії розрізнення такого типу рішень. Визначено рівні співвідношення політичного й управлінського у владних рішеннях - інституційний та ціннісний. Установлено категорії, які дають змогу розкрити дані співвідношення. Розглянуто мережі владних рішень як суб'єктів їх прийняття, до яких належать центри прийняття політичних та управлінських рішень. Розглянуто моделі мереж владних рішень. Проаналізовано особливості інституційного співвідношення політичного й управлінського у владних рішеннях в Україні та взаємовідносини між президентом, парламентом та урядом. Визначено особливості та тип мереж владних рішень в Україні. Охарактеризовано специфічності співвідношення центрів рішень як суб'єктів законодавчої ініціативи у Верховній Раді, а також ціннісний вимір співвідношення політичного та управлінського у владних рішеннях на основі вивчення публічного дискурсу, політичної й управлінської культури, ідеологій та контенту програм політичних партій. З'ясовано особливості ціннісного дискурсу в Україні, роль політичних партій та органів влади в ньому.

Досліджено лобізм як наукову категорію та суспільно-політичний феномен, здійснено політико-правову характеристику інституту лобізму. Простежено історичні етапи наукового осмислення інституту лобізму в політичній науці та еволюцію інституту лобізму в світовій політичній практиці. Проаналізовано досвід регулювання інституту лобізму в західних країнах, проблеми інституційного оформлення та законодавчого закріплення інституту лобізму в країнах Східної Європи та Азії. Досліджено особливості формування інституту лобізму в Україні, політико-правові основи інституціоналізації лобізму в Україні та проблеми імплементації світового досвіду розбудови інституту лобізму. З'ясовано, що лобізм у кожній країні має свої особливості. Показано, що це політико-правове явище має різні форми прояву, а характер і глибина вкоріненості механізмів лобіювання визначаються рівнем політичної та правової культури.

Досліджено бренд як засіб політичного впливу. Набуло подальшого розвитку трактування понять "бренд", "політичний бренд" та "політичний брендинг". З'ясовано, що поняття "бренд" походить з маркетингу, де він означає комплекс інформації про компанію, продукт чи послугу. Визначено, що політичний бренд - це єдність сутності (ідентичності) політичного суб'єкту тa символів, образів, поведінкових та уявних конструкцій, які формуються у людини по відношенню до нього, та є засобом його виділення і досягнення бажаних конкурентних переваг. Політичний брендинг - це систематичний процес по створенню політичного образу й управлінням його комунікативним впливом на цільову аудиторію. Розглянуто поняття владного капіталу політичного бренду, який є сукупністю компонентів, що створюють цінність політичного бренду на політичному ринку, забезпечуючи більші шанси на здобуття й утримання влади. Такими компонентами є активи владного капіталу політичного бренду як характеристики, які потенційно надають можливість впливати на цільову аудиторію. Показано цінність політичного бренду, що полягає у його здатності впливати на електоральні вподобання виборців і у спроможності завойовувати та утримувати владу. До активів капіталу політичного бренду віднесено: відданість бренду, обізнаність про бренд, сприйману якість бренду, імідж та репутацію бренду. Здійснено адаптацію існуючих моделей створення й управління комерційним брендом до політичного контексту. Запропонована авторська модель створення та просування політичного бренду.

Розглянуто значення політико-культурних чинників, які визначають спрямованість і форми дій з мобілізації політичної участі громадян. Наголошено, що особливе значення під час вивчення мобілізаційних механізмів активізації політичної участі належить джерелам активності - мотивам і мотивації. Досліджено сукупність мотиваційних сфер, щодо яких можна застосовувати чинники мобілізації: організаційно-практичної (утилітарної) мотивації; організаційно-інституційної мотивації; організаційного менталітету.

Досліджено особливості формування іміджу політичного лідера в сучасній Україні. Розкрито теоретико-методологічні засади дослідження політичного іміджу, проаналізовано основні підходи до визначення політичного іміджу, виокремлено його структуру та типологію. Розрізняються такі поняття, як політичний маркетинг, виборчий маркетинг та іміджевий маркетинг. Наведено авторське визначення поняття "іміджевий маркетинг". Показано, що в сучасній Україні має місце жорстка конкуренція між використанням двох різних механізмів формування іміджу політичного лідера: маркетингового (конкурентного, виборчого) та бюрократичного (номенклатурного). Серед політичних технологій окремо виділено іміджеві технології. Виявлено, що PR та реклама є маркетинговими засобами формування іміджу політичного лідера на противагу агітації та пропаганді. Розкрито вплив соціокультурних чинників на формування іміджу політичного лідера в сучасній Україні. Виділено гендерний аспект формування іміджу політичного лідера, показник розвитку демократичних процесів в Україні.

Уперше здійснено комплексний порівняльний аналіз вітчизняного та федерального виборчого законодавства, який надав можливість з'ясувати специфіку електоральної участі громадян України та ФРН. Визначено форми електоральної участі громадян ФРН на різних етапах підготовки та проведення виборів в контексті впровадження цього досвіду в електоральну практику України. Удосконалено теоретико-методологічні засади електоральної участі громадян. Уточнено концепцію електоральної участі, електоральної активності та ідеологічної сегментації громадян України та ФРН. Набуло подальшого розвитку вивчення нормативно-правової бази електоральної участі громадян України та ФРН у формуванні парламентів через процедуру голосування. Узагальнено форми участі громадян України та ФРН на етапі підготовки до виборів. Досліджено процедури підрахунку голосів, визначення результатів виборів в Україні у контексті демократичного досвіду ФРН. Систематизовано результати електорального вибору громадян України та ФРН у контексті ідеологічної сегментації електорату.