Індекс рубрикатора НБУВ: Ф087 + Ф1(4РОС)64

Рубрики:

Геополітика

Історія політичних вчень

Шифр НБУВ: Ж69635 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено феномен євразійства та вплив його сучасної варіації (неоєвразійства) на політичне життя Російської Федерації. Розкрито особливості неоєвразійства як політичної концепції й ідеології, розглянуто основні напрями його розвитку. Визначено передумови, причини та джерела формування євразійської доктрини та її подальшої еволюції до варіанта неоєвразійства, охарактеризовано його складові. Доведено провідну роль геополітичної складової в сучасному неоєвразійстві, показано її вплив на формування основних напрямів його розвитку. Досліджено прояви неоєвразійської концепції у внутрішній і зовнішній політиці Російської Федерації, зокрема в інтеграційних російських спробах на пострадянському просторі. Проаналізовано шляхи вирішення українського питання в євразійській доктрині й її сучасному варіанті. Здійснено прогноз впливу неоєвразійства на українські політичні реалії. Запропоновано загальний прогноз розвитку неоєвразійства в сучасному політичному житті Росії.

Розглянуто основні ідеї та напрями російської суспільно-політичної думки 1990 рр., які втілено у програмах, ідеології політичних партій, рухів і громадських організацій, теоретичних роздумах і заявах політичних лідерів та інтелектуальної еліти Росії. Проаналізовано виникнення та становлення у результаті політики перебудови та гласності ідейно-політичного плюралізму наприкінці існування РС. Охарактеризовано особливості ідеології суспільно-політичних течій та організацій у перші роки президентства Б. Єльцина. Висвітлено ідейний та політичний поступи ліберальних партій та партій влади, комуністичного руху та націонал-патріотичних організацій. Досліджено відродження за умов пострадянської Росії традиційних для російської суспільно-політичної думки інтелектуальних течій слов'янофільства, євразійства та західництва. Простежено вплив їх світоглядних засад і головних ідеологів на цивілізаційні пошуки нової російської ідентичності.

Проаналізовано російсько-українські взаємини у межах Співдружності незалежних держав протягом 1990-х років. Відображено коментарі російської громадсько-політичної думки з приводу участі України в інтеграційних процесах СНД під егідою Росії.

Здійснено науково-теоретичний аналіз феномена російської імперської ідеї та систематизацію імперських концепцій і проектів, визначено їх роль і значення в історії російської політичної думки та в сучасності. Проаналізовано витоки та виявлено специфіку сучасної трансформації теоретичного осмислення імперської ідеї російськими дослідниками з урахуванням нових політичних умов, а також політичну спрямованість її основних сучасних версій. Досліджено основні політологічні напрями, які становлять зміст російської імперської ідеї XIX - першої половини XX ст. Визначено, які моменти цієї ретроспективи наявні нині в розвідках російських учених, присвячених вказаній проблематиці. Розглянуто класичні геополітичні західні концепції через призму імперії та зміст "позитивного дискурсу імперії" в сучасній західній політичній думці. Подано оцінку їх впливу на становлення та розвиток новітніх версій російської імперської ідеї та російську геополітику наприкінці XX - на початку XXI ст. Охарактеризовано стан російської імперської ідеї на сучасному етапі. Встановлено основні позиції, на підставі яких критикують російську імперську ідею в сучасній російській політичній думці. Проаналізовано можливі напрями розвитку рівноправних відносин України та Росії, перераховано першочергові кроки, які може здійснити Україна для їх оптимізації.

Досліджено геостратегічну схему багатовекторності зовнішньої політики України через призму концепції євразійства щодо відродження Великої імперської Росії. Проаналізовано основні аспекти геостратегічного спрямування України з огляду на необхідність збереження незалежності та суверенітету.

Качественные изменения общества и власти в первое десятилетие нового века подвели российское руководство к необходимости выстраивания официальной идеологии как на партийном, так и на государственном уровне. Проанализированы основные черты становления консервативной идеологии в России в период президентства В. В. Путина. На основании анализа официальных документов партии власти "Единая Россия", программных выступлений главы государства и лиц из его окружения показано, как поэтапно наращивались усилия в этой сфере, создавались концепты и идеологемы, призванные ликвидировать революционный разрыв 90-х годов и выстроить историческую линию преемственности в контексте "примирения" трех эпох: Российской империи, СССР и Российской Федерации.

Комплексно проаналізовано інтеграційні проекти Російської Федерації (РФ) на пострадянському просторі. Визначено та систематизовано геополітичні інтереси РФ. Проаналізовано інструменти та засоби їх реалізації на території колишнього Радянського Союзу. Розкрито основні положення "нової доктрини Путіна" та з'ясовано її вплив на процес формування сучасного світопорядку. Простежено еволюцію інтеграційних проектів РФ на пострадянському просторі у військово-політичній та економічній сферах і показано роль і місце у них України. Досліджено Євразійський Союз як новий інтеграційний проект РФ та виокремлено основні етапи його реалізації на пострадянському просторі. Охарактеризовано напрями та чинники російського геокультурного проектування на нові незалежні держави. Обгрунтовано тезу про те, що всі спроби реалізації РФ інтеграційних проектів у різних сферах суспільного життя спрямовані на відновлення єдності пострадянського простору з метою посилення російського домінування у світі загалом і на євразійському континенті, зокрема.

Проаналізовано сучасне сприйняття історіографією доктрини неоєвразійства та зокрема погляди на проблему східнослов'янського етногенезу одного із найбільших апологетів цієї ідеологічної течії А. Дугіна. Встановлено, що довільна інтерпретація неоєвразійцями історичних та етнологічних фактів робить їхнє вчення антинауковим і не дозволяє сприймати його як частину сучасного етноісторіографічного дискурсу.

Розглянуто тему привабливості світоглядного концепту "Русский мир", що виступає мобілізуючим чинником як для росіян, так і для російськомовних громадян інших країн у боротьбі проти України. Проаналізовано різні концепції "Русского мира" та виокремлено їх спільні підстави. Увагу акцентовано на ролі, яку відіграє ідея "Русского мира" в глобалізовану епоху, де мережа творить нові основи для формування суспільної єдності поза простором і часом. Обгрунтовано думку про те, що мобілізаційний потенціал "Русского мира" зумовлений здатністю творити нову солідарність, спроможну компенсувати драматичний збіг військової поразки, політичного приниження, економічного падіння, культурного нігілізму та загального хаосу.

Досліджено ставлення російської суспільно-політичної думки до зовнішньої політики України. Визначено чинники, які впливали на ставлення представників ліберально-демократичної, націонал-патріотичної та комуністичної течій російського політикуму до зовнішньополітичних орієнтирів України. З'ясовано вплив російської суспільно-політичної думки на формування зовнішньої політики Росії щодо України впродовж 1990-х pp. Проаналізовано основні візії російської суспільно-політичної думки на українську незалежність, участь України у міжнародних організаціях, її відносини з США та країнами Європи. Доведено залежність стану міждержавних відносин від ставлення російського суспільства до зовнішньополітичних орієнтирів України.

Мета дослідження - проаналізувати й узагальнити погляди представників російської консервативної та ліберальної думки у другій половині XIX - на початку XX ст. на становище польського етносу в Російській імперії й можливі шляхи розв'язання проблемного "польського питання". Методологія грунтується на принципах історизму, об'єктивності, усебічності, детермінізму, наступності, системності. Для досягнення поставленої мети здійснено комплексне використання різноманітних дослідницьких методів як загальнонаукових (логічного аналізу, синтезу, узагальнення), так і спеціально-історичних (історико-генетичного, історико-порівняльного, історико-ситуаційного, термінологічного аналізу). На основі широкого кола джерел схарактеризовано візію найбільш репрезентативних представників російського політикуму консервативного та ліберального напрямів на "польське питання" та обгрунтовано фактичну неможливість його розв'язання в конкретних історичних умовах. Висновки: російсько-польські відносини існували у замкненій системі нерозв'язного комплексу політичних, соціальних, етнічних і національних суперечностей. Політика державного терору щодо поляків із боку царату викликала зворотну хвилю національно-визвольного руху, під час пікових виявів якого також подекуди виявлялися елементи тероризму. Більшість російських консерваторів стояли на позиціях державного націоналізму, ідеологічну форму якого в її консервативній моделі може бути визначено як поєднання ідейного монархізму, великодержавного шовінізму та реакційного консерватизму. Виразне акцентування уваги консерваторів на переважанні культурно-духовних цінностей російського народу об'єктивно наповнювало консервативну модель націоналістичним змістом. Пріоритетним напрямом визначалася "боротьба з інородницьким засиллям" (насамперед з єврейським) і сепаратизмом "окраїн" (передусім польським національно-визвольним рухом) адміністративно-розпорядчими, соціально-культурними та економічними методами. Ліберали трактували національні рухи як потенційного союзника в боротьбі з самодержавно-бюрократичним ладом, одночасно виступаючи за збереження єдиного політичного простору. Причину загострення "польського питання" вони вбачали в політичному терорі царату. На їх думку, зруйнування самодержавного ладу та децентралізація сприяли б національному примиренню.

Мета дослідження - запропонувати історіософський аналіз причин консерва тивного реверсу Російської Федерації та її хворобливої фіксації на Україні. Методологічною основою слугують принципи історизму, об'єктивності, детермінованості та системності, які при застосуванні історико-типологічного й порівняльно-історичного методів дозволяють проаналізувати консервативний розворот Росії, підгрунтя її фашизації в контексті політичних трендів сучасності. Проаналізовано історичний контекст формування у РФ "парадної квазіреальності", в якій Україна та українці перемістилися на наступне після "колективного Заходу" місце в ієрархії "ворогів", а "українське питання" перетворилося на системотвірний чинник суспільно-політичного життя. Показано, що в обставинах кристалізації феномену "поворотного тоталітаризму" варто очікувати на самовідтворення низки історично властивих йому стигм, однією з яких і є саме "українське питання". Конструкт "русскомирской" псевдоцивілізації складений із тотальної брехні, тримається на системній та систематичній пропауандистській обробці власних, обмані й залякуванні чужих громадян. Витворення паралельного інформаційного світу має руйнівні наслідки для самої Росії, чия владна верхівка втратила зв'язок із реальністю, забувши, де проходить межа поміж брехнею і правдою.

Проведено багатоаспектний глибокий аналіз ідеології та практики рашизму. Розкрито широкий спектр історичних, релігійних, етнічних та інших комплексних проблем, пов'язаних із рашизмом. Проаналізовано сутнісні характеристики рашизму та перспективи міжнародно-правової відповідальності Росії за злочини рашизму.

Розкрито духовну складову російського імперіалізму. Розглянуто рашизм як культурний код московсько-ординської цивілізації, що фактично не змінюється від моменту зародження Московії в лоні Монголосфери до епохи путінізму. Увагу приділено цивілізаційній основі ідеології рашизму. Розглянуто роспропаганду як транслятор ідеології рашизму. Акцентовано на піднесенні ідеології рашизму в межах право-радикальних рухів.