Проаналізовано процес консолідації демократії в Іспанії крізь призму трансформацій в політичній системі. Увагу приділено конституціоналізації цього процесу та законотворчості парламенту в перехідний період.

Комплексно досліджено проблему інституційної трансформації системи влади в Іспанії під час переходу від франкізму до демократії. Вперше встановлено, що трансформація системи владних інститутів в Іспанії за перехідних умов відбувалась у формі еволюційних, модифікаційних і системних інституційних перетворень, що в цілому збігається зі стадіями іспанського переходу до демократії - лібералізацією авторитарного, демократизацією перехідного та консолідацією демократичного режимів. Виявлено, що трансформація владних інститутів в Іспанії за перехідних умов відбувалась у формі еволюційних, модифікаційних і системних інституційних перетворень, мала поступовий характер через здійснення почергових сутнісних інституційних змін на різних рівнях політичної влади. Доведено, що за умов переходу Іспанії від франкістського авторитарного до демократичного політичного режиму було впроваджено комплекс механізмів розподілу влади на підставі застосування принципів парламентаризму та децентралізації. З використанням методу моделювання розкрито механізм трансформації системи владних інститутів в Іспанії у період переходу від франкізму до демократії. З'ясовано, що системні інституційні зміни відбулися завдяки утвердженню легальних демократичних конституційних практик міжінституційної взаємодії на стадії консолідації демократії.

Висвітлено проблеми та особливості територіального устрою Іспанії, аналізується специфічний характер її регіональної та місцевої влади. Визначається правовий статус автономних громад на прикладі децентралізованої асиметричної моделі. Досліджено особливості демократичного розвитку та консолідації місцевої влади в Іспанії, а також визначаються основні періоди процесу консолідації місцевої влади. Досліджено питання фінансових ресурсів місцевого урядування.

Вивчено проблеми сепаратизму в Іспанії - країні з найгарячішим осередком прояву цього явища в сучасній Європі. Серед 19 автономних областей країни впродовж останнього часу особливої активності сепаратистський рух набув у Каталонії. В основі дослідження і вивчення історичних особливостей розвитку сепаратизму в Каталонії та причин, що зумовили виникнення в цій автономії сепаратистських настроїв. У процесі дослідження розглянуті основні причини каталонського сепаратизму - економічні, етнонаціональні та політичні, проведено аналіз інтенсивності впливу кожної із вказаних причин, ступеня їх значимості як таких, що сприяють сепаратизмові. Домінуюча роль у формуванні проявів сепаратизму в Каталонії належить економічним чинникам, зокрема, небажанням фінансувати відсталіші регіони, а за формою та інтенсивністю свого прояву Каталонський сепаратизм розцінюється, як активний, сецесійний. Визначені можливі наслідки активізації сепаратизму в Каталонії для Іспанії та Європи в цілому. Така ситуація є серйозною загрозою єдності королівства, оскільки може викликати ланцюгову реакцію й збурити сепаратизм у інших автономних спільнотах, де він перебуває в поміркованому або пасивному стані, особливо в Країні Басків та Іалісії, Андалусії, Арагоні, Астурії, Кантабрії, Кастилії, Леоні, Балеарських островах. Активізація сепаратистського руху в Каталонії також може посилити рух за відокремлення деяких регіонів від інших європейських країн і створити загрозу єдності Європи. Розглянуто заходи протидії сепаратизму в Каталонії, зокрема зазначена ефективність у боротьбі з активним сепаратизмом силових методів.

Висвітлено зміст та особливості інституціоналізації еліти в процесах модернізації політичних систем Іспанії, Німеччини, Туреччини та України. Доведено, що процеси інституціоналізації сприяють набуттю елітою структурно-змістовних характеристик, необхідних для виконання функцій, спрямованих на структурно-змістовне перетворення політичної системи. У цьому контексті досліджено рівень суб'єктності еліти в процесах модернізації та особливості використання технологій політичної діяльності, спрямованих на оптимізацію поставлених цілей та завдань. Представлено технологічну схему модернізації політичної системи та надано практичні рекомендації щодо її практичного використання в умовах української політичної дійсності.