Індекс рубрикатора НБУВ: Ф3(4РОС)12

Рубрики:

Внутрішнє становище. Внутрішня політика

Шифр НБУВ: Ж69635 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Однією з основних особливостей трансформаційних процесів на пострадянському просторі є формування й утвердження у певних країнах цього регіону політичних режимів, які, поєднуючи елементи авторитаризму та демократії, утворюють новий, гібридний тип політичних режимів. Здійснено комплексний аналіз основних підходів щодо розуміння поняття "політичний режим", на базі якого сформульовано дефініцію цієї категорії. Визначено основні етапи становлення та розвитку транзитології як напряму транзитологічної парадигми дослідження суспільно-політичних трансформацій. Проаналізовано та систематизовано основні підходи щодо концептуалізації гібридних режимів. Наведено визначення цієї категорії. Виділено основні індикатори, які дають змогу ідентифікувати належність певного режиму до розряду гібридних. Розроблено методику підрахунку цих індикаторів. На базі розробленої теоретико-методологічної схеми проведено комплексний аналіз особливостей функціонування політичних режимів Росії під час президенства В.Путіна та Білорусі у період правлення А.Лукашенка. Ці режими визначено як, відповідно, напівавторитарний режим і режим авторитарної ситуації.

Проаналізовано інституційні засади й наслідки реалізації внутрішньої політики В.Путіна впродовж його першого президентства, її вплив на характер модернізації в Росії. Розмежовано поняття трансформації як переходу від одного політичного режиму до іншого та внутрішньополітичних трансформацій як процесу та наслідків реалізації цілей суб'єктів політики в конкретному політико-культурному середовищі. Показано залежність конституційного статусу глави держави в Росії від його реальних можливостей впливати на розвиток країни. З'ясовано причини та обставини послаблення політичної опозиції в Росії під час першого президентства В.Путіна, розкрито вплив його соціально-економічних реформ на суспільно-політичну модернізацію Росії.

Систематизовано основні теоретико-методологічні засади трансформаційних процесів в Україні та Росії, досліджено джерельну базу та стан наукової розробки теми. Розглянуто особливості початкового етапу трансформацій, їх розвиток і результати у віддзеркаленні громадської думки, а також ставлення громадян України та Росії до впровадження ліберально-ринкової моделі та засад громадянського суспільства. Проведено порівняльний аналіз суспільно-політичних трансформацій в Україні та Росії у сучасній громадській думці. Розглянуто ставлення пересічних громадян, експертів, провідних вітчизняних і частково іноземних ЗМІ до відповідних реформ та їх наслідків. З'ясовано зв'язок між успішністю проведення трансформаційних процесів і сприйняттям їх громадською думкою у сучасному європейському контексті.

Проаналізовано практичну діяльність засобів масової інформації з позиції комунікативного ресурсу, висвітлено переваги та вади комунікаційної діяльності роботи прес-служби Державної Думи Російської Федерації.

Внимание уделено проблематике политической регионалистики, которая приобретает большую актуальность в отечественной политологии. Проанализирован обширный материал, дающий представление о категориальном определении политического региона, источниках и факторах становления и развития политической субъектности региона в России, а также взаимоотношений центр - регион. Охарактеризованы основные свойства и признаки политического региона, рассмотрены вопросы институциализации политической активности, выстраивания федеративных отношений в региональной элите. Показано, что политический регион - системное образование, составными частями которого выступают ресурсы и средства, институты и процедуры, нормы и правила, а также цели и результаты. Основным свойством политического региона является органическое единство территории, населения, экономики, государственной власти. Политическая субъективность региона - качество объективное, поскольку он обладает объективной реальностью, но это реальность не физического, а усложненного "телесно-душевного" порядка. Объективную же основу политической субъектности составляют природно-географическая специфика территории, социально-демографическая и этноконфессиональная структура населения, "культурный капитал" социально-территориальной общности и др.

Проаналізовано урядові кабінети у контексті систем уніфікованої більшості у російському напівпрезиденталізмі у проміжку 2000 - 2012 рр. Визначено атрибути президент-парламентського напівпрезиденталізму у Росії. Проаналізовано формальні та фактичні патерни політичної системи Росії. Окреслено модель діархії.

Для обоснования путей дальнейшего общецивилизационного развития российского и украинского обществ использован формационный подход, совершенствованный введением аналитического приема формационного ветвления, что позволило выявить и спрогнозировать контуры будущего стран мировой цивилизации, в том числе России и Украины, в виде социально ориентированной формации, которая должна собой представлять государство конституционной демократии с социально ориентированным гражданским обществом и социальной рыночной экономикой. Для перехода к этой формации требуется переформатирование классовой структуры общества, с выделением в качестве главного субъекта непосредственной власти в стране производительного класса, который составляет в современном обществе 90 - 95 % численности населения.

Проаналізовано сутність політичної довіри у горизонтальному та вертикальному вимірах у контексті політичних процесів України та Російської Федерації. Розглянуто ключові теоретико-методологічні засади дослідження феномену довіри та стан його розробки представниками західного та вітчизняного наукового середовища. Запропоновано власні дефініції "довіри", "політичної довіри", "політичної повсякденності" та авторський підхід щодо їх подальшого вивчення. Доведено наявність кореляційного зв'язку між інституціональною та повсякденною формами політичної довіри. Виокремлено особливості української та російської психокультури з екстраполяцією їх специфіки на передумови надання довіри. Проведено аналіз формальних і неформальних практик політикуму України та Росії. Підкреслено "спадковість" типів політичної довіри у вертикальному вимірі за радянських часів і у сьогоденні шляхом введення власної класифікації. Віднайдено потенційні механізми становлення довірчих відносин у міжособистісній та інституційній проекціях з відповідним зазначенням етапів їх формування та головних акторів взаємодії. Проведено паралелі між станом політичної довіри в українському та російському соціумах і показниками європейських країн. Виділено інституціональні можливості генерації моделей соціальної дії з метою подання рекомендацій стосовно формування "культури довіри" в українському/російському соціумах і з боку провідних країн світу. Наведено перспективи інвестування у покращання стану політичної довіри з одночасною вказівкою на певні позитивні аспекти короткочасного превалювання політичної недовіри у суспільстві. Підкреслено роль держави як одного з головних інститутів стимулювання генералізованої довіри.

Рассмотрены практические примеры реализации в России концепции электронной демократии. Раскрыты концептуальные аспекты электронной демократии, в частности, отражающие позицию власти по поводу развития этой системы. Сделаны несколько выводов относительно степени развития электронной демократии в России. Во-первых, система находится на начальной стадии своего развития. Существующие в Интернете проекты проходят "обкатку" и реализуются в "пилотном" режиме - никто не берет на себя большой ответственности за последствия этих опытов. Во-вторых, одна из современных тенденций развития электронной демократии заключается в том, что системы (проекты) доступны для граждан, реально заинтересованных в развитии э-демократии и желающих участвовать в этом процессе. Т.е. существующие проекты используют политически активные граждане, для которых Интернет давно уже стал важнейшим средством взаимодействия с органами власти, общественными организациями и бизнес-структурами. Здесь, безусловно, нельзя не упомянуть о разного рода проблемах - проблеме цифрового неравенства, отсутствия спроса на системы э-демократии, компьютерной "безграмотности", социальной апатии и др. Однако, признавая и учитывая четкую позицию власти по развитию и укреплению электронной демократии в России и имеющийся положительный опыт функционирования Интернет-проектов, можно прогнозировать успешную реализацию в установленные сроки целей и задач электронной демократии, обозначенных в проекте "Концепции развития в Российской Федерации механизмов электронной демократии до 2020 года".

Вперше в українській науки здійснено комплексне політологічне дослідження та проаналізовано теоретичні, організаційні засади та функціонування міжнародного спостереження за виборами на пострадянському просторі (на прикладі України, Російської Федерації та Республіки Білорусь), одного із вагомих факторів забезпечення демократичних виборів як компоненту розвитку демократії. На основі документів і наукових публікацій досліджено роль міжнародного спостереження за виборами в контексті трансформації політичних систем пострадянських держав. Висвітлено та проаналізовано нормативно-правові засади діяльності місій міжнародного спостереження за виборами у національному виборчому законодавстві й їх участь у виборчих кампаніях в Україні; специфіку організації міжнародного спостереження за виборчими процесами в Республіці Білорусь; статус та повноваження міжнародних спостерігачів в Російській Федерації. Проаналізовано спектр впливу міжнародних спостерігачів, особливості та специфіку функціонування міжнародного спостереження за виборами в Україні, Російській Федерації та Республіки Білорусь. Визначено й охарактеризовано якісний потенціал міжнародного спостереження за виборами, його переваги та недоліки та запропоновано науково-практичні рекомендації щодо розв'язання окремих проблем його функціонування.

Досліджено авторитарну консолідацію в Російській Федерації. У ході аналізу простежено, як відволікання громадської думки від внутрішньодержавних проблем і рефокусування на збройні конфлікти в ближньому зарубіжжі впливає на формування та поширення цілісної державної ідеології, вироблення "інформативної" пропаганди та поширення цілей і цінностей, спільних як для держави, так і для громадян. Зроблено висновок, що ці фактори призвели до зміцнення авторитарного режиму в Росії, зробивши його нечутливим до зовнішніх впливів.

Розглянуто прояв характерних особливостей інформаційного суспільства в еволюції Росії та України, проаналізовано відмінності в темпах розвитку демократизації обох країн, що стало однією з найважливіших причин їх нинішнього протистояння.

Досліджено політичну специфіку російської журналістики, її залежність від влади та сучасну ситуацію на ринку російських Інтернет-ресурсів, зокрема "Правда.Ру", "Российский диалог". Увагу приділено контенту "Pravda.ru" та "Российский диалог", оскільки саме ці портали активно розгортають інформаційну війну щодо України.

Вперше у вітчизняній політичній науці комплексно науково досліджено проблематику формування громадської думки в Україні і Російській Федерації за умов нестабільності, зовнішньополітичних криз і прямого воєнно-політичного протиборства. Вперше у порівняльному аспекті розглянуто особливості кризового політичного менеджменту в Україні та РФ за умов ведення сучасної гібридної війни, враховуючи її інформаційні виміри. Охарактеризовано сутність і роль дискомунікації у сфері медіа, її вплив на стереотипізацію мислення та громадську думку в цілому, та зокрема за умов гібридної війни. Уточнено вимоги до аналітико-прогностичної діяльності інформаційно-аналітичних центрів у кризових міжнародних ситуаціях і в контексті розгортання гібридної війни. Проаналізовано механізми формування адекватної та дієвої громадської думки в Україні та в Європі щодо справедливого вирішення кримського питання. Досліджено механізми ведення психологічної війни за умов кризових міжнародно-політичних ситуацій. Здійснено класифікацію інформаційно-психологічних операцій в межах ведення сучасних гібридних війн. Розглянуто методику контент-аналізу дезінформаційних і дифамаційних повідомлень російських ЗМК у межах розгорнутої інформаційної війни проти України.

Проаналізовано вплив напівпрезидентської форми правління на демократичну консолідацію постсоціалістичних політичних режимів. Досліджено цей вплив через три фактори, що пов'язані з напівпрезидентською формою правління: тип напівпрезиденціалізму, чіткість формального розподілу виконавчої влади та ступінь дотримання цього формального розподілу акторами. Сформульовано три гіпотези щодо впливу цих факторів на демократичну консолідацію режимів. Проаналізовано вплив напівпрезиденціалізму на демократичну консолідацію в Польщі, Росії й Україні. Виявлено, що прем'єр-президентська модель більш сприятлива для демократичної консолідації, ніж президент-парламентська, однак для того, аби її позитивний вплив повністю розкрився, необхідно існування чіткого розподілу виконавчих повноважень між президентом та урядом, а також дотримання ключовими акторами цих формальних норм. Окреслено можливі сценарії подальшого розвитку форми правління в Україні та спрогнозовано їх вплив на перспективи демократичної консолідації.

Розглянуто прояв характерних особливостей інформаційного суспільства в еволюції Росії та України, проаналізовано відмінності в темпах розвитку демократизації обох країн, що стало однією з найважливіших причин їх нинішнього протистояння.

Досліджено наукові підходи до сутності та змісту політичної системи суспільства та гібридної війни. Деталізовано основні риси "суспільств ризику". Розкрито причини трансформацій політичних систем в умовах цілеспрямованого застосування проти них загроз і небезпек, джерелом продукування яких є гібридна війна. Визначено витоки гібридних війн, окремі елементи здійснення яких відомі з попередніх історичних епох. Конкретизовано зміни в інституційній, нормативній, функціональній, комунікативній, духовно-культурній підсистемах політичної системи в умовах гібридної війни. Доведено цілеспрямовану трансформацію політичної системи Російської Федерації до стану, що уможливив реалізацію концепту гібридної війни проти України та інших демократичних держав з метою утвердження російської великодержавності та імперського характеру внутрішньої та зовнішньої політики. Виявлено особливості та спрямованість трансформації політичної системи України, змушеної протистояти російській гібридній війні з метою збереження державного суверенітету, незалежності та відновлення територіальної цілісності.