Розкрито роль військово-політичного союзницького співробітництва й його інститутів у стабілізації та дестабілізації міжнародної системи у XX - першому десятилітті XXI ст., зокрема, напередодні розв'язування двох світових воєн. Особливу увагу приділено періоду глобалізації, розвитку подій в біполярному та постбіполярному світах і перспективам союзів. Базуючись на інституційній теорії, полемізовано з поглядами прихильників концепцій політичного реалізму та неореалізму, однобічних дій, Ad hoc коаліцій. Досліджено фактори, що впливають на дієвість військово-політичного співробітництва, запропоновано систему критеріїв її визначення.

Розкрито феномен культурного фактора у процесах єваропейської інтеграції на прикладі сходження ЄС та розвитку континенту у повоєнний період і за сучасних умов посилення глобалізації. З'ясовано теоретичні засади та місце співробітництва у культурній сфері в структурі євроінтеграційних процесів, можливості залучення України до цих процесів в контексті її європейського стратегічного вибору та входження до європейського простору. Простежено еволюцію принципів та механізмів співпраці держав-членів ЄС у сфері культури, висвітлено засади формування європейської ідентичності в контексті мультикультуральної парадигми.

Досліджено транскордонні природні ресурси, що розміщені на прикордонних територіях, їх види та основні риси транскордонних ресурсів, а також фактори, які впливають на транскордонне управління природними ресурсами.

Висвітлено проблеми пострадянського, посткомуністичного та постколоніального транзиту України. Наведено результати досліджень різних моделей посткомуністичних трансформацій, які відбулися в Польщі, Чехії, Угорщині та Словаччині. Особливу увагу приділено аналізу передумов та етапів повернення до авторитаризму в результаті невдалих демократичних перетворень або, навпаки, їх відсутності. Досліджено корені та джерела історичних рецидивів повернення суспільства в минуле, яке веде країну шляхом деградації та регресу.

Розглянуто місце та роль євроскептицизму у сучасному геополітичному дискурсі ЄС. Визначено специфіку геополітичного дискурсу європейської інтеграції. Охарактеризовано сутність, виникнення, розвиток, форми прояву та процес інституціоналізації євроскептицизму в сучасній європейській політиці. Досліджено вплив геополітичної ідентичності на розвиток євроскептицизму в країнах Західної Європи та вплив геополітичного феномену дисконтинуальності на розвиток євроскептицизму в країнах Східної Європи. Виявлено геополітичну специфіку національних моделей євроскептицизму в країнах Східної Європи. Визначено стан і перспективи політичного партнерства Україна-ЄС в контексті поляризації геополітичного дискурсу в ЄС. З'ясовано місце та роль євроскептицизму у процесі трансформації геополітичного дискурсу за умов сучасної кризи ЄС, а також охарактеризовано євроскептичні моделі посткризового майбутнього європейської інтеграції.

Висвітлено актуальні питання розвитку європейського інтеграційного процесу на сучасному етапі. Охарактеризовано економічні основи конституційної стабільності України в аспекті європейської інтеграції, вплив правової інтеграції на правові системи. Проаналізовано право законодавчої ініціативи в европейському союзі (ЄС) і окреслено уніфікацію національного законодавства України із правовими актами ЄС як елемент євроінтеграції. Розглянуто судовий захист прав людини в сучасній Україні, особливості преіодиціальної компетенції суду ЄС. Досліджено проблему забезпечення національної безпеки за умов глобалізації.

Проаналізовано показники окремих складових геополітичного та соціоекономічного вимірів безпекового потенціалу ЄС у порівнянні з аналогічними показниками потенціалів інших впливових акторів. Враховано як істотні переваги ЄС, так й показники слабкості, що надало змогу визначити місце та силу цього інтеграційного об'єднання як у регіональному вимірі, так і у глобальній системі. Вказано, що нові держави-члени ЄС надають суттєвих переваг об'єднанню на міжнародній арені, незважаючи на свій порівняно нижчий соціально-економічний рівень.

Досліджено концептуальні і прикладні аспекти впливу мусульманського чинника на європейські інтеграційні процеси та з'ясовано роль політичних акторів у формуванні ідентичності через легітимацію власного дискурсу. Узагальнено теоретичні і методологічні підходи до сутності європейської ідентичності у зарубіжній і вітчизняній науковій думці, досліджено сучасний стан розвитку європейської ідентичності у контексті формування політичних структур ЄС, визначено роль зовнішньополітичної складової у формуванні європейської ідентичності. Вперше у вітчизняній політологічній науці цілісно досліджено сучасну політику інтеграції іммігрантів у Франції, Німеччині та Нідерландах на основі трьох моделей інтеграції. Розглянуто стратегічні і тактичні підходи політикуму трьох країн до трансформації європейської та національної ідентичності, приділено увагу ролі мусульманських меншин у даних процесах. Сформульовано висновок щодо необхідності вироблення єдиної стратегії розвитку європейської ідентичністі як частини європейського політичного проєкту з урахуванням зміни структури суспільства.

Проаналізовано особливості існування гнучкої інтеграції в ЄС на основі теоретичної бази, аналізу положень, пов’язаних з використанням гнучкої інтеграції, положень про просунуту співпрацю в засадничих договорах ЄС, а також практики застосування гнучкої інтеграції в ЄС і його окремих країнах-членах. Представлено комплексне визначення гнучкої європейської інтеграції, а також запропоновано класифікацію її типів і форм, на підставі чого розроблено типізацію існуючих опцій і виявів гнучкої інтеграції в ЄС. Зокрема, констатовано, що гнучка європейська інтеграція – це складова частина євроінтеграційного процесу, яка характеризується неоднаковою участю держав-членів ЄС у євроінтеграційних проектах (що зумовлено їхнім бажанням або можливостями), яка припускає неоднакові права та обов’язки учасників і яка приводить до створення різних конфігурацій усередині або поза межами ЄС, в тому числі з можливим включенням третіх країн. Застосування гнучкої інтеграції може бути спрямоване не лише на загальне просування інтеграції, але і на підвищення ефективності роботи в окремих сферах співпраці. У такому разі виникає дилема між загальним рівнем розвитку інтеграції і ефективністю окремих сфер взаємодії.

Розглянуто особливості еволюції концепції нейтралітету та її практичного втілення у зовнішньополітичній діяльності європейських держав у контексті докорінних змін на міжнародній арені після розпаду соцтабору, розширення НАТО та ЄС. Виявлено формування нових зовнішньополітичних пріоритетів Австрії та Швейцарії під впливом "російського чинника" та встановлено значення безпекової складової у зовнішній політиці Швеції та Фінляндії в умовах виникнення нових регіональних загроз з боку Російської Федерації. З'ясовано недоцільність здійснення Україною нейтральної політики шляхом критичного аналізу досвіду здобутків у цій сфері європейських нейтральних держав та їх порівняння з українськими реаліями.