Проанализированы особенности феномена миграции, многофакторность процессов её развития в социальном пространстве и времени. Освещена роль социальной философии в контексте своеобразия миграционного опыта и развития гражданского общества, в частности процессов миграции в Украине и России. Внимание уделено проблемам регулирования миграционных процессов на постсоветском пространстве. Определены тенденции и перспективы трудовой миграции, масштабы и социально-экономические последствия нелегальной миграции в странах СНГ, политико-правовые направления миграционной политики.

Розглянуто науковий аналіз історичних умов розвитку політичних сил терористичного спрямування в українських землях Російської імперії у другій половині ХIХ - на поч. ХХ ст. та засад діяльності поліції й жандармерії з протидії тероризму.

Проведено комплексний аналіз актуальних проблем антитерористичної політики та боротьби з тероризмом у країнах Центральної Азії, Росії й Україні. Поглиблено уявлення про феномен тероризму, виділено окремі етапи розвитку тероризму (зокрема етап глобалізації тероризму та розширення кола його детермінант). Систематизовано чинники у політичній, економічній, соціальній, духовній і психологічній сферах життя, які впливають на подальший розвиток тероризму. Визначено особливості та тенденції сучасного тероризму (зокрема збільшення обсягів фінансування тероризму). Обгрунтовано доцільність виділення фінансування тероризму в окрему статтю кримінального законодавства Казахстану, Киргизстану,Таджикистану, Узбекистану, Росії й України. Доведено необхідність уніфікації визначення тероризму в антитерористичних законодавствах країн Центральної Азії, Росії й України з урахуванням їх національних і геополітичних інтересів. Запропоновано авторське визначення тероризму. Проаналізовано роль ООН і діяльність міжнародних спеціальних і регіональних організацій (зокрема Шанхайської організації співробітництва (ШОС) і Регіональної антитерористичної структури ШОС (РАТС ШОС)), роль Вищих органів СНД і профільних органів галузевої співпраці з питань взаємодії в боротьбі з тероризмом. Розроблено рекомендації для подальшого удосконалення й організаційного забезпечення антитерористичної політики в системі національної безпеки країн Центральної Азії, обгрунтовано пропозиції з протидії тероризму в Україні.

Досліджено широкий спектр історичних, теоретичних, методологічних і практичних аспектів створення, становлення, розвитку методів, прийомів та засобів формування образу ворога у воєнно-політичному конфлікті. Розглянуто пропаганду як цілісну систему. Розкрито роль і місце маніпуляції масовою свідомістю у формуванні як соціально-політичних уявлень у цілому, так і образу ворога зокрема. Викладено теоретико-концептуальні, методологічні основи формування та дослідження системи пропаганди, управлінські, організаційні та науково-методологічні засади її функціонування, тенденції та перспективи розвитку.

Проаналізовано політику Російської Федерації щодо "заморожених конфліктів" у придністровському регіоні Республіки Молдова, абхазькому та цхінвальському регіонах Республіки Грузії та вірменсько-азербайджанського конфлікту в Нагірному Карабасі. З'ясовано причини конфліктів, історичні та геополітичні мотиви участі Росії у їх "заморожуванні". Визначено комплекс дипломатичних, воєнно-політичних, економічних та інформаційних заходів Російської Федерації у зоні "заморожених конфліктів" в Придністров'ї, Нагірному Карабасі, Абхазії та Південній Осетії, спрямований на збереження російського впливу в конфліктних регіонах зокрема та на пострадянському просторі в цілому. Проаналізовано еволюцію підходів Російської Федерації щодо управління "замороженими конфліктами" на пострадянському просторі, визначено основні етапи реалізації політики РФ у зоні конфліктів у Придністров'ї, Нагірному Карабасі, Абхазії і Південній Осетії. Визначено підходи до врегулювання "заморожених конфліктів" усіх його учасників, провідних акторів світової політики, міжнародних посередників і спостерігачів, що дозволило проаналізувати політику Російської Федерації у зоні "заморожених конфліктів" на пострадянському просторі з урахуванням максимальної кількості точок зору. Доведено, що "заморожені конфлікти" на пострадянському просторі є загрозою національній безпеці Азербайджану, Вірменії, Грузії, Молдови та України, стабільності в регіонах Центрально-Східної Європи та Південного Кавказу. Сформульовано пропозиції автора, спрямовані на протидію імперській політиці Російської Федерації на пострадянському просторі.

Рассмотрены основные направления миграционной политики России после распада СССР. Выполнен анализ динамики размещения беженцев и вынужденных переселенцев на территории России.

Мета статті - сприяння розвінчуванню ненауковості російської історіографії, її заідеологізованості та прислужництва правителям; викриття маніпулятивних намагань нинішніх лідерів РФ заручитися аргументами історії для легітимації геноцидної агресії проти України, її обгрунтування й виправдовування; з'ясування мотивів глорифікації загарбницьких воєн і конструювання образу ворога. Методологія дослідження базується на системному дотриманні принципів історизму, наступності, антропологічного, соціокультурного і критично-аналітичного підходів, спростування фальсифікацій та спотворень в історичних наративах, залучення методів історіографічного аналізу й синтезу, компаративі стики, способів історико-хронологічного, історико-генетичного пізнання та власних рефлексій. Актуальність і наукова новизна визначаються самою постановкою проблеми, яка в контексті нинішньої війни, її історичного сегмента, набуває особливого значення, оскільки дозволяє глибше осягнути витоки великодержавницької сутності та прислужницького характеру російської історіографії, починаючи з часів В. Татищева, М. Карамзіна, М. Погодіна й до сучасних кремлівських істориків; повніше усвідомити необхідність остаточного вивільнення українських дослідників з-під її світоглядно-методологічного впливу. Вперше на основі історіографічних джерел, напрацювань попередників та авторських студій аналізуються технології звеличування ролі воєн в історії Росії, створення образу внутрішнього й зовнішнього ворогів, формування ворожості та ненависті до України, західного світу. Висновки: результат дослідження спрямований на доведення ненауковості російської історіографії, її одержавлення, ідеологічної заангажованості та упередженості, привласнення нею історико-культурної спадщини Києворуської держави, розвінчування постколоніальних стереотипів, спотворень, фабрикацій, довільного трактування історичних джерел, фальсифікацій історії Росії й України та обгрунтування необхідності їх спростування. Відстежено процес підміни понять російськими істориками, перекручування фактів, поширення міфів, насадження стереотипів мислення з метою маніпуляції історичною свідомістю і збереження української історичної науки в так званому спільному інформаційному просторі, нав'язування їй свого бачення історичного процесу. Звернуто увагу на необхідність подальшого дистанціювання української історіографії від російської, протидії її світоглядному стрижню - парадигмі "російського світу", концепціям "одного народу" та "спільної історії", розвінчування антигуманності ідеології агресивного рашизму, брехливості й аморальності московських історичних міфів щодо характеру та цілей нинішньої окупаційно-завойовницької війни проти України, замовчування її геноцидного спрямування. Висловлено низку пропозицій щодо подальшого викриття експансіоністської політики Росії під маскою "збирання споконвічно російських земель", її сучасних модифікацій, включаючи намагання контролювати інтелектуально-інформаційний простір історичної науки й освіти, використовувати його у великодержавницьких інтересах.