Наведено основні характеристики політики соціальної якості ЄС, обгрунтовано важливість для України адаптації цих підходів як інструменту мінімізації соціальних ризиків, надано пропозиції щодо першочергових інституційних заходів для формування та реалізації політики соціальної якості в Україні.

Україна відноситься до держав з досить складною історією становлення та здобуття незалежності. Непростим виявився і новітній етап, ознаменований пошуками вірного геополітичного вектора та можливостей реалізації внутрішнього потенціалу розвитку, що відбувається в умовах анексії Криму та російської агресії на Донбасі, істотних трансформацій системи міжнародних відносин. Мета публікації - виявлення передумов, загроз та обмежувальних чинників для успішного просторового розвитку України у сучасному глобалізованому світі. В площині просторового розвитку означені сильні (вигідне географічне положення, сприятливі кліматичні умови, розвідані корисні копалини, високий рівень освіченості населення, розвинена транспортна і технічна інфраструктура та ін.) та слабкі (соціальна нерівність, низький рівень оплати праці та високий рівень безробіття, висока зношеність основних фондів і застарілість технологій, високий рівень корупції та ін.) сторони. Означено загрози розвитку: енергетична залежність, наявність тіньової економіки, негативне сальдо зовнішньої торгівлі товарами та послугами тощо. Дослідження проведено в рамках методології суспільної географії, з урахуванням підходів, що застосовуються у сфері сучасного державного управління та формування міжнародних відносин. Зокрема, для виявлення сильних та слабких сторін, прогалин просторового розвитку та його законодавчого забезпечення застосовано SWOT та GAP аналізи. Ключові індикатори визначено на основі досвіду міжнародних систем індикації збалансованого просторового розвитку (програми ООН та ЄС, розробки окремих європейських країн). У підсумках окреслено напрями та заходи щодо зміцнення економіки України з урахуванням принципів збалансованості та ролі в цьому географічних досліджень.

Розглянуто соціально-політичне самовизначення сучасної України на шляху до євроінтеграції. Європа постає для України у двох головних вимірах: як європейська спільнота держав, з якими Україна співпрацює; як визначальна для всіх складових суспільної і культурної дійсності система цінностей, що визначає певний тип життя, особистого самовизначення та суспільного розвитку. Наголошено на пріоритетності другого з цих значень. Євроінтеграція України - це передусім перетворення українського суспільства і форм нашого життя (в усіх сферах) відповідно до стандартів, пріоритетів і системи цінностей, напрацьованих європейською цивілізацією. Причому це не запозичення зовнішньої цивілізаційної моделі, а природний для України шлях розвитку, що суголосний її власній культурно-історичній самобутності. Виділено три індикативні показники європейськості: примат суспільства над державою; гарантована власність, свобода підприємництва та праці; високий рівень загальносуспільного консенсусу (деліберативна демократія). Аналіз української ситуації за цими індикаторами приводить до висновку, що загальним наслідком і виявом вад і слабкостей українського суспільства є фактична відсутність партнерства між державою і суспільством, між основними секторами суспільства, між громадянами і суспільними інститутами. Більше того, на сьогодні між спільнотою громадян і корпорацією можновладців розгорнулася досить активна боротьба за соціальну ініціативу, яка за обставин постійного зниження рівня життя та інших чинників має перспективу потужного соціального катаклізму та жорсткого, навіть нещадного протистояння цих сторін. Звернення до автентичного сенсу політики засвідчує, що існуюча в Україні система є квазіполітичною, яка насправді приховує панування корпорації можновладців. Натомість правдива політична система по суті протистоїть пануванню, унеможливлює його і є способом реалізації свободи і прав громадян. Це відповідає сенсу політичного в європейській традиції, тому євроінтеграція та встановлення народовладдя в Україні є суголосними процесами, спрямованими на спільну соціальну та культурно-історичну перспективу.

Детально та переконливо зображено бачення Європейського Союзу, яке запропонував Президент Польщі О. Кваснєвський, згідно з яким Україна, як з політичного, так і з економічного погляду, має ключове значення. Порушено питання європейської інтеграції, що заслуговує на поширення серед європейських лідерів і політичних еліт. На основі ретельного аналізу зібраних матеріалів, доповідей, заяв і документів, запропоновано стратегію міжнародної політики ЄС в контексті двадцятирічного геополітичного досвіду О. Кваснєвського.

Розглянуто питання, якою бачили Україну найбільш впливові закордонні аналітичні центри протягом весни 2014 р. - осені 2015 р. Базою дослідження були англомовні версії сайтів найбільш впливових аналітичних центрів згідно з рейтингом "Go to Think Tank Index Report" Пенсільванського університету. Проаналізовано поширеність та інтенсивність уваги до України і фрейми її сприйняття. Показано, що тематика, пов'язана з Україною, була широко присутня на порядку денному впливових аналітичних центрів світу протягом весни 2014 р. - початку осені 2015 р. Більшу увагу до України проявляють аналітичні центри зі США та Північно-Західної Європи. Водночас тільки у чверті матеріалів, які стосувались України, згадувалося також і про асоціацію з ЄС, і навіть у них вона проходила, скоріше, як фон, а не як основна. При цьому широко розповсюдженою є думка, що Захід несе відповідальність за війну в Україні, оскільки Росія напала саме через зближення нашої країни з ЄС. Основними фокусами уваги аналітичних центрів у цей період були російсько-українська війна, меншою мірою - проблеми макроекономічної стабільності та реформування України. Лідери за увагою до питання асоціації - такі американські аналітичні центри, як Центр Вудро Вільсона, Інститут Петерсона, RAND. В Європі за цим показником лідирують Норвезький інститут міжнародних справ і CASE. Окрему увагу приділено баченню можливостей і ризиків від асоціації з ЄС, а також рекомендаціям, висловленим впливовими закордонними аналітичними центрами.

Висвітлено сприйняття та ставлення до Європейського Союзу, які формує серед української громадськості Представництво ЄС в Україні в межах своєї дипломатичної роботи у даній країні.

Мета роботи - вивчення впливу наслідків війни 2014 р. на прийдешні соціально-політичні та економічні перспективи України. Спорадично описується Кіпр, який через 30 років після "великого вторгнення" став членом ЄС. Для України прогрес інтеграції з "європейським проектом" буде залежати від дотримання економічної програми забезпечення необхідних інвестицій, розвитку торговельних зв'язків і підприємництва, а також бізнес-клімату, співпадаючого з вимогами сучасної глобальної економіки. Це означає, що перспектива участі України в Європейському Союзі убезпечить її від сповзання в периферію як в політичному, так і економічному розумінні.

Розглянуто особливості динаміки розвитку регіонів за умов глобальної економічної асиметрії. Розкрито сутність політики регіонального та локального розвитку ЄС, а також висвітлено її механізми й інструменти. Приділено увагу креативній трансформації регіонів ЄС і моніторингу його регіонального розвитку. Охарактеризовано способи та напрями конвергенції регіональних моделей України й ЄС. Обгрунтовано перспективи регіонального розвитку в Європі.

Досліджено витоки формування ініціативи Східного партнерства та її еволюцію протягом п'яти років з часу започаткування.

Досліджено сучасні політико-економічні відносини між Україною та ЄС. Приділено увагу політико-економічній трансформації ЄС як регіональному інтеграційному об'єднанню. Охарактеризовано міграційні проблеми ЄС та шляхи їх вирішення. Вивчено проблеми трансатлантичного торгівельного та інституційного партнерства США і ЄС (TAFTA) та їх впливи на європейську інтеграцію. Обгрунтовано економічні та політичні можливості інтеграції України до ЄС. Узагальнено досвід країн Центральної Європи в інтеграційних процесах.

Досліджено теоретико-методологічні та практичні питання сутності, змісту, вироблення та реалізації публічної політики в Україні. Проаналізовано імплементацію Угоди між Україною та ЄС як процес упровадження європейських стандартів вироблення політики держави. Визначено напрями реформування вітчизняної системи публічного управління в контексті євроінтеграції.

Досліджено принципи ініціативи ЄС "Східне партнерство" для країн-партнерів східного напрямку, зокрема й України, з використанням відповідних нормативно-законодавчих документів (Угоди, Резолюції, Комюніке, Проекти, Рекомендації, "Index СхП"). Хронологічно представлено форми зовнішньої діяльності їх реалізації, а саме проведення Самітів, дипломатичні контакти, спільні консультації, офіційні та ділові зустрічі представників країн-партнерів з речниками інституцій ЄС. Стверджено про формування принципів ініціативи "Східне партнерство" на основі норм первинного права ЄС. Схарактеризовано визначення принципів "СхП" в контексті міжнародних контактів з її країнами-учасницями у 2008 - 2013 роках.

Визначено тенденції висвітлення європейського вектору України в польських ЗМІ. Розкрито тематичну спрямованість, тональність, інформаційний контент публікацій провідних видань Польщі, що заторкують питання європейської політики України. Висвітлено підходи польських журналістів до тлумачення європейського напряму зовнішньої політики України.

Йдеться про те, що буттєвість українського народу на межі європейського й євразійського культурно-цивілізаційних ареалів надає євроінтеграційним процесам неоднозначного й суперечливого характеру. Зроблено висновок, що український проект може відбутися лише як європейський. Перш ніж інтегруватися до Європейського Союзу, Україна повинна сформувати власний національний проект - модель самодостатньої держави зі сформованою національною ідентичністю. Без утвердження власної національно-цивілізаційної ідентичності українське суспільство не буде достатньо інтегрованим і стійким, спроможним відповідати на виклики глобалізації, не зможе здійснювати ефективну економічну, соціальну й політичну модернізацію

Угода про асоціацію між Україною та ЄС стимулює процеси перезавантаження транскордонного співробітництва України, Угорщини та інших країн ЄС/Вишеградської групи в регіоні Карпат, суверенного та спільного отримання адекватних відповідей на виклики сьогодення. Інституційний потенціал управління транскордонним співробітництвом в Баренцовому регіоні Північної Європи, його спрямованість на примноження людського капіталу та переорієнтацію на кластерний розвиток може слугувати моделлю для розвитку транскордонної співпраці в регіоні Карпат. Про це свідчить багатопланова діяльність Баренцової/Євроарктичної та Баренцової регіональної рад (БЄАР/БРР) з координації визначення пріоритетів та реалізації програм на міжнародному, міждержавному та міжрегіональному рівнях, синхронізації своєї діяльності з інституціями ЄС. Предметом спеціального аналізу є транскордонна безпека у її політико-правовому, соціально-економічному та гуманітарному вимірах, прояви суперечностей між парадигмами розбудови національної держави та політичної нації і європейської інтеграції у політиці країн-сусідів та вплив явищ, породжених "тріанонським", "речпосполитенським" та іншими синдромами. Функціонуюча на постійній основі Рада карпатського співробітництва (РКС) за участю Єврокомісії, "вишеградських" країн ЄС та України стала б інструментом гармонізації розвитку прикордонних територій ЄС та України, запобігання деструктивного впливу внутрішньополітичної кон'юнктури країн-сусідів на розвиток співробітництва в регіоні Карпат. Порівняльний аналіз діяльності інституцій БЄАР/БРР та Карпатського єврорегіону вказує на можливість, доцільність і потенційну результативність заснування нового міжнародного інструменту підтримки транскордонного співробітництва України та країн Вишеградської групи в регіоні Карпат.

Проаналізовано основні особливості двох гілок сучасної цивілізації - євроатлантичної та євразійської, обговорено питання, пов'язані з євроатлантичним вектором України, який є сьогодні об'єктивною історичною необхідністю і може бути конструктивно реалізований лише на основі інноваційного, а не мобілізаційного шляху. У цьому зв'язку звернено увагу на проблеми гуманітарної безпеки в освіті і науці, а також на неприпустимість адміністративно-мобілізаційного стилю в процесі інтеграції України у євроатлантичну спільноту.

Досліджено розвиток відносин між Європейським Союзом (ЄС) та Україною від їх офіційного встановлення у 1993 р. до підписання Угоди про асоціацію у 2014 р. на основі широкого кола першочергово іноземних джерел та сучасній методологічній базі. Висвітлено історичні та геополітичні передумови формування відносин у 1990-х рр., виявлено основні етапи та їх договірно-правове й інституційне забезпечення у процесі міжнародного співробітництва. Розкрито вплив Помаранчевої революції на інтенсифікацію двосторонніх взаємин, охарактеризовано можливості та особливості співпраці в існуючих форматах Європейської політики сусідства та Східного партнерства. Досліджено зміст та значення Угоди про асоціацію та ЗВТ між ЄС та Україною. Висвітлено головні тенденції та ключові чинники розгортання діалогу Євросоюз - Україна під кутом історичної науки. Визначено потенціал впливу країн-членів ЄС на інтеграційні перспективи України.

Індекс рубрикатора НБУВ: С5*25(4УКР) я43 + Ф3(4УКР) я43 + Ф4(4УКР),03 я43 + Ф4(4УКР),60 я43 + У9(4УКР)0-96 я43

Рубрики:

Соціологія

Внутрішнє становище. Внутрішня політика

Міжнародні відносини. Зовнішня політика. Дипломатія

Економіка окремих країн і частин світу

Шифр НБУВ: ІВ225623 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено роль інститутів громадянського суспільства у процесі євроінтеграції України. Проаналізовано етапи інституалізації громадянського суспільства та характер їх взаємовідносин із державою в контексті європейських інтеграційних процесів. Висвітлено специфіку інформаційно-консультативних, діалогових і партнерських інструментів взаємодії на етапі реалізації стратегії інтеграції України до ЄС. Систематизовано та проаналізовано форми громадського контролю (громадська експертиза, громадське розслідування, громадський аудит, громадський моніторинг, контрольна перевірка тощо).

Зазначено, що Секція суспільних і гуманітарних наук НАН України на постійній основі здійснює підготовку концептуальних документів у формі національних доповідей щодо найактуальніших проблем розвитку української держави та суспільства. У черговій Національній доповіді "Євроатлантичний вектор України", основні положення якої стисло наведено у виступі, грунтовно досліджено загальний стан, тенденції і перспективи відносин України з євроатлантичними структурами.