Висвітлено питання історії взаємодії Української соціал-демократичної робітничої партії з міжнародним соціалістичним рухом. Проаналізовано головні напрями, форми і способи участі українських соціал-демократів у боротьбі за єдність робітників перед загрозою тоталітаризму, мілітаризму та війни у першій половині ХХ ст.

Освещены вопросы истории взаимодействия Украинской социал-демократической рабочей партии с международным социалистическим движением. Проанализированы главные направления, формы и способы участия украинских социал-демократов в борьбе за единство работников перед угрозой тоталитаризма, милитаризма и войны в первой половине ХХ ст.

Наведено архівні та документальні матеріали, що висвітлюють історію створення та діяльності першої в Україні політичної партії соціал-демократичного спрямування - Революційної української партії (РУП), а з грудня 1905 р. - Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП). Розкрито роль В.Винниченка в її організаційному та ідеологічному зміцненні.

Приведены архивные и документальные материалы, освещающие историю создания и деятельности первой в Украине политической партии социал-демократической направленности - Революционной украинской партии (РУП), а с декабря 1905 г. - Украинской социал-демократической рабочей партии (УСДРП). Раскрыта роль В.Винниченко в ее организационном и идеологическом укреплении.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ф69(4УКР)2'2

Рубрики:

Інші політичні партії

Шифр НБУВ: Ж72651 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто життя й діяльність В.Темницького - члена урядів УНР, голови Української соціал-демократичної партії.

Досліджено діяльність меншовиків в Україні у другій половині 1907 р. - на початку Першої світової війни, а саме: стратегію та тактику СДРП (меншовиків) в Україні, діяльність місцевих соціал демократичних осередків, їх організаційну структуру та форми роботи, а також роль меншовиків у цій діяльності, відносини РСДРП з українськими соціал-демократами. Наголошено, що стратегічною метою соціал-демокраії залишалося повалення самодержавства, але були різними підходи до вирішення цієї проблеми у більшовиків і меншовиків. У 1907 - 1914 рр. меншовики шукали шляхи поступового реформування суспільно-політичного руху. Зазначено, що меншовики були винахідливими у використанні традиційних форм роботи, а творчий підхід меншовиків до пошуку найбільш дійових форм роботи свідчив про їх творчий потенціал, намагання постійно посилювати саме свій вплив у робітничому середовищі. Зроблено висновок, що у досліджений період меншовики складали більшість серед членів РСДРП в Україні. Вони намагалися політично виховувати робітничу масу, не ставили завдання її безумовного підкорення партійному керівництву, чого прагнули більшовики.

Досліджено проблеми спільного й особливого в діяльності Української соціал-демократичної робітничої партії та Української партії соціалістів-революціонерів у 1900 - 1920 рр. Вперше в українській історіографії на основі широкого джерельного та історіографічного матеріалу з'ясовано спільні й особливі риси генезису, ідеологій та політичної діяльності УСДРП і УПСР як провідних політичних сил Української революції. Доведено, що виникнення та ідейно-світоглядну сутність українських соціал-демократів та есерів визначила взаємодія ідейної традиції українського національного відродження у Наддніпрянщині та соціально-визвольних ідей, які проникали до неї з Росії та Західної Європи. З'ясовано: УСДРП, яка домінуює над УПСР у формуванні політики УНР, внаслідок свого реформізму, що дисонував з революційними сподіваннями широких мас населення України, та вузькості своєї соціальної бази, не змогла досягти успіху в реалізації своєї програми, забезпечити розвиток України у напрямку демократичних і соціалістичних перетворень.

Вперше комплексно досліджено громадську, політичну, педагогічну та наукову діяльність Д. Антоновича на тлі історичних подій кінця XIX - першої половини XX ст. На підставі виявлених архівних і друкованих матеріалів встановлено нові й уточнено вже відомі біографічні факти. До наукового обігу введено значну кількість архівних матеріалів, а також публіцистичні праці діяча. Проаналізовано його творчий доробок і вперше проведено бібліографічне упорядкування численної наукової та публіцистичної спадщини Д. Антоновича. Висвітлено значний внесок політика у розвиток українського визвольного руху кінця XIX - початку XX ст. і простежено трансформацію його світогляду під впливом політичних подій. Показано провідну роль вченого в організації культурно-мистецького життя в Україні під час національно-визвольних змагань, а також в організації українських культурно-наукових установ і вищих шкіл за кордоном.

Проаналізовано основні напрямки та форми суспільної активності І. Мазепи у різні історичні періоди, починаючи з часу його вступу до української студентської громади в Санкт-Петербурзі у 1904 р. і закінчуючи державотворчими заходами на посаді голови українського уряду в екзилі на початку 1950-х рр. Акцентовано увагу на особливостях його політичної тактики за різних історичних обставин на стабільній послідовності у реалізації стратегічної мети, зокрема, побудови суверенної, соборної, демократичної української держави. Розкрито, що незмінно надаючи пріоритет вирішенню національного питання, І. Мазепа не вважав його самоціллю, а лише засобом побудови соціально справедливого демократичного суспільства.

Проаналізовано стан дослідження історії становлення та діяльності Української соціал-демократичної робітничої партії в Російській імперії на початку ХХ ст. у дореволюційній літературі. Окреслено процеси, що впливали на стан наукової розробки теми.

Розглянуто діяльність Української соціал-демократичної партії та досліджено роль преси у внутрішньопартійному та загальнополітичному житті галицького суспільства.

У жанрі персональної історії з'ясовано роль меншовика І. Біска (С. Павлова) та Російської соціал-демократичної робітничої партії в розколі Революційної української партії. У своїй діяльності, спрямованій на включення відповідних національних парторганізацій, котрі діяли на території романовської імперії, до складу РСДРП, соціал-демократи Росії спиралися на підтримку більшості членів Закордонного комітету та редакції партійних видань РУП. Проте вжиті заходи не надали очікуваного результату, унаслідок чого у грудні 1904 р. (січні 1905 р. за н. ст.) у Революційній українській партії відбувся розкол. Досліджуючи епізод біографії одного з маловідомих партійних діячів, водночас простежено переломні події в історії українського соціал-демократичного руху.

Мета дослідження - на основі ориуінальних історичних джерел і наукової літератури дослідити короткий і маловідомий період у житті Ю. Ларіна, коли він здійснював керівну діяльність в УСДС, охарактеризувавши через біографію цю політичну організацію. Методологія "нової біографічної історії" - "прикордонної" біографії, уможливила поєднання міждисциплінарного та методологічного синтезу, використання макро, мікроісторичних, а також антропологічних підходів, урахувавши медико-психологічні аспекти особистості, з'ясувати його діяльність на чолі Спілки в екстремальній ситуації революції 1905 - 1907 рр. Вперше у вітчизняній історіографії, на основі "прикордонної" біографії досліджено малознані епізоди з життя відомого соціал-демократа. Висновки: з'ясовано, що попри наявність важкого генетичного захворювання, Ю. Ларін проявляв дивовижну енергію, здійснюючи керівництво діяльністю УСДС. Спілківська меншовицька громада під його орудою зміцніла організаційно й тісно взаємодіяла з більшовиками, єврейським соціал-демократичним Бундом, УСДРП. Завдяки цьому вдалося добитися значного успіху під час виборів у II Державну думу. Незважаючи на переслідування таємної поліції російського царату та неодноразові арешти, Ю. Ларін уміло продовжував керівництво Спілкою аж до свого вимушеного від'їзду в інший регіон імперії.