Мета роботи - висвітлення трансформацій світогляду й діяльності Л. Жебуньова - одного з найактивніших діячів українського національного руху двох перших десятиліть XX ст. Методологія дослідження грунтується на персоналістичному та системному підходах, принципах науковості, історизму, на використанні історико-генетичного, історико-типологічного, історико-системного методів. На основі архівних та опублікованих джерел і літератури досліджено особливості формування особистості Л. Жебуньова, його еволюцію від ідеології та соціальної практики російського соціально-революційного народництва до участі в українському національному русі. Визначено місце й роль діяча в ряді українських громадських організацій, партій, осередків, органів преси, його вплив на процес утвердження української національної свідомості у суспільстві. Створено цілісний образ Л. Жебуньова як послідовного борця за українську національну справу. Висновки: Л. Жебуньов пройшов складний шлях формування та еволюції світогляду, суть якого вбачається у переході від російського народництва 70-х рр. XIX ст. до свідомого українства на початку XX ст. У 1904 - 1917 рр. він належав до найактивніших учасників українського національного руху, зокрема відігравав помітну роль у діяльності Полтавської громади українських демократів, Загальної безпартійної організації, Української демократичної та Української демократично-радикальної партій, київської "Просвіти", Товариства українських поступовців, в органах української преси, особливо газеті "Рада", в Українському клубі тощо. Організаційна, публіцистична, видавнича, агітаційно-пропагандистська діяльність Л. Жебуньова сприяла поширенню української національної свідомості в перші десятиліття XX ст.

Розглянуто проблеми виникнення, існування та трансформацій в середовищі українського козацтва, показано його роль в історії України. Висвітлено історію козацтва "післякозацької доби".

Досліджено та науково визначено нові суспільні, інформаційні моделі управління свідомістю громадян у процесі вироблення й реалізації публічної політики в умовах системної нестабільності. Особливий акцент зроблено на аналізі управлінських моделей політичного впливу в країнах зі сталими демократичними традиціями управління та країнах, які перебувають у так званому "демократичному транзиті". Зовнішні загрози і виклики, внутрішня інституційна нестабільність підштовхують правлячий політичний клас та опозицію до пошуку нових інструментів і технологій системного впливу на свідомість людей. Запропоновано авторський рейтинг основних кластерів маніпулятивного впливу в системі політичного управління. На основі проведеного дослідження надано практичні рекомендації та вказано шляхи підвищення суспільної активності та свідомості громадян, особливо в умовах соціально-економічної і політичної нестабільності.

Здійснено комплексний аналіз щодо визначення функціонального потенціалу та ролі суспільних рухів як чинника державотворення у політико-інституційному контексті. Розглянуто провідні парадигми інтерпретації проблемного поля суспільних рухів, презентованих у сучасному науковому дискурсі (колективної дії, колективної поведінки, "нових соціальних рухів"). Представлено особливості функціонування рухів в умовах мережевого/інформаційного суспільства. З позиції неоінституціонального підходу уточнено зміст процесу державотворення, виявлено основні чинники його розвитку та розкрито функціональний потенціал суспільних рухів як одного із провідних елементів державотворення, насамперед, у напрямі мобілізації акторів щодо активної політичної участі. Окреслено провідну схему соціально-політичної активізації масової поведінки/ресурсів. Розглянуто функціональні можливості волонтерського руху та варіанти його реалізації в нових соціально-політичних контекстах українського державотворення.

Досліджено екологізм як сучасну політико-ідеологічну систему і практику постіндустріального суспільства, операціоналізація цього поняття дозволила виявити його місце в системі політичних категорій та базові структурні елемента відповідного феномену: конкретне екологічне знання, філософська, політична, економічна теорії, екологічний футуризм. Наголошено, що екологізм - це субстрат найважливіших концепцій, теорій у цей історичний час, осьова ідея цивілізації. Виявлено сутнісні характеристики політичної константи екологізму як транснаціональної метадоктрини епохи постіндустріалізму, здатної застерегти людство від екологічної катастрофи. Встановлено, що екологізм, будучи альтернативною ідеологією домінуючим (консерватизм, лібералізм, соціалізм) соціальним парадигмам, поступово, в міру усвідомлення її значущості, втрачає статус такої та переходить до загальновизнаних. З'ясовано, що систему цінностей екологізму становлять ідеї "екологічного імперативу" і "сталого людського розвитку". Обґрунтовано політичну інституалізацію екологізму в сучасному суспільстві, вплив цінностей екологізму на владно-державну систему України.

Проаналізовано роль громадських організацій у процесі формування об'єднаних територіальних громад. Розкрито завдання над якими працювали громадські організації у межах міні-грантів. Описано діяльність громадських організацій "Суспільна амністія", "Подільська агенція регіонального розвитку" та громадського центру "Ділові ініціативи" на території Івано-Франківської області. Розкрито суть проектів над якими працювали дані організації у регіоні.

Розкрито проблеми становлення волонтерського руху в сучасній Україні, наведено його принципи, аналізуються шляхи розвитку молодіжного волонтерства та розкривається стратегія розвитку молодіжного лідерства через участь молоді у волонтерському русі сучасної України.

Проаналізовано особливості розвитку культурної дипломатії України за сучасних умов, діяльність державних і громадських інститутів культурної дипломатії. Культурна дипломатія є важливим напрямом державної політики, вона відкриває перспективи соціального, культурного та економічного розвитку держави, сприяє поширенню інформації про країну через проведення культурних і мистецьких заходів, діяльність культурних інституцій, популяризацію мистецтва, культурної спадщини. Визначено основні завдання культурної дипломатії, умови та чинники, які є важливими для її розвитку. Розглянуто діяльність українських культурно-інформаційних центрів при дипломатичних представництвах України, державних структур і громадських організацій, які розвивають культурну дипломатію.

This article reveals the possibilities of the NGO «Ukrainian Assembly of Doctors of Science in Public Administration» for the development and introduction of innovations in Ukraine. It demonstrates the potential scientists of the country possess for the introduction of foreign and domestic innovations. It shows the results of the assessment of foreign experts of scholars and students from Ukraine in humanitarian spheres. The article makes it possible to observe the content of the proposals of social organization of scientists. It demonstrates the projects of the NGO «Ukrainian Assembly of Doctors of Science in Public Administration», which were assessed by EU experts as risky for investment. Scientists of the organization were considered by EU experts as non- professional to implement these projects. The article shows that this opinion is erroneous, and the proposals are relevant in 2017. The implementation of the proposed projects would lead to different results in the development of Ukraine and its relations with the EU.

Розкрито можливості громадської організації «Всеукраїнська Асамблея докторів наук з державного управління» щодо розробки і запровадження інновацій в Україні. Висвітлено потенційні можливості вчених держави для запровадження зарубіжних і вітчизняних інновацій. Наведено результати сприйняття зарубіжними експертами вчених і студентів України гуманітарних сфер. Подано зміст пропозицій громадської організації вчених. Надано основний зміст проектів громадської організації «Всеукраїнська Асамблея докторів наук з державного управління», які зарубіжними експертами були сприйняті як ризиковані для інвестування, а вчені цієї організації були охарактеризовані експертами ЄС як непрофесійні для запровадження проектів. Показано, що ця думка помилкова, а пропозиції актуальні у 2017 р. Внаслідок реалізації запропонованих проектів можна очікувати інших результатів як в Україні, так і у її відносинах з ЄС.

Раскрыты возможности общественной организации «Всеукраинская Ассамблея докторов наук государственного управления» по разработке и внедрению инноваций в Украине. Освещены потенциальные возможности ученых страны для внедрения зарубежных и отечественных инноваций. Приведены результаты восприятия зарубежными экспертами учёных и студентов Украины гуманитарных сфер. Раскрыто содержание предложений общественной организации «Всеукраинская Ассамблея докторов наук государственного управления», которые зарубежными экспертами были восприняты как рискованные для инвестирования, а учёные этой организации были охарактеризованы экспертами ЕС как непрофессиональные для внедрения данных проектов. Показано, что такой подход ошибочный, а предложения актуальны в 2017 г. Реализация предложенных проектов привела бы к другим результатам как в Украине, так и в ее взаимоотношениях с ЕС.

Досліджено участь громадян і громадських організацій у процесі становлення еко-демократії в Україні та визначення ролі громадськості в прийнятті урядом державних рішень в екологічній сфері. Проаналізовано основні форми взаємодії громадян і громадських екологічних організацій з чинним урядом і муніципалітетами з питань збереження природних ресурсів, уникнення екологічних техногенних катастроф і покращення загального екологічного стану в країні. Обгрунтовано посилення ролі свідомих громадян і громадських організацій у процесі прийняття державних рішень з екологічних питань і досягнення пріоритетних екологічних цілей. Визначено основні чинники, які негативно впливають на ефективність та знижують результативність природоохоронної діяльності неурядових екологічних організацій. Досліджено особливості розбудови екологічного руху в Україні та основні напрямки підвищення його результативності.

Досліджено міжнародні стандарти функціонування інститутів громадянського суспільства, зокрема, стандарти Ради Європи, а також проаналізовано стан реалізації таких положень у правовій системі України. Проаналізовано положення Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи (щодо створення та діяльності неурядових організацій) від 10 жовтня 2007 року, а також Фундаментальні принципи щодо статусу неурядових організацій в Європі від 5 липня 2002 року. Досліджено відповідність положень Закону України "Про громадські об'єднання" європейським стандартам у сфері правового регулювання неурядових організацій.

На підставі аналізу наукових джерел висвітлено дії західноукраїнського суспільства з організації надання допомоги голодуючому населенню УСРР у 1932 - 1933 рр.

Досліджено проблему формування у студентів почуття громадянськості в діяльності молодіжних громадських організаціях. Наведено теоретичне узагальнення наукових поглядів на "громадянськість", "громадянське виховання", "громадянське становлення". Уточнено сутність поняття "почуття громадянськості", визначено структурні компоненти, критерії ефективності формування почуття громадянськості у студентів, показники та рівні їх прояву. Розроблено структурно-функціональну модель, визначено й обгрунтовано педагогічні умови формування у студентів почуття громадянськості в молодіжних громадських організаціях та експериментально перевірено їх ефективність. Визначено, теоретично обгрунтовано та апробовано експериментальну модель, розглянуто педагогічні умови щодо формування почуття громадянськості у діяльності молодіжних громадських організацій, як демократичне середовище соціально-громадської взаємодії сприятливого для виховання почуття громадянськості. Внаслідок експериментальної роботи здійснено систематичну інформаційно-просвітницьку роботу зі студентами щодо формування почуття громадянськості та підвищення рівня науково-методичної підготовленості педагогів вищих навчальних закладів, лідерів молодіжних громадських організацій та удосконалення форм і методів їх діяльності.

Здійснено аналіз теорії та практики побудови конструктивного діалогу громадського сектора з державою, подано характеристику походження громадського сектора, що склалася історично, охарактеризовано поняття та ознаки неурядових організацій та їх статус у контексті взаємодії із державою, розкрито вплив і роль громадського сектора на прийняття державно-управлінських рішень у період системних змін у сучасній Україні.

Проаналізовано теоретико-методологічні підходи зарубіжних і вітчизняних вчених до природи та сутності соціального капіталу і на їх основі розроблено концептуальну схему аналізу соціального капіталу на макро-, мезо- і мікрорівнях. Це дозволило виявити такі критерії його аналізу: інституційний, мережевий, інтеракційний, ресурсний. Виокремлені критерії були закладені й апробовані у авторській методиці дослідження процесу формування соціального капіталу молодіжних громадських організацій. За результатами одержаних знахідок дослідження розроблено авторський концепт соціального капіталу громадської організації. Розглянуто молодіжні громадські організації як осередки формування та накопичення соціального капіталу. Визначено як медійні, так і особистісні способи формування соціального капіталу молодіжних організацій та членів цих організацій. Поглиблено розуміння процесу накопичення соціального капіталу в молодіжній громадській організації, який поділено на чотири етапи. Це допомагає зрозуміти специфіку переходу від рівня соціального капіталу організацій до індивідуального соціального капіталу членів цих організацій. На основі аналізу емпіричних даних з'ясовано, які типи соціального капіталу формуються завдяки участі молоді у молодіжних громадських організаціях, а також досліджено взаємозумовленість індивідуального соціального капіталу та життєвих стратегій членів молодіжних громадських організацій. Описано, як сучасні молодіжні громадські організації виступають полями формування соціального капіталу молоді та його реалізації в процесі побудови подальших життєвих стратегій.

Здійснено комплексне розкриття процесу інституціоналізації молодіжних громадських організацій із визначенням шляхів залучення їх до участі в сучасному політичному процесі України з урахуванням європейського досвіду. Інституціоналізацію молодіжних громадських організацій розглянуто як процес перетворення неформального об’єднання на формальну організацію шляхом юридичної її реєстрації задля здійснення цілей і завдань, визначених у статутних документах організації. Обгрунтовано роль молодіжних громадських організацій як посередників, що сприяють формуванню й упровадженню державної молодіжної політики. Установлено, що загроза національному суверенітету України протягом останніх двох років призвела до активного зростання офіційно зареєстрованих молодіжних громадських організацій (зокрема, волонтерських) та посилення їх участі в політичних подіях у державі.

Розглянуто особливості та проблеми громадянського суспільства в Україні. Вивчено зміни парадигми інтелектуальної еліти Польщі на стосунки з Україною. Приділено увагу участі молоді у волонтерстві як важливій складовій суспільної активності. Охарактеризовано напрями діяльності волонтерських молодіжних організацій. Досліджено вплив громадських організацій на професіоналізацію студентської молоді. Проаналізовано педагогічно-освітні, правові, релігійні, політичні чинники формування громадсько-студентської молоді. Визначено роль студентських організацій у протидії девіантній поведінці серед молоді.

Relevance of forming during the crisis effective public institutions based on self organization of specialists from different professional environments and the role of regional information and innovation centers in the initiation and maintenance of such processes are substantiated. Practical experience of the Lviv State Centre of Science, Innovations and Informatization in the creation and support of NGOs in research and innovation, business and educational fields in Western Ukraine is elucidated.

Досліджено методи діяльності громадських об'єднань (ГО) в Україні. Розглянуто систему методів діяльності ГО, до яких належать: переконання та примус як універсальні методи; нагляд; адміністративно-юрисдикційна діяльність; метод збору інформації тощо. Розкрито основні риси правозахисного методу діяльності ГО.

Обгрунтовано ціннісни пріоритети як основи взаємовідносин органів державної влади (далі - ОДВ) з українською громадою. Автор обстоює думку про те, що визначення пріоритетних цінностей дасть змогу виробити сучасні, дієві й результативні алгоритми соціальної взаємодії громадянського суспільства (далі - ГС) та органів державної влади. Крім того, наголошується, що обов'язок і налаштованість ОДВ упроваджувати прозорість, відкритість і публічність у взаємовідносинах з ГС має обов'язково спиратися на відповідний рівень зацікавленості, відповідальності та культури державно-владних структур.