Акцентовано увагу на тому, що, забезпечуючи принцип незалежності трьох гілок влади: законодавчої, виконавчої та судової, автори Конституції 1710 р., системі судочинства приділили найменше уваги, обмежившись декларуванням її незалежності від інших гілок влади, зокрема впливу гетьмана. Здійснено пошук джерел та характеризуються політико-правові погляди П. Орлика і козацької старшини, які визначали зміст Конституції. Акцентовано увагу на тому, що для козацького права було характерним видання нормативних актів конституційного характеру, котрі визначали права і зобов'язання сторін, які укладали такий акт. Характеризуючи систему судочинства, здійснено припущення про збереження усталеного в середині XVII ст. підходу стосовно поділу кримінальних злочинів на три ступені тяжкості, а також дотримання принципів гуманізму й демократизму у процесі судових спорів. Цивільне судочинство проаналізовано в контексті поєднання звичаєвих і писаних норм, для реалізації яких існувало кілька типів судових інстанцій, що здійснювали судочинство, виходячи із соціального і майнового стану підсудних. З огляду на те, що розділ VII Конституції 1710 р. визначав тільки створення Генерального суду і позбавляв гетьмана судових повноважень, здійснено висновок про ймовірне збереження принципів судочинства за винятком так званого "третейського суду", який безпосередньо підпорядковувався та очолювався гетьманом. Незважаючи на те, що прийнятий у 1710 р. конституційний акт не одержав практичної реалізації, він був вагомим джерелом національного права, а також став першим у світовій історії документом, в якому здійснювалося розмежування та унезалежнення виконавчої, законодавчої та судової гілок влади. Імплементація російського законодавства у сфері судочинства, починаючи з 1721 р., призвела до ліквідації традиційного для української правової думки та судової практики звичаєвого підходу вирішення судових спорів, у основі якого були морально-етичні та демократичні цінності.

Проведено дослідження та комплексний аналіз нормативно-правового забезпечення страхування майна та майнових прав на українських землях у складі Російської імперії. З урахуванням доктринального дослідження встановлено, що страхування майна, особливо від вогню в період знаходження українських територій у складі Російської імперії в розглянутий період було лідируючим видом майнового страхування за обсягом застрахованого майна, оскільки пожежі здавна вважалися справжнім стихійним лихом, але ніяких точних статистичних даних про загальну кількість пожеж, які сталися у представлений період на територіях українських губерній немає. Аргументовано що майно, яке підлягає страхуванню, має бути спочатку оцінено, а підготовлений оцінювачами висновок про вартість застрахованого майна повинен бути переданий в місцеву думу, з якої згодом мав бути спрямований в банк. За даних обставин, доведено, що передача висновку про вартість оціненого майна слугувало свого роду додатковою гарантією достовірності і правильності проведеної оцінки, а також, несло в собі риси реєстраційного характеру. Сам факт оцінки застрахованого майна оцінювачами цілком очевидний і обгрунтований з позиції сучасності, оскільки будь-яке рухоме або нерухоме майно, за усталеною практикою багатьох сучасних страхових компаній, спочатку має пройти процедуру "оцінки страхового ризику". Доведено, що досить дієва система страхового законодавства в період знаходження українських територій у складі Російської імперії виникла лише наприкінці XVIII ст., що було викликано рядом причин, основними з яких є інтенсивне зростання торгового обороту з іноземними державами, необхідність захисту і розвитку морської торгівлі, а також необхідність в захисті майнових інтересів громадян.

Здійснено історико-правовий аналіз становлення та розвитку системи державного кредиту на українських землях. Окреслено умови й обставини, за яких формувалися організаційно-правові засади кредитної діяльності банківських та інших установ держави. У період інкорпорації України Російською імперією, ліквідації української державності та наступу на саму культурно-національну ідентичність українців системи державного кредиту фактично не існувало. Спроби створити банківські установи були невдалими, оскільки у феодально-кріпосницькій імперії не існувало скільки-небудь сформованого ринку, у тому числі грошей і цінних паперів. Зміни настали лише у ході капіталістичної модернізації у другій половині XIX ст. Скасування кріпосного права вивільнило велику кількість робочих рук і перед законодавцем постало нагальне завдання створити правові основи розвитку кредитного ринку. Основною реформою стало створення 1860 р. Державного банку, який поряд із регулюванням грошового ринку, емісійною діяльністю надавав довготермінові кредити. Він керувався законодавчо затвердженим статутом, іншими нормативно-правовими актами. Для активізації кредиту у сфері сільського господарства, зокрема іпотечного, були започатковані Селянський поземельний банк і Державний дворянський земельний банк, що отримали переваги поряд із суб'єктами приватної форми власності. Безпосередня діяльність в українських губерніях здійснювалася конторами, відділеннями й агентствами Державного банку та відділеннями державних земельних банків. На їхню діяльність (і відповідно її правове регулювання) особливий вплив мала специфіка фінансового та економічного розвитку України, а саме - значно вищі у порівнянні з іншими регіонами Російської імперії темпи розвитку промисловості та сільського господарства. Негативно відображався на цьому розвитку недостатній розвиток довготермінового кредиту на українських землях.

На прикладі Полтавського гродського суду досліджено обставини появи гродських судів у Гетьманщині. Вивчено склад суду, обов'язки його членів, компетенцію суду, роль возних та адвокатів у здійсненні судочинства, час проведення засідань. Досліджено характер справ, які розглядав гродський суд, і соціальні групи, які до нього позивалися. З'ясовано, на основі яких законів відправлялося судочинство та як виглядав судовий процес.

Розглянуто повноваження фінансового характеру казенних палат Наддніпрянської України, зокрема організації збору, доставки та зберігання дохідної частини бюджету. Визначено роль, обов'язки, функції, основні засади діяльності у сфері обліку доходів і видатків держави на губернському рівні. Охарактеризовано особливості казенних палат у галузі контролю грошового обігу Наддніпрянської України. Також визначено нефінансові функції казенних палат, зокрема розгляд домобудівних та казенних справ губернії. Визначено, що казенні палати взаємодіяли з іншими структурними одиницями загальноімперської фінансової системи. Аналіз законодавства та архівних документів свідчить, що казенні палати вели контроль за доходами кожного повіту губернії, звітували про доходи та видатки державному казначею. Також казенні палати видавали конторам Асигнаційного банку статутний капітал, вели облік та обмін асигнацій. Зокрема, на основі дослідження законодавства Російської імперії встановлено, що казенні палати повинні були наглядати за своєчасним надходженням доходів до бюджету та витрачанням коштів у межах асигнувань, передбачених для губернії. Встановлено, що асигнації першої емісії можна було легко підробити, тому уряд Російської імперії був змушений випустити асигнації із новим зображенням. Поданий опис та ілюстрації асигнацій номіналом 100, 50, 25 руб. 1786 року випуску. Аналіз архівних документів свідчить, що казенні палати вели розмін асигнацій старого зразка на нові, складаючи відповідні постанови. Також асигнації виконували роль платіжних засобів так само, як і мідна монета. Асигнація функціонувала як допоміжний платіжний засіб, покриваючи дефіцит бюджету Російської імперії. Досліджуючи основи механізм збору та розподілу фінансів, виявлено, що непоодинокими випадками були привласнення коштів, зловживання службовим становищем, підробки фінансових засобів, що свідчать про недосконалість системи фінансового управління на губернському та повітових рівнях, які супроводжували діяльність казенних палат протягом всього періоду існування.

Здійснено історико-правовий аналіз становлення та розвитку системи державного кредиту на українських землях. Окреслено умови й обставини, за яких формувалися організаційно-правові засади кредитної діяльності банківських та інших установ держави. У період інкорпорації України Російською імперією, ліквідації української державності та наступу на саму культурно-національну ідентичність українців системи державного кредиту фактично не існувало. Спроби створити банківські установи були невдалими, оскільки у феодально-кріпосницькій імперії не існувало скільки-небудь сформованого ринку, у тому числі грошей і цінних паперів. Зміни настали лише у ході капіталістичної модернізації у другій половині XIX ст. Скасування кріпосного права вивільнило велику кількість робочих рук і перед законодавцем постало нагальне завдання створити правові основи розвитку кредитного ринку. Основною реформою стало створення 1860 р. Державного банку, який поряд із регулюванням грошового ринку, емісійною діяльністю надавав довготермінові кредити. Він керувався законодавчо затвердженим статутом, іншими нормативно-правовими актами. Для активізації кредиту у сфері сільського господарства, зокрема іпотечного, були започатковані Селянський поземельний банк і Державний дворянський земельний банк, що отримали переваги поряд із суб'єктами приватної форми власності. Безпосередня діяльність в українських губерніях здійснювалася конторами, відділеннями й агентствами Державного банку та відділеннями державних земельних банків. На їхню діяльність (і відповідно її правове регулювання) особливий вплив мала специфіка фінансового та економічного розвитку України, а саме - значно вищі у порівнянні з іншими регіонами Російської імперії темпи розвитку промисловості та сільського господарства. Негативно відображався на цьому розвитку недостатній розвиток довготермінового кредиту на українських землях.

Досліджено конституційні ідеї, концепції та доктрини розвитку українського суспільства, що сформувалися і розвивалися у XVIII - 30-х р. ХХ ст. Встановлено, що конституційні концепції суспільного устрою українців творилися під впливом наукового аналізу історичного досвіду українців, політичних умов в яких вони перебували, європейських теорій розуміння сутності та вдосконалення людського соціуму, а саме: ідей слов'янофільства, теорій лібералізму, соціалізму, націоналізму.

Проблема реформування судової системи ще з часу проголошення Україною незалежності не втратила своєї актуальності, про що свідчить прийняття нових нормативно-правових актів, які мають на меті змінити норми в сфері судочинства в Україні. Однак такі акти не вирішували тих проблем судової.

Досліджено історію розвитку міського самоврядування трьох південноукраїнських міст (Херсона, Миколаєва, Одеси) кінця XVIII - першої половини XIX ст. Розглянуто особливості формування органів самоврядування, їх діяльність. Охарактеризовано законодавчу базу функціонування муніципалітетів, їх бюджетну політику, участь у соціальному житті міського населення та роль в інженерно-технічному забезпеченні інтересів місцевих громад. Увагу приділено особливостям відображення інтересів станових груп місцевого населення органами самоврядування, процесам реформування органів міського управління, участі міських управлінь в розвитку земельної власності та промисловості.

Системно проаналізовано генези змісту поняття "земельні відносини", його впливу на розвиток сучасних державотворчих процесів в Україні. Досліджено еволюцію галузевої належності норм, що регулювали земельні відносини, на підставі чого визначено особливості правового режиму землі як об'єкта публічно-правових і приватноправових (майнових) відносин. У контексті сучасних уявлень та надбань загальної концепції правового становища охарактеризовано статус суб'єктів владних повноважень, які упорядковували земельні відносини на теренах України з часів формування Української козацької держави до розпаду СPCP та відродження незалежної України. Показано в історико-правовій площині динаміку розвитку юридичного, соціального та іншого становища власників та користувачів земельної власності на теренах України протягом означеного в дослідженні періоду. Продемонстровано тенденції й особливості, а також виявлено відмінності у проведенні земельної політики та практики правового впливу на аграрні відносини в українських землях.

На підставі історико-правового аналізу джерел права України-Гетьманщини, монографічної літератури та наукових праць здійснено загальну характеристику судової системи, яка діяла на території України в 1722 - 1760 рр. Визначено роль, місце та компетенцію органів, що здійснювали правосуддя у зазначений історичний період. Встановлено, що зусилля гетьманів та козацької старшини у сфері реформування судової системи були направлені на виправлення недоліків, зокрема, розгляду справ судами поза їх компетенцією, низької кваліфікації суддів сільських судів, нехтування принципом колегіальності судового розгляду тощо. Обгрунтовано, що за умов збереження такого темпу розвитку та автономії України-Гетьманщини загалом судова система могла б стати основою для створення потужної та дієвої європейської судової системи.

На основі історико-демографічних характеристик проаналізовано спільноту в'язнів секвестрів Гетьманщини середини ХVIII ст. Підраховано кількість ув'язнених, досліджено статеву та соціальну структури арештантів. Увагу приділено злочинам, скоєними жінками. Також охарактеризовано вікову структуру і стан здоров'я ув'язнених.

Досліджено становлення Гетьманської держави і її соціально-правових регуляторів суспільних відносин. Розглянуто поняття і ознаки соціального захисту як правового явища та проаналізовано його вияви в Гетьманській державі. Розкрито загальне поняття і структуру соціального захисту та простежено його адаптацію в Україні. Виявлено соціальні передумови і причини національно-визвольної війни та утворення Гетьманської держави. Увагу приділено поняттям та видам джерел (форм) права Гетьманщини в регулюванні суспільних відносин, у т. ч. морально-етичним, релігійним та звичаєвим джерелам соціальних відносин. Визначено поняття і види соціального захисту в Гетьманській державі та категорії людей, яким він надавався. Розкрито сутність меценатства як форми соціального захисту, з'ясовано значення церкви та церковних братств у соціальній функції Гетьманської держави. Висвітлено особливості муніципальної опіки, боротьби з жебрацтвом. Розглянуто соціальний захист у Гетьманщині під патронатом Московської держави.

Досліджено прояви посягання на честь очільника держави в Гетьманщині XVIII ст. Норми щодо таких правопорушень спеціально не регламентувалися, тож кожен окремий випадок вирішувався із застосуванням положень Литовського статуту, імперських правових актів або враховуючи особисту позицію гетьмана. Образу гетьманської честі розглянуто в контексті саморепрезентації влади, що грунтується на уявленнях про статус правителя, а також з огляду на сприйняття влади й особи гетьмана в тогочасному суспільстві.

Проаналізовано державницькі та правові погляди провідних викладачів і випускників. Охарактеризовано внесок викладачів і вихованців Києво-Могилянської академії у юридичну практику. Визначено місце юридичних знань у навчально-виховному процесі. Досліджено юридичні здобутки Київської духовної академії.

Охарактеризовано взаємини козацької влади та монастиря у 1750 - 1764 рр. Насамперед, це участь Гетьмана в обранні архімандрита, судові процеси Лаври з козацькою старшиною та іншими монастирями. Розглянуто представництво монастиря у цих процесах, зокрема повноваження її повірених, особливості прийняття та оскарження судових рішень. Досліджено особливості розгляду справ, пов'язаних з Києво-Печерською лаврою в адміністративно-судових органах Гетьманату на центральному та місцевому рівнях на широкому тлі політико-правової модернізації тогочасної Української держави.

Проаналізовано історично-правові аспекти функціонування пенітенціарної системи Російської імперії у дореформений період. Емпіричним підгрунтям слугували матеріали, що територіально обмежуються українськими губерніями. З'ясовано організаційні аспекти діяльності закладів пенітенціарії на українських землях, що входили до складу Російської імперії. Зроблено висновок щодо невідповідності дореформеного періоду системи виконання покарань тогочасним загальноєвропейським уявленням про злочин і покарання та її вплив на подальші реформи 1860-х років.

На основі аналізу нормативно-правових актів, архівних джерел і спеціальної літератури досліджено шлюбно-сімейне законодавство, що діяло на українських землях у складі Австрійської (Австро-Угорської) та Російської імперій кінця XVIII - початку XX ст. Детально охарактеризовано основні риси інститутів шлюбно-сімейного законодавства на українських землях окресленого періоду. Проаналізовано особливості порядку припинення, визнання недійсним і розірвання шлюбу. Розкрито сутність особистих немайнових і майнових прав та обов'язків подружжя, зміст прав та обов'язків батьків і дітей, які виникали на грунті шлюбної та позашлюбної спорідненості. З'ясовано особливості норм щодо усиновлення, опіки та піклування. Виявлено вплив норм церковного права на шлюбно-сімейне законодавство, що діяло на українських землях в досліджуваний період. Визначено роль шлюбно-сімейного законодавства на українських землях у складі Австрійської (Австро-Угорської) та Російської імперій в українських сімейних правовідносинах.

Проаналізовано правове регулювання сфери земельних відносин в Гетьманській Україні. Досліджено процес еволюції земельних відносин протягом всієї історії Української Гетьманської держави. Надано визначення права власності та права володіння на землю, яке існувало в тогочасній юридичній практиці, а також проаналізовано основні зобов'язання, що випливали з права власності та володіння на землю. Розкрито соціально-економічні та політичні умови, які впливали на еволюцію правового регулювання земельних відносин в Гетьманській Україні. Досліджено процес формування власності на землю у різних соціальних групах Гетьманської України. Увагу приділено процесу формування "займанщини", як особливої форми власності на землю, яка регламентувалася козацьким звичаєвим правом. Охарактеризовано тогочасні правові джерела, які регулювали земельні відносини Гетьманської України досліджуваного періоду.

Розкрито результати дослідження положень "Прав, за якими судиться малоросійський народ" 1743 р., розроблених Кодифікаційною комісією Гетьманщини та спрямованих на охорону маєстату російського імператора в українських землях. Кримінально-правовий аналіз відповідних правових норм здійснено крізь призму об'єктивних і суб'єктивних ознак протиправних діянь, а також видів покарань, у тому числі стягнень і обмежень матеріального характеру, котрі мали застосовуватися судом до зрадників та їх близьких родичів. Зроблено висновки про сутнісний зв'язок положень названої правової пам'ятки з положеннями Статуту Великого князівства Литовського.