Визначено комплекс заходів, умов та наслідків, що впливають на створення системи органів внутрішніх справ (ОВС) півострова, їх внутрішню структуру, головні та допоміжні функціональні обов'язки. Наведено кількісну та якісну характеристики та розглянуто структуру особового складу НКВС Криму, Головного та окружних (Джанкойського, Євпаторійського, Сімферопольського, Севастопольського, Ялтинського, Феодосійського, Керченського) управлінь РСМ Кримської автономії. Подано раніше невідомі дані щодо скоєння злочинів та порушень службової дисципліни, припущених співробітниками ОВС Кримської АРСР. Розглянуто форми професійної підготовки особового складу за місцем служби та у спеціалізованих школах командного складу. Висвітлено діяльність органів міліції, спрямовану на ліквідацію кримінального бандитизму, організованих бандитських груп і кримінальної злочинності та на покращання охорони громадського порядку. Розглянуто взаємозв'язок ОВС з іншими державними інститутами.

На підставі широкого кола джерел, а також документів державних і відомчих архівів проаналізовано процес відбудови, структурної реорганізації та діяльність правоохоронних органів. Досліджено правові засади організації та діяльності міліції, кількісні та якісні зміни у структурі міліцейських підрозділів. Визначено динаміку основних напрямків, форм і методів їх роботи. Обгрунтовано необхідність розробки комплексного правового механізму реорганізації української міліції з залученням світового досвіду.

Вперше розглянуто процес формування та діяльності правоохоронної системи радянської України часів непу (1921 - 1928 рр.) на макрорівні (як частини радянської державної системи) та мікрорівні (в аспекті повсякденних практик і моделей поведінки населення держави). Проаналізовано динаміку розвитку злочинності, спроби її обмеження та форми організаційного оформлення системи правоохоронних органів в даний період. Охарактеризовано процес інституціоналізації правоохоронної діяльності як складової процесів стабілізації та впорядкування радянського суспільства на початковому етапі його становлення. Розглянуто особливості формування та діяльності судових і слідчих установ, прокуратури, адвокатури, міліції, кримінального розшуку, пенітенціарної системи, а також таких інститутів публічної боротьби зі злочинністю, як преса, громадські збори, опитування населення та міжгрупова комунікація. Показано, що транслюючи через пресу елементи нової ідеології й активно залучаючи населення до виконання правоохоронної функції в межах публічних заходів, влада широко використовувала практику розподіленої відповідальності, забезпечуючи у такий спосіб легітимацію власної каральної політики.

Робота присвячена дослідженню лібералізації правоохоронних органівта системи судочинства УРСР 1953 - 1964 pp., основою якої була десталінізація державного управління СРСР, союзною республікою якого була й Україна. На підставі здобутків історіографії, аналізу широкого джерельного матеріалу, частину якого уперше введено до наукового обігу, вивчено зміни в суспільно-політичному житті УРСР та їх вплив на лібералізацію структур, які були покликані забезпечувати законність та правопорядок у республіці. Проаналізовано проблеми, які стояли перед судом, прокуратурою, органами юстиції, МВС, КДБ, пенітенціарною системою. На підставі залучених матеріалів обгрунтовано твердження, що правоохоронні органи та система судочинства, незважаючи на проведені реформістські дії, залишалися основною силою виконання партійних установок.

Здійснено комплексний аналіз правових засад організації та діяльності МВС УРСР до вивчення історико-правових явищ у період 1970 - 1980 рр. Досліджено складні процеси розвитку правового забезпечення організації та діяльності центрального апарату МВС та його основних структурних частин, їх завдань у сфері охорони правопорядку та боротьби зі злочинністю. Розглянуто особливості функціонування міністерства за конкретно-історичних умов, нормотворчу діяльність, керівництво ОВС. Проаналізовано особливості побудови та правового регулювання діяльності таких невід'ємних складових МВС УРСР, як міліція, виправно-трудові установи, пожежна охорона. Висвітлено організаційні зусилля урядів СРСР та УРСР, а також МВС СРСР і МВС УРСР даного періоду щодо створення та залучення громадських формувань до охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю, участі у діяльності виправно-трудових установ та органів пожежної охорони, вироблення правових засад їх організації та діяльності, забезпечення їх взаємодії з ОВС.