Проведено порівняльний аналіз законодавства, інституціональних механізмів та практичного здійснення права на інформацію та доступ до урядових документів у сучасному світі. Розглянуто свободу інформації як фактор, що впливає на систему влади. Висвітлено проблему захисту прав та свобод громадянина у його відносинах із органами виконавчої влади. Описано правові норми, які регулюють діяльність органів виконавчої влади у сфері забезпечення громадян інформацією.

Проведен сравнительный анализ законодательства, институциональных механизмов и практического осуществления права на информацию и доступ к правительственным документам в современном мире. Рассмотрена свобода информации как фактор, который влияет на систему власти. Освещена проблема защиты прав и свобод гражданина в его отношениях с органами исполнительной власти. Описаны правовые нормы, регулирующие деятельность органов исполнительной власти в сфере обеспечения граждан информацией.

Визначено принципи тлумачення свободи вираження поглядів Європейським Судом (ЄС) з прав людини. На базі одержаних результатів обгрунтовано вплив юридичної практики ЄС з прав людини на правову систему України.

Досліджено право на доступ до інформації в контексті становлення засад інформаційного суспільства, зростання обсягу та посилення значущості інформації для функціонування сучасної держави. Висвітлено правові засади регулювання права на інформацію в Україні й окремих країнах Європейського Союзу, досвід регулювання права на інформацію в міжнародно-правових документах, здійснено порівняльно-правовий аналіз закріплення права на інформацію в країнах Європейського Союзу. Окреслено, що в країнах Європейського Союзу діє законодавство, яке чітко регулює питання права на інформацію та зобов’язує всі держави-учасниці впровадити закони, підзаконні акти й адміністративні положення, які необхідні для забезпечення права на доступ до інформації. За результатами аналізу законодавства країн Європейського Союзу, які регламентують порядок доступу до інформації, встановлено, що в переважній більшості з них стосовно доступу до інформації реалізовано принцип максимального оприлюднення: «Уся інформація, якою володіють публічні органи, підлягає розкриттю; винятки мають бути максимально обмежені, визначені законом, і публічні органи повинні довести виникнення та правомірність таких винятків». На підставі досвіду країн Європейського Союзу запропоновано закріпити в Конституції України право на доступ до інформації, а також право на доступ до інформації про діяльність органів державної влади, органів муніципальної влади й сектору безпеки та оборони разом з правом на доступ до суспільно значущої інформації про діяльність приватних юридичних осіб. Обгрунтовано необхідність удосконалення механізму реалізації права на доступ до інформації, зокрема усунення недоліків і невідповідності нормативноправових актів, які регламентують реалізацію права на доступ до інформації в Україні.

Комплексно досліджено питання щодо забезпечення у демократичному суспільстві основоположного права особи на свободу вираження власних ідей, поглядів і думок. Розглянуто проблематику, що має місце в національному середовищі у цій царині, та стан організації діяльності органів влади щодо гарантування свободи слова. Проаналізовано численні прецедентні рішення Європейського суду з прав людини стосовно захисту інформаційної свободи людини, унормування позитивних зобов'язань держави в цьому процесі, забезпечення пропорційності контролю. Окрему увагу приділено дослідженню законності, наявності легітимних цілей і прийнятності у цивілізованому суспільстві відповідних заходів державного втручання у свободу слова та свободу преси. Наведено авторські пропозиції щодо практичного розмежування відносин із вільного доступу до публічної інформації та тих, що спрямовані на захист приватності конкретної особи, зокрема щодо недопущення зловживань, пов'язаних із поширенням конфіденційної інформації про особу та незаконною обробкою її персональних даних. Акцентовано на окремих сферах публічного життя, у яких порушення конвенційних і конституційних прав людини на вільний обіг інформації з боку українських владних інституцій мають хронічний, усталений характер, наприклад, у галузі формування системи національного судівництва та її діяльності.