Досліджено теоретичні, законодавчі та практичні проблеми реалізації захисної функції юридичної допомоги в адміністративно-деліктному процесі. Висвітлено логіко-методологічні засади визначення понять "адміністративно-деліктний процес", "захисна функція юридичної допомоги", "право громадян на одержання кваліфікованої юридичної допомоги", "захисник у провадженні у справах про адміністративні правопорушення", "тактика захисту в адміністративно-деліктному процесі". Сформульовано відповідні дефініції. На підставі аналізу чинного законодавства України про адміністративну відповідальність та практики його реалізації, а також проведеного теоретичного дослідження певних наукових праць сформульовано висновки, пропозиції до КпАП України, обгрунтовано рекомендації з метою вдосконалення юридичної діяльності спеціальних суб'єктів з надання юридичної допомоги учасникам адміністративно-деліктного впровадження щодо захисту їх прав і законних інтересів. Розглянуто існуючу класифікацію осіб, які мають право надавати юридичну допомогу у справах про адміністративні правопорушення. Запропоновано підходи до класифікації таких осіб. Зроблено висновок, що за наявних умов найбільш кваліфіковану юридичну допомогу у справах про адміністративні правопорушення надають адвокати.

Досліджено питання визначення правового статусу та нормативного регулювання діяльності захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення, розкрито її правову природу. Проаналізовано генезис наукових досліджень і стан сучасної правової доктрини щодо вивчення адміністративно-правового статусу захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення. Наведено характеристику його основних елементів (прав, обов'язків і гарантій). Визначено місце та роль захисника в системі суб'єктів провадження в справах про адміністративні правопорушення. Розкрито специфіку участі захисника на окремих стадіях даного судового процесу. Узагальнено зарубіжний досвід нормативного регулювання адміністративно-правового статусу захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення й обгрунтовано можливості його впровадження у практику діяльності законодавчих органів України. Виділено основні напрями розвитку вітчизняного законодавства про регулювання діяльності захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення, розроблено пропозиції щодо його удосконалення.

Досліджено проблеми адміністративної процесуальної правосуб'єктності (АППС) в адміністративному судочинстві, визначено її поняття, роль та зміст. Проаналізовано наукові підходи до визначення обсягу категорії "адміністративна процесуальна правосуб'єктність", її правову природу у контексті формулювання. Визначено інститут АППС як невід'ємний та специфічний елемент механізму правового регулювання адміністративних процесуальних правовідносин, що забезпечує здійснення правосуддя та реалізацію права на судовий захист. Розкрито дію АППС щодо всіх суб'єктів адміністративного процесу (АП), зокрема: адміністративного суду першої, апеляційної, касаційної інстанцій, сторін і третіх осіб, їх представників, а також осіб як інших учасників АП. Обгрунтовано і сформульовано рекомендації щодо внесення змін до окремих положень чинного законодавства, спрямованих на зміцнення гарантій прав і законних інтересів суб'єктів реалізації АППС.

Висвітлено адміністративно-юрисдикційний процес як сферу об'єктивізації інституту апеляції, визначено поняття та характерні ознаки апеляції в адміністративно-юрисдикційному процесі та співвідношення апеляції з суміжними правовими поняттями, висвітлено основні принципи, завдання та функції апеляції в адміністративно-юрисдикційному процесі. Проаналізовано особливості апеляції в адміністративно-деліктному процесі, у дисциплінарному провадженні, у провадженні за скаргами осіб і в адміністративно-судочинському процесі. Проведено узагальнення зарубіжного досвіду нормативного визначення засад апеляції в адміністративно-юрисдикційному процесі й основні пріоритети його запозичення для України, виділено основні напрями розвитку законодавства у сфері апеляції в адміністративно-юрисдикційному процесі.

Висвітлено сучасний погляд на адміністративний процес як сферу об'єктивізації витрат. Розкрито сутність поняття, ознаки, мету та функції витрат в адміністративному процесі. Розглянуто історіографію дослідження витрат в адміністративному процесі у вітчизняній адміністративно-правовій доктрині та закріплення у законодавстві в різні історичні періоди, визначено особливості кожного етапу. Розглянуто правову характеристику витрат в окремих складових адміністративного процесу: в адміністративно-процедурній складовій, адміністративному судочинстві та адміністративно-деліктній складовій. Проаналізовано зарубіжний досвід нормативного визначення витрат в адміністративному процесі та сформульовано можливі шляхи його запозичення для України. Висвітлено основні перспективи розвитку вітчизняного законодавства щодо витрат в адміністративному процесі.

Охарактеризовано адміністративно-юрисдикційний процес (АЮП) як сферу об'єктивного інституту відводу (самовідводу), визначено поняття та характерні ознаки відводу (самовідводу) в ньому та співвідношення відводу (самовідводу) з процесуальними аналогами. Визначено мету та проведено класифікаційний розподіл відводу (самовідводу) в АЮП, проаналізовано особливості нормативного закріплення суб'єктів, підстав, процедури та наслідків відводу (самовідводу) в усіх провадженнях, що формують цей АЮП. Проведено узагальнення зарубіжного досвіду нормативного закріплення відводу (самовідводу) в АЮП та виокремлено основні пріоритети його запозичення для України, виділено основні напрями розвитку законодавства у цій сфері, а також розроблено пропозиції щодо його вдосконалення.

Висвітлено теоретичні та практичні аспекти відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі. Увагу приділено дослідженню відповідних питань у вітчизняній адміністративно-правовій доктрині, особливостям співвідношення відводу в адміністративно-юрисдикційному процесі з суміжними різновидами, а також підставам, системі суб'єктів відводу (самовідводу) та його наслідкам. Розглянуто адміністративно-юрисдикційний процес як сферу об'єктивізації відводу (самовідводу) його учасників, проаналізовано зарубіжний досвід нормативного врегулювання відповідних питань. Обгрунтовано шляхи вдосконалення нормативних засад і пріоритетів дослідження феномену відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі.

Проаналізовано проблеми застосування під час розгляду адміністративними судами податкових спорів таких засад адміністративного судочинства, як диспозитивність та офіційність. Визначено поняття, правову природу й ознаки податкового конфлікту та податкового спору, зміст та особливості принципів адміністративного судочинства, їх систему та місце в ній принципів диспозитивності й офіційності під час вирішення податкових спорів. Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення законодавства про адміністративне судочинство та податкового законодавства України в частині закріплення принципів диспозитивності й офіційного з'ясування всіх обставин у справі. Запропоновано законодавчо закріпити критерій розмежування господарської й адміністративної юрисдикції щодо вирішення податкових спорів - суб'єктний склад учасників спору (визначення учасників податкового спору - головний орієнтир для розгляду таких спорів у порядку адміністративного судочинства).

Досліджено проблеми застосування доказів в адміністративному судочинстві під час поновлення громадян на публічну службу, проведено загальнотеоретичний аналіз понять "публічна служба", "докази в адміністраивному судочинстві". Доведено, що поновлення на публічній службі є компетенцією адміністративних судів. Запропоновано поділ доказів на окремі види з метою їх подальшого грунтовного дослідження та застосування у вітчизняному законодавстві, оскільки існує істотне запізнення правового регулювання фактично існуючих відносин. Запропоновано внесення змін до ст. 2, 7, 75, 76, 103, 136, 141, 142 Кодексу адміністративного судочинства України та доповнень до постанов Пленумів Вищого адміністративного суду України щодо покращання діяльності адміністративних судів.

Проаналізовано особливості становлення та розвитку адміністративного судочинства в Україні, визначено його поняття та завдання. Розкрито поняття, особливості, ознаки та види доказів в адміністративному судочинсті. З'ясовано поняття й особливості доказування в адміністративному судочинстві. Висвітлено види суб'єктів доказування в адміністративному судочинсті й особливості їх участі в процесі доказування. Досліджено процес доказування в адміністративному судочинсті. Розкрито стан організаційно-правового забезпечення доказування в адміністративному судочинсті в Україні та сформовано напрямки щодо його досконалення.

Висвітлено критерії визначення та розмежування юрисдикції та підсудності адміністративних справ (АС). Увагу приділено юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення АС, особливостям предметної, територіальної та інстанційної підсудності АС, проблемам підсудності кількох пов'язаних між собою вимог. Розкрито питання передачі АС з одного адміністративного суду до іншого.

Обгрунтовано доцільність звернення до витоків цивільного процесу - римському праву - і здійснення наукового аналізу з позиції рецепції інституту судового представництва під час розгляду спорів публічно-правового характеру у римському праві, що базується на спільних принципово важливих засадах обох форм судових процесів - цивільного та адміністративного. Процесуальне представництво у судовому адміністративному процесі розглянуто як: сукупність відносин, процесуальна діяльність певних категорій осіб щодо представництва, інститут адміністративного судочинства. Представництво у судовому адміністративному процесі визначено як сукупність адміністративних процесуальних правовідносин, в яких одна сторона зобов'язана або має право вчиняти юридично значимі процесуальні дії від імені іншої особи, охоронювані законом інтереси якої вона представляє, або на захист прав, свобод та інтересів якої діє у адміністративних судах. Суб'єктом представництва названо індивідуалізовану фізичну особу, яка породжує адміністративні процесуальні правовідносини з приводу представництва у судовому адміністративному процесі й у межах яких вона виступає як їх реальний їх учасник. Специфіка судового адміністративного процесу впливає на міру та ступінь використання у процесі суб'єктів, що здійснюють добровільне чи законне представництво.

Визначено зміст категорії "суб'єкт адміністративного судочинства". Виділено види суб'єктів адміністративного судочинства та проведено їх класифікацію. Встановлено сутність і зміст категорій "правоздатність" і "дієздатність" відносно суб'єктів адміністративного судочинства, визначено елементи правоздатності. Визначено особливості правового статусу суб'єктів приватного та публічного права в адміністративному судочинстві. Систематизовано умови набуття суб'єктами правового статусу в адміністративному судочинстві. Охарактеризовано процесуальні форми реалізації правового статусу суб'єктами адміністративного судочинства та виділено їх особливості. Визначено напрямки удосконалення правового статусу суб'єктів адміністративного судочинства. Суб'єктом адміністративного судочинства визначено особу, що є носієм прав та обов'язків у адміністративних процесуальних відносинах з приводу відправлення правосуддя адміністративними судами і здатна їх у цих відносинах реалізувати. Доведено, що особливості правового статусу суб'єктів приватного та публічного права у адміністративному судочинстві проявляються у диференціації складу елементів статусу.

Наведено обгрунтування неприпустимості сприйняття судових витрат в адміністративному судочинстві як компенсаційного інституту і, як наслідок, заперечення поглядів на правосуддя як різновид державних послуг. Підставою для такого твердження є врахування завдання адміністративного судочинства - захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів за здійснення ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Наголошено на необхідності запровадження Державної програми надання грошової допомоги по компенсації судових витрат. Таке нововведення сприятиме впорядкуванню використання права на правову допомогу з точки зору його доступності для широкого загалу, оскільки особа отримуватиме кошти для повноцінної участі в процесі захисту своїх прав не після прийняття рішення у справі, а до розгляду справи по суті. Запропоновано ряд змін і доповнень до чинного законодавства з питань судових витрат в адміністративному судочинстві.

Висвітлено виникнення, розвиток і сутність сучасного вітчизняного адміністративного судочинства, розглянуто існуючі концепції адміністративного процесу. Увагу приділено таким визначальним для новітнього адміністративного процесуального права поняттям і категоріям, як публічно-правові відносини, суб'єкт владних повноважень, публічна адміністрація, публічна діяльність. Розкрито владно-публічні повноваження Президента та Верхновної Ради України, органів судової влади, інших державних і недержавних суб'єктів владних повноважень. Проаналізован форми участі суб'єктів владних повноважень в адміністративному вітчизняному судочинстві. Охарактеризовано особливості здійснення органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами адміністративної процесуальної правосуб'єктності.

Освещены возникновение, развитие и сущность отечественного административного судопроизводства, рассмотрены существующие концепции административного процесса. Уделено внимание таким определяющим для новейшего административного процессуального права понятиям и категориям, как публично-правовые отношений, субъект властных полномочий, публичная администрация, публичная деятельность. Раскрыты властно-публичные полномочия Президента и Верховного Совета Украины, органов судебной власти, других государственных и негосударственных субъектов властных полномочий. Проанализированы формы участия субъектов властных полномочий в административном отечественном судопроизводстве. Охарактеризованы особенности осуществления органами государственной власти и местного самоуправления, их должностными и служебными лицами административной процессуальной правосубъектности.

Розглянуто питання щодо інституту захисту в адміністративно-деліктному процесі України, особливості реалізації функції захисту на різних стадіях провадження у справах про адміністративні правопорушення. Обгрунтовано концепцію функції захисту в адміністративно-деліктному процесі, як процесуальної діяльності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, її захисника, законного представника, з метою захисту її прав та законних інтересів, мінімізації наслідків притягнення до адміністративної відповідальності, поновлення порушених прав, яка здійснюється засобами і способами, передбаченими Кодексом України про адміністративні проступки. Розкрито значення та можливості реалізації функції захисту в адміністративно-деліктному процесі України.

Проаналізовано поняття, зміст і теоретико-правову сутність адміністративно-деліктного процесу. Здійснено класифікацію учасників адміністративно-деліктного процесу, яка базується на поділі їх за критерієм заінтересованості у результатах розгляду справи. Розкрито зміст адміністративно-правового статусу учасників адміністративно-деліктного процесу. Здійснено комплексний аналіз правового статусу учасників адміністративно-деліктного провадження шляхом характеристики окремих його елементів (прав, обов'язків та гарантій). Досліджено стан реалізації правового статусу учасників адміністративно-деліктного процесу на його стадіях. Обгрунтовано пропозиції з удосконалення адміністративно-деліктного законодавства щодо визначення адміністративно-процесуального статусу законного представника та понятих, розширення кола прав, обов'язків і гарантій особи, що притягається до адміністративної відповідальності, та потерпілої особи, визначення порядку провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Висвітлено теоретико-правові та практичні питання визначення юрисдикції адміністративних судів та розмежування судових юрисдикцій (адміністративної, господарської, конституційної, кримінальної та цивільної). Охарактеризовано загальні та особливі критерії розмежування судових юрисдикцій. Проаналізовано судову практику щодо вирішення зазначених проблем. Висвітлено особливості визначення адміністративної юрисдикції в окремих категоріях справ. Особливу увагу приділено розгляду адміністративними судами спорів щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, спорів за зверненням суб'єкта владних повноважень, спорів про припинення повноважень народних депутатів України та депутатів місцевих рад. Запропоновано доповнення та зміни до чинного законодавства щодо розмежування судових юрисдикцій.

Висвітлено теоретичні та практичні аспекти участі прокурора в адміністративно-юрисдикційних провадженнях (АЮП) з акцентуванням уваги на загальнотеоретичних питаннях проблеми. Визначенно поняття та правову сутність АЮП як сфери об'єктивізації участі прокурора. Розглянуто історіографію дослідження засад участі прокурора в АЮП у вітчизняній адміністративно-правовій доктрині та закріплення їх у законодавстві. Надано відомості про участь прокурора у провадженнях про адміністративні правопорушення, у дисциплінарних провадженнях, в адміністративному судочинстві, у провадженнях за скаргами осіб. Наведено шляхи вдосконалення нормативних засад участі прокурора в АЮП.

Висвітлено особливості судового розгляду справ про адміністративні правопорушення, пов'язані з безпекою дорожнього руху. Увагу приділено історіографії дослідження відповідного питання у вітчизняній адміністративно-правовій науці, генезі інституту безпеки дорожнього руху, особливостям окремих аспектів судового розгляду справ даної категорії. Проаналізовано зарубіжний досвід судового розгляду справ про адміністративні правопорушення, пов'язані з безпекою дорожнього руху, показано можливості його застосування в Україні. Визначено напрямки подальшого доктринального дослідження та вдосконалення правових засад щодо судового розгляду й уніфікації судової практики відносно зазначеної категорії справ.