Проаналізовано сучасний стан інституту застосування примусових медичних заходів, наведено рекомендації щодо його вдосконалення за умов формування та розвитку правової держави. Розкрито суть понять даного інституту, а також його природу та функціональне призначення. З урахуванням положень Конституції України, Закону України "Про психіатричну допомогу" та Кримінального кодексу України розглянуто особливості досудового розслідування у справах неосудних осіб і осіб, що захворіли на психічну хворобу після вчинення злочину, а також судового розгляду у справах щодо застосування примусових заходів медичного характеру.

Проанализировано современное состояние института применения принудительных медицинских мер, приведены рекомендации по его усовершенствованию в условиях формирования и развития правовго государства. Раскрыто содержание понятий института, а также его природа и функциональное назначение. С использованием положений Конституции Украины, Закона Украины "Про психиатрическую помощь" и Криминального кодекса Украины рассмотрены особенности досудового расследования дел неосужденных лиц и лиц, психически заболевших после совершения преступления, а также судебного разбирательства дел о применении принудительных мер медицинского характера.

Висвітлено особливості кримінальної відповідальності за злочини, вчинені в стані сп'яніння. Наведено дані з історії вітчизняного кримінального законодавства та зарубіжного досвіду щодо вирішення подібних питань. Розглянуто поняття стану сп'яніння та його види. Розкрито правову регламентацію примусового лікування осіб, які мають соціально небезпечні захворювання.

Освещены особенности криминальной ответственности за преступления, совершенные в состоянии опьянения. Приведены данные из истории отечественного криминального законодательства и зарубежного опыта по решению подобных вопросов. Рассмотрены понятие состояния опьянения и его виды. Раскрыта правовая регламентация принудительного лечения лиц, имеющих социально опасные заболевания.

Досліджено комплекс питань теоретичного та практичного характеру стосовно кримінально-правових проблем: осудності й неосудності злочинця; застосування примусового медичного лікування, його підстав і мети. Підкреслено, що за сучасних умов розбудови правової держави людина, її життя та здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека - одна з головних проблем українського суспільства, розв'язання якої є складовою діяльності правоохоронних і судових органів держави, зокрема, органів внутрішніх справ. Значну увагу приділено удосконаленню відомих та пошуку нових стратегічних дослідницьких підходів для вивчення особистості неосудної особи, її мотивів і соціально-психологічної мотивації суспільно небезпечної поведінки і суспільно небезпечних діянь, питання вчинення злочину в стані сп'яніння. Охарактеризовано критерії неосудності: медико-біологічний, психологічний та юридичний, розкрито їх суть і зміст. Досліджено з історичних витоків примусові заходи медичного лікування. Розроблено пропозиції щодо вдосконалення інституту осудності й неосудності та примусового медичного лікування.

Досліджено кримінально-процесуальні особливості природи, сутності та функціонального призначення інституту застосування примусових заходів медичного характеру. Виявлено основні особливості процесуальної форми, притаманні стадіям досудового слідства та судового розгляду справ під час вирішення питань щодо застосування примусових заходів медичного характеру. Викладено пропозиції щодо удосконалення кримінально-процесуального законодавства, яке регламентує провадження у справах про застосування примусових заходів медичного характеру, а також рекомендації щодо підвищення ефективності кримінального судочинства.

Висвітлено проблему насильницької злочинності осіб з психічними аномаліями та визначено методи її запобігання. Досліджено поняття, види, причини та розповсюдженість психічних аномалій у межах осудності серед осіб, які вчинили насильницькі злочини. Доведено криміногенне значення психічних аномалій як імовірної причини злочинного діяння. Сформульовано зміст поняття насильницького злочину, встановлено його основні ознаки, механізм, причини та умови здійснення. Виокремлено новий тип особи насильницького злочинця з психічними аномаліями. Запропоновано конкретні заходи запобігання насильницькій злочинності осіб з психічними аномаліями на загальному та соціально-кримінологічному рівнях.

Розглянуто проблему обмеженої осудності у кримінальному праві України. Досліджено історико-правовий розвиток цієї проблеми у вітчизняній та зарубіжній науці кримінального права. Проаналізовано положення про обмежену осудність у кримінальних кодексах зарубіжних країн основних правових систем. Досліджено формулу обмеженої осудності. Проаналізовано співвідношення цієї осудності із осудністю, неосудністю, а також виною. По-новому сформульовано кримінально-правові наслідки визнання судом особи обмежено осудною. Запропоновано надати право суду враховувати визнання особи обмежено осудною як обставину, що пом'якшує покарання. Обгрунтовано відмову від застосування до осіб, визнаних судом обмежено осудними, примусових заходів медичного характеру. Розроблено рекомендації щодо вдосконалення кримінального законодавства України.

Розглянуто неосудність і види осудності - обмежену та вікову, проблему спеціальної осудності. Проаналізовано вчення про осудність-неосудність у його історичному розвитку. Основну увагу приділено концепції обмеженої осудності: поняттю, природі, ознакам, співвідношенню з іншими кримінально-правовими поняттями та інститутами, правовим наслідкам визнання особи обмежено осудною. Розглянуто вікову осудність неповнолітніх правопорушників, які досягли віку кримінальної відповідальності, однак внаслідок затримки психофізіологічного розвитку не відповідають формально своїй віковій групі. Під час розгляду особливостей відповідальності осіб похилого віку акцентовано увагу на можливості реалізації покарання у вигляді позбавлення волі строком до 3 років у поєднанні з примусовим лікуванням у спеціальних інтернатах. Вирішення проблеми спеціальної осудності має полягати не в площині встановлення особливих критеріїв для осіб певних професій, а у застосуванні злочинної недбалості або казусу. Наведено нормативні положення законодавчих актів Канади, США, Англії, ФРН, Польщі, Угорщини, проаналізованих на засадах вітчизняної кримінально-правової доктрини, положень чинного законодавства України.

Досліджено кримінально-правові проблеми осудності та неосудності. Висвітлено існуючі тлумачення понять "осудність" та "неосудність", зміст і суть інституту осудності як юридичної категорії та запропоновано їх нове формулювання. Розглянуто норми законодавства зарубіжних країн, у яких закріплено ці категорії. Виведено формули осудності та неосудності, рекомендовано характеризувати ці поняття за допомогою наведених трьох критеріїв. Показано доцільність введення у кримінальний закон норми про презумпцію осудності. Розглянуто питання відповідальності осіб з психічними розладами й аномаліями, що не виключають осудності та кримінальної відповідальності неповнолітніх з затримкою у психічному розвитку. Вказано на недоцільність закріплення у Кримінальному кодексі терміна "обмежена осудність". Замість цього запропоновано три моделі осудності, класифікацію яких здійснено з урахуванням ступеня зниження здатності особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними під час вчинення злочину. Запропоновано внести зміни до КК України й доповнити його відповідними нормами.

Проаналізовано закономірності впливу депопуляції та старіння населення на динаміку та структуру геронтологічної злочинності. Проведено кримінологічний аналіз сучасного стану геронтологічної злочинності та з'ясовано її причини та умови. Досліджено значення похилого віку для призначення особі кримінального покарання й його відбування. Розроблено комплекс заходів запобігання геронтологічній злочинності. Наведено низку рекомендацій щодо вдосконалення законодавства України у сфері протидії геронтологічній злочинності.

Висвітлено історичне становлення правових норм, що регулюють відповідальність неповнолітніх із психічними відхиленнями, проаналізовано кримінальне законодавство окремих зарубіжних країн щодо відповідальності цих неповнолітніх. Розглянуто поняття кримінальної відповідальності й індивідуалізації покарання неповнолітніх із психічними відхиленнями. Проведено кримінологічний аналіз злочинності цих неповнолітніх, наведено детермінацію злочинів та надано кримінологічну характеристику особи неповнолітнього злочинця, який має психічні відхилення. Запропоновано заходи щодо запобігання злочинності неповнолітніх з психічними відхиленнями.

Висвітлено сутність таких понять, як осудність і неосудність. Проаналізовано їх ознаки, особливості їх співвідношення, а також зв'язок з іншими кримінально-правовими поняттями. З урахуванням багатофакторності впливів на психічну діяльність людини доведено необхідність диференціації причин неосудності. Досліджено функціональне призначення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, в механізмі кримінально-правового регулювання. Запропоновано нове бачення вирішення питання про кримінальну відповідальність за злочини, вчинені в стані сп'яніння. Проаналізовано правову природу примусових заходів медичного характеру та примусового лікування.

Досліджено теоретичні та практичні проблеми, пов'язані процесуальним порядком провадження у кримінальних справах щодо обмежено осудних осіб. Досліджено кримінально-правовий інститут осудності; теорію та практику досудового та судового проваджень у справах щодо злочинів обмежено осудних осіб, а саме у стадіях порушення кримінальної справи, досудового розслідування, також у суді першої інстанції та під час провадження з перевірки судових рішень.

Розкрито поняття, критерії та сутність обмеженої осудності. Проаналізовано співвідношення обмеженої осудності з осудністю та неосудністю. Наведено рекомендації щодо врахування обмеженої осудності у разі притягнення до кримінальної відповідальності та призначення покарання особам, які вчинили злочин у стані обмеженої осудності. Увагу приділено проблемам вдосконалення законодавства про примусове лікування.

Вивчено феномен обмеженої осудності. Узагальнено існуючі наукові підходи до проблеми обмеженої осудності, розкрито психологічний зміст обмеженої осудності як кримінально-правової категорії. Запропоновано редакцію поняття "обмежена осудність", основні ознаки та межі його застосування. Надано регламентацію психічних розладів, які впливають на здатність особи під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії та керувати ними, та не виключають осудності. Визначено й обгрунтовано види спеціальних знань, які доцільно використовувати для встановлення обмеженої осудності осіб, зокрема, щодо необхідності обов'язкового проведення комплексної судової психолого-психіатричної експертизи. Наведено зміни до чинного законодавства, зокрема, щодо підстав визнання обмеженої осудності.

Проаналізовано кримінально-правові явища осудності та неосудності, визначено їх істотні ознаки, з'ясовано співвідношення даних понять між собою та з іншими кримінально-правовими поняттями. Обгрунтовано, що поняття осудності перебуває з поняттям неосудності у відношенні суперечності, що зумовлює нерозривний зв'язок між змістом даних понять. Запропоновано нову термінологію для позначення ознак даних понять. Вперше вирішено питання про видове поняття обмеженої осудності, його структурне розміщення у КК України та кримінально-правове значення. З метою запобігання випадкам об'єктивного ставлення у вину за вчинення суспільно небезпечних діянь у стані так званої псевдонеосудності запропоновано використання конструкції злочину sui generis вже до самого факту добровільного приведення особою себе до такого стану. Надано пропозиції щодо вдосконалення чинного КК України та практики його застосування.

Розкрито поняття "обмежена осудність" і "психічний розлад", проаналізовано історичні підходи й аспекти становлення інституту обмеженої осудності в науці кримінального права. Здійснено порівняльний аналіз досвіду застосування кримінально-правової категорії "обмежена осудність" у законодавстві зарубіжних країн. Визначено основні риси та критерії обмеженої осудності, проведено компаративістський аналіз понять "осудність", "обмежена осудність", "неосудність", визначено психологічний механізм вчинення кримінального правопорушення в стані обмеженої осудності, місце, роль, межі та можливості застосування комплексної судової психолого-психіатричної експертизи осіб з психічними розладами для визнання їх обмежено осудними. Наведено види спеціальних знань, що використовуються для встановлення обмеженої осудності осіб з психічними розладами, які вчинили кримінальне правопорушення. Увагу приділено досудовому розслідуванню та судовому розгляду кримінальних проваджень щодо обмежено осудних осіб, які регламентують норми новітнього Кримінального процесуального кодексу України.

Досліджено характерні особливості етапу судового слідства, перевірки та оцінки доказів, їх джерел у справах щодо неосудних, обмежено осудних осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння. Одержано висновок про доцільність закритих судових засідань, обов'язкову участь прокурора, захисника, самої психічно хворої особи (на підставі фахового висновку) і (або) її законного представника, експертів-психіатрів, які обстежували особу з розладом психіки.

Індекс рубрикатора НБУВ: Х881.9(4УКР)011.1 + Ю947

Рубрики:

Кримінальне право окремих країн

Судова (юридична) психологія

Шифр НБУВ: Ж69395 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Х881.9(4Укр)011.1

Рубрики:

Кримінальне право окремих країн

Шифр НБУВ: Ж69395 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Х893.9(4УКР)722.014 + Х881.9(4УКР)011.1

Рубрики:

Кримінальний процес окремих країн

Кримінальне право окремих країн

Шифр НБУВ: Ж69395 Пошук видання у каталогах НБУВ