Проведено науковий аналіз змісту фактичних обставин, які визначають умови життя, виховання неповнолітнього правопорушника; визначено процесуальні засоби їх доказування; сформульовано науково обгрунтовані пропозиції та рекомендації. Для повного дослідження умов життя і виховання неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого необхідно з'ясувати склад його сім'ї, обстановку в ній, взаємовідносини між дорослими членами сім'ї та дорослими і дітьми, ставлення батьків до виховання неповнолітнього, форми контролю за його поведінкою, морально-побутові умови сім'ї; обстановка в школі чи іншому навчальному закладі або на виробництві, його ставлення до навчання чи праці, взаємовідносини з вихователями, вчителями, однолітками, характер та ефективність заходів виховного впливу на нього; взаємовідносини та поведінка неповнолітнього поза домом, навчальним закладом і роботою; перебування на обліку в державних органах у зв'язку з "проблемною" поведінкою; притягнення до відповідальності за вчинення правопорушень. Зазначена доказова інформація встановлюється на підставі показань самого неповнолітнього, свідків з кола членів сім'ї, родичів, близького соціального оточення; документальних джерел (особові справи; характеристики дитини, довідки про склад сім'ї, акти обстеження житлово-побутових умов; довідки служби у справах дітей, сектору ювенальної превенції Національної поліції тощо). Однак саме досудова доповідь представника органу пробації є найбільш інформативним та незаангажованим джерелом даних про неповнолітнього. На підставі проведеного аналізу пропонуємо в ч. 1 ст. 93 КПК України передбачити для сторони обвинувачення повноваження щодо залучення представника органу пробації для участі у досудовому розслідуванні. Пропонуємо переглянути застосування інструментів пробації (зокрема, складання досудової доповіді) яка передбачена не для всіх неповнолітніх, а лише до осіб віком від 14 до 18 років (ст. 12 Закону України "Про пробацію", ч. 1 ст. 3141 КПК України). На нашу думку, такий підхід не відповідає концепції ювенальної юстиції.

Проаналізовано принцип справедливості під час призначення покарання неповнолітнім. Встановлено, що законодавець передбачив значне пом'якшення правових наслідків вчинення кримінальних правопорушень особами, які не досягли вісімнадцятирічного віку. Це стосується і призначення покарання, особливості якого в КК України висвітлено в окремому розділі. Зумовлено це тим, що неповнолітнім притаманні відсутність життєвого досвіду, нестійкість психічних процесів (мислення, пам'яті, уяви, уваги, сприймання тощо), а також інші ознаки, що відрізняють неповнолітнього від дорослої людини. Тому несправедливо зрівнювати неповнолітнього та повнолітню особу під час призначення їм покарання за вчинене кримінальне правопорушення. Доведено, що нормативні вимоги призначення покарання неповнолітнім мають певні особливості, порівняно з вимогами до призначення покарання дорослим особам. Проте це не порушує принципів призначення покарання, зокрема принципу справедливості, а тільки підсилює його та конкретизує щодо певної категорії осіб - неповнолітніх, із урахуванням їхніх вікових і психологічних особливостей. Коли йдеться про неповнолітнього правопорушника, тільки на підставі дослідження всіх обставин вчиненого діяння та всебічного врахування особливостей його особи можна забезпечити призначення справедливого покарання.

Проаналізовано питання особливості особи неповнолітнього корисливого злочинця. Підсумовуючи викладене, констатовано, що проведене дослідження соціальної сутності особи неповнолітніх, які вчиняють корисливі злочини, показує, що негативні риси у таких осіб доволі різноманітні й виражені різною мірою. Водночас надзвичайно важливе виокремлення типових ознак особи неповнолітніх корисливих злочинців, оскільки це сприятиме чіткішому розумінню мотивації злочинної поведінки цієї групи населення, а відтак, зробить ефективнішими заходи з протидії вчиненню корисливих злочинів неповнолітніми.

Розглянуто актуальну тему притягнення до кримінальної відповідальності неповнолітніх, зокрема вікову межу настання кримінальної відповідальності. Оскільки це делікатна проблема і законодавець не застрахований від помилок. Проаналізувавши законодавство зарубіжних країн, автор дійшов висновку про те, що переважно вік кримінальної відповідальності диференціюється відповідно до принципу розуміння. Відповідно до нього неповнолітній несе відповідальність з визначеного віку, тільки якщо буде встановлено, що він діяв з розумінням. При цьому законодавець зазвичай встановлює нижню вікову межу (абсолютної безвідповідальності) і верхню (абсолютної відповідальності). Питання про кримінальну відповідальність вирішується судом, виходячи з рівня психічної зрілості дитини, що є проявом індивідуального підходу до кожного конкретного індивіда. Така законодавча практика заслуговує на схвалення, адже вирішувати питання кримінальної відповідальності неповнолітніх лише за "календарно-віковим" мірилом - надто спрощений підхід.

Проаналізовано стан наукової розробки проблеми становлення інституту ювенальної відповідальності в українському праві. Визначено теоретико-методологічні засади вивчення інституту ювенальної відповідальності, досліджено соціальні чинники впливу на правопорушувану поведінку неповнолітніх. Досліджено інститут ювенальної відповідальності в системі юридичної відповідальності, сформовано дефініцію ювенальної відповідальності. Розглянуто позитивну та негативну форму реалізації ювенальної відповідальності і наголошено, що обидві можуть мати виключно ретроспективний характер. Розроблено провідні принципи ювенальної відповідальності, які відображають стандарти відповідальності неповнолітніх, що закріплені у міжнародних документах. Значну увагу приділено дослідженню органів та інститутів, що забезпечують реалізацію неповнолітнім ювенальної відповідальності, запропоновано класифікацію позасудових органів ювенальної відповідальності за функціональним критерієм.

Розглянуто історичний контекст розвитку кримінальної відповідальності неповнолітніх, види покарань і процес їх гуманізації. Обгрунтовано, що засобом гуманізації покарання неповнолітніх злочинців став виховний підхід. Виявлено особливості історичних етапів його розвитку. Установлено, що на першому етапі становлення виховного підходу його суть полягала у виключенні підлітків із негативного соціального середовища (неблагополучної сім'ї, вуличних молодіжних угруповань тощо) та включення в штучно створене соціально-позитивне (реформаторії, притулки, клуби тощо); на другому - у поєднанні виховних і медичних підходів до виправлення неповнолітнього правопорушника та набуття ювенальним правосуддям терапевтично-виховного змісту; на третьому - у трансформації терапевтично-виховного підходу у відновно-виховний і появі відновного правосуддя.

Розглянуто стан наукової розробки та розвиток кримінального законодавства щодо призначення покарання неповнолітнім за обставин, що його пом'якшують. Скореговано мету покарання неповнолітніх в основі призначення покарання за обставин, що його пом'якшують. На основі визначення місця обставин, що пом'якшують покарання, у загальних засадах його призначення виявлено особливості їх впливу на призначення покарання неповнолітнім. На підставі аналізу змістовного навантаження обставин, що пом'якшують покарання, доведено їх безпосередній вплив на істотне зниження ступеня тяжкості вчиненого неповнолітнім злочину. Проаналізовано вчинення злочину неповнолітнім як комплексну кримінально-правову категорію, яка визначає особливості кримінальної відповідальності та форми її реалізації, у тому числі обставини, що пом'якшують покарання неповнолітніх. Визначено варіанти впливу обставин, що пом'якшують покарання, на пом'якшення покарання неповнолітньому. Науково обгрунтовано пропозиції щодо вдосконалення призначення покарання неповнолітнім за обставин, що його пом'якшують.

Викладено теоретичні аспекти ювенальної юстиції. Охарактеризовано причини та наслідки девіантної поведінки. Розглянуто стан і динаміку правопорушень, що вчинені дітьми. Обгрунтовано трирівневу модель профілактики правопорушень дітей. Подано інформацію про індивідуальну профілактичну роботу з неблагополучними сім'ями та дітьми. Приділено увагу протидії сексуальній експлуатації дітей, насильству та жорстокості у молодіжному середовищі.

Розглянуто покарання неповнолітніх як форми їх кримінальної відповідальності. Охаракетризовано особливості призначення покарання неповнолітнім. Приділено увагу питанням звільнення зазначених осіб від покарання та його відбування. Розкрито кримінально-правову природу та юридичний склад так званого звільнення від кримінальної відповідальності. Подано інформацію про застосування до неповнолітніх примусових заходів виховного характеру.

Досліджено застосування примусових заходів виховного характеру у разі звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності та покарання. Вивчено теоретико-методологічні засади звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності та покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру. Здійснено порівняльно-правовий аналіз законодавства України та зарубіжних країн щодо регламентації заходів боротьби зі злочинністю неповнолітніх, альтернативних покаранню. Проаналізовано питання звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності та покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру, підстави та умови застосування вказаних заходів. Показано недоцільність застосування примусових заходів виховного характеру в разі звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності. Сформульовано поняття примусових заходів виховного характеру у випадку їх застосування у разі звільнення неповнолітніх від покарання, розкрито суть кожного заходу. Запропоновано винести за межі Kримінального кодексу України законодавчі положення, які регламентують застосування примусових заходів виховного характеру до осіб, які до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинили суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбачене Особливою частиною Кримінального кодексу України. Запропоновано нову редакцію ст. 97 та ст. 105 Kримінального кодексу України.

Проаналізовано сучасний стан злочинності неповнолітніх в Україні. Визначено терміни, які використовуються для пояснення існування злочинності. Виділено кримінологічні особливості злочинності неповнолітніх в Україні. Вивчено показники злочинності неповнолітніх, проведено аналіз злочинів, суб'єктами яких виступають неповнолітні. Виявлено, що дисфункції соціальних інститутів в більшості випадків детермінують закріплення в підлітка протиправної поведінки не безпосередньо, а зумовлюючи його піддатливість іншим негативним впливам соціального середовища.

Розкрито зміст соціально-педагогічної роботи з неповнолітніми, звільненими від відбування покарання з випробуванням, у різнопрофільних соціальних інституціях. Обгрунтовано необхідність налагодження чіткої співпраці різнопрофільних спеціалістів і постійне взаємоінформування соціальних інституцій. Визначено роль вдосконалення форм і методів роботи щодо вирішення питань ресоціалізації дітей, удосконалення професійної кваліфікації та педагогічної майстерності фахівців, які здійснюють соціально-педагогічну роботу з неповнолітніми, звільненими від відбування покарання з випробуванням.

Розкрито зміст, особливості та деякі проблеми в організації соціально-педагогічної реабілітації неповнолітніх, засуджених до покарань, не пов'язаних із позбавленням волі, у діяльності кримінально-виконавчої інспекції. Наведено основні завдання кримінально-виконавчої інспекції стосовно неповнолітніх-правопорушників, обгрунтовано та доведено необхідність забезпечення кримінально-виконавчої інспекції технологією соціально-педагогічної роботи з неповнолітніми.

Вперше здійснено комплексний соціально-правовий аналіз звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності за кримінальним правом і законодавством України. Досліджено загальні та спеціальні передумови, підстави та умови звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності. Розглянуто особливості застосування звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності та покарання. Запропоновано запровадження привілейованого звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності у разі здійснення визначеної позитивної посткримінальної поведінки.

Розглянуто актуальні проблеми покарань для неповнолітніх осіб. Вивчено поняття покарання й запропоновано поняття покарання неповнолітніх осіб. Досліджено мету та види покарань, що можуть призначатися особам віком від 14-ти до 18-ти років. Визначено та проаналізовано об'єктивні та суб'єктивні фактори, які викликають проблеми під час призначення судами видів та розмірів покарань неповнолітнім. Узагальнено судову практику призначення покарань особам, які на момент винесення вироку не досягли 18-ти років.

Наведено результати дослідження стану злочинів, які вчиняються неповнолітніми в стані сп'яніння, чинників, які їх детермінують, та структурних особливостей особи злочинця. Проведено комплексний аналіз рівня поширеності вживання неповнолітніми алкоголю та наркотиків та їх криміногенних чинників у структурі злочинності неповнолітніх. Визначено кримінально-правові основи цих злочинів та запропоновано їх класифікацію. Приділено увагу розробці заходів загальносоціального, спеціально-криміналогічного та кримінально-правового запобігання злочинам, які вчиняються неповнолітніми в стані сп'яніння.

Вперше в Україні досліджено проблеми додаткових покарань, які застосовуються до неповнолітніх згідно з чинним КК України. Сформульовано нові теоретичні положення, що стосуються даного поняття. Розглянуто систему додаткових покарань та їх функціональне призначення у механізмі реалізації кримінальної відповідальності неповнолітніх. З урахуванням міжнародних стандартів, вітчизняного та зарубіжного досвіду надано конкретні пропозиції щодо вдосконалення існуючих додаткових покарань для неповнолітніх, запропоновано їх якісно нову систему.

Висвітлено систему соціально-правових обставин, що обумовлюють звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності (КВ), досліджено юридичну природу звільнення неповнолітніх від КВ, запропоновано шляхи підвищення ефективності особливого різновиду звільнення неповнолітніх від КВ. Визначено типові форми позитивної посткримінальної поведінки неповнолітніх як підстави особливого різновиду звільнення неповнолітніх від КВ і доведено, що ними є усвідомлені та спрямовані на виправлення особи, прийнятні суспільно корисні дії з повного визнання своєї вини, щиросердного каяття у вчиненому злочині й усунення заподіяної шкоди або відшкодування збитків, якщо неповнолітній досяг п'ятнадцятирічного віку та має самостійний заробіток, власне майно або кошти.

Окреслено коло проблем, пов'язаних із практикою правозастосування окремих видів покарань до неповнолітніх за наявності певних обставин (законодавчої заборони або обмеження у їх застосуванні). У результаті аналізу вітчизняного й зарубіжного законодавства про кримінальну відповідальність, судової практики та міжнародних рекомендацій із цього питання сформульовано пропозиції щодо вирішення наявних проблем.

Висвітлено поняття, зміст та цілі покарань, пов'язаних з виправно-трудовим впливом, що застосовуються до неповнолітніх. Охарактеризовано види покарань (громадські та виправні роботи, позбавлення волі на певний строк), передбачених щодо неповнолітніх кримінальним законодавством України. Розглянуто міжнародно-правові стандарти у сфері застосування до неповнолітніх покарань, пов'язаних з виправно-трудовим впливом. Обгрунтовано шляхи вдосконалення даної системи покарань в Україні.