Здійснено дослідження компаративіського аналізу міжнародної практики юридичної відповідальності військовослужбовців та військовозобов'язаних. Відзначено, що міжнародні країни засуджують в більшості своєї російську агресію і всіма законними міжнародними засобами намагається зупинити злочинні дії агресору. Авторами було досліджено міжнародний досвід таких країн як: Молдова, Данія, Іспанія, США, Хорватія, Франція, Німеччина, Польща, Грузія, Австрія. Українське законодавство передбачає юридичну відповідальність за злочин проти людяності, воєнні злочини. Відзначено, що Римський статут Міжнародного кримінального суду в Гаазі, Україна підписала Статут 20 січня 2000 р., однак ще не ратифікувала його, проте визнала юрисдикцію Суду за окремими статтями. Зауважено, особа, що вчинила воєнний злочин, за наказом свого командира, не звільняється від відповідальності. Зауважено, що міжнародне право є пріоритетним у разі розгляду злочинів проти миру та безпеки людства (зокрема, воєнних злочинів). Зазначено, що українське законодавство щодо юридичної відповідальності військовослужбовців та військовозобов'язаних відповідає міжнародним нормам і стандартам. Разом з тим потребує удосконалення у певних напрямках, особливо в умовах російсько-української війни. А саме: ратифікувати Римський статут Міжнародного кримінального суду; потребує реформування Військова служба правопорядку у Збройних силах України, результатом чого може стати створення на її базі Військової поліції, що буде сприяти ефективності боротьби з військовою злочинністю у військах (силах) держави; доцільно видати нормативно-правовий акт, який би комплексно врегульовував відповідальність, порядок і терміни розробки актів військового законодавства та його адаптації до стандартів НАТО; створення військових судів в системі судової влади. Необхідність функціонування військових судів в Україні зумовлена специфікою військової структури держави, а також організацією відносин військової служби та характер суб'єкта правовідносин і військовослужбовця.

Мета роботи - визначення стану, тенденції та структури злочинів проти основ національної безпеки України в останні роки. При підготовці наукової статті використані загальнонаукові та спеціальні наукові методи, у тому числі - статистичний, формально-логічний, системно-структурний, документальний, метод узагальнення тощо. Проаналізовані кількісні, якісні та кількісно-якісні показники злочинів проти основ національної безпеки України. Виділені основні тенденції цих злочинів. Підкреслена виключна важливість та необхідність протидії цим злочинам. Обговорено аналіз стану, тенденцій та структури злочинів проти основ національної безпеки України в останні роки. Виділені найбільш розповсюджені злочини цього виду. Узагальнені статистичні показники цих злочинів за останні п'ять років.

Розглянуто актуальні питання про кримінальну відповідальність за пропаганду війни з огляду на положення міжнародних стандартів та ухвалення законопроєкту № 2689. Розгляд чинних нормативних приписів, положень зазначеного законопроєкту, судової практики та фахових джерел надав змогу виділити такі найбільш проблемні питання кримінально-правового аналізу пропаганди війни: ознаки пропаганди як родового поняття для пропаганди війни, особливості предмету пропаганди війни як кримінально караного діяння, його суспільно небезпечні наслідки. Під час дослідження сформульовано та обгрунтовано такі тези: пропаганда війни є міжнародно-небезпечним кримінальним правопорушенням, відповідальність за яке настає за національним кримінальним законодавством; оскільки пропаганда має носити систематичний характер, підкреслено перспективність заміни словосполучення "пропаганда війни" на "публічні заклики", які можуть бути як системними, так і одноразовими діями, як це зроблено у законопроєкті № 2689; підкреслено доцільність формулювання примітки до ст. 436 КК, де визначено акт агресії і збройний конфлікт неміжнародного характеру. Однак наголошено на доцільності чіткого узгодження понять, які застосовуються у новій редакції ст. 436 КК, з іншими кримінально-правовими приписами; теоретично вірною і практично доцільною є формальна конструкція складу, передбаченого ст. 436 КК як у чинній, так і у запропонованій законопроєктом № 2689 редакції, тому суспільно небезпечні наслідки не виступають обов'язковою ознакою об'єктивної сторони. Наголошено, що, незважаючи на позитивні риси законопроєкту № 2689, проблемою залишається недотримання законодавцем юридично-технічних правил формування тексту кримінального закону і недосконала конструкція суміжних зі ст. 436 КК статей, які передбачають відповідальність за кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства і міжнародного правопорядку. Це має негативний вплив на процес системного реформування кримінального законодавства і підвищення рівня захисту прав і свобод людини у сфері кримінальної юстиції.

Зазначено, що робота є першим з моменту набрання чинності Законом України "Про національну безпеку України" і змінами до розділу I Особливої частини КК України дослідженням, у якому комплексно, з використанням сучасних наукових методів, з нових наукових позицій на системному рівні сформульовано цілісну теоретичну модель кримінально-правового регулювання життєво важливих інтересів держави як об'єкта національної безпеки і запропоновано низку пропозицій і рекомендацій, важливих для юридичної науки і подальшого удосконалення закону про кримінальну відповідальність. Досліджено проблеми соціальної зумовленості кримінально-правових норм про злочини проти основ національної безпеки України. Розглянуто досвід кримінально-правової охорони держави за законодавством окремих іноземних держав. Розглянуто правову природу національної безпеки України як тріади трьох об'єктів - людини, суспільства, держави, і визначено поняття злочинів, відповідальність за вчинення яких передбачено у розділі І Особливої частини КК України. Розглянуто критерії їх систематизації та запропоновано систему відповідних суспільно небезпечних діянь. Здійснено загальну характеристику та визначено види об'єкта складів злочинів проти основ національної безпеки України. Проаналізовано юридичні, соціальні та фізичні ознаки їх предмета. Здійснено комплексне дослідження суспільно небезпечного діяння у складах злочинів проти основ національної безпеки, суспільно небезпечних наслідків та причинового зв'язку між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечними наслідками, особливостей вини, мети і мотивів, а також ознак загального і спеціального суб'єкта у складах злочинів, передбачених ст.ст. 109 - 114-1 КК України. За результатами дослідження сформульовано низку висновків, пропозицій і практичних рекомендацій.

Комплексно досліджено кримінально-правові характеристики злочинів проти конституційних засад національної безпеки за законодавством України та Скандинавських країн, за результатами якого сформульовано обґрунтовані пропозиції, спрямовані на вдосконалення норми про відповідальність за посягання на конституційні засади національної безпеки. Анексія Російською Федерацією Автономної Республіки Крим у 2014 році та агресія з її боку на Сході України призвели до загострення проблеми кримінально-правової охорони конституційних засад національної безпеки України. Ефективна та повноцінна кримінально-правова охорона основ національної безпеки та конституційного ладу в Україні набуває особливої актуальності, оскільки покликана забезпечити суверенність держави Україна, а також передбачити руйнацію сучасної системи міжнародних відносин і міжнародно-правового фундаменту, оскільки національна безпека України як держави-члена ООН і ОБСЄ є важливою складовою стабільності міжнародного співтовариства. Проаналізовано конституційні закони України та Скандинавських країн, а також зміни в таких нормативно-правових актах, що відбувалися в певні періоди посилення іредентистських настроїв у державах. Доведено, що в сьогоднішніх реаліях надзвичайно важливим є пошук правильного тлумачення та розуміння терміну "народовладдя", в який вкладається досить різноманітне змістовне наповнення. Встановлено, що у більшості кримінальних кодексів Скандинавських країн вказується на насильницький спосіб вчинення таких злочинів. Зокрема, у ст. 1 глави 12 КК Фінляндії передбачено кримінальну відповідальність за посягання на конституційні засади суверенітету Фінляндії шляхом насильства чи погрози насильством або шляхом військового чи економічного тиску. Зауважено, що за своєю юридичною конструкцією склади злочинів такого виду є формальними складами. Обгрунтовано доцільність запозичення досвіду деяких Скандинавських країн щодо криміналізації, нарівні із посяганнями на державного чи громадського діяча, також посягань, вчинених щодо членів їх сімей, якщо такі посягання вчинені у зв'язку з їх державною чи громадською діяльністю. На основі аналізу кримінального законодавства України та Скандинавських країн сформульовані авторські визначення поняття злочинів проти конституційних засад національної безпеки, які не є однаковими у законодавстві та кримінально-правовій доктрині України та Скандинавських країн.

Наведено комплексний порівняльно-правовий аналіз злочинів проти національної безпеки згідно з кримінальними кодексами України та Польщі. Проаналізовано спільні підходи законодавця обох країн до криміналізації суспільно небезпечних діянь у відповідній сфері, відмінності у цих підходах. На підставі аналізу чинного кримінального кодексу Республіки Польща пропонують низку нових норм для особливої частини українського кримінального закону. Зокрема, запропоновано доповнити ст. 114 "Шпигунство" Кримінального кодексу України кваліфікованими складами злочину за прикладом ч. 2 і ч. 3 ст. 130 кримінального кодексу Республіки Польща. Вбачається доцільним окремо криміналізувати посягання на життя та інші злочинні діяння проти Президента України за прикладом відповідних норм в особливій частині кримінального кодексу Республіка Польща. Пропозиції мають особливу актуальність в умовах російської гібридної агресії та наявності потреби реального вдосконалення кримінально-правової охорони демократичного конституційного ладу та суверенітету України. Захист демократичного конституційного ладу, територіальної цілісності та суверенітету є пріоритетними завданнями для будь-якої сучасної держави. Одним із елементів виконання відповідного завдання є наявність спеціальних норм особливої частини кримінального закону, які встановлюють кримінальну відповідальність за вчинення діянь, спрямованих проти національної безпеки держави. У цьому контексті цікавим є порівняння відповідних норм особливих частин кримінальних кодексів України та Польщі. Таке порівняння має праксеологічне значення з наступних причин: подібність національних правових систем обох країн; наявність досить схожих загроз для національної безпеки обох країн.

Монографію присвячено компаративістському аналізу кримінально-правової охо¬рони економічних відносин у СІЛА та Україні. Послідовно висвітлюються чотири основні блоки питань: загальні передумови і методологічні засади порівняльно-пра- вових досліджень у галузі кримінального права; системні ознаки злочинних посягань на економічні відносини в СІЛА та Україні як об’єкт компаративістського досліджен¬ня; порівняльно-правовий аналіз окремих груп злочинів, що посягають на економічні відносини за кримінальним законодавством двох порівнюваних держав; теоретико- прикладні засади і нормативна регламентація застосування заходів кримінально-пра¬вового впливу, що застосовуються до осіб, які вчинили економічні злочини в СІЛА та Україні.

Досліджено особливості розвитку кримінально-правових норм, що регламентували відповідальність за державну зраду в Україні на всіх етапах її становлення. Шляхом аналізу основних джерел кримінального законодавства, що діяли на території України, визначено фактори, що зумовили появу даних норм та впливали на їх зміст. Дослідження генезису законодавства про кримінальну відповідальність за державну зраду підтвердило той факт, що загрозливі для держави процеси і явища на всіх етапах історичного розвитку української держави, обумовлювали появу відповідних кримінально-правових норм, а зміст такої норми в кримінальному законі визначався, насамперед, потребами захисту державного суверенітету.

Досліджено особливості розвитку кримінально-правових норм, що регламентували відповідальність за державну зраду в Україні на всіх етапах її становлення. Шляхом аналізу основних джерел кримінального законодавства, що діяли на території України, визначено фактори, що зумовили появу даних норм та впливали на їх зміст. Дослідження генезису законодавства про кримінальну відповідальність за державну зраду підтвердило той факт, що загрозливі для держави процеси і явища на всіх етапах історичного розвитку української держави, обумовлювали появу відповідних кримінально-правових норм, а зміст такої норми в кримінальному законі визначався, насамперед, потребами захисту державного суверенітету.

На підставі результатів аналізу міжнародного та вітчизняного законодавства, спеціальної літератури досліджено питання кримінальної відповідальності за злочини проти основ суверенітету Українського народу (ст. 109, 110 КК України). Розглянуто поняття, загальну характеристику та механізм правового регулювання відносин із забезпечення народного суверенітету. Проаналізовано зарубіжний досвід регламентації відповідальності за посягання на основи народного суверенітету. Здійснено юридичний аналіз складів злочинів проти основ суверенітету Українського народу. Висловлено пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства про кримінальну відповідальність. Розглянуто кримінально-правові наслідки посягань на основи суверенітету Українського народу.

Доведено необхідність диференціювати кримінальну відповідальність за державну зраду з урахуванням виду суб'єкта цього злочину та встановити відповідальність військовослужбовців та службових осіб, які займають особливо відповідальне становище, у кваліфікованому складі злочину. Констатовано, що кримінальній відповідальності за державну зраду повинні підлягати також особи, які мають громадянство України та приналежність до громадянства іншої держави (інших держав) одночасно. Обгрунтовано, що суб'єкт вчинення державної зради способом переходу на бік ворога може бути лише спеціально-конкретним (якому, крім загальних і спеціальних ознак, на момент вчинення суспільно небезпечного діяння притаманні додаткові конкретно-визначені ознаки), оскільки перейти з однієї сторони ("своєї") на ворожу може той, хто належить до воюючої сторони, є супротивником на війні, у воєнних діях. Охарактеризовано об'єктивні та суб'єктивні ознаки складу злочину "державна зрада". Визначено групи суміжних складів злочинів зі злочином "державна зрада", а також наведено їх спільні й, головне, розмежувальні ознаки. Проаналізовано особливості призначення покарання за державну зраду. Визначено передумови звільнення від кримінальної відповідальності за державну зраду: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або збройного конфлікту, що має вияв у наданні згоди на таке співробітництво; готування до шпигунства та готування до надання допомоги іноземній державі, іноземній організації чи їх представникам у проведенні підривної діяльності проти України за умови, що ці діяння були вчинені за попереднім завданням іноземної держави.

З нової точки зору стверджено необхідність на законодавчому рівні закріпити положення про потерпілих від посягання на життя представника іноземної держави, які мають особливий, специфічний статус, визначений їх спеціальними владно-розпорядчими повноваженнями в сфері міждержавних та міжнародних відносин, що забезпечується системою особливих привілей та імунітетів щодо особистої недоторканості та гарантій їх виконання, і це вимагає спеціального міжнародного захисту прав і свобод таких осіб. Уточнено і сформульовано зміст поняття осіб, які мають спеціальний міжнародний захист у статтях 443, 444 КК України. Зазначено, що такими особами визнаються глава іноземної держави, уряду, глави дипломатичних представництв, консульських установ та інші офіційні представники іноземної держави, а також керівники й офіційні представники міжнародних і міждержавних організацій, які наділені міжнародно визнаними привілеями та імунітетами під час виконання ними своїх службових обов'язків у міжнародно-правових відносинах. Автором по новому сформульовано зміст поняття провокації війни (як мети посягання на життя представника іноземної держави або іншої особи, яка має міжнародний захист) як бажання винного ініціювати збройний конфлікт, військові дії (юридично або фактично розпочаті) між державами (групами держав) як суб'єктами міжнародного права. Наголошено, що така провокація є найнебезпечнішою формою провокації міжнародних ускладнень. Стверджено, що суб'єкт злочину, передбаченого статтею 443 КК України іноді керується не тільки власними мотивами, а виконує доручення певної організації, співробітником якої він є або ж діє за її спеціальним завданням. В даному випадку можна говорити про співучасть інших учасників такої організації, що полягає у діях, спрямованих на готування та реалізацію суспільно небезпечного діяння, передбаченого статтею 443 КК України. Проаналізовано проблемні питання співвідношення посягання на життя представника іноземної держави з суміжними злочинами КК України. Запропоновано внесення змін до КК України з метою його удосконалення. Зокрема, запропоновано нову редакцію статті про посягання на життя представника іноземної держави у КК України.

Розглянуто проблему визначення доцільності криміналізації екстремізму в Україні. В кримінальних кодексах ряду зарубіжних країн передбачена кримінальна відповідальність за екстремізм в різних формах: створення ектремістського формування; фінансування діяльності екстремістського формування; розповсюдження матеріалів, які містять ідеї релігійного екстремізму, сепаратизму і фундаменталізму; створення, керівництво, участь в релігійних екстремістських, сепаратистських, фундаменталістських або інших заборонених організаціях тощо. З огляду на сучасні випадки проявів крайнього екстремізму, є доцільним введення в Україні кримінальної відповідальності за створення та фінансування діяльності екстремістських організацій (угруповань).

Розглянуто питання формалізації поняття "екологічний тероризм". Обгрунтовано зв'язок екологічної безпеки та екологічного тероризму у контексті національної безпеки держави. Надано систематизацію напрямів терористичних екологічних загроз та негативного впливу на національну безпеку та форм "екологічного тероризму". Формалізовано види "екологічного тероризму": "сільськогосподарський тероризм", "технологічний тероризм". Запропоновано розмежування понять "екологічний тероризм" і "екологічний активізм" (радикалізм). З правової дефініції в статті запропоновано визначення "екологічного тероризму" як незаконного або умисного заподіяння значної шкоди навколишньому природному середовищу з метою залякування населення або примусу уряду або міжнародної організації до здійснення будь-яких дій або утримання від їх вчинення. Запропоновано варіанти стратегії щодо запобігання та боротьби з екологічним тероризмом шляхом підвищення екологічної безпеки. Розглянуто еколого-правові заходи щодо превенції і боротьби з екологічним тероризмом. Визначено, що "екологічний тероризм" - дуже серйозний злочин, яке може зазіхати не тільки на громадську безпеку і громадський порядок, але і на мир і безпеку людства, як об'єкт злочину, в разі вчинення теракту, наприклад, на атомній електростанції. Тому "екологічний тероризм" як кримінальний злочин вимагає або виділення зі складу тероризму, або введення нової кваліфікаційної ознаки в даний склад.

Індекс рубрикатора НБУВ: Х881.9(4УКР)111.8

Рубрики:

Кримінальне право окремих країн

Шифр НБУВ: РА438461 Пошук видання у каталогах НБУВ 

На підставі положень закону України про кримінальну відповідальність досліджено проблеми кримінально-правової охорони національної безпеки України. Проаналізовано склади злочинів, які закріплені у статтях розділу І Особливої частини Кримінального кодексу (КК) України "Злочини проти основ національної безпеки України". Наведено низку теоретичних і практичних положень, висновків і рекомендацій щодо вдосконалення положень КК України. Запропоновано нову назву та редакцію розділу І Особливої частини КК України.

Присвячено дослідженню проблем тлумачення, застосування та вдосконалення кримінального законодавства, що передбачає відповідальність за злочини проти основ суверенітету Українського народу (статті 109, 110 КК України). Розглянуто поняття, загальну характеристику та механізм правового регулювання відносин із забезпечення народного суверенітету, стан наукової розробленості кримінально-правової охорони основ суверенітету Українського народу, зарубіжний досвід та соціальну обумовленість кримінальної відповідальності за посягання на основи суверенітету народу. Проведено юридичний аналіз складів злочинів проти основ суверенітету українського народу, а також комплексний аналіз відповідних кримінально-правових наслідків. Висловлено пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства про кримінальну відповідальність за досліджувані злочини.

Аргументовано обгрунтованість включення до кримінально-правового поняття необхідної оборони права особи на захист інтересів суспільства і держави від злочинних посягань. Коли державні органи не спроможні захистити ці найважливіші національні цінності, право на самозахист/самооборону виникає в кожного громадянина України. Право на самозахист - поняття, якому іманентно властиве право людини на захист від протиправних посягань власними силами не лише свого чи інших людей життя, здоров'я, прав і свобод, але й інтересів суспільства чи держави. Заподіяння шкоди національній безпеці України порушує права та свободи людини і громадянина, є загрозою їх безпеці. Тому кожна особа має право на самостійний захист усіх складових національної безпеки, а саме конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності, обороноздатності.

Розглянуто проблему кримінальної відповідальності за вчинення екстремістських злочинів, наголошується на необхідності законодавчого закріплення дефініції "екстремізм" та похідних понять. Запропоновано шляхи попередження та запобігання екстремізму.

Досліджено предмет злочинного впливу у злочинах проти основ національної безпеки України, досудове розслідування яких віднесено до підслідності слідчих органів безпеки. Досліджено генезу положень про предмет злочинного впливу у теорії кримінального права у контексті вчення про об’єкт злочину. Сформульовано визначення предмета злочинного впливу у злочинах проти основ національної безпеки України. Особливу увагу приділено визначенню конкретних складових суспільних відносин, що можуть виступати предметом злочинного впливу під час вчинення злочинів цієї категорії. На підставі проведеного дослідження запропоновано внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України.