Індекс рубрикатора НБУВ: Х893.9(4Укр)75

Рубрики:

Кримінальний процес окремих країн

Шифр НБУВ: Ж27747 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Х893.9(4Укр)75

Рубрики:

Кримінальний процес окремих країн

Шифр НБУВ: Ж27747 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто особливості кримінального судочинства щодо співвідношення обвинувального вироку й обвинувачення у кримінальному процесі.

Рассмотрены особенности уголовного судопроизводства относительно соотношения обвинительного приговора и обвинения в уголовном процессе.

Features of criminal legal proceedings concerning a parity of a verdict of guilty and accusation of criminal trial are considered.

Розкрито зміст і сутність обгрунтування процесуальних рішень, описано їх гносеологічну та психологічну природу, характерні ознаки, функціональне та цільове призначення. Висвітлено сутність та структуру процесу обгрунтування кримінально-процесуальних рішень, їх засоби. Розроблено наукові основи методичних рекомендацій щодо оптимального застосування теоретичних положень з обгрунтування кримінально-процесуальних рішень у практичній діяльності органів дізнання, слідства та суду.

Висвітлено питання виникнення та розвитку інституту преюдицій, визначено його правову природу та галузеву належність. Удосконалено поняття преюдицій. Наведено її класифікацію, проаналізовано умови їх застосування у процесі встановлення обставин, що підлягають доказуванню у кримінальній справі, а також співвідношення кримінально-процесуальних преюдицій, правових презумпцій, судового прецендента, аналогії кримінально-процесуального закону, співвідношення преюдицій вироку, що набрав законної сили та принципу оцінки доказів за внутрішнім переконанням суддів. Розглянуто значення преюдицій за умов повернення кримінальних справ на додаткове розслідування судом першої інстанції, винесення вироку та у разі апеляційного перегляду кримінальних справ. Наведено конкретні пропозиції щодо вдосконалення інституту преюдицій та кримінально-процесуального законодавства, яке регламентує процес доказування у кримінальних справах.

Розглянуто правові, теоретичні та практичні проблеми постановлення судом законних та обгрунтованих вироків у разі застосування введеної у кримінальний процес України у 2001 році спрощеної форми судового розгляду кримінальних справ у випадках визнання обвинуваченим своєї вини. Проаналізовано виникнення та застосування такої спрощеної форми у різних країнах світу, зокрема, угод про визначення вини у США й особливого порядку за КПК Російської Федерації. Досліджено особливості та проблемні питання застосування в Україні спрощеної форми судового розгляду та правової якості вироку суду, який постановляється у судовому засіданні за спрощеною формою. Внесено пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства та розробки нового КПК України.

Досліджено історичний розвиток, зміст інституту закриття кримінальної справи (ЗКС), систему процесуальних підстав для ЗКС. Проаналізовано процесуальні особливості встановлення фактичних обставин, що підтверджують наявність підстав для ЗКС, та прийняття судом рішення про їх застосування, досліджено правове регулювання порядку ЗКС в судових інстанціях. Наведено рекомендації з вдосконалення чинного кримінально-процесуального та кримінального законодавства, зокрема щодо вдосконалення системи підстав та порядку ЗКС у суді.

Розглянуто актуальні питання прийняття судових рішень у кримінальному провадженні. У традиційному формально-юридичному аспекті досліджено їх правову природу, види, характеристики та значення. У змістовному контексті правових процедур проаналізовано сучасні інформаційні та методичні системи, що використовуються для обгрунтування судових рішень у кримінальному провадженні. Проаналізовано чинники, які за природою не належать до правових, однак, впливають на прийняття судових рішень у кримінальному провадженні.

Досліджено проблеми забезпечення єдності судової практики як прояв рівності учасників судового процесу. Обгрунтовано положення, що рівність у кримінальному судочинстві повинна забезпечуватися судом за постановлення справедливого вироку та призначення покарання відповідно до закону та з врахуванням рішень суду, які визнано Верховним Судом України обов'язковими за розгляду аналогічних кримінальних справ.

Проанализировано значение судейского усмотрения при назначении наказания, исследованы формально определенные правила учета смягчающих и отягчающих наказание обстоятельств.

Проаналізовано наукові погляди щодо інституту виправдання, його співвідношення з інститутом реабілітації. Сформульовано авторські визначення "виправдання", "право особи на виправдання", "виправдувальний вирок", "виправдувальні підстави", "право особи на реабілітацію", "реабілітація", визначено їх ознаки і змістове навантаження. Досліджено процеси виникнення і становлення виправдання як правового явища. Охарактеризовано його законодавче регулювання, виявлено основні проблеми щодо гарантування права особи на виправдання на практиці та наведено пропозиції щодо удосконалення Кримінального процесуального кодексу України. Запропоновано розглядати виправдання як засвідчення невинуватості обвинуваченого (підозрюваного) не лише виправдувальним вироком суду, а й іншими процесуальними рішеннями, що констатують невинуватість особи. Зважаючи на виключну стабільність виправдувальних вердиктів присяжних у системі загального права, рекомендовано змінити наявну модель суду присяжних в Україні на класичну, а також запровадити окреме процесуальне рішення для суду присяжних (вердикт присяжних) та надати йому тієї ж остаточності, що і в державах загального та континентального права.

Досліджено кримінально-процесуальну категорію "виправдання" й узагальнено теоретичні питання, що пов'язані з її використанням у кримінальному процесі України. Проаналізовано генезис наукових досліджень та стан сучасної правової доктрини щодо виникнення, становлення та розвитку правової категорії "виправдання". Сформульовано поняття "виправдання", "виправдувальний вирок", "підстави виправдання", "виправдувальні обставини" та визначено їх співвідношення. З'ясовано правову регламентацію виправдання в кримінально-процесуальному законодавстві окремих зарубіжних країн, необхідність і можливість імплементації його норм у національне законодавство в частині цієї правової категорії. Охарактеризовано підстави виправдання особи в кримінальному процесі України, виявлено їх ефективність у правозастосовчій діяльності. Проаналізовано наслідки застосування певної підстави під час постановлення виправдувального вироку для виникнення подальших правовідносин. Окреслено порядок поновлення виправданої особи у її правах і компенсації завданої їй шкоди. Внесено пропозиції щодо удосконалення нормативно-правового регулювання категорії "виправдання" в кримінальному процесі України.

Досліджено етапи зародження та розвитку інституту справ приватного обвинувачення. Проведено комплексне дослідження поняття, сутності, підстав, умов і процесуальний порядок кримінального переслідування. Запропоновано позбавити органи правосуддя функції кримінального переслідування з віднесенням даної категорії злочинів до протокольної форми провадження. Проаналізовано та з'ясовано обставини, які становлять предмет доказування у справах приватного обвинувачення. Відзначено на відсутності процесуально закріплених способів і засобів захисту у постраждалого для відновлення порушеного охоронюваного права та законного інтересу. Увагу приділено місцю, завданню та значенню наявних стадій у справах приватного обвинувачення в цілому, та зокрема стадії судового розгляду. Розглянуто двоякий та стрибковий статус учасників даних відносин. Проаналізовано історичні та сучасні перешкоди для запровадження у вітчизняне законодавство інституту (примирення) медіації, які дають підстави для висновку про необхідність санкціонування державою вказаного процесу. Проаналізовано з урахуванням сучасних поглядів, теоретичних концепцій кримінально-процесуального права, діючої Конституції України, відомчих нормативних актів нові підходи до вирішення проблем, які не забезпечують вимог теорії та практики.

Запропоновано концептуальну модель стандартів доброякісності процесуальних рішень, що ухвалюються під час кримінального провадження. З'ясовано сутність феномену "стандарти кримінальних процесуальних рішень" та визначено їх функціональне призначення. Досліджено сутність законності, обгрунтованості, вмотивованості, справедливості, розумності та своєчасності як правових стандартів доброякісності процесуальних рішень і визначено критерії та показники, через які вони конкретизуються. Запропоновано теоретико-прикпадну модель перевірки процесуальних рішень на предмет їх якості. Подано загальну характеристику засобів реагування на виявлені дефекти якості кримінального процесуального рішення.

Розроблено концептуальну модель стандартів доброякісності кримінальних процесуальних рішень та досліджено проблеми дотримання таких стандартів на практики. З'ясовано сутність поняття "стандарти кримінальних процесуальних рішень" та визначено їх функціональне призначення. Розкрито сутність законності, обгрунтованості, вмотивованості, справедливості, розумності та своєчасності як правових стандартів доброякісності процесуальних рішень і визначено критерії та показники, через які вони конкретизуються. Запропоновано теоретико-прикладну модель перевірки процесуальних рішень на предмет їх якості. В контексті забезпечення практичної реалізованості розробленого концепту стандартів розглянуто поняття "забезпечення доброякісності кримінальних процесуальних рішень". Визначено суб'єкти, часові межі, основні правила та складові ефективності цієї діяльності. Сформульовано пропозиції, спрямовані на вдосконалення чинного кримінального процесуального законодавства з метою забезпечення високої якості процесуальних рішень, ухвалюваних в перебігу кримінального провадження.

Досліджено розвиток теоретичних і нормативних основ інституту допустимості доказів у кримінальному процесі, сформульовано авторське визначення понять "допустимість доказів", "інститут допустимості доказів". Запропоновано систему критеріїв допустимості доказів. З’ясовано значення інституту допустимості доказів за ухвалення законного й обгрунтованого вироку суду. Проаналізовано обставини, за яких Європейський суд з прав людини та національні суди відносять зібрані фактичні дані до недопустимих доказів, а також процедуру визнання доказів недопустимими під час судового розгляду. На підставі проведеного дослідження, а також узагальнення правозастосовної практики виявлено недоліки правового регулювання інституту допустимості доказів, порядку визнання доказів недопустимими, а також сформульовано науково обгрунтовані пропозиції, спрямовані на удосконалення чинного кримінального процесуального законодавства.

На основі теоретичних здобутків у сфері кримінального процесу, судочинства та судоустрою, кримінального та інших галузей права, існуючих міжнародно-правових норм, практики Європейського суду з прав людини, законодавства України та зарубіжних країн, вивчення практики їх реалізації комплексно проаналізовано проблеми ухвалення виправдувального вироку. Обгрунтовано низку нових теоретичних положень і висновків, що розкривають гносеологічне підгрунтя та правову природу ухвалення виправдувального вироку, його зміст, форму та підстави. Сформульовано теоретичні положення та практичні рекомендації, спрямовані на розвиток теорії кримінального процесуального права, удосконалення норм національного законодавства та підвищення ефективності роботи українських судів. Досліджено актуальний стан наукових розробок, присвячених питанням пізнавального підгрунтя ухвалення виправдувального вироку. Вивчено передумови виникнення помилок і процесуальних правопорушень у кримінальному провадженні, сформульовано наукову позицію щодо змісту цих понять, проаналізовано зміст основних чинників, що впливають на внутрішнє переконання судді. Наведено аргументи щодо доконечної потреби усунення факторів, котрі прямо чи опосередковано впливають на формування ідеологем та практик обвинувального ухилу в науці, законодавстві та практиці. Сформовано позицію щодо фундаментальних теоретичних визначень "імовірність" і "вірогідність" та можливостей їх застосування в теорії кримінального процесу. Науково обгрунтовано пропозиції стосовно шляхів подолання карального ухилу та правового нігілізму в кримінальному процесі та підвищення ефективності доказування у кримінальному провадженні. Запропоновано власний підхід щодо визначення правових передумов ухвалення виправдувального вироку у контексті трьох ключових елементів: виправдання як складова мети кримінального провадження, змагальність у дослідженні доказів як передумова виправдання, правова і фактична незалежність суду як головна умова виправдання. Досліджено підстави ухвалення виправдувальних вироків, розкрито особливості складання та оформлення судових рішень, проаналізовано вплив правових позицій Європейського суду з прав людини на прийняття рішення про спростування обвинувачення, окреслено проблеми та шляхи їх вирішення.

Досліджено теоретичні та практичні аспекти реалізації інституту судових рішень в кримінальному процесі. На основі комплексного аналізу наукових праць, чинного законодавства, судової практики, кримінальних процесуальних законів зарубіжних країн континентальної системи права розглянуто теоретико-правові засади інституту судових рішень в кримінальному процесі, його правову природу та зміст, проблеми реалізації цього інституту у процесі здійснення кримінального провадження та напрями удосконалення кримінального процесуального закону у цій сфері. Проаналізовано стан наукової розробленості проблем інституту судових рішень в кримінальному процесі та констатовано наявність недосліджених питань у його вивченні. Розглянуто правову природу і зміст інституту судових рішень в кримінальному процесі через історичну ретроспективу та запропонувати авторське його розуміння. З'ясовано правову регламентацію інституту судових рішень в кримінальному процесуальному законодавстві окремих зарубіжних країн континентальної правової системи, спільні, відмінні і специфічні риси та доцільність імплементації його норм у національне законодавство. Розвинуто наукові підходи до визначення видів судових рішень в кримінальному провадженні й охарактеризовано вимоги до них. Встановлено сутність порядку ухвалення, проголошення та роз'яснення судового рішення в кримінальному провадженні. Виявлено специфічні риси реалізації інституту судових рішень в особливих порядках кримінального провадження у суді першої інстанції. Проведено моніторинг правозастосовчих проблем ефективного використання інституту судових рішень в кримінальному провадженні та здійснено огляд процесуального забезпечення виконання судових рішень в кримінальному провадженні. Внесено пропозиції щодо удосконалення правового регулювання інституту судових рішень в кримінальному процесі України з авторським баченням конкретних змін і доповнень до чинного кримінального процесуального закону. Одержані в процесі проведеного дослідження результати стали підставою для визначення поняття "інститут судових рішень в кримінальному процесі" та інших пов'язаних з ним категорій.

Висвітлено кримінально-правові аспекти осудності як ознаки суб'єкта кримінального правопорушення. Охарактеризовано види осудності (повна та неповна) та вносено пропозиції з удосконалення законодавчого визначення осудності. Досліджено теоретичні основи осудності як ознаки суб'єкта кримінального правопорушення. Наведено медико-соціальну, психологічну та юридичну характеристики повної осудності. Досліджено кримінально-правову характеристику обмеженої осудності, її відмінність від повної осудності та неосудності.